Постанова Дніпровський апеляційний суд № 190/241/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/732/26 Справа № 190/241/25 Суддя у 1-й інстанції - Фирса Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м.Дніпрі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2025 року у складі судді Фирси Ю.В. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, ВСТАНОВИЛА: У лютому 2026 року ТОВ «Коллект центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором (т. 1 а.с. 1-5), в обґрунтування якого посилалось на те, що 18 серпня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №75314637, за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 5 950, 00 грн, зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день та зобов`язувався повернути його, сплативши проценти за його користування. 27.01.2022 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Вердикт капітал» укладено договір факторингу №27/01/2022, відповідно до умов якого останній набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики №75314637 від 18.08.2021 року. 10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір факторингу №10-01/2023, відповідно до умов якого останній набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №75314637 від 18.08.2021 року. Крім того, 31 серпня 2021 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено договір позики №3081045, за умовами якого відповідач отримав позику в сумі 3 400,00 грн зі сплатою базової фіксованої процентної ставки 1,99% від суми позики за кожен день користування позикою. 29.12.2021 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт капітал» укладено договір №29/12-2021 відповідно до якого ТОВ «Маніфою» відступило на користь ТОВ «Вердикт капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі до ОСОБА_1 за договором позики №3081045 від 31.08.2021 року. 10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір факторингу №10-01/2023, відповідно до умов якого останній набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №3081045 від 31.08.2021 року. Таким чином, ТОВ «Коллект центр» наділено правом вимоги до відповідача за договорами позики №75314637 від 18.08.2021 року та №3081045 від 31.08.2021 року. Відповідач свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за договором №75314637 від 18.08.2021 року в розмірі 20 267,49 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 5 950,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 14 208,60 грн, інфляційні збитки - 95,20 грн, нараховані 3% річних 13,69 грн; за договором №3081045 від 31.08.2021 року в розмірі 48 983,80 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 3 400,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 45 583,80 грн, загальна сума боргу складає 69 251,29 грн. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договорами позики №75314637 від 18.08.2021 року та №3081045 від 31.08.2021 року у загальному розмірі 69 251,29 грн та понесені по справі судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3 028,00 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн. Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2025 року позов ТОВ «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр» заборгованість за кредитними договорами в розмірі 69 251 (шістдесят дев`ять тисяч двісті п`ятдесят одна) грн 29 коп, а саме: - за кредитним договором №75314637 від 18 серпня 2021 року в розмірі 20 267,49 грн, з яких: заборгованість по основній сумі кредиту 5 950,00 грн, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 14 208,60 грн, нараховані 3% річних 13,69 грн, інфляційні збитки - 95,20 грн; - за кредитним договором №3081045 від 31 серпня 2021 року в розмірі 48 983,80 грн, з яких: 3 400,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 45 583,80 грн заборгованість за відсотками, сплачений судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп та витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн 00 коп. В іншій частині заявлених вимог відмовлено (т. 2 а.с. 129-137). Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (т. 2 а.с. 139-145, 155-165, 210-216, 227-237). ТОВ «Коллект центр» скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін (т. 3 а.с. 82-85). ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив (т. 3 а.с. 89-94, 109-114). Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду змінити враховуючи наступне. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України). Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону). Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач свої договірні зобов`язання за договором позики №75314637 від 18.08.2021 року належним чином не виконує, внаслідок чого існує порушення виконання таких зобов`язань, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики №75314637 від 18.08.2021 року в розмірі 20 267,49 грн. Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне. Встановлено, що 18 серпня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №75314637, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» надало відповідачу кредит в сумі 5 950 грн шляхом перерахування на картку № НОМЕР_1 , строком на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день, процентна ставка за понадстрокове користування кредитом становить 2,70% за день. У пункті 3 договору зазначено, що позикодавець надає позичальнику детальний перелік складових загальної вартості кредиту у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що зазначена у додатку №1 до договору, який є його невід`ємною частиною. Проценти за цим Договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики (п.4 Договору). Відповідно до п.5 Договору, підписанням цього договору позичальник підтверджує, що: 5.1. Позичальник ознайомився на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ознайомився з офіційними правилами програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», в якій визначені умови застосування зниженої процентної ставки, а також з правилами постійно діючої акції. 5.2. Позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, що розміщені на сайті сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначені в Правилах процедуру і наслідки оформлення позичальником продовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, що йому зрозумілі. Позичальник розуміє та погоджується, що у випадку неналежного виконання зобов`язань за договором позикодавець має право відступити право вимоги за договором (п.5.5 Договору). Договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором b8aeQmBulD. Також ОСОБА_1 підписано Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка є додатком до вказаного вище договору. Факт укладання та підписання договору позики №75314637 від 18.08.2021 року відповідачем не заперечується. Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності укладеного договору позики, такий договір у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20) від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною. Згідно довідки ТОВ «ФК «Фінекспрес» від 17.12.2024 року відповідно до умов договору про переказ коштів №23-01-18/5 від 23.01.2018 року, укладеного між компанією та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», 18.08.2021 року було здійснено переказ грошових коштів в сумі 5 950,00 грн на номер платежу - 91197158-680a-4d43-8419-5d2604524cbb, отримувач ОСОБА_2 ЕПЗ номер картки № НОМЕР_1 . ТОВ «ФК «Фінексперс» надало ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» підтвердження про прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції - ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», відповідно до умов договору про переказ коштів №23-01-18/5 від 23 січня 2018 року, укладеного з останнім, та завершення наступної платіжної операції: 18 серпня 2021 року на суму 5 950 гривень за номером платіжної картки № НОМЕР_1 , номер платежу 91197158-680а-4d43-8419-5d2604524cbb. Згідно листа АТ КБ «Приватбанк» від 22.04.2025 року №20.1.0.0.0/7-250415/96988-БТ на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ), зарахування по карті №5168757415289273 за 22.08.2021 року на суму 5 950,00 грн відсутнє. Номер телефону на який відправляється інформація про підтвердження операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_2 за період з 18.08.2021 року по 22.08.2021 року: НОМЕР_4 . Разом з тим, листом АТ КБ «ПриватБанк» від 01.07.2025 року №20.1.0.0.0/7-250625/98479-БТ було направлено виписку по рахунку № НОМЕР_2 за період 18.08.2021 року по 22.08.2021 року, яка містить зарахування на суму 5 950,00 грн (т. 2 а.с. 116-117). Враховуючи вказане колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо відсутності в матеріалах справи вказаного листа. Також є безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» від 26.04.2026 року спростовано факт перерахування відповідачу коштів за договором позики №75314637 від 18.08.2021 року у сумі 5 950,00 грн. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц. Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» за договором позики №75314637 від 18.08.2021 року станом на 27.01.2022 року відповідач має заборгованість в сумі 20 158,60 грн, з яких: 5 950,00 грн заборгованість за основним боргом, 14 208,60 грн - заборгованість за відсотками. Таким чином доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів перерахування на його рахунок коштів за договором позики №75314637 від 18.08.2021 року спростовуються вищевказаними доказами наявними в матеріалах справи. Будь-яких доказів на спростування вищевказаного відповідачем надано не було. 27.01.2022 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Вердикт Капітал», було укладено договір факторингу №27/01/2022, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал», права грошової вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №75314637 від 18.08.2021 року. Згідно п.6.1.4 Договору факторингу право вимоги переходить до фактора після здійснення повного фінансування з моменту підписання сторонами акту приймання передавання реєстру боржників в електронному вигляді (Додатку №2), який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню боржників стосовно переданого права вимоги. Акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора права вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору. Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №27/01/2022 від 27.01.2022 року, реєстру боржників №1 до договору факторингу та витягу з реєстру боржників №1 до договору факторингу №27/01/2022 від 27.01.2022 року ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 (номер за порядком №3696), за договором позики №75314637 в сумі 20 158,60 грн, з яких: 5 950,00 грн заборгованість за основним боргом, 14 208, 60 грн заборгованість за відсотками. 10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр», було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, за яким ТОВ «Вердикт Капітал», відступило право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором позики №75314637 від 18.08.2021 року. Відповідно до умов вищевказаного Договору первісний кредитор відступив шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, зазначених у Додатках №4 та №3 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за договорами позики, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них. Відповідного до п. 5.2 вказаного вище договору, права вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором та набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді (Додаток №4). Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників за договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року, реєстру боржників та витягу з реєстру боржників до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року ТОВ «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 (номер за порядком №63273), за договором позики №75314637 в сумі 20 267,49 грн, з яких: 5 950,00 грн заборгованість за основним боргом, 14 208,60 грн заборгованість за відсотками, 108,89 грн відповідальність за порушення грошового зобов`язання згідно ст. 625 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. У постанові від 15 квітня 2024 року у справі №2221/2373/12 Верховний Суд зазначив, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора. У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Отже, суди беруть до уваги належні, допустимі і достовірні докази, сформовані в процесі відступлення права вимоги, що містять дані за кредитним договором, прав кредитора за якими набуває новий кредитор. З урахуванням приписів ст. 517 ЦК України, доказами прав нового кредитора у зобов`язанні є документи, які засвідчують права, що передаються, та інформація, яка є важливою для їх здійснення. Договір про відступлення права вимоги є реальним договором, тому право вимоги виникає і може бути визнано судом лише після передачі документів (як майна) про право вимоги (ч. 1 ст. 517 ЦК України). Передача таких документів має на меті перевірку існування у кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов`язків, а також змісту та обсягу таких обов`язків (п. 41 постанови Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012). Тому обставина непередачі новому кредитору документів, які засвідчують права, що передаються, створює певні ризики для нового кредитора, пов`язані із невиконанням боржником своїх зобов`язань на користь саме нового кредитора. Однак відсутність передачі новому кредитору таких документів не може свідчити про відсутність передачі права вимоги взагалі. Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року справі №129/1033/13-ц. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає. Вказані вище договори факторингу у встановленому порядку недійсним не визнані, тобто в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності вказаних правочинів. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Наявність у позивача договору позики №75314637 від 18.08.2021 року разом з усіма додатками, з урахуванням наданих договору факторингу №27/01/2022, акту прийому-передачі реєстру боржників до договору факторингу №27/01/2022, реєстру боржників №1 до договору факторингу №27/01/2022 та витягу з нього, платіжного доручення №32465 від 27.01.2022 року, договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, акту прийому-передачі реєстру боржників за договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, реєстру боржників за договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 та витягу з нього та акту зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023 року, на переконання колегії суддів, за відсутності наданих відповідачем доказів протилежного, створює обґрунтовану презумпцію набуття позивачем прав вимоги за договором позики №75314637 від 18.08.2021 року. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи відповідача щодо недоведеності позивачем факту переходу до нього права вимоги за договором позики №75314637 від 18.08.2021 року. Таким чином, договір позики №75314637 від 18.08.2021 року, укладений між відповідачем ОСОБА_1 та первісним кредитором, а також укладені послідуючі договори факторингу та відступлення права вимоги, кінцевим кредитором за якими є ТОВ «Коллект Центр», у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаних правочинів. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Відповідно до наданого ТОВ «Коллект Центр» розрахунку заборгованості, заборгованість станом на 02 січня 2025 року становить 20 267,49 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 5 950,00 грн; заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 14 208,60 грн; інфляційні збитки 95,20 грн; нараховані 3% річних 13,69 грн. Оскільки ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за договором позики №75314637 від 18.08.2021 року, ТОВ «Коллект Центр», як новий кредитор, звернулося до суду з даними позовом про стягнення заборгованості. Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. У цій справі ОСОБА_3 не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, розмір заборгованості за тілом кредиту та процентами не спростував. Щодо нарахування заборгованості по процентам за договором позики №75314637 від 18.08.2021 року колегія суддів виходить з наступного. У договорі позики ОСОБА_1 підтвердив, що до моменту його підписання він вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, що розміщені на сайті, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначені в Правилах процедуру і наслідки оформлення позичальником продовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації. Відповідно до п.6.5 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, Позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) нараховуються проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування. У розділі 7 Правил визначено порядок продовження строку користування позикою. Так, згідно з п.7.1 Правил, позичальник має право продовжити строк користування позикою. За продовження строку користування позикою, позичальник сплачує товариству проценти на умовах, обраних позичальником для здійснення певного виду пролонгації. Пунктом 7.2 встановлено, що умови пролонгації вказуються в особистому кабінеті позичальника на сайті. При цьому, розмір процентів, що сплачує позичальник для оформлення пролонгації визначається виходячи з процентної ставки, зазначеної у Договорі позики та кількості днів, на яку позичальник бажає оформити пролонгацію. Пунктом 7.4. Правил передбачено, що позичальник має право продовжити строк користування позикою необмежену кількість разів. Відповідно до п.7.5 Правил, при кожному подовженні строку користування позикою, змінюється кінцева дата строку позики та кінцева дата строку (терміну) дії Договору позики на відповідну кількість календарних днів. Після кожного оформлення пролонгації, на електронну адресу позичальника, яку позичальник зазначив як контактну при реєстрації на сайті, товариство відправляє повідомлення з інформацією про оформлену позичальником пролонгацію. Таке повідомлення містить інформацію, зокрема, щодо нового строку позики, кінцевої дати строку позики, розміру заборгованості до повернення позичальником. Відповідно до п. 7.7. Правил позичальник погоджується, що при обранні виду пролонгації в особистому кабінеті та виконанні умов, встановлених товариством для оформлення пролонгації та продовження строку (терміну) дії Договору позики, таке оформлення та продовження відбувається автоматично, а згода позичальника проявляється у здійсненні дій по внесенню грошових коштів на ім`я товариства та без будь-якого додаткового документального оформлення. У такому випадку вчинена позичальником сукупність дій, спрямованих на оформлення пролонгації, в тому числі внесення позичальником грошових коштів на ім`я товариства, є діями, які виражають намір позичальника здійснити подовження. Відповідно до п.п.7.12-7.16 Правил, з метою недопущення наслідків понадстрокового користування позикою сторони домовились, що у разі якщо у позичальника на дату закінчення строку позики наявна заборгованість за договором позики і позичальником не оформлено пролонгацію, строк позики автоматично подовжується на один календарний день (далі Автопролонгація). Строк автопролонгації обчислюється з дня, що слідує за днем закінчення строку позики. При автопролонгації змінюється кінцева дата строку позики та кінцева дата строку (терміну) дії договору позики на один календарний день. Проценти під час автопролонгації нараховуються за базовою процентною ставкою, вказаною в договорі позики. Позичальник не заперечує та погоджується, що автопролонгація може здійснюватися необмежену кількість разів та не потребує додаткового документального оформлення з боку сторін. Позичальник погоджується, що застосування повторної автопролонгації здійснюється за умови наявності непогашеної позики (її частини) та не потребує додаткової згоди позичальника. Подовження строку позики на умовах автопролонгації припиняється у разі якщо на протязі 90 автопролонгацій поспіль позичальником не погашено позику. Тобто, підписавши договір, позичальник надав згоду на автопролонгацію договору. ОСОБА_1 не спростував того факту, що станом на дату закінчення строку кредиту у нього була наявна заборгованість за кредитом, а відтак строк користуванням кредиту було продовжено. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що розмір процентів та строк їх нарахування відповідачем не спростовані. Щодо нарахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми за договором позики №75314637 від 18.08.2021 року колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦПК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 18 розділу « Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України зазначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Воєнний стан в Україні введено 24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022. З розрахунку заборгованості позивача слідує, що 3% річних нараховано за період з 27 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 13,69 грн, а інфляційні збитки в розмірі 95,20 грн за лютий місяць 2022 року. Відтак, розрахунок позивача не суперечить вимогам пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а тому колегія суддів бере його до уваги. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, встановивши, що у цій справі позичальник не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених договором позики, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики №75314637 від 18.08.2021 року у загальному розмірі 20 267,49 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 5 950,00 грн; заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 14 208,60 грн; інфляційні збитки 95,20 грн; нараховані 3% річних 13,69 грн. Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач свої договірні зобов`язання за договором позики №3081045 від 31.08.2021 року належним чином не виконує, внаслідок чого існує порушення виконання таких зобов`язань, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики №3081045 від 31.08.2021 року в розмірі 48 983,80 грн. Проте апеляційний суд не може в повній мірі погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне. Встановлено, що 31 серпня 2021 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено договір позики №3081045, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 3 400,00 грн шляхом перерахування коштів на банківську карту позичальника, зареєстровану для цієї цілі в особистому кабінету на сайті кредитодавця, строком до 30.09.2021 року (30 днів) (п. 2.3.4 Договору), базова процентна ставка фіксована - 1,99% від суми позики за кожен день користування позикою (п.2.4.4. Договору), розмір процентів на прострочену позику 1,01% від суми позики за кожний день з моменту прострочення сплати суми позики та процентів за користування позикою (п.2.5 Договору). Відповідно до розділу 8 Договору, усі електронні документи, підписані електронним підписом одноразовим ідентифікатором, мають таку ж юридичну силу, як і власноруч підписані документи в паперовій формі та породжують права і обов`язки для сторін (п.8.1. Договору). Згідно п. 8.3. Договору підписуючи договір позичальник підтверджує, що: - має всі права та повноваження, необхідні для підписання договору позики (п. 8.3.1. Договору); - в чіткій та зрозумілій формі отримав інформацію, передбачену ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також інформацію щодо своїх прав та обов`язків згідно з ЗУ «Про захист прав споживачів» та ЗУ «Про захист персональних даних» (п. 8.3.3. Договору); - вивчив та повністю погоджується з умовами Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Маніфою», які є невід`ємною частиною договору (п. 8.3.5. Договору); - вивчив та повністю погоджується з умовами цього договору позики (п. 3.8.6. Договору); - отримав та вивчив інформацію про встановлені законодавством вимоги щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (п. 8.3.7. Договору). Договір позики укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором j41327. Також ОСОБА_1 підписано Додаток №1 «Розрахунок за договором позики №3081045 від 31.08.2021 року» та Паспорт позики. Факт укладання та підписання договору позики №3081045 від 31.08.2021 року відповідачем не заперечується. Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності укладеного договору позики, такий договір у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20) від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц. Ухвалою місцевого суду у АТ «ПУМБ» витребовувались інформація чи видавалась на ім`я ОСОБА_1 банківська картка № НОМЕР_5 та докази зарахування на неї 31.08.2021 року грошових коштів у сумі 3 400,00 грн. Як видно з матеріалів справи видно, АТ «ПУМБ» з невідомих суду причин, не виконало вимоги ухвали місцевого суду та не надало витребувані докази. Доводи відповідача щодо відсутності в матеріалах справи доказів перерахування йому коштів за договором позики №3081045 від 31.08.2021 року не заслуговують на увагу оскільки згідно листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 29.10.2024 року було перераховано кошти на платіжну картку клієнта 31.08.2021 року в 21:11:03 на суму 3 400,00 грн на картку № НОМЕР_5 , який вказав відповідач при укладенні договору, номер транзакції в системі iPay.ua-105917119. Колегія суддів апеляційного суду вважає зазначений доказ належним, яким підтверджується факт перерахування позичальнику коштів на визначений ним рахунок. Належними, допустимими та беззаперечними доказами відповідач не спростував факту перерахування на його картковий рахунок зазначених коштів, про отримання яких ОСОБА_1 наполягає ТОВ «Коллект центр». ТОВ «Коллект центр» як фінансова установа, не є банком, та не може мати доступу до карткового рахунку відповідача і формувати відповідні виписки по рахунку, що є первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки не є його власником та вказана інформація є банківською таємницею, доступ до якої має лише відповідач, як клієнт банку. Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). У такій категорії справ встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що відповідач не отримував кредитних коштів. І якщо такі кошти кредитодавцями мали бути перераховані на визначений у договорі картковий рахунок, то єдиним безспірним доказом може бути виписка по картковому рахунку, з якої можливо встановити відсутність або наявність певної банківської операції. І якщо сторона заперечує отримання коштів і має можливість подати такі докази, то тягар доказування таких обставин покладається саме на цю сторону. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21, від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19). Відповідачем не було надано суду доказів того, що банківська картка № НОМЕР_5 не імітована Банком на його ім`я, а також доказів того, що на вказаний рахунок не було здійснено зарахування суми позики шляхом надання відповідної виписки, яку він міг самостійно отримати в Банку шляхом відповідного звернення, оскільки спростування доводів позивача щодо зарахування коштів є обов`язком відповідача. Будь-яких доказів того, що він звертався до Банку з приводу отримання таких доказів та йому було відмовлено матеріали справи справи не містять. Збирання доказів та їх надання є обов`язком сторін по справі, а не суду. 29.12.2021 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт капітал» укладено договір факторингу №29/12-2021 відповідно до якого ТОВ «Маніфою» відступило на користь ТОВ «Вердикт капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі до ОСОБА_1 за договором позики №3081045 від 31.08.2021 року. Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №29/12-2021 від 29.12.2021 року, реєстру боржників до договору факторингу та витягу з реєстру боржників до договору факторингу №29/12-2021 від 29.12.2021 року ТОВ «Вердикт капітал» набуло права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 (номер за порядком №1221), за договором позики №3081045 в сумі 10 529,80 грн, з яких: 3 400,00 грн заборгованість за сумою позики, 5 412,80 грн заборгованість за процентами за користування позикою, 1 717,00 грн заборгованість за процентами на прострочену позику. Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Маніфою»» загальний розмір заборгованості станом на 29.12.2021 року становить 10 529,80 грн, з яких: 3 400,00 грн заборгованість за сумою позики, 5 412,80 грн заборгованість за процентами за користування позикою, 1 717,00 грн. заборгованість за процентами на прострочену позику. 10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, відповідно до умов якого останній набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №3081045 від 31.08.2021 року. Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників за договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року, реєстру боржників до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, додаткової угоди №1 до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року, змін до реєстру боржників за договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року та витягу зі змін реєстру боржників до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року ТОВ «Коллект центр» набуло права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 (номер за порядком №23038), за договором позики №3081045 в сумі 48 983,80 грн, з яких: 3 400,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням, 45 583,80 грн заборгованість за нарахованими процентами. Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. У постанові від 15 квітня 2024 року у справі №2221/2373/12 Верховний Суд зазначив, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора. У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Отже, суди беруть до уваги належні, допустимі і достовірні докази, сформовані в процесі відступлення права вимоги, що містять дані за кредитним договором, прав кредитора за якими набуває новий кредитор. З урахуванням приписів ст. 517 ЦК України, доказами прав нового кредитора у зобов`язанні є документи, які засвідчують права, що передаються, та інформація, яка є важливою для їх здійснення. Договір про відступлення права вимоги є реальним договором, тому право вимоги виникає і може бути визнано судом лише після передачі документів (як майна) про право вимоги (ч. 1 ст. 517 ЦК України). Передача таких документів має на меті перевірку існування у кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов`язків, а також змісту та обсягу таких обов`язків (п. 41 постанови Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012). Тому обставина непередачі новому кредитору документів, які засвідчують права, що передаються, створює певні ризики для нового кредитора, пов`язані із невиконанням боржником своїх зобов`язань на користь саме нового кредитора. Однак відсутність передачі новому кредитору таких документів не може свідчити про відсутність передачі права вимоги взагалі. Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року справі №129/1033/13-ц. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає. Вказані вище договори факторингу у встановленому порядку недійсним не визнані, тобто в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності вказаних правочинів. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Наявність у позивача договору позики №3081045 від 31.08.2021 року разом з усіма додатками, з урахуванням наданих договору факторингу №29/12-2021, акту прийому-передачі реєстру боржників до договору факторингу №29/12-2021, реєстру боржників до договору факторингу №29/12-2021 та витягу з нього, платіжного доручення №316500005 від 29.12.2021 року, договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, акту прийому-передачі реєстру боржників за договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, реєстру боржників за договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 та витягу з нього, додаткової угоди №1 до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року, змін до реєстру боржників за договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 та витягу зі змін реєстру боржників, а також акту зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023 року, на переконання колегії суддів, за відсутності наданих відповідачем доказів протилежного, створює обґрунтовану презумпцію набуття позивачем прав вимоги за договором позики №3081045 від 31.08.2021 року Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи відповідача щодо недоведеності позивачем факту переходу до нього права вимоги за договором позики №3081045 від 31.08.2021 року. Таким чином, договір позики №3081045 від 31.08.2021 року, укладений між відповідачем ОСОБА_1 та первісним кредитором, а також укладені послідуючі договори факторингу та відступлення права вимоги, кінцевим кредитором за якими є ТОВ «Коллект Центр», у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаних правочинів. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Коллект Центр» загальний розмір заборгованості за кредитним договором №3081045 від 31.08.2021 року станом на 02.01.2025 року становить 48 983,80 грн, з яких: 3 400,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 45 583,80 грн заборгованість за відсотками. Оскільки ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за договором позики №3081045 від 31.08.2021 року, ТОВ «Коллект Центр», як новий кредитор, звернулося до суду з даними позовом про стягнення заборгованості. Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. У цій справі ОСОБА_3 не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, розмір заборгованості за тілом кредиту та процентами не спростував. Разом з тим, щодо нарахування відсотків за договором позики №3081045 від 31.08.2021 року колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У розділі 1 Договору №2372023 зазначено, що строк дії Договору період, на який укладається Договір позики, що починає обчислюватись з дати укладення Договору позики і спливає через три місяці після спливу строку позики. Позика ОСОБА_3 надана строком на 30 днів з кінцевим терміном повернення 30 вересня 2021 року (п. 2.3.4 Договору). За відсутності доказів на підтвердження пролонгації договору позики №3081045 від 31.08.2021 року, укладеного між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_3 шляхом укладення додаткової угоди, як це передбачено договором позики, апеляційний суд вважає, що відсутні правові підстави для нарахування процентів після закінчення строку визначеного п. 2.3.4 Договору. Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося і право позивача нараховувати проценти за кредитом. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що нарахована позивачем сума заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги у розмірі 40 762,94 грн суперечить умовам договору, та нарахована поза межами його дії, відтак не може бути задоволена судом. З урахуванням викладеного, оскільки ТОВ «Коллект Центр» одержало право (замість кредитодавця) вимагати від відповідача виконання всіх грошових зобов`язань за договором позики, право вимоги за яким передано, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором позики №3081045 від 31.08.2021 року підлягають частковому задоволенню, а стягненню підлягає заборгованість в загальному розмірі 8 220,86 грн, з яких: 3 400 грн тіло кредиту та 4 820,86 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення кредитодавцем права вимоги, у межах строку дії договору, у відповідності до розрахунку, наданого позивачем. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення в частині стягнення заборгованості за договором позики №3081045 від 31.08.2021 року підлягає зміні. Доводи скарги про те, що позивачем не надано нотаріально посвідчені копії документів, які підтверджують факт переходу права вимоги від первісних кредиторів до нього є безпідставними оскільки чинне законодавство не містить таких вимог. Разом з тим, позивач на виконання ухвали місцевого суду про витребування доказів надав належним чином завірені копії документів, які підтверджують факт переходу права вимоги від ТОВ «Вердикт Капітал» до нього. Доводи скарги про те, що позивачем не надано оригіналів доказів на підтвердження факту переходу до нього права вимоги, а тому вказані докази не повинні братись судом до уваги колегія суддів не бере до уваги, оскільки позивачем надано належним чином завірені копії таких доказів в паперовому вигляді. У суду першої інстанції не виникло сумнівів щодо відповідності наданих копій їх оригіналу, такі сумніви не виникають і у колегії суддів. Крім того, позивач подаючи на виконання ухвали суду належним чином завірені докази також зазначив причини неможливості подання їх оригіналів для огляду, та колегія суддів вважає такі причини поважними. Відповідач в апеляційній скарзі зазначає про наявність у нього сумнівів щодо наданих позивачем копій доказів, при цьому відповідач взагалі не зазначає в чому саме полягають такі сумніви та на чому вони ґрунтуються. На думку апеляційного суду саме по собі зазначення відповідачем про те, що він ставить під сумнів відповідність поданих паперових копій доказів, оригіналам, без зазначення конкретних обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, та без урахування наявності інших доказів, які підтверджують обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, не може вважатися обґрунтованим. Доводи скарги про те, що витребовуючи оригінали докази на підтвердження переходу права вимоги до позивача, таким чином висловив свої сумніви щодо вказаних доказів є лише припущеннями відповідача, оскільки суд витребовував такі докази на підставі відповідного клопотання відповідача, а не у зв`язку з наявністю у нього сумнівів щодо відповідності таких копій їх оригіналам. Твердження апелянта про те, що в ухвалі місцевого суду про витребування доказів зазначено про те, що оригінали доказів необхідні для перевірки їх автентичності спростовуються змістом самої ухвали місцевого суду про витребування доказів. Доводи скарги про те, що позивач не зазначив причини неможливості подання оригіналів доказів щодо переходу до нього права вимоги спростовується матеріалами справи (т. 1 а.с. 212-215). Доводи про те, що позивач не вчиняв дії щодо витребування оригіналів документів щодо переходу права вимоги між первісними кредиторами є безпідставними, оскільки це не є обов`язком позивача, який не був стороною при вчиненні такого правочину. При цьому, відповідач не скористався своїм правом щодо самостійного звернення до первісних кредиторів щодо отримання таких доказів та у разі відмови йому у наданні таких доказів звернутись до суду з відповідним клопотанням про витребування таких доказів від первісних кредиторів. Доводи скарги щодо відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження здійснення оплати за договорами факторингу та відступлення права вимоги спростовуються доказами наявними в матеріалах справи, а саме: платіжними дорученнями №32465 від 27.01.2022 року, №316500005 від 29.12.2021 року та актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023 року за договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 у відповідності до п. 7.2. вказаного Договору. Також ОСОБА_1 зазначає про те, що він не був повідомлений про відступлення права вимоги. Як передбачено положеннями статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. У частині другій цієї статті зазначено, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. За змістом статті 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом. ОСОБА_1 доказів того, що він виконав свій обов`язок щодо повернення коштів первісним кредиторам, тобто здійснив належне виконання, не надав, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на вагу. Доводи скарги щодо відсутності причин не виконання ухвали про призначення експертизи за клопотанням відповідача спростовуються матеріалами справи, а саме листом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз №3678/04-17/13-25 від 30.04.2025 року (т. 2 а.с. 32). Доводи скарги щодо неповідомлення відповідача щодо повернення матеріалів справи з експертної установи без виконання є безпідставними оскільки спростовуються матеріалами справи, в тому числі листом місцевого суду від 16.05.2025 року №190/241/25/3854/2025 (т. 2 а.с. 61) та ухвалою суду від 07.05.2025 року, яка автоматична було надіслана АСДС до електронних кабінетів учасників справи через підсистему «Електронний суд», в тому числі відповідачу, який має електронний кабінет в системі ЄСІТС, через який подавав процесуальні документи до суду, що підтверджується матеріалами справи. Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції не сприяв повному та всебічному розгляду справи, а також не забезпечив рівність прав сторін спростовуються матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України). Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Рішенням місцевого суду вимоги щодо витрат на правничу допомогу задоволено частково. При визначенні вказаного розміру судом першої інстанції було враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду у справі №905/1795/18 та у справі №922/2685/19, те, що справа є незначної складності, а обсяг досліджених доказів є невеликим, а також те, що вказаний розмір відповідає критерію об`єктивності та буде співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі. Зі змісту апеляційної скарги видно, що апелянт не оскаржує рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу. Апелянт в апеляційній скарзі не наводить будь-яких доводів щодо наявності підстав для збільшення такого розміру. Враховуючи вказане, колегія суддів не вбачає підстав для перегляду рішення суду в цій частині. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення та часткового задоволення позовних вимог, сплачений позивачем до суду першої інстанції судовий збір підлягає зменшенню з 3 028,00 грн до 1 245,72 грн (41,14% (28 488,35 грн (20 267,49 грн + 8 220,86 грн) * 100 / 69 251,29 грн). Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги 58,86% (40 762,94 грн * 100 / 69 251,29 грн), а саме у розмірі 2 138,74 грн (3 633,60 грн * 58,86%). Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2025 року змінити, зменшивши загальну суму заборгованості за договорами позики №75314637 від 18 серпня 2021 року та №3081045 від 31.08.2021 року з 69 251 (шістдесят дев`ять тисяч двісті п`ятдесят одна) грн 29 коп до 28 488 (двадцять вісім тисяч чотириста вісімдесят вісім) грн 35 коп та загальну суму заборгованості за договором позики №3081045 від 31.08.2021 року з 48 983 (сорок вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят три) грн 80 коп до 8 220 (вісім тисяч двісті двадцять) грн 86 коп шляхом зменшення розміру заборгованості за нарахованими процентами за договором позики №3081045 від 31.08.2021 року з 45 583 (сорок п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят три) грн 80 коп до 4 820 (чотири тисячі вісімсот двадцять) грн 86 коп, а також зменшивши суму сплаченого судового збору за подання позову з 3 028 (три тисячі двадцять вісім) 00 грн до 1 245 (одна тисяча двісті сорок п`ять) грн 72 коп. Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2025 року в іншій частині залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог у сумі 2 138 (дві тисячі сто тридцять вісім) грн 74 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «21» травня 2026 року. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова М.О. Макаров