Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/5704/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4366/26 Справа № 185/5704/25 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П., за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №185/5704/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - Зігун Вероніки Юріївни на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Болдирєвої У.М., - ВСТАНОВИВ: У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Мотуза О.В. звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що протягом тривалого часу він працював у шкідливих умовах на виробничо-структурних підрозділах підприємства ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», що призвело до виникнення професійних захворювань. Вказує, що довідкою МСЕК від 13 грудня 2021 року позивачу первинно встановлено 55 відсотків втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями. В подальшому довідкою МСЕК від 07 листопада 2024 року позивачу повторно визначено 40 відсотків втрати професійної працездатності за професійними захворюваннями. У зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків 245 000 грн. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 110 000 грн. В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Зігун В.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій не погоджується з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції та вважає його незаконним і необґрунтованим. Вказує, що ОСОБА_1 додав до позову копію довідки серії 12ААА №065917 від 15 листопада 2022 року з первинного огляду на МСЕК, яким йому встановлено 55% втрати професійної працездатності та встановлено третю групу інвалідності, а також копію довідки серії 12ААА №144779 від 07 листопада 2024 року з повторного огляду на МСЕК, згідно з якою йому визначено 40% втрати професійної працездатності, без встановлення групи інвалідності, та визначено тільки медикаментозне лікування, без призначення реабілітації. Зауважує, що стан здоров`я позивача значно покращився, зважаючи на зменшення відсотків та зняття групи інвалідності ОСОБА_1 при повторному огляді на МСЕК 07 листопада 2024 року. Зазначає, що аргументи позивача щодо життєвих обмежень не підтверджується належними та допустимими доказами. Звертає увагу, що суд першої інстанції не взяв до уваги вищезазначені обставини. Вважає, що наведені позивачем обставини щодо порушення законодавства про охорону праці мають значення для вирішення цього спору, однак позивач не надав жодних належних, допустимих та достовірних доказів на їх підтвердження. Суд першої інстанції порушив основні завдання цивільного судочинства (справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ) та принцип змагальності сторін. Позивачем не надано жодного медичного висновку експерта щодо змін його психічного стану та виникнення в нього психічного дискомфорту та порушення душевної рівноваги, які зазначені в позові. Cаме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі даними правопорушенням, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленого рівня моральних страждань. Вважає, що робота в шкідливих умовах праці (в умовах перевищення гігієнічних нормативів), яка спричинила ушкодження здоров`я працівника або професійне захворювання, породжує право працівника на одержання відповідних видів соціальних послуг і страхових виплат в зв`язку з чим один лише факт втрати професійної працездатності не призводить безспірної необхідності відшкодування моральної (немайнової) шкоди, оскільки остання погашається відшкодуванням втраченого заробітку або відповідної її частини, відшкодуванням Позивачу витрат на медичну і соціальну допомогу, виплати одноразової допомоги, яка забезпечує фінансову можливість для соціальної реабілітації позивача. Вищевказану обставину суд першої інстанції не взяв до уваги. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про нібито допущене відповідачем порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, яке призвело до виникнення професійних захворювань та встановлення інвалідності, а відтак і про наявні підстави для відшкодування роботодавцем моральної шкоди і настання цивільно-правової відповідальності роботодавця у випадку порушення вимог про безпеку праці. Вказує, що вина відповідача не зазначена в жодному із документів, а щодо шкідливих факторів умов праці - іншої технології видобутку вугілля на території України ще не запроваджено. Звертає увагу, що ОСОБА_1 стверджуючи про заподіяння йому моральної шкоди, не наводить жодних доказів, якими підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань, що унеможливлює задоволення позовних вимог. Зазначає, що відповідачем вимоги нормативно-правових актів з охорони праці не порушувалися. В матеріалах справи відсутні докази про настання будь-яких аварій на підприємстві та/або доказів порушення норм законодавства з охорони праці, відсутні будь-які акти перевірок відповідних контролюючих органів про допущення порушень з боку відповідача, а позивачем не надано жодних доказів про наявність постанови чи вироку суду про притягнення посадових осіб відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Зауважує, що ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» створило всі належні та безпечні умови праці для своїх працівників: розробило та запровадило технологічні паспорти на виконання небезпечних видів робіт, здійснює свою господарську діяльність на підставі належним чином оформлених та отриманих дозволів та ліцензій, забезпечує справним обладнанням, щозміни з усіма працівниками проводить інструктажі з охорони праці на предмет безпечного виконання робіт за виданим нарядом, у відповідності до «Положення про навчання та перевірку знань з охорони праці», діючого на підприємстві Відповідача, проводить періодичні планові та позапланові інструктажі з питань охорони праці, забезпечує всіх працівників, без винятку, засобами колективного та індивідуального захисту. Звертає увагу, що відповідно до пункту 20 Акту розслідування причин хронічного професійного захворювання (отруєння) ОСОБА_1 від 11 листопада 2021 року - не встановлено осіб, які порушили законодавство про охорону праці. Таким чином, оскільки у встановленому законом порядку посадові особи відповідача не визнавалися винними у порушенні законодавства про охорону праці, вина як елемент складу правопорушення відсутня. Враховуючи відсутність встановлених фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці є недоведеним причинний зв`язок між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача. Позивач щорічно проходив періодичний медичний огляд, і був обізнаний про стан свого здоров`я (професійне захворювання виникає не раптово, а протягом певного періоду - профмаршруту). Тобто, хворіючи тривалий час, позивач під час періодичних медичних оглядів протягом роботи на підприємстві відповідача не зазначав скарг, не оскаржував результати періодичних медичних оглядів, визнавався придатним до роботи в підземних умовах, не повідомляв роботодавця про погіршення стану здоров`я, і про переведення на поверхневі роботи не звертався. Звертає увагу, що позивачу не встановлено групу інвалідності, не призначено реабілітації. Доказів того, що через стан здоров`я позивачу протипоказана будь яка робота навіть в полегшених умовах, суду не надано. Вважає, що з наданих позивачем доказів його обмеження полягають лише в протипоказанні до шкідливих та важких умов праці. В іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а значущістю негативних змін в житті особи внаслідок заподіяння йому шкоди та впливом наслідків цього правопорушення для його особистість, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. У зв`язку з чим просив рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 грудня 2025 року - змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача до 40 000 грн. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мотуз О.В., скориставшись своїм правом, подав відзив на апеляційну скаргу в якому не погоджується із позицією відповідача, викладеною у скарзі та вважає рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 грудня 2025 року законним та обґрунтованим. Вказує, що факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування. Зазначає, що у виникненні в позивача хронічних професійних захворювань наявна вина відповідача, так як згідно п.17 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 03 грудня 2009 року встановлено, що причини виникнення професійного захворювання є, зокрема: важкість праці: перебування у незручній робочій позі, впродовж 55% змінного часу, при нормі до 25% часу зміни: маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну становила 52 кг, при нормі до 30 кг; вимушені нахили тулуба більше 30° 102 рази за зміну, при нормі 51-100 разів. Вміст пилу з вмістом вільного діоксиду кремнію до 10% в повітрі робочої зони в 22 рази перевищує ГДК (92,66 мг/ м3 при ГДК 4,0 мг/м3). Тобто відповідачем як роботодавцем допущено перевищення встановлених норм дії шкідливих факторів на працівника. Зауважує, що хронічне професійне захворювання та втрата професійної працездатності позивача настали, оскільки в тому числі і відповідач як роботодавець, не забезпечив створення нешкідливих та безпечних умов праці, а тому в даному випадку наявна і вина відповідача як працедавця у виникненні у позивача хронічного професійного захворювання. Зазначає, що позивачем надано переконливі та змістовні роз`яснення, в чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода, а вимушені зміни в житті позивача у зв`язку з ушкодженням здоров`я є незворотними. Вважає, що заперечення факту наявності моральних страждань відповідачем через відсутність у позивача діагнозу або медичного висновку психолога чи психіатру суперечить чинному законодавству, рішенням Конституційного Суду України та усталеній судовій практиці. Надані позивачем докази повною мірою підтверджують, що ушкодження здоров`я і отримання ним професійного захворювання відбулося при виконанні ним трудових обов`язків у шкідливих умовах, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Вказує, що в матеріалах справи були викладені всі обставини та страждання позивача у зв`язку з чим він вважав розумним, виваженим, справедливим та таким, що не призведе до збагачення відшкодування моральної шкоди у розмірі 245 000,00 грн. Розмір моральної шкоди позивач визначив виходячи зі своїх душевних страждань і саме такий визначений ним розмір відшкодування зможе покрити той негативний вплив, якого він зазнав на свій стан у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків. У зв`язку з чим, просить рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 грудня 2025 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення. Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону. Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах з повним робочим днем у шахті і отримав професійні захворювання, що призвели до втрати працездатності. За змістом акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, затвердженого 11 листопада 2021 року, у ОСОБА_1 медичним висновком Українського НДІ промислової медицини від 12 жовтня 2021 року встановлено наявність професійних захворювань: радикулопатія попереково-крижова та шийна з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, вираженим периферичним нейросудинним синдромом верхніх кінцівок, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу, остеоартрозу в поєднанні з періартрозами ліктьових і колінних суглобів, хронічне обструктивне захворювання легенів першої стадії, легенева недостатність першого-другого ступеня, хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху). Професійні захворювання виникли внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм працівника, недосконалості технологічних процесів. Причини виникнення професійного захворювання: фізичне перевантаження, запиленість повітря робочої зони, підвищений рівень шуму. Довідкою серії 12ААА №065917 від 13 грудня 2021 року позивачу встановлено первинно 55 відсотків втрати професійної працездатності, у тому числі: 40 відсотків радикулопатія з ДФА, 10 відсотків ХОЗЛ, 5 відсотків приглухуватість. В подальшому довідкою МСЕК серії 12ААА № 144779 від 07 листопада 2024 року позивачу встановлено повторно 40 відсотків втрати професійної працездатності, у тому числі: 25 відсотків радикулопатія з ДФА, 10 відсотків ХОЗЛ, 5 відсотків приглухуватість. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в такій частині, враховуючи необхідність для позивача у постійному лікуванні та реабілітації, наявності вимушених змін у його житті в зв`язку з професійним захворюванням. Суд вважав законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки професійне захворювання заподіяло фізичний біль і душевні страждання, порушило особисті немайнові права позивача (право на охорону здоров`я, безпечну працю), що призвело до порушення звичного способу життя та необхідності додаткових зусиль для його організації. З урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності 40%, неможливість відновлення здоров`я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв`язку з наявністю професійного захворювання, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 110 000 грн., що на переконання суду, відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я. Колегія суддів погоджується з висновком суду, щодо обов`язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену втратою позивачем здоров`я на виробництві. Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової дія­льності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. У ст.16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбаче­но, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від робо­тодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично мож­ливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці від­повідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповід­альність за порушення зазначених вимог. Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробни­цтва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці. Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням праці­вниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника. Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав при­звели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення мож­ливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовід­носинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві від­повідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21). Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погі­ршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодуван­ня враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено до­говором або законом. У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері тру­дових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке при­звело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. В даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покла­дається на роботодавця (підприємство). У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Так, згідно довідки серії 12ААА №065917 від 13 грудня 2021 року позивачу встановлено первинно 55 відсотків втрати професійної працездатності, у тому числі: 40 відсотків радикулопатія з ДФА, 10 відсотків ХОЗЛ, 5 відсотків приглухуватість. В подальшому довідкою МСЕК серії 12ААА № 144779 від 07 листопада 2024 року позивачу встановлено повторно 40 відсотків втрати професійної працездатності, у тому числі: 25 відсотків радикулопатія з ДФА, 10 відсотків ХОЗЛ, 5 відсотків приглухуватість. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними і допустимими, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування. Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і відповідач повинен її відшкодувати. Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз`яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов`язаних з фізичним станом здоров`я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням інших, встановлених судом обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 55%, який при переогляді встановлено на рівні 40%, стан здоров`я потерпілого і неможливість його відновлення, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для організації свого життя. Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №197/42/20. Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в цій частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його зміни в частині визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди відсутні. Доводи відповідача що суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність встановлених фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та є недоведеним причинний зв`язок між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача, відхиляються колегією суддів, оскільки ст.237-1 КЗпП України передбачено, що за наявності порушення прав працівника у сфері тру­дових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке при­звело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Доводи відповідача, який вважає не доведеним факт заподіяння позивачу моральної шкоди, так як не надано відповідних медичних документів та не встановлено зміни у психічному стані, відхиляються колегією суддів, оскільки згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що моральна шкода може складатися зокрема з моральних переживань у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків, що має місце в цьому випадку, тому що всі зазначені обставини в позивача наступили саме у результаті втрати професійної працездатності, внаслідок професійних захворювань. А отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про допущене відповідачем порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, яке призвело до виникнення професійних захворювань. Колегія суддів зазначає, що втрата професійної працездатності - це не одномоментний біль, а триваючий стан. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та правильність висновків суду першої інстанції не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 грудня 2025 року немає. Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - Зігун Вероніки Юріївни - залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 грудня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повний текст постанови складено 03.06.2026 року Головуючий суддя О.В.Агєєв