Постанова 4813 № 496/3894/24

Номер провадження: 22-ц/813/4011/26 Справа № 496/3894/24 Головуючий у першій інстанції Портна О. П. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач), судді Коновалова В.А., Лозко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 представник позивача ОСОБА_2 відповідач - ОСОБА_3 представник відповідача - ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Тищенко Станіслава Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_5 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 червня 2025 року, ухвалене у складі судді Портної О.П., у приміщенні того ж суду, у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , про зміну способу стягнення аліментів на утримання дітей,- установив: Короткий виклад обставин справи 07.06.2024 року ОСОБА_1 (далі позивачка), в особі представника, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 , громадянина Республіки Вірменія (далі - відповідач), в якому просить суд змінити спосіб стягнення аліментів з ОСОБА_5 , громадянина Республіки Вірменія, на її користь на утримання дітей: ОСОБА_6 , малолітнього, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , малолітньої, ІНФОРМАЦІЯ_2 , з твердої грошової суми на частину від усіх видів заробітку (доходу) відповідача на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та понесені позивачкою судові витрати. Позов обґрунтований тим, що 21.10.2015 року між сторонами по справі було укладено шлюб. У шлюбі народилися діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 22.05.2022 року рішенням Біляївського районного суду Одеської області у справі № 496/4348/21 шлюб між сторонами було розірвано. Відповідач у період подружнього життя систематично вчинював адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 173-2, ч. 1 ст. 173-2, ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, свідками яких були й діти подружжя. З метою убезпечення дітей від домашнього насильства, позивачка була вимушена з дітьми 01.09.2021 року виїхати до своєї матері до АР Крим, де вони й зараз мешкають. 29.10.2021 року Біляївським районним судом у справі № 496/4351/21 було видано судовий наказ, відповідно до якого зі ОСОБА_8 стягуються аліменти на утримання неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у твердій грошовій сумі у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з дня пред`явлення заяви до суду - з 21.09.2021 року і до досягнення ними повноліття. Наразі вказаних коштів не вистачає на забезпечення базових потреб малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , оскільки зросли витрати на утримання дітей у зв`язку із зростанням цін на продукти та одяг, необхідністю забезпечувати дітей канцелярським приладдям для садочка та школи тощо. Станом на сьогодні відповідач вже має постійний дохід, а відтак має об`єктивну змогу забезпечувати дітей усім необхіднім у розмірі, вищим, аніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У зв`язку з викладеним, позивачка звернулася до суду з вказаним позовом. Короткий зміст рішення суду Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 12 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , громадянина Республіки Вірменія, про зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини задоволено частково. В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачка має право на зміну розміру стягуваних аліментів з твердої грошової суми на частку від заробітку, тобто має право на зміну способу стягнення аліментів, оскільки змінились обставини, що впливають на визначений розмір аліментів, а саме: змінився матеріальний стан відповідача, збільшився прожитковий мінімум та відповідно збільшився мінімальний розмір аліментів на дитину. З урахуванням положень ст. 182 СК України, суд вважає, що мінімально визначений розмір аліментів на одну дитину має становити визначену судом частину з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку з урахуванням визнання відповідачем позовних вимог Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погодившись із вказаним рішенням ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 червня 2025 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що попередній спосіб стягнення аліментів - у твердій грошовій сумі - забезпечував гарантований розмір утримання, незалежно від змін у доході платника. Перехід до частки доходу створює невиправдану правову невизначеність і потенційне зниження розміру аліментів у разі зменшення доходів або відсутності офіційного доходу, що суперечить інтересам дітей. Вказує, що суд проігнорував доводи відповідача про неможливість належного фінансового зв?язку з територією тимчасово окупованого Криму. Висновок суду, що відповідач має реальну змогу виконувати зобов?язання у відсотковому форматі, ґрунтується лише на банківських виписках, без врахування природи цих надходжень (господарська діяльність, обіг коштів, а не прибуток). Зміна способу стягнення аліментів без реальної потреби або доведеної зміни обставин порушує баланс інтересів сторін. Позивачка не надала переконливих доказів того, що тверда сума аліментів є неспроможною задовольнити потреби дітей. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що позивачка перебуває на території Криму, який перебуває під окупацією Російської Федерацію, зареєстрована та проживає з дітьми в місті Сімферополь, що підтверджується відповіддю МВС РФ. Росію відключено з банківської системи SWIFT один із санкційних заходів Європейського Союзу та НАТО проти Росії, спрямований на зупинення її агресії щодо України. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно та повністю поклав обов`язок зі сплати судового збору на відповідача, хоча позов задоволено частково. Позиція учасників справи Не погодившись з доводами апеляційної скарги, представник позивача ОСОБА_2 звернулась з відзивом на апеляційну скаргу та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12.06.2025 без змін. В обґрунтування відзиву зазначав, що оскаржуване судове рішення є обґрунтованим та законним. Щодо явки сторін. Сторони належним чином повідомлені про час, дату та місце судового розгляду, в судове засідання не з`явились, заяв про відкладення не подавали, що у відповідності до вимог ст. 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному перегляду. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що батьками ОСОБА_7 , малолітньої, ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , малолітнього, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 , громадянин Республіки Вірменія, та ОСОБА_1 , що підтверджується, відповідно, копією повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , та копією повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданих 08.09.2021 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), а/з №№ 3174, 5551. (зворотній а.с. 7, а.с. 8) Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 26.05.2022 року по справі № 496/4348/21, шлюб між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , розірвано. (зворотній а.с. 8-а.с. 9) 29.10.2021 року Біляївським районним судом Одеської області по цивільній справі № 496/4351/21 видано Судовий наказ, яким з ОСОБА_10 , стягнуто на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_7 , малолітньої, ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , малолітнього, ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісяця, починаючи з дня пред`явлення заяви до суду з 21.09.2021 року і до досягнення повноліття. (а.с. 12-13) ОСОБА_8 має відкриті рахунки в АТ «КБ «ПриватБанк» по яким фіксується рух коштів, що підтверджується листом АТ «КБ «ПриватБанк» від 06.12.2024 року за вих. № 20.1.0.0.0/7-241126/45562-БТ та виписками з рахунків. (а.с. 44, 45, 46-47, зворотній а.с. 47-а.с. 74) Листом № 330 від 20.11.2024 року Службою у справах дітей Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області представнику відповідача було повідомлено про неможливість здійснення контролю за цільовим використанням аліментів позивачкою в зв`язку з тим, що остання разом з дітьми не проживає на території Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області. (зворотній а.с. 82, 96) Відповідно до копії довідки № 68128/21.12 від 12.11.2024 року та Розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виданих Біляївським відділом державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заборгованість зі сплати аліментів станом на 12.11.2024 року у ОСОБА_11 відсутня. (а.с. 84, 85, 93, 94-95) З копії довідок, виданих ТОВ «ОЛІМП-С» та ТОВ «ХОРС» вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відвідують курси вивчення іноземних мов та тренування з плавання . (а.с. 100, зворотній а.с. 100, а.с. 101) На підтвердження свого матеріального становища та витрат стороною відповідача до матеріалів справи долучено виписки по рахункам та декларації. (а.с. 108а-136, 141-200) Докази, надані стороною відповідача (а.с. 83, 92), а саме лист, виданий Управлінням Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації по м. Севастополю, суд першої інстанції визнав недопустимими, з огляду на наступне. Так, стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21 та від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22. У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). Таким чином, не можуть бути залишені поза увагою названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих установами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів перебування позивачки на окупованій території можуть бути істотно обмеженими. Між тим, вказаними приписами «намібійських винятків» не узгоджено беззаперечне та безапеляційне прийняття усіх виданих окупаційною владою документів, крім документів про народження, смерть та шлюб. Надані відповідачем документи, зокрема довідка УМВС Росії №3/218202261215 від 24.12.2021, видана органом, який знаходиться на тимчасово окупованій території України, як виняток може братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку. Задовольняючи частково позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 , малолітній, ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , малолітньому, ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося, відповідно, 6 років та 9 років. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» 50% прожиткового мінімуму на дітей віком від 6 до 18 років з 01 січня 2025 року становить 1598,00 гривень, позивачка, як матір дітей, має право на зміну розміру стягуваних аліментів з твердої грошової суми на частку від заробітку, тобто має право на зміну способу стягнення аліментів, оскільки змінились обставини, що впливають на визначений розмір аліментів, а саме: змінився матеріальний стан відповідача, збільшився прожитковий мінімум та відповідно збільшився мінімальний розмір аліментів на дитину. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком з огляду на таке. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. У відповідності до ст. 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Статтею 18 Конвенції про захист прав дитини передбачено, що суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Згідно ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Зміст глави 15 Сімейного кодексу України (далі - СК України) вказує на обов`язок кожного з батьків утримувати дитину. Таке утримання є безумовним, оскільки Закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов`язку батьків з утримання своїх дітей, та не передбачає звільнення батьків від утримання незалежно від того, чи є батьки працездатними, та чи є в них кошти, достатні для утримання. Згідно із ст. 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 5) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 6) інші обставини, що мають істотне значення. У п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року, роз`яснено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Частиною 1 ст. 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно з ст. 183 СК України, розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини. Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду. (Постанова Верховного Суду України від 05.02.2014 року у справі № 6-143цс13 і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30.06.2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12.01.2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23.05.2022 року у справі № 752/26176/18, провадження№ 61-16697св21, та інших). Враховуючи зміст ст.ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Згідно вимог ст. 192 СК України, розмір аліментів може бути змінений за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника чи одержувача аліментів та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Доведення саме вказаних обставин є підставою для перегляду визначеного судом розміру аліментів, у тому числі, і шляхом зміни способу їх стягнення. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.07.2019 року, справа № 415/4386/16-ц, провадження № 61-21056св18. Право звернутися з позовом про зміну способу стягнення аліментів має одержувач аліментів (ч. 3 ст. 181 СК України). Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Колегія суддів зазначає, що із позовних вимог по даній справі вбачається, що позивачка просить суд збільшити розмір аліментів, одночасно змінивши спосіб стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу) батька дитини. Тобто, позивачка фактично вказує на необхідність збільшення розміру аліментів шляхом зміни способу їх стягнення. При цьому поставивши перед судом питання про зміну способу стягнення раніше присуджених аліментів з твердої грошової суми на частку від заробітної плати (доходу) платника, позивачці належить доводити передусім зміну матеріального та сімейного стану платника аліментів, а саме - наявність у платника відповідного доходу як підставу для задоволення вимоги, для визначення розміру аліментів як частки відповідного доходу. Так само, зважаючи на пред`явлення позову з метою збільшення розміру стягуваних аліментів, належить доводити й інші обставини, які мають значення в такому спорі та передбачені, зокрема, частиною 1 статті 182 СК України. Зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду є правом суду, а не його обов`язком, та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього. При вирішенні питання про збільшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у відповідному розмірі. З урахуванням збільшення розміру прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку у 2024 - 2025 роках, швидкі темпи зростання цін, значного зростання витрат на оздоровлення, харчування, лікування, утримання дітей, попередньо визначений розмір аліментів цим вимогам не відповідає, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що аліменти у розмірі 1/3 частини від усіх доходів відповідача щомісячно забезпечать права та інтереси дітей та не порушать права та інтереси батька. На момент ухвалення судом першої рішення по справі, ОСОБА_7 , малолітній, ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , малолітньому, ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося, відповідно, 6 років та 9 років. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» 50% прожиткового мінімуму на дітей віком від 6 до 18 років з 01 січня 2025 року становить 1598,00 гривень. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції враховані всі суттєві обставини справи, дотримано баланс прав та інтересів обох сторін, будь-яких доказів того, що відповідач не може сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі матеріали справи не містять. Посилання скаржника на те, що висновки суду першої інстанції щодо наявності у відповідача платоспроможності ґрунтуються нібито лише на банківських виписках, без урахування природи надходжень (господарська діяльність, обіг коштів, податкові зобов`язання), є юридично неспроможним та суперечить матеріальному праву, колегія судів не вважає обґрунтованим зважаючи на наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Статтею 81 Сімейного кодексу України закріплено, що перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України№ Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. N 146 затверджено Перелік видiв доходiв, якi враховуються при визначеннi розмiру алiментiв на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб У постанові Об`єднаної палати КЦС ВС від 5 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц (провадження № 61-45100сво18) , який за змістом зводиться до наступного - Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 не є вичерпним. Банківські виписки, надані до матеріалів справи, свідчать про регулярні надходження на рахунки скаржника, що підтверджує наявність об`єктивної фінансової спроможності виконувати зобов`язання щодо утримання дітей. Саме на підставі цих документів суд першої інстанції дійшов висновку про можливість стягнення аліментів у частці від доходу, що відповідає приписам статей 182 та 192 СК України. Твердження скаржника про обіг як виняток із поняття доходу є суб`єктивною оцінкою та не має правового обґрунтування. Скаржник, як вже зазначалось вище, не надав жодних належних доказів на підтвердження неспроможності утримувати дітей у новому, встановленому судом розмірі: ні фінансової звітності, ні підтверджених документів про збитковість, ні висновків податкових органів. Доводи апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції не врахував, що попередній спосіб стягнення аліментів, у твердій грошовій сумі, забезпечував гарантований розмір утримання, незалежно від змін у доході платника, а перехід до частки доходу створює невиправдану правову невизначеність, колегія суддів не приймає до уваги, адже аналізуючи спірні правовідносини в контексті вказаних норм права позивачка має право на зміну розміру стягуваних аліментів з твердої грошової суми на частку від заробітку, тобто має право на зміну способу стягнення аліментів, оскільки змінились обставини, що впливають на визначений розмір аліментів, а саме: збільшився прожитковий мінімум та відповідно збільшився мінімальний розмір аліментів на дитину. Подібні висновки вкладено у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 415/4386/16-ц (провадження № 61-21056св18). Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей. Обов`язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов`язання батьків, яке виникає з моменту народження дітей і зберігається до досягнення ними повноліття. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що аліменти які стягувались судовим наказом Біляївського районного суду Одеської області по справі № 496/4351/21 з відповідача, є недостатніми для утримання дітей сторін, які проживають з матір`ю. Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, роз`яснення Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду, з`ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що, враховуючи засади справедливості, добросовісності та розумності, вік, стан здоров`я, матеріальне становище дітей і платника аліментів, для фізичного, духовного, морального і соціального розвитку дітей, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір аліментів на утримання дітей має бути визначений у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісяця. Колегія суддів вважає, що такий розмір аліментів визначений з урахуванням вимог сімейного законодавства та відповідає інтересам неповнолітньої дитини сторін у справі, є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та достойного рівня його матеріального забезпечення. Доказів незадовільного майнового стану і того, що відповідач не може сплачувати 1/3 частку від доходу, відповідач не надав як суду першої інстанції, так і апеляційному суду. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач ОСОБА_3 є особою працездатного віку, доказів про поганий стан його здоров`я матеріали справи не містять, відповідачем не надано доказів, які б спростовували доводи позовної заяви, а також зважаючи на обов`язок обох батьків утримувати своїх дітей, колегія суддів апеляційного суду вважає аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), відповідатиме в першу чергу інтересам дітей, їх рівню життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, та не становитиме надмірного тягаря для відповідача, який у відповідності до вимог чинного законодавства зобов`язаний утримувати свою дитину. Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Встановивши вказані обставини та врахувавши характер спірних правовідносин, надавши оцінку доказам у їх сукупності та перевіривши їх доказами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про зміну способу стягнення аліментів підлягають частковому задоволенню. Згідно п. 23 постанови пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили. Щодо твердження скаржника стосовно неможливості отримання стягувачем аліментів так як остання разом з дітьми перебуває в АРК, яка знаходиться під тимчасовою окупацією Російської Федерації, суд вважає за можливе дотриматися позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 01.04.2024 року у справі № 184/1781/22, де зазначено, що «Згідно з пунктом 10-2 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, зупиняється вчинення виконавчих дій, забороняється заміна стягувачів у виконавчих провадженнях, стягувачами за якими є російська федерація або, зокрема, громадяни російської федерації…. Згідно з положеннями цього ж пункту 10-2, за рішеннями про стягнення аліментів підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи підприємці, які здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, перераховують стягнуті кошти на визначений у заяві або зверненні стягувача рахунок, а у разі відсутності реквізитів рахунка стягувача на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. … Таким чином, пункт 10-2 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для звільнення особи від сплати аліментів на користь громадянина російської федерації. … чинним законодавством не заборонено стягувати аліменти на користь громадян російської федерації, якою є стягувачка та з якою мешкає неповнолітній син, зобов`язання по утриманню якого у заявника, як батька дитини, не припинились». Станом на час розгляду справи між Україною та Російською Федерацією відсутні чинні міжнародні договори, які б регулювали питання співробітництва компетентних органів щодо взаємного визнання та виконання судових рішень у цивільних справах. Це унеможливлює правову допомогу у сфері виконання рішень про стягнення аліментів на території РФ. Водночас, відповідно до норм Сімейного кодексу України, ані воєнний стан, ані проходження військової служби, ані втрата роботи не звільняють боржника від виконання зобов`язань щодо утримання дитини. Крім того, СК України не ставить сплату аліментів у залежність від місця проживання дитини (у тому числі - тимчасово окупованої території). Стаття 180 СК України чітко встановлює, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, без винятків по території фактичного проживання дітей та/або батьків. Твердження скаржника про неможливість перерахування аліментів у зв`язку з відключенням РФ від системи SWIFT є технічним аргументом, який не звільняє його від юридичного обов`язку. Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог ст. 263 ЦПК України, ґрунтується на повному та всебічному дослідженні доказів, містить належну мотивацію щодо задоволення позовних вимог та зміни способу стягнення аліментів. Жодних нових обставин чи доказів, які б спростовували ці висновки, скаржником не наведено. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм матеріального та процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Проте, колегія судів звертає увагу, що судом першої інстанції в третьому абзац резолютивної частини допустився описки, зазначивши: «Стягувати аліментів з ОСОБА_5 , громадянина Республіки Вірменія, ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на утримання ОСОБА_6 , малолітнього, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , малолітньої, ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня набрання чинності рішення суду та до досягнення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , включно, в подальшому у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини від усіх видів заробітку (доходу) боржника, щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 ». Даний висновок суду, щодо стягнення 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача суперечить попереднім висновкам суду зазначених в мотивувальній частині та абзацу другому резолютивної частині з якого вбачається, що спосіб стягнення аліментів змінено на 1/3 частину з усіх видів заробітку (доходу). З огляди на вищевикладене, апеляційний суд зазначає, що вказані обставини є фактично опискою суду першої інстанції, проте вважає за необхідне змінити резолютивну частину оскаржуваного рішення та викласти абзац третій резолютивної частини оскаржуваного рішення в такій редакції: «Стягувати аліментів з ОСОБА_5 , громадянина Республіки Вірменія, ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на утримання ОСОБА_6 , малолітнього, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , малолітньої, ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня набрання чинності рішення суду та до досягнення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , включно, в подальшому у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини від усіх видів заробітку (доходу) боржника, щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 ». На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, проте зважаючи на фактичну описку суду першої інстанції колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання розподілу судових витрат, зважаючи на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення. Отже, у зв`язку з тим, що позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судовий збір на користь держави компенсується за рахунок відповідача. Як вбачається з матеріалів справи розмір судового збору сплаченого при поданні позову до суду першої інстанції становить 1211,20 грн, внаслідок чого з урахуванням вимоги ЦПК України щодо пропорційності стягнення судового збору за наслідками розгляду рішення з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 808,07 грн, виходячи з (1211,20 х 66,7%). З огляду на викладене, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 червня 2025 року в частині стягнення судового збору, відповідно до п. 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України, належить змінити. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів вбачає підстав для зміни судового рішення. Керуючись ст.ст. 137, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- ухвалив : Апеляційну скаргу адвоката Тищенко Станіслава Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_5 - задовольнити частково. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 червня 2025 року змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини оскаржуваного рішення в такій редакції «Стягувати аліменти з ОСОБА_5 , громадянина Республіки Вірменія, ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на утримання ОСОБА_6 , малолітнього, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , малолітньої, ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня набрання чинності рішення суду та до досягнення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , включно, в подальшому у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини від усіх видів заробітку (доходу) боржника, щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 ». Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 червня 2025 року змінити в частині стягнення судового збору з ОСОБА_5 , громадянина Республіки Вірменія, ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави шляхом його зменшення до 808,07 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді В.А. Коновалова Ю.П. Лозко