Постанова Одеський апеляційний суд № 946/1022/26

Номер провадження: 33/813/877/26 Номер справи місцевого суду: 946/1022/26 Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П. Доповідач Кравець Ю. І. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі головуючого судді Кравця Ю.І, при секретарі судового засідання - Гасанової Л.Я. кизи, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18.03.2026 року, відносно: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , - про накладення стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП установив Судом 1-ої інстанції встановлені наступні обставини: ОСОБА_1 11.02.2026 року о 18 год. 45 хв. по вул. Центральній біля буд. №35 у с.Багате Ізмаїльського району Одеської області керував транспортним засобом «ВАЗ 21099», д.н.з. НОМЕР_1 , належним ОСОБА_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме, запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому порядку на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі водій відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП. Зазначеною постановою суду першої інстанції ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУПАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому виразі становить 17000,00 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, а також стягнуто судовий збір у розмірі 665.60 грн. Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції незаконна та необґрунтована, просить її скасувати у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на наступне: - працівники поліції пропонуючи ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки автомобіля за допомогою газоаналізатора Драгер та у закладі охорони здоров`я, спонукали ОСОБА_1 до відмови в проходженні такого огляду; - відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння не була пов`язана із бажанням останнього уникнути відповідальності, а пов`язана з діями працівників поліції, які спонукали, підбурили та спровокували його відмовитись від огляду; - працівники поліції не роз`яснили наслідків відмови від проходження огляду на стан сп`яніння. Судовий розгляд в апеляційному суді проведено за відсутністю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , який будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, клопотань про відкладення розгляду не подавав. Суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі можливі та необхідні умови для реалізації права учасників на доступ до правосуддя. Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції. У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. З огляду на вищевикладене, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, апеляційний суд вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 . Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та долучені докази; перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи апеляційний суд приходить до наступного. Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП України за кваліфікуючими ознаками відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння повністю доведена та підтверджується дослідженими судом апеляційної інстанції наступними доказами: - протоколом про адміністративне правопорушення ЕПР1 №588992, що складений 11.02.2026 року, ОСОБА_1 11.02.2026 року о 18 год. 45 хв. по вул. Центральній біля буд. №35 у с. Багате Ізмаїльського району Одеської області керував транспортним засобом «ВАЗ 21099», д.н.з. НОМЕР_1 , належним ОСОБА_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме, запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому порядку на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі водій відмовився, чим порушив п. 2.5. ПДР України, відповідальність за що передбачена ч.1 ст.130 КУпАП. (а.с. 1); - актом огляду на стан алкогольного сп`яніння, у зв`язку з виявленими ознаками: різкий запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці(а.с.4); - направленням на огляд водія транспортного засобу від 11.02.2026 (а.с. 5); - диском з відеофіксацією події (а.с. 7). Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції. Згідно з положеннями ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій, серед іншого, зобов`язаний: виконувати розпорядження поліцейського. Пункт 1.3 ПДР передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. За п.1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Порядок проходження огляду особами, які керують транспортними засобами, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений ст.266 КУпАП, а також затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 «Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» (далі- Порядок), та регулюється Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція). Згідно з ст.266 КУпАП, п.2 розділу І Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Пунктом 3 розділу 1 Інструкції визначено ознаки алкогольного сп`яніння. Зокрема, ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Наявність у водія хоча б однієї вищевказаної ознаки сп`яніння є підставою для проведення огляду водія на стан алкогольного сп`яніння. За положеннями Інструкції визначення ознак щодо можливості знаходження водія у стані сп`яніння відноситься до виключної компетенції поліцейських, а перевірка наявності чи відсутності у водія такого стану в порядку медичного огляду у відповідному медичному закладі. Тому, у випадку наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу знаходиться у стані сп`яніння, водій, на вимогу поліцейських за положеннями пункту 2.5 ПДР України, зобов`язаний пройти огляд на стан сп`яніння на місці чи в медичному закладі. Отже, законодавством не передбачено право водія відмовитися від проходження огляду на стан сп`яніння, а встановлено обов`язок водія пройти такий огляд на вимогу працівника поліції. Проте, вимоги зазначеного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було. Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи. За диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП відмова водія від проходження огляду на стан сп`яніння утворює самостійний склад адміністративного правопорушення. У разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду. При цьому, відповідно до змісту вищезгаданого протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 ознайомився з його змістом, підписав, жодних зауважень стосовно викладених в ньому обставин не надавав. На підставі аналізу відеозапису вбачається, що у ОСОБА_1 дійсно наявні ознаки алкогольного сп`яніння, а також останнім не заперечувався факт перебування у стані алкогольного сп`яніння та зазначив, що керував автомобілем, вживав алкоголь, на медичний огляд їхати відмовляється. Зазначені вище докази, на переконання апеляційного суду, спростовують доводи апелянта та підтверджують винуватість ОСОБА_1 «поза розумним сумнівом» у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП за кваліфікуючими ознаками: відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку. Посилання апеляційної скарги про те, що відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння не була пов`язана з бажанням уникнути відповідальності, а зумовлена діями працівників поліції, які нібито спонукали, підбурили та спровокували його до відмови від огляду, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки зазначені доводи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та спростовуються наявними у справі доказами. Сам по собі факт незгоди особи з діями працівників поліції не звільняє її від обов`язку пройти огляд у встановленому законом порядку. Матеріали справи не містять об`єктивних даних, які б свідчили про незаконний примус, психологічний тиск чи інші неправомірні дії працівників поліції, що могли б позбавити ОСОБА_1 можливості вільно приймати рішення щодо проходження огляду. Натомість із досліджених доказів убачається, що останньому було роз`яснено порядок проходження огляду та правові наслідки відмови від нього, однак він свідомо відмовився від проходження такого огляду, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення. Крім того, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 є водієм транспортного засобу, який отримав посвідчення водія у встановленому законом порядку після проходження відповідної підготовки та складання теоретичного і практичного іспитів, під час яких вивчав вимоги Правил дорожнього руху України, у тому числі щодо обов`язку водія на вимогу працівника поліції пройти у встановленому порядку медичний огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Отже, ОСОБА_1 був обізнаний із покладеними на нього обов`язками та правовими наслідками відмови від проходження такого огляду, а тому його доводи про нібито нерозуміння суті вимоги працівників поліції чи спровокованість відмови є безпідставними та спрямовані на уникнення відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення. В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. За наведених обставин, призначене місцевим судом стягнення відповідає санкції ч.1 ст.130 КУпАП, є достатнім для критичного усвідомлення правопорушником протиправності свого вчинку, в достатній мірі слугуватиме його вихованню, а також запобігатиме вчиненню ним нових правопорушень у сфері дорожнього руху. Накладаючи на ОСОБА_1 адміністративне стягнення, суд першої інстанції обґрунтовано застосував стягнення у вигляді штрафу та позбавлення права керувати транспортними засобами, адже воно, відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, є безальтернативним. Інших істотних та переконливих доводів, які б свідчили про недопустимість доказів, які містяться в матеріалах справи або спростовували висновки судді першої інстанції в оскаржуваній постанові про доведеність вини ОСОБА_1 та були підставою для її скасування або зміни, не наведено, та під час апеляційного розгляду не встановлено. У відповідності до припису п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін. Отже, за результатами апеляційного розгляду апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та справедливою, тому підстави для задоволення апеляційної скарги, - відсутні. Керуючись ст.ст. 7, 251, 252, 266, 280, 294 КУпАП, апеляційний суд, постановив Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18.03.2026 року, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про накладення стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду Ю.І. Кравець