Постанова Вінницький апеляційний суд № 126/1732/23

Справа № 126/1732/23 Провадження № 33/801/548/2026 Категорія: 156 Головуючий у суді 1-ї інстанції Рудь О. Г. Доповідач: Оніщук В. В. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА 21 травня 2026 рокум. Вінниця Суддя Вінницького апеляційного суду Оніщук В. В., розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Довгалюк Лесі Іванівни на постанову Бершадського районного суду Вінницької області від 03 червня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, в с т а н о в и в: Постановою Бершадського районного суду Вінницької області від 03 червня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, а також стягнуто в дохід держави судовий збір в сумі 605,60 грн. Не погоджуючись із такою постановою суду, захисник Древіцького А. В. 12 травня 2026 року через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати та закрити провадження у справі в зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строку накладення адміністративного стягнення. Також захисник ставить питання про поновлення строку на подання апеляційної скарги. Вивчивши апеляційну скаргу і матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала, із таких підстав. Відповідно до вимог статті 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. У рішенні Конституційного Суду України від 31 березня 2015 року №2-рп/2015 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення у взаємозв`язку з положеннями пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України зазначено, що у Кодексі України про адміністративні правопорушення, який має відповідну логічно вибудувану конструкцію, унормовано, зокрема, послідовність процедурних дій щодо розгляду та вирішення питань, пов`язаних із притягненням особи до адміністративної відповідальності; порядок оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, ухваленої по суті; порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення. Частина друга статті 294 КУпАП передбачає, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом 10-ти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також, якщо у поновленні строку відмовлено. Отже, початок відліку строку на апеляційне оскарження постанови суду пов`язаний з моментом прийняття такої постанови. Оскаржувана постанова суду першої інстанції винесена судом 03 червня 2025 року. Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на звернення до суду із апеляційною скаргою, адвокат Довгалюк Л. І. зазначає, що між нею та ОСОБА_3 в інтересах сина ОСОБА_1 04 травня 2026 року було укладено договір про надання правничої допомоги. Про існування постанови суду від 03 червня 2025 року ОСОБА_1 стало відомо лише з телефонної розмови із батьком 03 травня 2026 року. Ознайомившись із матеріалами справи, в тому числі з протоколом про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та доданими до нього документами захисник вважає, що суд першої інстанції безпідставно відновив судове провадження поза межами строків на притягнення до адміністративної відповідальності, а також безпідставно поза межами строків прийняв постанову про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 за № 202 від 16 липня 2024 року солдата, водія - номера обслуги зенітного артилерійського відділення зенітного артилерійського взводу 6 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 відряджено до військової частини НОМЕР_2 у АДРЕСА_1 для виконання бойових (спеціальних завдань) до окремого розпорядження (витяг на а. с. 58). Тобто, увесь період розгляду справи №126/1732/23 у суді першої інстанції, притягнутий до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 виконував бойові завдання на території Сумської області, у судові засідання не викликався, про судові засідання, у тому числі про відновлення провадження, а також про розгляд справи по суті за його відсутності не повідомлявся. Через мобілізацію і виконання бойових завдань щодо захисту територіальної цілісності України фізично не міг бути обізнаним і захищати свої інтереси під час розгляд справи у суді першої інстанції. 03 грудня 2025 року відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №373 солдат ОСОБА_1 повернувся у розпорядження військової частини за місцем основної приписки у АДРЕСА_2 (витяг на а. с. 59), де проходить службу по теперішній час, із постійними відрядженнями до лінії фронту у різних регіонах України. 03 травня 2026 року до ОСОБА_1 зателефонував його батько та в ході розмови проінформував, що за місцем їхнього проживання приходили представники виконавчої служби для стягнення штрафу, який батько сплатив замість нього, оскільки не хотів допустити накладення арешту на банківські картки, будинок та транспортний засіб. Дізнавшись про наявність штрафу і судового рішення, ОСОБА_1 не маючи фізичної можливості покинути місце дислокації військової частини, просив свого батька укласти договір про надання правничої допомоги із адвокатом, який на законних підставах в його інтересах зможе з`ясувати обставини справи та оскаржити постанову. Враховуючи конкретні обставини справи, а саме те, що ОСОБА_1 був повідомлений, що справа щодо притягнення його до адміністративної відповідальності судом зупинена до звільнення його з військової служби, постанову про відновлення справи та постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності не отримував, постанова суду на адресу військової частини, у якій він проходить військову службу на направлялась, з метою забезпечення права ОСОБА_1 , який не брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, на доступ до суду, адвокат Довгалюк Л. І. просила визнати, що строк на апеляційне оскарження постанови суду ОСОБА_1 пропущений з поважних причин та підлягає поновленню, а втручання суду у цьому випадку у принцип res judicala с виправданим. Водночас, як встановлено судом із матеріалів справи, після ухвалення оскаржуваної постанови 20 червня 2025 року місцевий суд надіслав до органів виконавчої служби її копію для виконання у частині стягнення штрафу (а. с. 42). 15 липня 2025 року Бершадський ВДВС надіслав до суду першої інстанції постанову старшого державного виконавця від 15 липня 2025 року про закінчення виконавчого провадження № 78512711, відкритого на виконання оскаржуваної постанови суду від 03 червня 2025 року. Зі змісту постанови державного виконавця вбачається, що виконавче провадження було закрито на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв`язку зі сплатою боргу у повному обсязі. Викладене свідчить про те, що принаймні станом на 15 липня 2025 року ОСОБА_1 був достеменно обізнаний про існування постанови Бершадського районного суду Вінницької області від 03 червня 2025 року, однак із апеляційною скаргою звернувся лише 12 травня 2026 року, тобто майже через десять місяців після цього. За таких обставин викладені адвокатом Довгалюк Л. І. підстави для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження постанови не відповідають дійсності та визнаються судом неповажними. За змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом. У § 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти росії», заява № 52854/99, § 51 і 52, ECHR 2003-Х). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, § 41, від 03 квітня 2008 року). Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», та «Трух проти України» (ухвала) від 14 жовтня 2003 року). Апеляційний суд констатує, що звертаючись з апеляційною скаргою поза встановленим законом процесуальним строком, захисник Древіцького А. В. з урахуванням встановлених обставин справи не навела достатніх доводів для поновлення йому строку на апеляційне оскарження постанови місцевого суду, тому у його поновленні слід відмовити, а апеляційну скаргу відповідно до вимог ч. 2 ст. 294 КУпАП повернути особі, яка її подала. Водночас апеляційний суд роз`яснює, що скаржник не позбавлений права повторно звернутися до суду із апеляційною скаргою, заявивши обґрунтоване клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, Вінницький апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Відмовити ОСОБА_1 у поновленні строку на апеляційне оскарження постанови Бершадського районного суду Вінницької області від 03 червня 2025 року. Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Довгалюк Лесі Іванівни на постанову Бершадського районного суду Вінницької області від 03 червня 2025 року повернути особі, яка її подала. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Вінницького апеляційного суду В. В. Оніщук