Постанова Київський апеляційний суд № 752/13417/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/1414/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 752/13417/20 13 січня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Желепи О.В. - Олійника В.І. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гарницького Павла Петровича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Чередніченко Н.П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,- в с т а н о в и в: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, в якому просила змінити спосіб стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з твердої грошової суми в розмірі 2 000,00 грн. на 1/4 частину з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 08.07.2020 року і до досягнення дитиною повноліття, та стягнути з відповідача судові витрати, які складаються із судового збору та витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона з відповідачем перебувала у шлюбних відносинах з 11 вересня 2010 року по 27 травня 2019 року, який розірвано на підставі судового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня 2019 року. Від шлюбу сторони мають спільного сина - ОСОБА_3 , який постійно проживав із позивачкою та утримується за її рахунок, в той час, як відповідач жодної участі та матеріальної допомоги на утримання дитини не надавав. Саме тому, позивач була змушена звернутись із позов до відповідача про стягнення аліментів, та рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року з відповідача на користь позивачки на утримання дитини стягнуто аліменти у розмірі 2000 грн., щомісячно, починаючи з 23 вересня 2019 року до досягнення дитиною повноліття. Зауважувала, що відповідач самоусунувся та ухиляється від покладеного на нього обов`язку приймати участь у додаткових витратах на утримання спільного сина, у зв`язку з чим позивач була змушена звернутись до суду з позовом про стягнення грошових коштів на додаткові витрати. Зазначала, що їй стало відомо про те, що відповідач офіційно працевлаштований, має постійне місце роботи та отримує заробітну плату на посаді керівника, посадовий оклад якого перевищує 10 000,00 грн., а також має і інші додаткові доходи, що дозволяють йому купувати новий автомобіль та інші коштовні речі, покупку яких реєстру на своїх родичів аби приховати свій майновий стан та реальні доходи у той час, як його дитина потребує належного утримання та лікування. З огляду на зазначене, вважає, що наявність достатнього доходу надає відповідачу можливість сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина у вигляді частки від усіх видів офіційних прибутків та тих, які він приховує, а розшук таких доходів унеможливлює судове рішення про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, яке і слід змінити, саме в інтересах дитини. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів відмовлено. Судові витрати залишено за ОСОБА_1 по фактично понесеним. Не погоджуюсь з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Гарницький П.П. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що доходи відповідача зазначені у довідці про доходи не відповідають дійсності, оскільки останній має й додаткові доходи, які дозволяють йому купувати рухоме майно та цінні речі, утримувати себе на належному рівні та сплачувати аліменти на утримання дитини щомісячно у розмірі 2 000 грн. Вказував на те, що відповідач не скаржиться на скрутне матеріальне становище та не намагається зменшити розмір аліментів на утримання дитини, оскільки має хороший дохід, тому сплатити мізерну суму аліментів в розмірі 2 000 грн. на місяць для нього не викликає жодних труднощів. Посилався на те, що суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, зокрема ст..ст. 192, 181, 183, 182 СК України та не дослідив належним чином всі обставини справи, не витребував у відповідача необхідних доказів, які підтверджують твердження позивача, що матеріальний дохід відповідача значно відрізняється від доходів визначених у довідці, яку він долучив до відзиву на позовну заяву. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Цимейко Г.О. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року залишити без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права, з урахуванням обставин даної справи та наданих сторонами доказів. У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позову не ґрунтуються на законі, не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи, та достатніх обставин, з якими закон пов`язує можливість зміни способу стягнення аліментів в даному спорі, не встановлено. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Судом встановлено, що із 11.09.2010 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27.05.2019 року. В період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2019 року у справі № 752/19650/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів було задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн. з індексацією стягуваних сум відповідно до закону, починаючи з 23.09.2019 року і до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині позовних вимог було відмовлено. Зазначене рішення сторонами не оскаржувалося, набрало законної сили, та з його мотивувальної частини вбачається, що ОСОБА_1 не було надано достатніх доказів на підтвердження здійснення нею витрат на дитину в розмірі 10 000 грн., а тому позов було задоволено частково на суму 2000 грн., що відповідало межам прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до наказу ТОВ «Технічний та інформаційний сервіс» № 1-к від 02.07.2020 року, ОСОБА_2 було прийнято на посаду інженера-програміста із 03.07.2020 року на неповний робочий день, та встановлено оплату праці згідно із штатним розписом. Відповідно до довідки ТОВ «Технічний та інформаційний сервіс» від 07.08.2020 року № 07/08-20, дохід ОСОБА_2 за період із 03.07.2020 року по 31.07.2020 року склав суму в розмірі 2 465,22 грн. Звертаючись до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів позивач визначила способом стягнення аліментів їх присудження у частці від доходу батька. Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 181 СК України). Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. У силу положень статей 183, 184 СК України суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у вигляді частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі. Підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України. Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду (постанова Верховного Суду України № 6-143цс13 від 05 лютого 2014 року). Установивши, що відповідач офіційно працює та має за період із 03 липня 2020 року по 31 липня 2020 року дохід у розмірі 2 465,22 грн., дохід відповідача не є таким як вказує у позові позивачка, врахувавши, що стороною позивача не надано доказів того, що обставини щодо участі відповідача у вихованні та утриманні сина змінилися з часу рішення суду про встановлення аліментів у твердій грошовій сумі, і саме позивачем заявлялися вимоги про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, а також те, що стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини доходів відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення нею повноліття, суперечитиме інтересам дитини, оскільки сума аліментів буде значно меншою ніж сума аліментів, яка стягується на даний час у твердій грошовій сумі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зміни способу стягнення аліментів та стягнення аліментів у частці від його заробітку (доходу). Суд першої інстанції розглянув дану справу в межах заявлених позивачкою вимог, на підставі наданих сторонами доказів та з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що доходи відповідача зазначені у довідці про доходи не відповідають дійсності, оскільки на підтвердження вказаних обставин, позивачкою не було надано жодного доказу, тому такі твердження ґрунтуються на припущеннях, тоді як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не скаржиться на скрутне матеріальне становище та не намагається зменшити розмір аліментів на утримання дитини, оскільки має хороший дохід, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на нормах закону, оскільки звернення із позовом про зменшення розміру аліментів є правом особи, а не його обов`язком, а сплата аліментів у визначеному судом розмірі, не свідчить про достатній дохід відповідача, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження іншого офіційного доходу відповідача, ніж того, про що наявна в матеріалах справи довідка про доходи. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, зокрема ст..ст. 192, 181, 183, 182 СК України та не дослідив належним чином всі обставини справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, тому колегія суддів їх відхиляє. Доводи апеляційної скарги про те, що зміну способу стягнення аліментів визначає той з батьків, з ким проживає дитина, не заслуговують на увагу, оскільки право визначення способу стягнення аліментів належить виключно суду. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не витребував у відповідача необхідних доказів, які підтверджують твердження позивача, що матеріальний дохід відповідача значно відрізняється від доходів визначених у довідці, яку він долучив до відзиву на позовну заяву, оскільки доведення обставин зазначених у позові є обов`язком саме позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і наданим доказам, тому рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а відтак відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову та апеляційної скарги відмовлено, судові витрати покладаються на позивача. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гарницького Павла Петровича - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: