Постанова 4803 № 185/5118/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3989/26 Справа № 185/5118/25 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В. за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №185/5118/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» Мойсеєнко Ганни Вікторівни на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Болдирєвої У.М., - ВСТАНОВИВ: У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він протягом тривалого часу працював у шкідливих умовах на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», що призвело до виникнення професійних захворювань. Вказує, що Довідкою МСЕК від 26 лютого 2021 року йому встановлено первинно 60 відсотків втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями. В подальшому довідкою МСЕК від 08 лютого 2023 року позивачу встановлено повторно 60 відсотків втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями. У зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків 200 000 грн. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 120 000 грн. В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Мойсеєнко Г.В. подала апеляційну скаргу, в якій не погоджується з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права. Вважає, що суд першої інстанції не в повному обсязі встановив обставини справи, не перевірив доводи і заперечення сторін, не дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке не в повній мірі відповідає вимогам закону. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували життєві обмеження ОСОБА_1 . Вказує, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження його моральних страждань та порушення його звичного образу життя внаслідок професійних захворювань. Звертає увагу, що позивачем не надано жодного медичного висновку експерта щодо змін його психічного стану та виникнення в нього психічного дискомфорту та порушення душевної рівноваги, які зазначені в позові. Вважає, що саме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі даними правопорушенням, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленого рівня моральних страждань. Зауважує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не зазначив, які саме показники моральної шкоди ним встановлені та на підставі яких доказів, проте, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Вищевказану обставину суд першої інстанції до уваги не взяв. Зазначає, що відповідно до ч.4 ст.34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин, фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну реабілітацію, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації інваліда (у разі її складення). Вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про нібито допущене відповідачем порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, яке призвело до виникнення професійних захворювань, а відтак і про наявні підстави для відшкодування роботодавцем моральної шкоди і настання цивільно-правової відповідальності роботодавця у випадку порушення вимог про безпеку праці. Звертає увагу, що вина відповідача не зазначена в жодному із документів, а щодо шкідливих факторів умов праці, а іншої технології видобутку вугілля на території України ще не запроваджено. Зауважує, що ОСОБА_1 стверджуючи про заподіяння йому моральної шкоди, не наводить жодних доказів, якими підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань, що унеможливлює задоволення позовних вимог. Зазначає, що відповідачем вимоги нормативно-правових актів з охорони праці не порушувалися. В матеріалах справи відсутні докази про настання будь-яких аварій на підприємстві та/або доказів порушення норм законодавства з охорони праці, відсутні будь-які акти перевірок відповідних контролюючих органів про допущення порушень з боку відповідача, а позивачем не надано жодних доказів про наявність постанови чи вироку суду про притягнення посадових осіб відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Вважає, що склад правопорушення у діях відповідача відсутній. Таким чином, оскільки у встановленому законом порядку посадові особи відповідача не визнавалися винними у порушенні законодавства про охорону праці, вина як елемент складу правопорушення відсутня. Враховуючи відсутність встановлених фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці є недоведеним причинний зв`язок між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача. Сама ж важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача не є достатньою та самостійною підставою для відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди по професійному захворюванні чи іншому ушкодженні здоров`я працівника при виконанні ним трудових обов`язків. Вказує, що ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» створило всі належні та безпечні умови праці для своїх працівників: розробило та запровадило технологічні паспорти на виконання небезпечних видів робіт, здійснює свою господарську діяльність на підставі належним чином оформлених та отриманих дозволів та ліцензій, забезпечує справним обладнанням, щозміни з усіма працівниками проводить інструктажі з охорони праці на предмет безпечного виконання робіт за виданим нарядом, у відповідності до «Положення про навчання та перевірку знань з охорони праці», діючого на підприємстві відповідача, проводить періодичні планові та позапланові інструктажі з питань охорони праці, забезпечує всіх працівників, без винятку, засобами колективного та індивідуального захисту Зазначає, що укладаючи з відповідачем трудовий договір, позивач був повідомлений в порядку передбаченому статті 29 КЗпП України, про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров`я та пов`язані з цими умовами праці пільги та компенсації, тобто, позивач свідомо йшов працювати у важких умовах праці. Позивач щорічно проходив періодичний медичний огляд, і був обізнаний про стан свого здоров`я (професійне захворювання виникає не раптово, а протягом певного періоду - профмаршруту), але до роботодавця з заявою перевести його з підземних умов на іншу роботу на поверхні не звертався, навпаки продовжував працювати в шкідливих і важких умовах, оскільки мав бажання набути право на пільгову пенсію. Добровільне продовження роботи на підприємстві свідчить про те, що позивач своїми свідомими діями та бездіяльністю завдав шкоди своєму здоров`ю. Жодного підтвердження виконання індивідуальних програм реабілітації інваліда ОСОБА_1 до матеріалів справи не додано, а аргументи позивача щодо життєвих обмежень не підтверджується належними та допустимими доказами. Крім того, відповідно до копії довідки МСЕК від 08 лютого 2023 року ОСОБА_1 визначено потребу лише в медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні. Вважає, що відповідальність за стан свого здоров`я та наслідки такої поведінки покладається виключно на позивача, а з наданих позивачем доказів можна зробити висновок, що його обмеження полягають лише в протипоказанні до шкідливих та важких умов праці. В іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні. У зв`язку з чим просить рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача до 60 000 грн. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Чернявська С.А., скориставшись своїм правом, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає, що скарга відповідача не підлягає задоволенню. Зазначає, що відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу, а отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Доказами, які підтверджують, що відповідач, в порушення норм ст.153 КЗпП України, не забезпечив безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, де працював позивач, є акт розслідування причин виникнення професійного захворювання від 15 лютого 2021 року, форми П-4, який затверджено начальником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області О.В. Бондаренко зазначено, що професійне захворювання позивача виникло за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм хворого. Виконував роботи по монтажу, демонтажу, ремонту, наладці електрообладнання у шахті в зоні дії гірничо-шахтного обладнання. Вказує, що завдання позивачу моральної шкоди відповідачем, підтверджується наданими з позовною заявою доказами, зокрема: копією акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 15 лютого 2021 року на чотирьох аркушах, копією виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги Серії 12 ААА № 063860 від 26 лютого 2021 року на одному аркуші, копією індивідуальної програми реабілітації інваліда № 288 від 26 лютого 2021 року, копією довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги Серії 12 ААА № 127963 від 08 лютого 2023 року, копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 170991 від 08 лютого 2023 року, копією індивідуальної програми реабілітації інваліда № 176 від 08 лютого 2023 року, копією виписок із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого в період часу з 16 березня 2021 року по 16 грудня 2024 року. Зауважує, що внаслідок професійного захворювання отриманого на виробництві позивач втратив професійну працездатність, став інвалідом третьої групи, переносив та переносить фізичні страждання, відчував та відчуває біль через хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії, радикулопатію попереково-крижову, нейросенсорну приглухуватість першого ступеню, що позбавляє його нормальних життєвих зв`язків, та вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя. Суд першої інстанції у своєму рішенні, дослідивши всі матеріали справи, не погодився з наданими аргументами відповідача спираючись на статтю 237-1 КЗпП України, в якій зазначено, що власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Матеріалами справи підтверджується, що внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач частково втратив професійну працездатність, що порушило його звичне життя, змусило лікуватися, обмежувати свою життєву активність, прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. У зв`язку з чим просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 року у справі 185/5118/25 залишити без змін. Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону. Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах з повним робочим днем у шахті і отримав професійні захворювання, що призвело до втрати працездатності. Державною установою «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» згідно медичного висновку від 19 січня 2021 року, протокол № 143, у ОСОБА_1 встановлено наявність професійних захворювань: хронiчне обструктивне захворювання легенів першої-другої стадії, легенева недостатність другого ступеня, радикулопатiя попереково-крижова з помiрними статико-динамiчними порушеннями хребта, м`язово-тонiчним та стiйким больовим синдромом, нейродистрофiею у виглядi остеоартрозу в поеднаннi з перiартрозом колiнних суглобів, нейросенсорна приглухуватiсть першого ступеня (з легким зниженнямслуху). Згідно з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) форми П-4, затвердженим 15 лютого 2021 року начальником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області, хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм працівника. Причини виникнення професійного захворювання: фізичне перевантаження, запиленість повітря робочої зони, підвищений рівень шуму. Довідкою МСЕК № 063860 від 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 встановлено первинно 60 відсотків втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями, у тому числі: 40 відсотків радикулопатія з ДФА, 15 відсотків ХОЗЛ, 5 відсотків приглухуватість. В подальшому довідкою МСЕК №127963 від 08 лютого 2023 року позивачу встановлений той самий відсоток втрати професійної працездатності повторно безстроково. Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в такій частині, враховуючи необхідність для позивача у постійному лікуванні та реабілітації, наявності вимушених змін у його житті в зв`язку з професійним захворюванням. Суд вважав законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки професійне захворювання заподіяло фізичний біль і душевні страждання, порушило особисті немайнові права позивача (право на охорону здоров`я, безпечну працю), що призвело до порушення звичного способу життя та необхідності додаткових зусиль для його організації. З урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності 60%, неможливість відновлення здоров`я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв`язку з наявністю професійного захворювання, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000 грн., що на переконання суду, відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я. Колегія суддів погоджується з висновком суду, щодо обов`язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену втратою позивачем здоров`я на виробництві. Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової дія­льності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. У ст.16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбаче­но, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від робо­тодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично мож­ливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці від­повідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповід­альність за порушення зазначених вимог. Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробни­цтва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці. Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням праці­вниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника. Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав при­звели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення мож­ливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовід­носинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві від­повідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21). Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погі­ршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодуван­ня враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено до­говором або законом. У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері тру­дових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке при­звело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. В даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покла­дається на роботодавця (підприємство). У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними і допустимими, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування. Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності. Так, згідно довідки МСЕК № 063860 від 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 встановлено первинно 60 відсотків втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями, у тому числі: 40 відсотків радикулопатія з ДФА, 15 відсотків ХОЗЛ, 5 відсотків приглухуватість. В подальшому довідкою МСЕК № 127963 від 08 лютого 2023 року позивачу встановлений той самий відсоток втрати професійної працездатності повторно безстроково. Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз`яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов`язаних з фізичним станом здоров`я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням інших, встановлених судом обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 60%, який при переогляді залишився незмінний, стан здоров`я потерпілого і неможливість його відновлення, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для організації свого життя. Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 197/42/20. Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в цій частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його зміни в частині визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди відсутні. Доводи відповідача, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про нібито допущене відповідачем порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, яке призвело до виникнення професійних захворювань, відхиляються колегією суддів, оскільки ст.237-1 КЗпП України передбачено, що за наявності порушення прав працівника у сфері тру­дових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке при­звело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Доводи відповідача що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про допущене відповідачем порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, яке призвело до виникнення професійних захворювань та встановлення інвалідності, а відтак і про наявні підстави для відшкодування роботодавцем моральної шкоди і настання цивільно-правової відповідальності роботодавця у випадку порушення вимог про безпеку праці спростовуються матеріалами справи, зокрема актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 21 квітня 2011 року. Доводи відповідача, що судом першої інстанції не було належним чином встановлено наслідків та обсягу спричинених позивачу моральних страждань з урахуванням ступеня вини відповідача, не знайшли свого підтвердження і спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо зменшення розміру моральної шкоди що підлягає стягненню, оскільки визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди в повній мірі відповідає критеріям виваженості і справедливості з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, вимог закону та висновків суду касаційної інстанції по аналогічним справам. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та правильність висновків суду першої інстанції не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 року немає. Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - Мойсеєнко Ганни Вікторівни - залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повний текст постанови складено 20.05.2026 року Головуючий суддя О.В.Агєєв