Постанова 4850 № 200/17/26

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2026 року справа №200/17/26 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року (повне судове рішення складено 26 січня 2026 року) у справі № 200/17/26 (суддя в І інстанції Смагар С.В.) за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 24.12.2019 відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням з 01.01.2015 місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, із застосуванням з 01.03.2018 щомісячної індексації-різниці; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2015 по 24.12.2019 відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням з 01.01.2015 місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, із застосуванням з 01.03.2018 щомісячної індексації-різниці у розмірі 4463,15 грн; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач неправомірно за період 01.01.2015 по 24.12.2019 не нараховував та не виплачував індексацію грошового забезпечення, із застосуванням базового місяця січень 2008 року, без застосуванням з 01.03.2018 щомісячної індексації-різниці. Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать вимогам законодавства України, позивач звернувся до суду із цим позовом. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 01.03.2018 по 24.12.2019 відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року; нарахувати і виплатити ОСОБА_2 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 24.12.2019 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги, в яких посилались на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. З рішенням окружного суду представник позивача не погоджується в частині відмови у визначенні розміру індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 24.12.2019, яка підлягає стягненню з відповідача, а також в частині відмови у зобов`язанні відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача стверджує, що так як підвищення грошових доходів в березні не відбулось, починаючи з березня 2018 року сума індексації грошового забезпечення (індексація-різниця) має виплачуватися у розмірі 4463,15 грн до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення. Суд, частково задовольняючи позов, не перевірив обґрунтованість нарахованих позивачем сум індексації, не розрахував їх і, відповідно, у судовому рішенні не вказав конкретний розмір індексації-різниці, який повинен виплатити відповідач за період з 01.03.2018 по 24.12.2019. Внаслідок цього застосований судом спонукаючий спосіб захисту має усічений вплив, не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, а також не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у зобов`язанні відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, який з огляду на попередню судову практику представника позивача ніколи самостійно після виплати індексації не виплачує компенсацію втраченого заробітку, тому доводиться додатково звертатись до суду та зобов`язувати відповідача здійснити нарахування і виплату компенсації. Просила ухвалити в цій частині рішення, яким: - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 24.12.2019 у розмірі 4463,15 грн щомісяця; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Відповідач надіслав відзив, в якому просить у задоволенні вимог позивача відмовити повністю. Зокрема, стверджує, що зі змін, які відбулись в березні 2018 року, вбачається, що розмір підвищення грошового доходу Позивача в березні 2018 року становить 2892,45 грн. (7921,50 грн. 5029,05 грн.), що спростовує твердження позивача, що підвищення не відбулось. Відповідач в обґрунтування своєї апеляційної скарги зазначає, що Позивач прибув до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України для подальшого проходження військової служби з військової частини НОМЕР_3 . 17.01.2019 Позивач зарахований у списки особового складу та на всі види забезпечення НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ). 24.12.2019 ОСОБА_2 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби. Розрахунок індексації грошового забезпечення позивача з моменту зарахування в списки особового складу та на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 24.12.2019 проводився на підставі інформації, яка була надана встановленим порядком з попереднього місця служби. До моменту зарахування до списків особового складу та на всі види забезпечення 17.01.2019, між Позивачем та Відповідачем не існувало жодних правовідносин, відповідно останній не міг вчиняти протиправних дій чи бездіяльності стосовно ОСОБА_2 в заявлений ним період, а саме з 01.01.2015 по 16.01.2019. Вказане підтверджується матеріалами справи так і самим позивачем. Суд першої інстанції хибно ігнорує той факт, що нарахування, визначення базових місяців індексації, тощо, у період з 21.06.2014 по 16.01.2019 здійснювала військова частина НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 прикордонний загін Державної прикордонної служби України), яка навіть не була залучена до розгляду даної справи. Просив скасувати рішення місцевого суду в частині задоволених вимог, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Представник позивача надіслав відзив на апеляційну скаргу і відповідь на відзив відповідача, в яких просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, задовольнити апеляційну скаргу позивача в повному обсязі. Крім того, в додаткових поясненнях представник позивача посилається, що е, відповідач помилкового виключає зі складу грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року винагороду ПКМУ № 889 в розмірі 2987,85 грн. Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне. ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 21.06.2014 по 16.01.2019, у військовій частині НОМЕР_1 (далі - НОМЕР_2 Прикордонний загін ДПСУ) з 17.01.2019 по 24.12.2019. 30.12.2025 представником позивача направлено адвокатський запит до Галузевого архіву ДПСУ за наданням архівних відомостей про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_3 та у Військовій частині НОМЕР_1 , копії наказу про звільнення з в/ч НОМЕР_1 , НОМЕР_3 . Листом від 30.12.2025 Галузевим архівом ДПСУ надано архівні копії карток грошового забезпечення у НОМЕР_4 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_3 ) за 2014-2019 роки та у НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_1 ) за 2019 рік. Щодо надання копії наказів про звільнення повідомлено, що архівний витяг з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) надати немає можливості, оскільки справи з наказами по особовому складу за 2019 рік до архіву на зберігання не надходили. 30.12.2025 представником позивача направлено адвокатський запит до військової частини НОМЕР_1 надати копії архівних відомостей про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення з розшифровкою всіх виплат помісячно за період проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 ; повідомити про нарахування і виплату сум індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 та надати довідку-розрахунок нарахованих та виплачених сум індексації грошового забезпечення, надати копію наказу про звільнення. У відповідь на адвокатський запит військової частиною НОМЕР_1 листом від 02.01.2026 надано архівну відомість позивача за 2019 рік та довідку-розрахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2019 по 31.12.2019. Щодо посилання відповідача на те, що за частиною періоду він є неналежним відповідачем суд зазначає наступне. Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу в/ч має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків Відповідно до розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 03.03.2020 № Т/116-1743 виплата індексації проводиться органом Державної прикордонної служби України, з якого військовослужбовець був виключений зі списків частини, у зв`язку зі звільненням з військової служби, з урахуванням невиплаченої індексації грошового забезпечення під час проходження служби в інших органах Державної прикордонної служби України. Також розпорядженням Голови Державної прикордонної служби України від 02.06.2020 «Про окремі питання індексації грошового забезпечення» додатково роз`яснено, що виплата індексації проводиться органом Державної прикордонної служби України, з якого військовослужбовець був виключений зі списків частини у зв`язку зі звільненням з військової служби. 24.12.2019 позивача виключено зі списків в/ч НОМЕР_1 , отже Військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем у даній справі за увесь спірний період щодо виплати індексації грошового забезпечення. Колегією суддів встановлено, що наявні прямо протилежні висновки з означеного питання, викладені практично в один і той же час (травень 2025 року) в постановах Верховного Суду від 08 травня 2025 року в справі № 380/26344/23 та від 19 травня 2025 року в справі № 420/20215/23, на яку послався відповідач. Так, в постанові від 08 травня 2025 року в справі № 380/26344/23 Верховний Суд зазначив наступне. «40. Відповідно до пункту 292 вказаного Положення після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання.

41. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням (пункт 293 Положення № 1115/2009).

42. Розрахунок звільнених з військової служби осіб за належне їм продовольче, речове та інше забезпечення здійснюється в органах Держприкордонслужби, в яких вони перебувають на відповідному забезпеченні (пункт 300 Положення № 1115/2009).

43. Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Державної прикордонної служби України за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.

44. Системний аналіз наведених норм свідчить, що здійснення розрахунку за всіма видами матеріального та фінансового забезпечення за всі періоди проходження служби здійснюється у разі звільнення особи з військової служби. При цьому, нарахування та виплата відповідних сум здійснюється за останнім місцем служби, тобто органом Державної прикордонної служби України, з якого військовослужбовець був виключений зі списків особового складу, у зв`язку із звільненням з військової служби». Відтак, колегія суддів застосовує висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 08 травня 2025 року в справі № 380/26344/23. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги відповідача з означеного питання відхиляються. Щодо суті позовних вимог. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ). Статтею 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно зі статтею 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Відповідно до статті 3 Закону № 1282-ХІІ індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абз. 3 статті 1 Закону № 1282-ХІІ індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. У відповідності до статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно зі статтею 6 Закону № 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок № 1078). Пунктом 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній з 15.12.2015) передбачено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 № 77, застосовується з 01.01.2016) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Пунктом 2 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу. За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства. Відповідно до абзаців 1 6 пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, який застосовується з 01.12.2015) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку. Механізм індексації має універсальний характер й індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. В свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункт 44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №380/1513/20). Суд також зазначає, що відповідно до частини 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Ця норма безпосередньо не скасовує виплату індексації заробітної плати та не пов`язує індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів. Тобто, сума індексації грошового забезпечення відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00). Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі. У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18 від 07.08.2019 у справі № 825/694/17 та від 23.10.2019 у справі № 825/1832/17. Отже, відсутність у відповідача фінансових ресурсів для покриття витрат з індексації грошового забезпечення, не може впливати на зміст та обсяг права позивача на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком відповідача. Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, яка застосовувалася до 01.12.2015, містив поняття «базовий місяць». Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій, виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати). Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової. Тож до 01.12.2015 новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового доходу міг бути місяць прийняття (виходу) працівника на роботу, місяць збільшення заробітної плати, а нарахування й виплата індексації мали індивідуальний характер для кожного працівника. На ці особливості правового регулювання обчислення індексації грошового доходу Верховний Суд звертав увагу у постанові від 19.05.2022 у справі №200/3859/21. 09 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова №1013). Згідно з Пояснювальною запискою до проекту Постанови №1013, мета цього акту полягала у внесенні змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників. Пунктом 2 Постанови №1013 були внесені зміни до Порядку проведення індексації грошових доходів населення. Відповідно до зазначеної Пояснювальної записки, ці зміни передбачали: «здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Отже, змінюється механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати, при цьому вилучається застосування терміну «базовий місяць»; «зменшення розміру індексації заробітної плати у разі підвищення тарифних ставок (окладів), якщо розмір їх підвищення не перевищує величину індексації (чинний механізм передбачає зменшення індексації не тільки при підвищенні тарифних ставок (окладів), а і у разі збільшення доплат та надбавок, що призводить до нарахування різних сум індексації для працівників, які займають однакові посади)». Крім цього, за змістом пунктів 1, 3 Постанови №1013, було встановлено, що: підвищуються посадові оклади з 01 грудня 2015 року працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери; підвищуються з 01 грудня 2015 року на 10 відсотків посадові оклади працівників, розміри яких затверджено відповідними постановами Уряду; у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, за рахунок виплат, пов`язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено відповідними розпорядженнями й постановами Уряду; міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року; для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення. За змістом пункту 6 постанови № 1013 цей акт застосовується з 01.12.2015. Отже, Постановою №1013 з 01.12.2015 були підвищені посадові оклади окремих працівників бюджетної сфери. Пунктом 3 цієї постанови вирішено підвищити розміри посадових окладів, тарифних ставок, заробітної плати, а також переглянути постійні додаткові виплати, щоб розмір підвищення у грудні 2015 року перевищив суму індексації у грудні 2015 року. За рахунок цього мала б «обнулитися» індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників. У такому випадку для подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається із січня 2016 року відповідно до Порядку № 1078, який уже діяв зі змінами, внесеними Постановою № 1013. У цьому контексті системний та цільовий способи тлумачення норм Постанови №1013 дають суду підстави дійти висновку про те, що січень 2016 року визначений для обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації саме заробітної плати працівникам, яким були підвищені оклади з 01 грудня 2015 року. Водночас норми Постанови №1013 не встановлювали підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям, а отже січень 2016 року не став для них «місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)», з якого починається обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації грошового забезпечення, для цілей застосування Порядку №1078 (зі змінами, внесеними Постановою №1013). Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у пункті 58 постанови від 21.03.2023 у справі №620/7687/21, пункті 62 постанови від 22.03.2023 у справі №380/1730/22. Разом з цим, до числа основних змін, які внесені Постановою №1013 до Порядку проведення індексації грошових доходів населення та пов`язані з індексацією грошового забезпечення військовослужбовців, слід віднести нову редакцію пунктів 5, 10-2 Порядку, окремими положеннями яких установлено таке: у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків; обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення; для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник. Порівняльний аналіз викладених положень пунктів 5, 10-1, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення свідчить про те, що внаслідок змін, запроваджених Постановою №1013, з 01.12.2015 діють єдині правила проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення, виходу на роботу чи зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової. Для проведення індексації з 01.12.2015 замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст. Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож із 01.12.2015 зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу. Водночас, на що звертав увагу Верховний Суд у справі № 420/9187/21, вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця. Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача, як військовослужбовця, з 01.12.2015 не прив`язаний до місяця прийняття (переведення, виходу) на військову службу чи місяця зростання грошового забезпечення за рахунок будь-якої його постійної складової. Із 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав. Оклад за посадою позивача був визначений постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Наступне підвищення окладів військовослужбовців відбулося 01 березня 2018 року, після набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Тож з огляду на місяць підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, саме січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивача, за яким і слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення за спірний період. Аналогічна правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 380/5811/21. З огляду на викладене, суд першої дійшов вірного висновку, що вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, в частині періоду з 01.01.2015 по 30.11.2015 окружний суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог. При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Слід також зазначити, що повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки. Зазначені висновки Верховний Суд виклав у постановах від 29.11.2021 року у справі №120/313/20-а, від 26.01.2022 року у справі №400/1118/21, від 20.04.2022 року у справі №420/3593/20, від 09.06.2022 року у справі № 600/524/21-а. З підвищенням у березні 2018 року посадових окладів правила нарахування індексації не змінилися та березень 2018 року став базовим місяцем для нарахування індексації, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з квітня 2018 року (місяця наступного за місяцем підвищення тарифних ставок). При цьому, для визначення правильності нарахування індексації грошового забезпечення необхідно керуватися положеннями абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку №1078, якими врегульовано питання виплати суми індексації у місяці підвищення посадових окладів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів). Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац третій пункту 5 Порядку №1078). Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий пункту 5 Порядку №1078). У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац п`ятий пункту 5 Порядку №1078). До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (абзац шостий пункту 5 Порядку №1078). Таким чином, якщо у місяці підвищення посадового окладу розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення, індексація не нараховується. Якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, індексація у цьому місяці розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Зростання заробітної плати за рахунок інших її складових (без підвищення тарифних ставок (окладів)) не зменшує суму індексації на розмір підвищення заробітної плати. Проте у разі, коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу необхідно враховувати розмір підвищення грошового доходу, що відбувся у зв`язку зі зміною посадових окладів, а також суму індексації у місяці підвищення грошового доходу (у березні 2018 року) з метою порівняння цих величин. Сума індексації у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу з урахуванням положень абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078. Таким чином, за спірні періоди з 01 березня 2018 року по 24 грудня 2019 року нарахування та виплата індексації повинні здійснюватися відповідно до абз. 4, 6 п. 5 Порядку № 1078. Стосовно визначення позивачем у позовних вимогах зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу щомісячну індексацію грошового забезпечення у сумі 4463,15 грн, суд першої інстанції зазначив, що нарахування індексації є виключною компетенцією відповідача, внаслідок чого в цій частині позовних вимог окружний суд відмовив. Проте, з такими висновками місцевого суду не може погодитись судова колегія апеляційного суду. Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 дають суду підстави зробити висновок, що у зв`язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якому розмірі. Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21 із подібними правовідносинами. У цьому контексті суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу. Щодо кола обставин, які належить з`ясувати для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б). Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року. В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078). Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078). Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. У такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А). Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21 із подібними правовідносинами. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, не перевірив обґрунтованість нарахованих позивачем сум індексації, не розрахував їх і, відповідно, у судовому рішенні не вказав конкретний розмір індексації-різниці, який повинен виплатити відповідач за період з 01.03.2018 по 24.12.2019. Внаслідок цього застосований судом спонукаючий спосіб захисту має усічений вплив, не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, а також не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини. Відтак, оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам частини четвертої статті 242 КАС України і не відповідають завданню адміністративного судочинства, визначеного статтею 2 цього Кодексу. Виправляючи помилку окружного суду, апеляційний суд розраховує розмір індексації-різниці, який повинен виплатити відповідач за період з 01.03.2018 по 24.12.2019. Позивач наголошує, що підвищення грошового забезпечення з березня 2018 року не відбулось, що суперечить матеріалам справи з огляду на наступне. Хибність розрахунку позивача виникає у зв`язку з його невірним врахуванням певних складових грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, яка не повинна враховуватись при розрахунку підвищення грошового забезпечення Позивача у березні 2018 року. Разом з цим, варто зауважити, що на відміну від інших складових грошового забезпечення, які сплачувались в поточному місяці за поточний, її виплата здійснювалась у відповідності з пунктом 6 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС України від 02.02.3016 № 73 (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин). А саме було визначено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби; начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби на підставі наказів вищих начальників. З 01.03.2018 щомісячна додаткова грошова винагорода позивачу не нараховувалась, у зв`язку із втратою чинності постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій». Отже, нарахована позивачу у лютому 2018 року щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 2987,85 грн входить до складу грошового забезпечення позивача за січень 2018 року. В свою чергу, нарахована позивачу до виплати у березні 2018 року щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 49,80 грн входить до складу грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року. Постанови Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі №240/5760/19, від 14 липня 2021 року у справі №240/1240/19, на які посилається представник позивача, не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки в них інший предмет спору та відповідачем є територіальний орган Головного управління Пенсійного фонду України. Таким чином, згідно наявних у даній справі матеріалів, за період з лютого 2018 року по березень 2018 року Позивачу нараховувались такі види грошового забезпечення, окрім одноразових: Посадовий оклад 645,00 грн. (2820,00 грн. у березні 2018 року) Оклад за військовим званням 50,00 грн. (810,00 грн. у березні 2018 року) Надбавка за вислугу років 69,50 грн. (907,50 грн. у березні 2018 року) Надбавка за особливі умови служби 764,00 грн. (0,00 грн. у березні 2018 року) Надбавка за ОУС (ризик для життя) 96,75 грн. (0,00 грн. у березні 2018 року) Щомісячна додаткова винагорода 49,80 грн. (0,00 грн. у березні 2018 року) Преміювання 3354,00 грн. (3384,00 грн. у березні 2018 року) Що разом склало 5029,05 грн. (7921,50 грн. у березні 2018 року) Зі змін, які відбулись в березні 2018 року, вбачається, що розмір підвищення грошового доходу Позивача в березні 2018 року становить 2892,45 грн. (7921,50 грн. 5029,05 грн.), що спростовує твердження позивача, що підвищення не відбулось. У березні 2018 року розмір прожиткового мінімуму складав 1762,00 грн. (стаття 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік»). За нормативними правилами, які визначають проведення індексації доходів, розрахунок індексу наростаючим підсумком починається з наступного після перевищення порога місяця до чергового перевищення. При кожному наступному перевищенні порога індексації приріст рахуватиметься за формулою: ПІСЦн = ІСЦ1 х ІСЦ 2 х … - 100%, де: ПІСЦн - приріст індексу споживчих цін, %; ІСЦ1 - перевищення індексу споживчих цін уперше (розраховується наростаючим підсумком), %; ІСЦ2 - перевищення індексу споживчих цін удруге (розраховується наростаючим підсумком), %. При підрахунку показника ПІСЦ необхідно враховувати, що ІСЦ розраховується наростаючим підсумком. Також кількість ІСЦ залежить від того, скільки разів було перевищено поріг індексації за розглядуваний період (звісно, не перерваний підвищенням зарплати). Наприклад, ІСЦ перевищив поріг один раз - отже слід враховувати лише ІСЦ1, двічі - ІСЦ1 та ІСЦ2, тричі ІСЦ1, ІСЦ2, ІСЦ3 тощо. За офіційними даними Державної служби статистики України за період з січня 2008 року до березня 2018 року (https://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm) поріг індексації перевищував 38 разів, а саме: у 2008 році 9 разів: січень-травень, вересень-грудень; у 2009 році 5 разів: січень, лютий, березень, червень, листопад; у 2010 році 4 рази: січень, лютий, серпень, вересень; у 2011 році 3 рази: січень, березень, квітень; у 2012 році поріг індексації не перевищував 101%; у 2013 році поріг індексації не перевищував 101%; у 2014 році 8 разів: березень-червень, вересень-грудень; у 2015 році 8 разів: січень-травень, вересень-листопад; у 2016 році 1 раз: квітень; у 2017 році поріг індексації не перевищував 103%; у січні - березні 2018 року поріг індексації не перевищував 103%. У березні 2018 року величина приросту індексу споживчих цін становить 253,30% (353,3% (наростаючий індекс споживчих цін) - 100%). Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100. 1762,00 грн. * 253,30% / 100 = 4463,15 грн. Такий розмір індексації грошового забезпечення 4463,15 грн., який припадав на місяць підвищення посадових окладів військовослужбовцям (березень 2018 року) неодноразово досліджувався та встановлювався судами та підтверджується, зокрема, постановою Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22. Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн. - 2892,45 грн. = 1570,70 грн. Відтак, у відповідача виник обов`язок з 01 березня 2018 року вираховувати індексацію-різницю в розмірі 1570,70 грн. (4463,15 грн. - 2892,45 грн.), а не у розмірі 4463,15 грн, як помилково розраховано представником позивача. Відтак, суд відхиляє наведений представником позивача розрахунок розміру індексації-різниці, як безпідставний та необґрунтований. Спірний період з 01 березня 2018 року по 24 грудня 2019 року складає 1 рік 9 місяців 24 днів. Отже, сума індексації-різниці, яка мала бути нарахована та виплачена позивачу, за цей період становить: 1570,70 грн х 21 місяць 24 дні = 34 200,73 грн (32984,70 грн (1570,70 грн х 21 місяць) + 1216,03 грн (1570,70 грн / 31 день х 24 дні)). Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам необхідно було перевірити обґрунтованість нарахованих позивачем сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити. У цій постанові Верховний Суд зазначив, що застосований судами спосіб захисту не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини та не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, оскільки суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях не розрахували та не визначили конкретних сум індексації грошового забезпечення, які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити позивачу, не перевірили розраховану позивачем суму індексації. За таких умов Верховний Суд у справі №400/3826/21 дійшов до висновку, що оскаржені судові рішення суперечать вимогам частини четвертої статті 242 КАС України і не відповідають завданню адміністративного судочинства, визначеного статтею 2 цього Кодексу. Аналогічний висновок викладений в численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 10 липня 2024 року в справі № 360/727/23. Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас, суд першої інстанції також відмовив у задоволенні вимог позивача щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з огляду на наступне. Захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту. Тобто у суду відсутні наразі підстави зобов`язувати відповідача здійснити виплату компенсації, оскільки відповідний обов`язок виникає одночасно з виплатою нарахованого грошового забезпечення, тобто у майбутньому, отже відповідні вимоги є передчасними. Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду. Так, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. В свою чергу, оскільки виплата спірних сум не здійснена, підстав для задоволення цієї частки вимог немає. Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.04.2020 у справі № 200/11292/19-а, від 24.01.2023 у справі № 200/10176/19-а, від 20.04.2023 у справі № 200/11746/19-а, від 18.05.2023 у справі № 200/14129/19-а, від 07.06.2023 у справі № 200/299/21-а, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Отже, враховуючи, що належна позивачу сума є невиплаченою, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позовні вимоги позивача щодо компенсації відповідно до вимог статті 6 Закону № 2050-ІІІ є передчасними, тому в цій частині позов не підлягає задоволенню. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду зміні. Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Також представник позивача надіслав заяву про стягнення судових витрат з відповідача, в якій просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн. Відповідачем подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, де Військова частина НОМЕР_1 вважає, що зазначена сума витрат на правову допомогу в розмірі 20000,00 гривень є не обґрунтованою, не підтверджується належними та достовірними доказами, а заявлена сума є неспівмірною, і завищеною. Письмовою заявою представник позивача просив доводи, викладені відповідачем у клопотанні про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, вважати необґрунтованими та задовольнити заяву про стягнення витрат з відповідача у повному обсязі. На підтвердження понесених витрат надано до суду: - договір № 35/25 про надання правничої допомоги від 30.12.2025; - додаткову угоду б/н від 07.01.2026 до вказаного Договору, за якою адвокат приймає зобов`язання з надання позивачу юридичних послуг в суді апеляційної інстанції у цій справі, а гонорар складає 20000 грн; - акт від 13.03.2026 наданих послуг б/н до цього ж Договору з таким переліком послуг: ознайомлення з судовою практикою Верховного Суду з предмету оскарження 1000 грн, складання та направлення до суду апеляційної скарги 5000 грн, складання та направлення до суду відповіді на відзив на апеляційну скаргу 4000 грн, складання та направлення до суду додаткових пояснень 5000 грн, складання та направлення до суду відзиву на апеляційну скаргу 5000 грн, усього 20000 грн; - квитанцію до прибуткового касового ордеру № 35 від 13.03.2026 про сплату за послуги в апеляційній інстанції. Види судових витрат визначені статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною першою якої встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту 1 частини 3 зазначеної норми до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

3. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

6. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

7. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України). У розумінні умов частин п`ятої сьомої статті 134 КАС України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21. Водночас у частині дев`ятій статті 139 КАС України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21. У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Отже, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 134 КАС України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною дев`ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23. В ній Велика Палата Верховного Суду врахувала, що ОСОБА_1 не подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляв. В цій справі правнича допомога, надана ОСОБА_2 в суді касаційної інстанції, полягала виключно в підготовці відзиву на касаційну скаргу. Гонорар адвоката становить 5000,00 грн. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Врахувавши конкретні обставини цієї справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - відзиву на касаційну скаргу, зміст якого частково дублює зміст відзивів на позовну заяву та апеляційну скаргу, за підготовку яких суди першої та апеляційної інстанцій стягнули з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відповідне відшкодування, а тому заявлений відповідачем розмір судових витрат, понесених в суді касаційної інстанції, підлягає зменшенню до 3 000,00 грн. Подібні фактичні обставини наявні і в нинішній справі. Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Виходячи з аналізу вищенаведених норм суд дійшов до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У справі/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Боттацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При цьому, суд зазначає, що аналіз судової практики є складовою частиною підготовки позовної заяви та не потребує витрат значної кількості часу на вказані дії, зважаючи на те, що ця справа є справою незначної складності з усталеною практикою судів, в тому числі й практикою Конституційного та Верховного Суду. Застосовуючи норми права, викладені вище в цій постанові, апеляційний суд вважає, що заявлені витрати на правову допомогу, пов`язані з розглядом справи в апеляційній інстанції, з врахуванням характеру та складності справи, виконаної роботи частковості врахування доводів представника позивача та частковості задоволення апеляційної скарги, а також з огляду на принципи розумності та співмірності, підлягають частковому відшкодуванню в розмірі 2000 грн. Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача Матвійчук Наталії Євгенівни задовольнити частково. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі № 200/17/26 - змінити, внаслідок чого в абзаці третьому резолютивної частини після дати 24.12.2019 доповнити фразою «щомісячно по 1570,70 гривень в загальному розмірі 34200,73 (тридцять чотири тисячі двісті) гривень 73 коп.». В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі № 200/17/26 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати на правову (правничу) допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень. Повне судове рішення 21 травня 2026 року. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів І. В. Сіваченко А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук