Постанова 4803 № 185/8081/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3851/26 Справа № 185/8081/25 Суддя у 1-й інстанції - Бабій С. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В., за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №185/8081/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - Дилдіної Наталії Володимирівни на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Бабія С.О., - ВСТАНОВИВ: У липні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову позивач зазначає, що він тривалий час знаходився у трудових відносинах з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та за час роботи на даному підприємстві отримав професійні захворювання, які обумовлені умовами в яких він працював. На підтвердження своїх доводів позивачем надано довідку МСЕК, згідно якої йому 25 травня 2022 року встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60%, з яких 40% - по радикулопатії, 10% - по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 10% - туговухість та третю групу інвалідності безстроково. Первинно позивачу було встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60% - 28 травня 2021 року. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги. У зв`язку з чим, просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків 288 000 грн. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 120 000 грн. В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» Дилдіна Н.В. подала апеляційну скаргу, в якій не погоджується з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції та вважає його незаконним і необґрунтованим. Зазначає, що у рішенні Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 року зазначено: «Втрата працездатності призвела до обмеження можливості позивача вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя». Однак, зазначене в рішенні твердження не відповідає дійсності. Вказує, що в матеріалах справи №185/8081/25 відсутні докази, які б підтверджували порушення способу життя ОСОБА_1 . Позивачем не надано жодного медичного висновку експерта щодо змін його психологічного стану та виникнення в нього психологічного дискомфорту та порушення душевної рівноваги, які зазначені в позові. Вважає, що саме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі даними правопорушенням, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленого рівня моральних страждань. . Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не зазначив, які саме показники моральної шкоди ним встановлені та на підставі яких доказів. Звертає увагу, що саме суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Робота в шкідливих умовах праці (в умовах перевищення гігієнічних нормативів), яка спричинила ушкодження здоров`я працівника або професійне захворювання, породжує право працівника на одержання відповідних видів соціальних послуг і страхових виплат в зв`язку з чим один лише факт втрати професійної працездатності не призводить безспірної необхідності відшкодування моральної (немайнової) шкоди, оскільки остання погашається відшкодуванням втраченого заробітку або відповідної її частини, відшкодуванням позивачу витрат на медичну і соціальну допомогу, виплати одноразової допомоги, яка забезпечує фінансову можливість для соціальної реабілітації позивача. Вищевказану обставину суд першої інстанції до уваги не взяв. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про нібито допущене відповідачем порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, яке призвело до виникнення професійних захворювань та встановлення інвалідності, а відтак і про наявні підстави для відшкодування роботодавцем моральної шкоди і настання цивільно-правової відповідальності роботодавця у випадку порушення вимог про безпеку праці. Вина відповідача не зазначена в жодному із документів, а щодо шкідливих факторів умов праці - іншої технології видобутку вугілля на території України ще не запроваджено. Вказує, що ОСОБА_1 стверджуючи про заподіяння йому моральної шкоди, не наводить жодних доказів, якими підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань, що унеможливлює задоволення позовних вимог. Вважає, що склад правопорушення у діях відповідача відсутній. Зауважує, що відповідачем вимоги нормативно-правових актів з охорони праці не порушувалися, і в матеріалах справи відсутні докази про настання будь-яких аварій на підприємстві та/або доказів порушення норм законодавства з охорони праці, відсутні будь-які акти перевірок відповідних контролюючих органів про допущення порушень з боку відповідача. Позивачем не надано жодних доказів про наявність постанови чи вироку суду про притягнення посадових осіб відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Звертає увагу, що відповідно до пункту 20 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 від 06 травня 2021 року - не встановлено осіб, які порушили законодавство про охорону праці, а отже, оскільки у встановленому законом порядку посадові особи відповідача не визнавалися винними у порушенні законодавства про охорону праці, вина як елемент складу правопорушення відсутня. Оскільки відсутні встановлені факти порушення відповідачем законодавства про охорону праці, а отже причинний зв`язок між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача є недоведеним. Вказує, що сама ж важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача не є достатньою та самостійною підставою для відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди по професійному захворюванні чи іншому ушкодженні здоров`я працівника при виконанні ним трудових обов`язків. Отже, ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» створило всі належні та безпечні умови праці для своїх працівників: розробило та запровадило технологічні паспорти на виконання небезпечних видів робіт, здійснює свою господарську діяльність на підставі належним чином оформлених та отриманих дозволів та ліцензій, забезпечує справним обладнанням, щозміни з усіма працівниками проводить інструктажі з охорони праці на предмет безпечного виконання робіт за виданим нарядом, у відповідності до «Положення про навчання та перевірку знань з охорони праці», діючого на підприємстві відповідача, проводить періодичні планові та позапланові інструктажі з питань охорони праці, забезпечує всіх працівників, без винятку, засобами колективного та індивідуального захисту. Зазначає, що позивач щорічно проходив періодичний медичний огляд, і був обізнаний про стан свого здоров`я (професійне захворювання виникає не раптово, а протягом певного періоду - профмаршруту), але до роботодавця з заявою перевести його з підземних умов на іншу роботу на поверхні не звертався, навпаки продовжував працювати в шкідливих і важких умовах, оскільки мав бажання набути право на пільгову пенсію. Добровільне продовження роботи на підприємстві свідчить про те, що позивач своїми свідомими діями та бездіяльністю завдав шкоди своєму здоров`ю. Вказує, що надані позивачем копії індивідуальних програм реабілітації №607 від 28 травня 2021 року та №523 від 25 травня 2023 року підтверджують, що позивачу не встановлювалися заходи Психолого-педагогічної реабілітації та взагалі відсутня інформація про виконання ІПР. Таким чином, аргументи позивача щодо життєвих обмежень не підтверджується належними та допустимими доказами, а відтак з наданих позивачем доказів вбачається, що його обмеження полягають лише в протипоказанні до шкідливих та важких умов праці. В іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні. Вважає, що рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а значущістю негативних змін в житті особи внаслідок заподіяння йому шкоди та впливом наслідків цього правопорушення для його особистість, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 року - змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача до 60 000 грн. Позивач своїм правом на подачу відзиву не скористався. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач тривалий час працював у відповідача, що підтверджується копією трудової книжки позивача, яка міститься в матеріалах справи. Позивачем надано суду акт розслідування хронічного професійного захворювання з якого вбачається, що йому було встановлено діагноз професійних хронічних захворювань, які були викликані наявністю шкідливих умов праці. Також з акта вбачається, що особи, які порушили законодавство про охорону праці не встановлені, через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурних підрозділів та керівників ділянок. У зв`язку із заподіянням шкоди здоров`ю позивач пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією за результатами якого 25 травня 2022 року встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60%, з яких 40% - по радикулопатії, 10% - по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 10% - туговухість та третю групу інвалідності безстроково. Зазначені обставини підтверджуються відповідною випискою з акта освідування про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, яка міститься в матеріалах справи. Первинно позивачу було встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60% - 28 травня 2021 року, що підтверджується матеріалами справи. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в такій частині, враховуючи необхідність для позивача у постійному лікуванні та реабілітації, наявності вимушених змін у його житті в зв`язку з професійним захворюванням. Суд вважав законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки професійне захворювання заподіяло фізичний біль і душевні страждання, порушило особисті немайнові права позивача (право на охорону здоров`я, безпечну працю), що призвело до порушення звичного способу життя та необхідності додаткових зусиль для його організації. З урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності 60%, встановлення третьої групи інвалідності, неможливість відновлення здоров`я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв`язку з наявністю професійного захворювання, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000 грн., що на переконання суду, відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я. Колегія суддів погоджується з висновком суду, щодо обов`язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену втратою позивачем здоров`я на виробництві. Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової дія­льності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. У ст.16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбаче­но, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від робо­тодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично мож­ливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці від­повідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповід­альність за порушення зазначених вимог. Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробни­цтва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці. Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням праці­вниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника. Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав при­звели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення мож­ливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовід­носинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві від­повідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21). Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погі­ршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодуван­ня враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено до­говором або законом. У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері тру­дових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке при­звело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними і допустимими, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування. Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності. Так, згідно довідки МСЕК від 25 травня 2022 року встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60%, з яких 40% - по радикулопатії, 10% - по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 10% - туговухість та третю групу інвалідності безстроково. Зазначені обставини підтверджуються відповідною випискою з акта освідування про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, яка міститься в матеріалах справи. Первинно позивачу було встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60% - 28 травня 2021 року. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і відповідач повинен її відшкодувати. Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз`яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов`язаних з фізичним станом здоров`я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням інших, встановлених судом обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 60%, який при переогляді залишився незмінний, встановлення 3 групи інвалідності, стан здоров`я потерпілого і неможливість його відновлення, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для організації свого життя. Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 197/42/20. Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в цій частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його зміни в частині визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди відсутні. Доводи відповідача що суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність встановлених фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та є недоведеним причинний зв`язок між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача, відхиляються колегією суддів, оскільки ст.237-1 КЗпП України передбачено, що за наявності порушення прав працівника у сфері тру­дових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке при­звело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Доводи відповідача, який вважає не доведеним, як сам факт професійного захворювання так і факт заподіяння моральної шкоди так як не надано відповідних медичних документів та не встановлено зміни у психічному стані, відхиляються колегією суддів, оскільки згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що моральна шкода може складатися зокрема з моральних переживань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків, що має місце в цьому випадку, тому що всі зазначені обставини в позивача наступили саме у результаті втрати професійної працездатності, внаслідок професійних захворювань. А отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про допущене відповідачем порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, яке призвело до виникнення професійних захворювань та встановлення інвалідності. Колегія суддів зазначає, що втрата професійної працездатності це не одномоментний біль, а триваючий стан. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та правильність висновків суду першої інстанції не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 року немає. Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - Дилдіної Наталії Володимирівни - залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повний текст постанови складено 06.05.2026 року Головуючий суддя О.В.Агєєв