Постанова 4812 № 487/11152/24

20.05.26 22-ц/812/795/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 травня 2026 року м. Миколаїв справа №487/11152/24 провадження №22-ц/812/795/26 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О. В., суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О., із секретарем судового засідання Богуславською О. М., без участі учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Щербини С. В. у приміщенні суду у м. Миколаєві, за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області про встановлення факту постійного проживання на території України, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст вимог В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. Заявниця зазначала, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві Миколаївської області. Вона має безперервний стаж роботи з 1969 року по 2006 рік. Станом на 1991 рік вона працювала прибиральницею в ЖЕК №

8. До 20 вересня 1989 року вона проживала по АДРЕСА_1 . З вересня 1989 року до 2005 року постійно проживала у квартирі АДРЕСА_2 . На теперішній час вона проживає з донькою в орендованому житловому будинку АДРЕСА_3 інвалідний хутір, м.Миколаєва. 03 липня 2024 року вона звернулася до Заводського відділу у м. Миколаєві Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області із заявою про отримання паспорта громадянина України у вигляді id картки, але отримала відмову, оскільки нею не надано документу, який підтверджує факт її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. Заявниця зазначала, що встановлення вказаного факту їй необхідно для отримання паспорту громадянина України та оформлення пенсії. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що заявниця не надала належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження факту проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, а письмові докази надані заявницею до її заяви як доказ постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, суд не прийняв до уваги, оскільки з них неможливо встановити факт саме постійного проживання заявниці на території України у зазначений період часу. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її заяви. Скарга обґрунтована тим, що вона надала до суду першої інстанції достатньо належних доказів, що свідчать про доведеність юридичного факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. Доводи інших учасників справи Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просило апеляційну скаргу розглянути на розсуд суду. Рух справи у суді апеляційної інстанції Ухвалами Миколаївського апеляційного суду від 31 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у цій справі та призначено справу до розгляду на 20 травня 2026 року на 11 год 00 хв. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. Дочка заявниці, яка не є її представником у справі, подала до суду заяву, у якій просила відкласти розгляд справи через хворобу заявниці. Доказів вказаного суду не надала. Відповідно до вимог ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи, оскільки вони належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Заявниця клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, а подане клопотання її дочкою суд не може прийняти до уваги, бо вона не наділена повноваженнями представляти заявницю у суді апеляційної інстанції. Крім того, доказів хвороби заявниці суду надано не було. Матеріали справи свідчать, що заявниця реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у заяві, поясненнях, апеляційній скарзі, наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Враховуючи викладене, та, зважаючи на межі та строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції (статті 367, 371 ЦПК України), апеляційний суд вважав можливим переглянути справу за відсутності учасників справи, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві Миколаївської області, що підтверджується копією паспорту громадянина СРСР від 04.11.1986, а також витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян №00045650901 від 22 червня 2024 року. У паспорті громадянина СРСР ОСОБА_1 відсутній напис органів внутрішніх справ України «громадянин України». ОСОБА_1 має двох доньок: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка народилася у селі Степове Вознесенського району Миколаївській області, є громадянкою України, з 27 листопада 2009 року зареєстрованапо АДРЕСА_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка народилася у місті Миколаєві, є громадянкою України, з 02 червня 2017 року зареєстрованапо АДРЕСА_5 . З адресної довідки про вибуття вбачається, що ОСОБА_1 20 вересня 1989 року була знята з обліку проживання по АДРЕСА_1 у зв`язку з переїздом за адресою: АДРЕСА_6 . Із акту від 27 червня 2024 року, підписаного ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є мешканками будинку АДРЕСА_7 , випливає, що ОСОБА_1 проживала у квартирі АДРЕСА_8 з 1992 року по 2005 рік. З обкладинки медичної карти на ім`я ОСОБА_1 (двірник ЖЕКу №8), яка проживала у квартирі АДРЕСА_8 , вбачається, що вона робила щеплення 30.08.1994, 01.12.1995, 05.11.1996, 20.12.2001. Згідно з довідкою ДП «Миколаївський суднобудівний завод» №43/103 від 23.10.2024 ОСОБА_1 отримувала заробітну плату на цьому підприємстві з серпня 1989 року до червня 1990 року. Ця інформація підтверджується і даними трудової книжки заявниці. З архівних довідок комунального житлово-експлуатаційного підприємства Центрального району м. Миколаєва №187, 187/1 від 30.10.2024 вбачається, що ОСОБА_1 отримувала заробітну плату у ЖЕКу №8 м.Миколаєва у період з липня по грудень 1990 року та з червня 1992 року до грудня 1995 року. Надати накази про прийняття на роботу та звільнення з роботи ОСОБА_1 у період з 02.06.1990 року до 30.04.2005 року не представилося можливості, бо у наявності є накази з 31 липня 1997 року до 28 липня 1999 року та з 04 серпня 1999 року до 10 травня 2000 року. З копії трудової книжки ОСОБА_1 випливає, що з 02 липня 1990 року до 01 квітня 1991 року (звільнена за власним бажанням) вона працювала дворовим робітником в ЖЕКу №8 м.Миколаєва. Наступний запис містить інформацію про те, що вона 03 червня 1992 року була прийнята на роботу до ЖЕКу №8 Заводського райвиконкому прибиральником території. Відповідно до довідки серії МВС №1247088, виданої Відділом інформаційних технологій УМВС України в Миколаївській області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на території України станом на 18 серпня 2011 року до кримінальної відповідальності не притягалася і засудженою не значиться. Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що знайома з заявницею з 1983 року, обидві є невістками. ОСОБА_1 проживала у м.Миколаєві у мікрорайоні «Ракетне урочище», працювала двірником, будівельником. У зв`язку з тим, що вона працювала двірником, їй була надана кімната по АДРЕСА_2 . У 1988-1989 рр. свідок виїхала з міста Миколаєва і повернулася назад у 1993 році. Листом Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області від 04 липня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі паспорту громадянина України, оскільки в ході перевірки її заяви про отримання паспорту громадянина України не встановлено її належність до громадянства України. Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Згідно з нормами статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України. Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року). Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року. Згідно з пунктами 8, 9Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215/2001(у редакції Указу Президента України від 11 лютого 2026 року № 110/2026) (далі Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується, зокрема, громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон і не мають в паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року. Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають на території України на законних підставах і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України. Для перевірки належності до громадянства України заявник подає заяву про перевірку належності до громадянства України, у якій викладає, у зв`язку з якими обставинами потребує проведення перевірки належності до громадянства України. Для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має в паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) паспорт громадянина колишнього СРСР. У разі втрати паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка про перебування особи в громадянстві колишнього СРСР станом на 24 серпня 1991 року, оформлена територіальним підрозділом Державної міграційної служби України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року. Відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні стосунки з такою особою, або рішення суду. Зважаючи на наведене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство» і може пов`язуватися з фактом постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення. Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази та давши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявниця не довела факту постійного проживання на території України, станом на 24 серпня 1991 року, оскільки не надала жодного доказу на підтвердження зазначених обставин. Посилання заявниці на те, що вона надала суду достатньо належних доказів, що свідчать про доведеність юридичного факту постійного проживання її на території України станом на 24 серпня 1991 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки досліджені докази свідчать, що жоден з наданих ОСОБА_1 доказів не свідчить про те, що вона станом на 24 серпня 1991 року проживала на території України. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Зазначені у ній доводи правильних висновків суду не спростовують. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню не підлягає, бо є законним та обґрунтованим. Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. В. Локтіонова Судді Т. В. Крамаренко О. О. Ямкова Повне судове рішення складено 22 травня 2026 року.