Постанова Одеський апеляційний суд № 496/365/25

Номер провадження: 22-ц/813/1882/26 Справа № 496/365/25 Головуючий у першій інстанції Шаньшина М.В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.01.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М., при секретарі: Узун Н.Д., за участю заявника ОСОБА_1 , переглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в інтересах якого діє Білоконь Наталія Олегівна, на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 лютого 2025 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області про встановлення факту постійного проживання на території України, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до Біляївського районного суду Одеської області із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України. Обґрунтовує свої вимоги тим, що ОСОБА_1 , яка є особою без громадянства та законно проживає на території України тривалий час, виявила бажання набути громадянство України за територіальним походженням відповідно до статті 8 ЗУ «Про громадянство України», оскільки її рідна бабуся по материній лінії ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживала на території України на момент проголошення незалежності (24 серпня 1991 року). Готуючи документи для подачі в міграційну службу за місцем своєї реєстрації, Заявник зіткнулась із проблемою документального підтвердження факту саме постійного проживання на території України її бабусі, хоча вже мала довідку із сільської ради щодо її фактичного проживання та реєстрації з 1989 року у будинку АДРЕСА_1 , який належав її чоловіку ОСОБА_3 (рідний дід Заявника). Звернувшись з цього приводу за роз`ясненнями до Головного управління ДМС в Одеській області, там їй повідомили, що єдиним підтвердженням вказаного факту може бути лише судове рішення, жодні довідки міграційна служба як доказ не прийме до уваги. Таким чином, із врахуванням того, що чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання на території України рідної бабусі Заявника станом на 24 серпня 1991 року, а так само те, що від встановлення вказаного факту залежить виникнення права Заявника на набуття громадянства України, є необхідність у зверненні до суду для отримання відповідного судового рішення. Виходячи із викладених обставин, просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є особою, яка в період з 08.04.1989, в тому числі станом на 24.08.1991 і до 21.03.2009 постійно проживала на території України. Заявниця в судове засідання в суді першої інстанції не з`явилася, надала заяву в якій просила розгляд справи проводити за відсутності, на заявлених вимогах наполягала. Представник Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області Білоконь Н. в судове засідання не з`явився, але надав заяву в якій проти заявлених вимог заперечував, вказала, що заявниця не зверталася до Державної міграційної служби України в Одеській області, не зверталася до територіальних підрозділів Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою встановленого зразка, не надала до ГУ ДМС жодних документів, зазначених у Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, отже не використала всі можливості для отримання статусу громадянина України та звернення до суду із заявою є передчасним. Крім того, посилаючись на лист Верховного суду України від 01.01.2012 «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» вказує, що не можуть бути встановлені в судовому порядку факти щодо, зокрема, належності до певної національності; набуття громадянства України громадянином іншої держави. 20 лютого 2025 року рішенням Біляївського районного суду Одеської області заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт що має юридичне значення, а саме що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є особою, яка в період з 08.04.1989, в тому числі станом на 24.08.1991, і до 21.03.2009 постійно проживала на території Україні. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служюи України в Одеській області звернулась із апеляційною скаргою в якій просить суд рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про встановлення юридичного факту відмовити. Заявниця ОСОБА_1 подала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу в якому наголошувала на правильності висновків суду першої інстанції та просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. В судове засідання, призначене на 28 січня 2026 року об 13 год 40 хв з`явилась ОСОБА_1 , інші учасники справи до суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками, наявними в матеріалах справи (а.с. 107-108). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи. Згідно положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення вказаним вимогам відповідає, а подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Задовольняючи вимоги заяви про встановлення юридичного факту, суд першої інстанції виходив з того, що наданих заявницею доказів в сукупності достатньо для того щоб вважати доведеним факт постійного проживання ОСОБА_2 на території України станом на 24.08.1991. Також, суд першої інстанції наголосив на тому, що іншого шляху встановлення цього факту, на даний час немає, а його встановлення необхідно заявнику для подальшого звернення для отримання паспорта громадянина України. Апеляційний суд вважає вказані висновки суду першої інстанції такими, що відповідають обставинам справи з огляду на наступне. Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Бєльці, Республіка Молдова, матір`ю заявниці є ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження видановго Відділом реєстрації актів громадянського стану Бєльці 404, 21 березня 2012 року (а.с. 8) Відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_2 батьками ОСОБА_5 є ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а.с. 9). З виписки із господарської книги виконавчого комітету Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області вбачається, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №17 від 08.04.1089 та за вказаною адресою були зареєстровані: ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а.с. 4). Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 23.03.2009, виданого Маяківською сільською радою Біляївського району Одеської області ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Маяки Біляївського району Одеської області (а.с. 10). Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Так, відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Частиною 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. (частина перша статті 8 Закону). Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов`язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника. Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо. Статтею 8 Закону України «Про громадянство України» встановлюються підстави набуття громадянства України. Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215/2001, (далі Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту. Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку). Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року. Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду. Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду. Звертаючись із апеляційною скаргою, представник ГУ ДМС України в Одеській області зазначає, що під час звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення юридичного факту не було надано доказів наявності родинних зв`язків між ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також не надано доказів досудового врегулювання спору, а саме звернення до міграційної служби. Апеляційний суд відхиляє вказані доводи апеляційної скарги та зазначає, що при зверненні із заявою в суд першої інстанції заявницею були надані докази наявності родинних зв`язків, а саме було надано копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , відповідно до якого остання народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Бєльці, Республіка Молдова, матір`ю заявниці є ОСОБА_4 (а.с. 8). Відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_2 батьками ОСОБА_5 є ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а.с. 9). Отже, з наданих доказів вбачається, що ОСОБА_2 є рідною бабою ОСОБА_1 .. Посилання в апеляційній скарзі на недотримання заявником порядку досудового врегулювання спору (звернення з відповідною заявою до органів ДМС України) також не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року №15-рп/20002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Тобто, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує". Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини 2 статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру». Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. За таких обставин, доводи наведені у апеляційній скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення та трактування норм права на власний розсуд. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши вимоги заяви, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого, законного та справедливого висновку про задоволення вимог заяви. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в інтересах якого діє Білоконь Наталія Олегівна - залишити без задоволення. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 лютого 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 16 лютого 2026 року. Судді Одеського апеляційного суду М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік С.М. Сегеда