Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/10815/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10815/20 Суддя (судді) першої інстанції: Л.М. Петрова ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Вівдиченко Т.Р., Файдюка В.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ШЕВРОН" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ШЕВРОН" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу,- В С Т А Н О В И Л А: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Шеврон" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року адміністративний позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу. Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі. Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Шеврон" звернулось до суду із позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу від 11.01.2020 № 183 "Про проведення фактичної перевірки". Вважає, що наказ відповідача про проведення фактичної перевірки є протиправним та таким, що суперечить вимогам ПК України, оскільки він не містить відомостей про отримання відповідачем в установленому законодавством порядку інформації про порушення ним вимог податкового законодавства Звертає увагу на те, що нормами п.п. 80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України визначено, що підставами для проведення перевірки є отримання у встановленому порядку інформації про порушення вимог законодавства, тобто, інформації про конкретний факт недотримання платником податків вимог законодавства, яка, на думку позивача, повинна бути зазначена у наказі на проведення перевірки. В даному випадку цього відповідачем зроблено не було. З врахуванням викладеного просить позовні вимоги задовольнити в повному об`ємі. Відповідач у поданому відзиві на позов позовні вимоги заперечив та вказав, на те, що на підставі п. 75.1 ст. 75, п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст.80, підрозділу 10 ПК України відповідачем видано наказ на проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Шеврон" тривалістю 10 днів з питань дотримання вимог ПК України, в тому числі щодо придбання, зберігання та реалізації пального. Вказує на те, що при винесенні оскаржуваного наказу повністю дотримано вимоги законодавства в частині призначення фактичних перевірок. Даний наказ прийнятий з підстав здійснення покладених на контролюючий орган функцій, визначених законодавством в тому числі у сфері виробництва та обігу пального, що не потребує будь-якого звернення чи додаткових обставин для призначення перевірки. Підпункт 80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України визначає декілька альтернативних підстав для призначення перевірки, в тому числі здійснення функцій визначених законодавством, в процесі виконання якої може призначатися фактична перевірка. З врахуванням викладеного просить в задоволенні позову відмовити. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 11 січня 2020 року на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, а також інших нормативно-правових актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДПС, відповідачем було прийнято наказ №183 «Про проведення фактичної перевірки» Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Шеврон» строком тривалістю 10 днів, починаючи з 21.01.2020 року (а.с.9). За результатами проведення вказаної перевірки контролюючим органом складено акт від 31.01.2020 №253/26-15-32-07/37552383, у якому зафіксовано, на думку податкового органу, порушення позивачем вимог статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР, із відповідними змінами та доповненнями. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи даний спір по суті заявлених позовних вимог, суд вважає за необхідне застосувати норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини. Так, правові засади справляння податків і зборів в Україні, порядок їх адміністрування, визначення прав та обов`язків платників податків і контролюючих органів, а також повноваження посадових осіб контролюючих органів під час здійснення податкового контролю, врегульовані Податковим кодексом України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Саме вказаний нормативно-правовий акт визначає вичерпний перелік податків та зборів, що підлягають справлянню в Україні, порядок їх адміністрування, компетенцію контролюючих органів та відповідальність за порушення вимог податкового законодавства. Відповідно до підпункту 19-1.1.16 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, здійснюють, зокрема, функції щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, а також пального. Крім того, підпунктом 19-1.1.17 пункту 19-1 статті 19 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи наділені повноваженнями щодо здійснення заходів, спрямованих на боротьбу з незаконним виробництвом, переміщенням та обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, а також пального. Згідно з підпунктами 20.1.4, 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до вимог чинного законодавства перевірки та звірки платників податків, за винятком Національного банку України, у тому числі після завершення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Також контролюючі органи уповноважені витребовувати та досліджувати під час проведення перевірок первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову, статистичну та іншу звітність, яка пов`язана з обчисленням та сплатою податків, зборів і платежів, а також із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такі органи. Приписами підпунктів 20.1.10, 20.1.46 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням суб`єктами господарювання законодавства у сфері регулювання обігу готівки, порядку проведення готівкових розрахунків за товари та послуги, наявності відповідних ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, торгових патентів, а також за дотриманням порядку приймання готівки для подальшого переказу. Окрім цього, під час проведення перевірки та розгляду її результатів контролюючі органи мають право отримувати письмові пояснення від посадових та службових осіб з питань, які стосуються предмета перевірки, а також документальне підтвердження відповідних обставин, у тому числі щодо здійснення господарської діяльності без державної реєстрації. Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи уповноважені проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. При цьому камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами виключно в межах наданих їм законом повноважень, у випадках та порядку, визначених Податковим кодексом України, тоді як фактичні перевірки здійснюються як відповідно до норм Податкового кодексу України, так і інших законів України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною перевіркою є перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків своєї діяльності або за місцем розташування господарських чи інших об`єктів права власності такого платника. Вказаний вид перевірки проводиться контролюючим органом щодо дотримання вимог законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку проведення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі у сфері виробництва та обігу підакцизних товарів, а також щодо дотримання роботодавцем вимог законодавства про працю, оформлення трудових відносин та укладення трудових договорів із працівниками. Підстави для призначення фактичної перевірки, обставини її проведення та процесуальний порядок здійснення визначені положеннями статті 80 Податкового кодексу України. Так, відповідно до пунктів 80.1 та 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка проводиться без попереднього повідомлення платника податків або іншої особи, щодо якої така перевірка здійснюється. Фактична перевірка може бути проведена виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, його заступника або іншої уповноваженої особи, оформленого відповідним наказом. Копія такого наказу до початку проведення перевірки повинна бути вручена платнику податків, його уповноваженому представнику або особам, які фактично здійснюють розрахункові операції, під розписку. При цьому законодавством визначено, що проведення фактичної перевірки можливе лише за наявності хоча б однієї із підстав, прямо передбачених Податковим кодексом України. Однією з таких підстав, відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, є наявність та/або отримання у встановленому законом порядку інформації про порушення вимог законодавства у сфері виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, а також пального, або ж здійснення контролюючими органами функцій, визначених законодавством у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів і пального. Відповідно до пункту 80.5 статті 80 Податкового кодексу України, допуск посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки здійснюється у порядку та з дотриманням вимог, визначених статтею 81 цього Кодексу. Судом під час розгляду справи встановлено, що підставою для призначення та проведення фактичної перевірки позивача контролюючим органом визначено підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України. При цьому положеннями чинного податкового законодавства чітко врегульовано функції та повноваження контролюючих органів, зокрема у сфері виробництва, зберігання, транспортування, обігу та реалізації пального й інших підакцизних товарів. Колегія суддів зазначає, що самостійною та достатньою підставою для проведення фактичної перевірки є саме здійснення контролюючим органом функцій державного контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів. Водночас підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має альтернативний характер та передбачає декілька самостійних підстав для проведення фактичної перевірки, серед яких також визначено здійснення контролюючим органом функцій, покладених законодавством у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів і пального. Таким чином, призначення фактичної перевірки виключно з підстав реалізації контролюючим органом своїх визначених законом повноважень, навіть за відсутності окремої інформації, отриманої у встановленому законом порядку, відповідає вимогам підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України та узгоджується з положеннями чинного податкового законодавства. Крім того, при вирішенні даного спору суд враховує правові висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18. Зазначеною постановою Верховний Суд дійшов висновку, що незалежно від того, чи було платником податків прийнято рішення про допуск або недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, у подальшому, оскаржуючи наслідки такої перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень чи інших рішень, платник податків не позбавлений права посилатися на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо порядку призначення та проведення перевірки, якщо вважає, що такі порушення зумовлюють протиправність прийнятих за результатами перевірки рішень. При цьому Верховний Суд наголосив, що судам насамперед необхідно надавати оцінку саме доводам щодо порушення процедури призначення та проведення перевірки, а вже у разі, якщо такі порушення не визнаються судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за результатами перевірки, переходити до аналізу доводів щодо наявності або відсутності порушень податкового та іншого законодавства по суті. Разом із тим Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що у випадку, коли перевірка фактично проведена на підставі відповідного наказу, а за її результатами контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші індивідуальні акти, такий наказ є реалізованим шляхом його застосування. Відтак після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки оскарження самого наказу про її призначення не є належним та ефективним способом захисту права, оскільки навіть його подальше скасування не призведе до відновлення порушеного права платника податків. Також суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 13.02.2018 у справі № 804/5402/14, відповідно до якої саме на стадії допуску до проведення перевірки платник податків має можливість поставити питання про безпідставність або необґрунтованість її призначення та реалізувати своє право на захист від неправомірного здійснення податкового контролю. Водночас допуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки фактично нівелює правові наслідки процедурних порушень, які могли бути допущені при її призначенні. Отже, якщо платник податків допустив посадових осіб до проведення перевірки, то в подальшому предметом судового розгляду може бути лише суть встановлених порушень податкового або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган. Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, прямо передбачених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов`язок доказування правомірності прийнятого рішення, вчинених дій чи допущеної бездіяльності. Проаналізувавши встановлені у справі обставини, досліджені докази та наведені норми матеріального і процесуального права у їх системному взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що відповідачем при призначенні фактичної перевірки дотримано вимоги податкового законодавства, а оскаржуваний наказ від 11.01.2020 №183 «Про проведення фактичної перевірки» прийнято в межах наданих законом повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством. З урахуванням встановлених у справі обставин, досліджених доказів та наведених норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку спірним правовідносинам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Шеврон» щодо визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 11.01.2020 №183 «Про проведення фактичної перевірки». Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України передбачає альтернативні та самостійні підстави для призначення фактичної перевірки, однією з яких є здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у сфері виробництва та обігу пального і інших підакцизних товарів. Відтак для призначення такої перевірки у даному випадку не вимагалося обов`язкового отримання контролюючим органом окремої інформації про конкретні порушення позивачем вимог податкового законодавства. Суд апеляційної інстанції також враховує, що оскаржуваний наказ був реалізований шляхом проведення перевірки, за результатами якої складено відповідний акт, а позивач допустив посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки. За таких обставин доводи апелянта щодо процедурних порушень при призначенні перевірки самі по собі не можуть бути достатньою підставою для скасування наказу про її проведення, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 та від 13.02.2018 у справі №804/5402/14. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, фактично зводяться до власного тлумачення апелянтом норм податкового законодавства та незгоди із наданою судом оцінкою встановлених обставин справи, однак не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про незаконність оскаржуваного наказу чи порушення відповідачем вимог Податкового кодексу України при призначенні фактичної перевірки. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим підстави для його скасування або зміни відсутні, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ШЕВРОН" - залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Т.Р. Вівдиченко В.В. Файдюк