Постанова 4856 № 600/2080/26-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/2080/26-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк Олександр Петрович Суддя-доповідач - Гнап Д.Д. 15 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючої судді: Гнап Д.Д. суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О. , розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року про забезпечення позову до пред`явлення позову. І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА УХВАЛИ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, у якій просив заборонити відповідачу вчиняти дії щодо обмеження максимального розміру його пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Заяву обґрунтовано тим, що на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №600/622/25-а Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2022 року та 01 лютого 2023 року, внаслідок чого усупереч рішенням Конституційного Суду України у справі №7-рп/2016 від 20.12.2016 та №7-р(ІІ)/2022 від 12.10.2022 пенсійний орган обмежив максимальний розмір пенсії заявника десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, за період з 01 лютого 2022 року по теперішній час. Ухвалою суду першої інстанції відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред`явлення позову. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що доводи заявника про ймовірну невиплату сум пенсії ґрунтуються виключно на його припущеннях і не підтверджені належними доказами реальних негативних наслідків, які були б невідворотними. Також суд зазначив, що встановлення ознак протиправності дій відповідача на цій стадії було б фактичним вирішенням спору по суті до ухвалення рішення в адміністративній справі, що є неприпустимим і порушує принципи змагальності та диспозитивності. ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції всупереч вимогам статей 90 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України взагалі не дослідив додані до заяви докази, зокрема лист територіального органу Пенсійного фонду від 02 березня 2026 року. Апелянт наголошує, що цей документ прямо підтверджує факт уже вчиненого обмеження його пенсії максимальним розміром, що спростовує висновки суду про «припущення» майбутніх дій. ІII. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого. Зі змісту частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав, або якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Згідно частини першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача. Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування. При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»). При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, які суд враховує в силу частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім цього згідно правової позиції Верховного Суду у справі №826/14951/18 (постанова від 20 березня 2019 року) до вирішення справи по суті суд може застосувати заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом. Також Верховним Судом (постанови від 28 жовтня 2020 року у справі № 140/2474/20 та від 25 травня 2023 року у справі №520/4563/21) наголошено, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування. Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності. Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявником не доведено існування об`єктивних обставин, які б свідчили про неможливість поновлення його прав у майбутньому без вжиття заходів забезпечення. Доводи апелянта про те, що суд не дослідив докази вже вчиненого обмеження пенсії, не спростовують правильності висновків суду по суті питання забезпечення позову. Сам факт застосування обмеження максимальним розміром пенсії є предметом судового спору, і його правомірність має бути встановлена під час розгляду справи по суті. Забезпечення позову це надання тимчасової правової охорони, яка застосовується у виключних випадках. Оскільки заявлений ОСОБА_1 захід забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти дії щодо обмеження пенсії фактично збігається з позовними вимогами, його задоволення на цій стадії призвело б до передчасного вирішення спору без з`ясування всіх обставин у справі, що прямо суперечить принципам адміністративного судочинства. Щодо посилань заявника на рішення Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)/2022, колегія суддів зазначає, що наявність правових позицій щодо неконституційності певних норм права не звільняє заявника від обов`язку довести необхідність саме термінового втручання суду через інститут забезпечення позову. Суб`єктивні переконання заявника про неможливість виплати заборгованості в майбутньому через дефіцит бюджетних асигнувань не є безумовною підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки майнові права особи в разі задоволення позову підлягають відновленню у встановленому законом порядку. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив відсутність правових підстав для задоволення заяви, а аргументи апеляційної скарги не спростовують законності оскаржуваної ухвали. ІV. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону. Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуюча Гнап Д.Д. Судді Сушко О.О. Яремчук К.О.