LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд600/463/26-а

від 21.05.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/463/26-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк Олег Васильович Суддя-доповідач - Савицька Н.В. 21 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Савицької Н.В. суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. , за участю: секретаря судового засідання: Олексієнко О.В., представника позивача - Березовича О.О., представника відповідача - Шелегова Б.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 і просить суд: - визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиплаті ОСОБА_1 , як законному представнику неповнолітнього (малолітнього) громадянина України ОСОБА_2 , що є сином зниклого безвісти за особливих обставин військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 , грошового забезпечення у розмірі 2 038 027,22 грн, протиправною; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як законному представнику неповнолітнього (малолітнього) громадянина України ОСОБА_2 , що є сином зниклого безвісти за особливих обставин військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 , грошове забезпечення у розмірі 2 038 027,22 грн, на банківський рахунок ОСОБА_1 . Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 24.02.2026 закрито провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а справу направити до Чернівецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. В обгрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема посилається на те, що закривши провадження у даній справі суд першої інстанції фактично передчасно позбавив позивача права на звернення до суду, а також права на надання відповіді на відзив, оскільки визначений судом строк першої інстанції строк для її подання закінчувався пізніше за дату прийняття рішення про закриття провадження у даній справі. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що предметом позову у даній справі є не перерозподіл коштів між фізичними особами, що набуті у власність, а публічно-правовий спір, що полягає у невиплаті позивачу належного грошового забезпечення як законному представнику неповнолітнього сина військовослужбовця. Також звертає увагу суду апеляційної інстанції, що перерозподіл коштів у даній справі є неможливим, оскільки спірні кошти виплачувалися матері військовослужбовця навіть після її смерті. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.При цьому нагоолошує, що майно (грошове забезпечення) військовослужбовця ОСОБА_3 вже розподілено та у володінні держави в особі військової частини НОМЕР_1 вже не знаходиться, а тому питання перерозподілу вже виплачених коштів між отримувачами слід вирішувати між його набувачами, що в свою чергу віднесено до компетенції судів загальної юрисдикції. У запереченнях на відзив позивач заперечувала проти аргументів відзиву на апеляційну скаргу і підтримала доводи, наведені у апеляційній скарзі. У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача та просив суд залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що внаслідок спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в них народився син - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження від 03.09.2025 року серії НОМЕР_2 , виданого повторно Новомиргородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Вищевказані обставини також підтверджуються заочним рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 24.07.2025 року по справі №395/196/25, що набрало законної сили 02.09.2025. 30.09.2023 громадянка України ОСОБА_1 , від представників ІНФОРМАЦІЯ_2 отримала Сповіщення №6965, вихідний реєстраційний номер від 30.09.2023 року №3/6965 про те, що солдат ОСОБА_3 , відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов`язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, зник безвісті на полі бою 23.09.2023 в районі н.п. Вербове, Пологівського р-ну, Запорізької обл. 03.09.2025 позивачем подано через ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву до військової частини НОМЕР_1 про виплату їй, як законному представнику неповнолітнього ОСОБА_2 , грошового забезпечення зниклого безвісті за особливих обставин військовослужбовця вказаної військової частини солдата ОСОБА_3 з дати його зникнення безвісті, а саме: з 23.09.2023 по дату звернення та в подальшому виплачувати їй, як законному представнику неповнолітнього, належне її сину, як члену сім`ї зниклого безвісті військовослужбовця, грошове забезпечення. До вказаної заяви ОСОБА_1 додала копії усіх підтверджуючих документів. Згідно додатків, до зазначеної заяви позивача від 03.09.2025 вказані: копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 , копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_3 , копія свідоцтва про народження дитини ОСОБА_2 , копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , копія банківських реквізитів для отримання грошового забезпечення. Листом повідомлено позивача про те, що позивач набув права на виплату по (50%) грошового забезпечення, яке за Законом № 3995 виплачуватиметься рівними частками в загальній сумі, що не перевищує 50% грошового забезпечення, після здійснення встановлених законом відрахувань. Кошти знаходяться на депонованому рахунку військової частини НОМЕР_1 , виплата на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 станом на 29.09.2025 військовою частиною НОМЕР_1 не здійснювалась. В подальшому кошти будуть зараховані на відповідний банківський рахунок, згідно банківських реквізитів. Позивач вважає, що відповідачем порушено соціальні права малолітнього ОСОБА_2 (сина військовослужбовця), які полягають в тому, що грошове забезпечення солдата ОСОБА_3 , не задепоновано у повному обсязі, а виплачувалось ОСОБА_4 . Так, зокрема ОСОБА_4 (матір ОСОБА_3 ) починаючи з 03.08.2024 виплачено грошове забезпечення зниклого безвісти за особливих обставин солдата ОСОБА_3 в сумі 2038027,22 грн. Також судом встановлено, що листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_5 від 16.11.2023 року №3/1552, направленим на адресу військової частини НОМЕР_1 , за вхідним №10043 від 04.12.2023р. отримано даний лист та в додатках до нього заяву від 06.10.2023р. матері ОСОБА_3 - громадянки ОСОБА_4 , щодо можливості виплати грошового забезпечення зниклого безвісті сина - солдата ОСОБА_3 , 1990 року народження, відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 30.11.2016 року №884. До заяви, зокрема, були додані копія паспорту та РНКОПП ОСОБА_4 , копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), де батьками вказані ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , копія витягу з ЄРДР про реєстрацію в ГУ НП Кіровоградської області кримінального провадження за ч. 1 ст. 115 КК України стосовно зниклого безвісті ОСОБА_3 , завірена ТЦК та СП копія документу свідоцтва про смерть ОСОБА_6 , та довідка про склад сім`ї та проживання ОСОБА_4 , видана Виконавчим комітетом Новомиргородської міської ради Кіровоградської області за вих. №179 від 03.10.2023. Відтак, військовою частиною НОМЕР_1 було здійснено виплати на поточний рахунок особи, що набула та реалізувала право на отримання грошового забезпечення за зниклим сином, ОСОБА_4 , що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с. 56-58). Після отримання у 2025 році копії Свідоцтва про смерть від 03.06.2024 серії НОМЕР_3 , відповідно до якого підтверджується, що ОСОБА_4 (мати солдата) померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідачем прийнято рішення про припинення виплат грошового забезпечення зниклого безвісті солдата ОСОБА_3 матері останнього, ОСОБА_4 . Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 у розмірі 2038027,22 грн вже розподілено та у володінні держави в особі військової частини НОМЕР_1 вже не знаходиться, а тому питання перерозподілу вже виплачених коштів між отримувачами слід вирішувати між його набувачами, так як у такому випадку здійснюється її перерозподіл за взаємною згодою осіб або в судовому порядку. У той час, до юрисдикції адміністративного суду не належить вирішення спорів щодо перерозподілу фізичними особами грошових коштів, що набуті у власність, у зв`язку із чим суд зазначає про помилковість обраного способу захисту порушеного права. Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що відповідно до положень КАС України до адміністративної юрисдикції не відноситься розгляд спірних правовідносин з приводу перерозподілу виплачених коштів фізичним особам, в даному випадку членам зниклого безвісті військовослужбовця, а віднесено до компетенції судів загальної юрисдикції. Згідно ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Таким чином, суд першої інстанції, враховуючи суть спірних відносин та їх суб`єктний склад, дійшов правильного висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративного суду та необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства, що виключає розгляд цієї справи у порядку адміністративного судочинства. З приводу доводів представника позивача про те, що відповідач безпідставно та з порушенням, визначеного законодавством, порядку здійснив виплату грошового забезпечення зниклого безвісті солдата ОСОБА_3 матері останнього і вказані обставини не були враховані судом, то колегія суддів зауважує, що позивач не позбавлена права звернутися до суду з відповідним позовом, оскільки вказані обставини не входили до предмету позову у даній справі з огляду на позовні вимоги ОСОБА_1 .. Апеляційний суд також зауважує, що згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з «...» поняттями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції. Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язковість суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом», у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2014 року, постанові Верховного Суду України від 9 грудня 2014 року та ухвалі Вищого адміністративного Суду України від 27 січня 2015 року у справі № К/800/68333/14, постанові Верховного Суду України від 28 квітня 2015 року. Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд першої інстанції виконав вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин обґрунтовано застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 21 травня 2026 року. Головуючий Савицька Н.В. Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»