Постанова 4813 № 496/352/25

Номер провадження: 22-ц/813/697/26 Справа № 496/352/25 Головуючий у першій інстанції Портна О. П. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційні скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 серпня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, - В С Т А Н О В И В: У січні 2025 року ОСОБА_3 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , звернулася до суду з позовом ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову та до досягнення старшою дитиною повноліття, тобто до 2032 року. В обґрунтування позову зазначено, що сторони є батьками малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з позивачкою. Сторони в шлюбі не перебували, але народження дітей, відповідач не заперечував, батьківство визнав в добровільному порядку. Позивачка зазначає, що вона утримує дітей, дбає про їх розвиток, відповідач періодично ухиляється від матеріального утримання дітей, що є необхідним для забезпечення належного рівня їй життя та зростання. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 14 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви, а саме з 16.01.2025 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 гривень. Допущене негайне виконання рішення суду в межах стягнення аліментів за один місяць. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 серпня 2025 року - скасувати повністю, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у додатках до позову та у матеріалах справи відсутні жодні докази періодичного ухилення відповідача від матеріального утримання дітей. Посилаючись на ст. 175 ЦК України, вважає, що суд першої інстанції повинен був залишити позов без руху, у зв`язку із відсутністю у позові попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат. Також зазначає, що відсутність доказів постійних доходів відповідача робить неможливим виконання рішення суду щодо стягнення аліментів. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу - задовольнити, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 серпня 2025 року - скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на те, що судом першої інстанції безпідставно е було задоволено її позовну заяву повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, всупереч положення ст. 183 СК України, визначив розмір аліментів у меншому розмірі, оскільки розмір 1/4, підлягає стягненню на утримання однієї дитини, а не на двох дітей. Наголошує, що відповідачем не підтверджено жодним доказом фактичне утримання дітей. Також, посилаючись на ст. 182 СК України, зазначено, що відповідач може забезпечити матеріальну підтримку дітям, що підтверджується інформацією з сервісного центру, з якої вбачається, що за відповідачем зареєстровано автомобіль. Неможливо встановити, яким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що аліменти у розмірі 1/3 частини від доходів відповідача будуть не перевищувати 50 % його пенсії. Відзив на апеляційні скарги або пояснення (заперечення) не надходили. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є стягнення аліментів, ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 та про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позов частково та стягуючи аліменти у розмірі 1/4 частини всіх доходів відповідача, але не менше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, суд першої інстанції виходив ізмайнового стану відповідача та положення ст. 183 СК України. Колегія суддів у повній мірі не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_5 та ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 , батьками яких є ОСОБА_3 (позивачка) та ОСОБА_1 (відповідач), що підтверджується, копіями повторних свідоцтв про народження, виданих відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) серії НОМЕР_1 , НОМЕР_2 (а. с. 9-10). Відповідно до копій довідок №№ 24, 25, виданих 31.03.2021 року Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області, реєстраційне місця проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 : АДРЕСА_1 (а. с. 11, 12). Також, за вказаною адресою зареєстровані та проживають сторони по справі (а. с. 7, 25). Власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є відповідач - ОСОБА_1 , що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 230232720 від 29.10.2020 року (а. с. 59-60) З інформації, наданої ГУ ДПС в Одеській області від 05.05.2025 року, вбачається, що джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору на громадянина Ланкі ОСОБА_7 за період з 01.01.2024 року по 31.03.2025 року, становлять 1 167 906,48 гривень (а. с. 69-71). З витягу наказу Одеського обласного центру зайнятості від 04.02.2025 року № 106 вбачається про відкликання (скасування) дозволу № 2203 від 28.08.2021 року, виданий роботодавцю ТОВ «БЕСТ ІН ЮКРЕЙН» на застосування праці громадянина Фінляндської Республіки Ланкі ОСОБА_7 для роботи на посаді директора, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 42-10, п. 3 ч. 2 ст. 42-10 Закону, на підставі поданої роботодавцем заяви про відкликання (скасування) дозволу у зв`язку з припиненням (розірванням) контракту з іноземним громадянином (а. с. 58). Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Як вбачається зі ст. 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року (далі Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Вказані положення кореспондуються з приписами ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року № 2402-III. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», Заява № 31111/04, § 54). Частиною 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Згідно зі ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Згідно змісту ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти. У ч. ч. 1 - 3 ст. 181 СК України визначено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Статтею 183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Відповідно до положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. За положеннями ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Відповідно до п. п. 3 п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів. З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що розмір частки від заробітку (доходу), що приходиться на утримання дитини, законом не встановлюється, а визначається судом у кожному конкретному випадку стягнення аліментів з урахуванням обставин, які передбачені у ст. 182 СК України. Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання. За загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18 (провадження № 61-22317св19), від 16 червня 2021 року, справа №643/11949/19 (провадження №61-2698св21), зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Також, у постанові від 25 вересня 2019 року у справі №755/14148/18 (провадження № 61-11325св19) Верховний Суд зробив висновок про те, що «факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судами при визначенні розміру аліментів не враховано його матеріальне становище є необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій при ухваленні рішення про стягнення аліментів, керувались інтересами дитини, яка має право на достойний рівень матеріального забезпечення. При цьому, доказів того, що у відповідача немає можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі відповідачем не надано». Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально важливим урахуванням інтересів дитини. Матеріалами справи підтверджено, що сторони мають спільних дітей, а саме, синів: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Також судом встановлено, що між сторона існує спір щодо матеріального утримання дітей. Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обов`язок відповідача утримувати сина та стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей. Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із визначеним судом розміром аліментів. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. У справі, що переглядається, позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання двох спільних синів у розмірі 1/3 частки від доходу відповідача, стверджуючи, що діти знаходяться на її утриманні. Також, в апеляційній скарзі ОСОБА_3 стверджує, що відповідач може забезпечити матеріальну підтримку дітям, посилаючись на лист Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях від 15.09.2025 року, з якого вбачається, що 02.07.2025 року за ОСОБА_8 зареєстровано автомобіль марки LAND ROVER модель FREELANDER 2, 2008 року. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Враховуючи, що судом першої інстанції не було перевірено матеріальне становище платника аліментів, яке дозволяло йому утримувати дітей, колегія суддів вважає за можливе прийняти до матеріалів справи наданий позивачем до апеляційної скарги вказаного листа, для оцінки судом в межах доводів апеляційної скарги, щодо можливості стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей. Вказаний лист свідчить про матеріальний стан відповідача. Також, з інформації ГУ ДПС в Одеській області від 05.05.2025 року, вбачається, що джерела/суми нарахованого доходу ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 року по 31.03.2025 року, становлять 1 167 906,48 гривень. Вищевикладене, також, підтверджує відповідач в своїй апеляційній скарзі. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідач є здоровою особою, оскільки протилежного матеріали справи не містять, а тому, зобов`язаний приймати участь в належному утриманні його неповнолітніх синів. Відповідач вказую на відсутній постійний дохід, при цьому, під час розгляду справи в суді першої інстанції, зареєстрував на свої ім`я автомобіль. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду (частина перша статті 44 ЦПК України). Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Наведений процесуальний обов`язок відповідачем не виконано та не надано суду доказів, які б спростовували неможливість виконання його обов`язку утримувати неповнолітіх дітей, та те, що постановлений до стягнення розмір аліментів становитиме для нього надмірний тягар, як платника аліментів. З огляду на вказане вище та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, слід зробити висновок, що відповідач у випадку неможливості сплати аліментів мав довести суду ці обставини належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, відповідно до вимог ст. ст. 77-80 ЦПК України, однак таких обставин суду відповідачем не доведено. Колегія суддів враховуючи принцип рівності обов`язків батьків щодо утримання дітей і засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, матеріальне становище сторін, у сукупності доказів наявних в матеріалах справах, приходить до висновку, що відповідач має змогу надавати матеріальну допомогу неповнолітнім синам, сплачувати аліменти на утримання синів у більшому розмірі, ніж визначив суд першої інстанції. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду підлягає зміні в частині розміру аліментів, збільшивши визначений до стягнення розмір аліментів з 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів на 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. На переконання колегії суддів такий розмір аліментів є справедливим, виваженим і розумним, відповідатиме інтересам та потребам неповнолітніх синів сторін, є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку та достойного рівня матеріального забезпечення дітей. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що при цьому за змістом частини першої статті 183 СК України, саме на суд покладено обов`язок з визначення розміру частки заробітку платника аліментів, яка буде стягуватися як аліменти на дитину. У частині п`ятій статті 183 СК України вказано, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Аналіз розділу II Наказне провадження ЦПК України підтверджує, що наказне провадження за своєю сутністю призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Тлумачення частини першої статті 182 та частини п`ятої статті 183 СК України свідчить, що обмеження щодо розміру аліментів, передбачене частиною п`ятою статті 183 СК України, встановлено виключно для справ, що розглядаються у порядку наказного провадження (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 760/6860/17, провадження № 61-31915св18). Оскільки в справі, яка переглядається, ОСОБА_3 звернулася до суду з вимогою про стягнення аліментів у порядку позовного провадження, то застосуванню підлягають положення статті 12 ЦПК України щодо змагальності сторін, зокрема, в частині їх права на подання доказів з приводу обставин, які в силу статті 182 СК України, мають враховуватися судом під час визначення розміру аліментів. А положення частини п`ятої статті 183 СК України можуть бути в даному випадку певним орієнтиром при визначенні розміру частки заробітку платника аліментів, яка буде стягуватися як аліменти на дитину. Тому, довід апеляційної скарги позивачки щодо визначення судом першої інстанції розміру аліментів у меншому розмірі, суперечить положенню ст. 183 ЦК України, апеляційний суд не приймає. Отже, доводи апеляційної скарги позивачки знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду. Твердження відповідача про те, що відсутність постійних доходів, унеможливить виконання рішення суду щодо стягнення аліментів, апеляційний суд відхиляє, оскільки, законодавство не ставить виконання цього обов`язку в залежність від працевлаштування чи рівня доходу одного з батьків. Наявність чи відсутність офіційного працевлаштування не звільняє іншого з батьків від участі в утриманні дитини. Жодна зі сторін не може бути повністю усунута від виконання своїх батьківських обов`язків лише через формальні або суб`єктивні обставини, зокрема такі як фінансова скрута, часткова зайнятість чи посилання на неофіційний дохід іншого з батьків. Навпаки, кожен із батьків має здійснювати посильний внесок у виховання, розвиток і забезпечення гідних умов життя дитини. Це відповідає принципу найкращих інтересів дитини. Отже, спроба перекласти весь тягар утримання дітей на одного з батьків, апелюючи до суб`єктивної оцінки рівня його доходу, є необґрунтованою та не відповідає нормам чинного законодавства України. Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Відповідно до пункту 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів. Положення статті 81 СК України та частини третьої статті 181 СК України вказують на необхідність визначення розміру аліментів від частки доходу платника, а не його заробітку. Згідно з практикою Верховного Суду у справах про стягнення аліментів, інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Твердження апелянта (відповідача) про відсутність доказів його періодичного ухилення від матеріального утримання дітей, сприймаються апеляційним судом критично, оскільки жодних доказів на підтвердження утримання дітей до матеріалів справи не надано. Відповідач ні в ході розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи, не надав суду жодних доказів, які б вказували на те, що стягнення аліментів у розмірі, в якому просить позивач, поставить його, як платника аліментів, в таке скрутне матеріальне становище, яке позбавить його самої можливості забезпечувати необхідні життєві потреби. При цьому, дослідженні матеріали справи дають підстави для висновку, що в ході розгляду справи, визначаючи розмір аліментів, встановивши, що в матеріалах справи відсутні докази щодо неможливості сплати зазначеного розміру аліментів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог. Доводи скаржника (відповідача) про те, що суд першої інстанції не залишив позов без руху, посилаючи на відсутність у позові попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, апеляційний суд не приймає, оскільки в позовній заяві позивачка не просила стягнути з відповідача судові витрати. Інші доводи апеляційної скарги відповідача є аналогічними викладеним у відзиві на позовну заяву, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції щодо права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна правова оцінка. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. А тому, сторони за наявності умов для збільшення або зменшення визначеного судом розміру аліментів мають право звернутися до суду з відповідним позовом. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"). Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 слід частково задоволенню, рішення суду змінити в частині розміру стягнення аліментів з 1/4 на 1/3 частину, в іншій частині рішення - залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, - П О С ТА Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 серпня 2025 року в частині визначення розміру аліментів - змінити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову (16.01.2025 року) та до досягнення старшою дитиною ОСОБА_5 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . В решті рішення суду - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційн ому оскарженню не підлягає за виключенням випадків передбачених частиною 3 статті ст. 389 ЦПК України. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: Л.М. Вадовська С.О. Погорєлова