Постанова Дніпровський апеляційний суд № 193/306/26

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 33/803/1485/26 Справа № 193/306/26 Суддя у 1-й інстанції - Кравченко Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Сєдих А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 року м.Кривий Ріг Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Сєдих А.В., за участю секретаря судового засідання Ворони Б.А., особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника Шаповалова І.В., представника потерпілої адвоката Польчик Л.В. розглянувши апеляційну скаргу представника потерпілої Польчик Л.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на постанову судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2026 року, щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Софіївка Софіївського району Дніпропетровської області, громадянина України, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , не працюючого, у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.173-2 КУпАП,- ВСТАНОВИВ: Постановою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2026 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП закрито, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. З таким судовим рішенням не погодився представник потерпілої адвокат Польчик Л.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , та оскаржила в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі просить скасувати постанову та постановити нову постанову, якою ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, та накласти адміністративне стягнення у межах санкції частини 1 статті 173-2 КУпАП, а саме у вигляді адміністративного арешту на строк до 10 діб. На обґрунтування апеляційних вимог вказує, що постанову суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою. Вказує, що суд не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи, не надав належної оцінки доказам у їх сукупності та фактично врахував лише докази на користь ОСОБА_1 . Зазначає, що пояснення потерпілої про погрози фізичною розправою, образливі висловлювання, агресивну поведінку та психологічний тиск з боку ОСОБА_1 були безпідставно відхилені судом. Вважає помилковим висновок суду про відсутність домашнього насильства лише через відсутність нецензурної лайки, оскільки психологічне насильство може проявлятися також у погрозах, образах, залякуванні, тиску та створенні обстановки страху. Вказує, що суд не врахував довідку щодо психічного стану потерпілої, висновок судово-медичної експертизи, висновок ЛКК щодо стану дитини, пояснення потерпілої та свідка ОСОБА_3 , а також безпідставно поклався на показання свідка ОСОБА_4 , який прибув разом із ОСОБА_1 і, на думку апелянта, не є незаінтересованою особою. Зазначає, що відеозапис відображає лише частину конфлікту, тому висновки суду, зроблені переважно на підставі цього фрагментарного доказу, є передчасними. Вважає, що дії ОСОБА_1 за своїм характером та наслідками містять ознаки психологічного домашнього насильства щодо потерпілої ОСОБА_2 . Сторони про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Перевіривши матеріали адміністративної справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши думку особи, щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності та його захисника, представника потерпілої адвоката Польчик Л.В., апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова без змін з таких підстав. Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Як регламентують приписи ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний, зокрема, з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП. Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. За диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення. Згідно зазначених норм закону особу можливо притягнути до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення тільки на підставі протоколу про адміністративне правопорушення, в якому встановлені місце, час вчинення, фактичні обставини події та кваліфікуючі ознаки правопорушення. Об`єктивна сторона правопорушення полягає в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдано шкода фізичному або психологічному здоров`ю потерпілого. Відповідно до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 року № 2229-VIII домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Крім того, згідно з Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. З аналізу наведених вище норм Закону вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч.1 ст.173-2 КУпАП, має місце тоді, коли діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди. Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №872852 від 26.02.2026 року, ОСОБА_1 інкриміновано те, що 23.02.2026 року о 14 год. 30 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , він вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини, а саме вчинив сварку та ображав її нецензурною лайкою, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Отже, предметом перевірки у цій справі є не всі обставини сімейних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не питання місця проживання дитини, порядку участі батька у її вихованні, попередніх конфліктів чи наявності інших проваджень, а саме доведеність вчинення ОСОБА_1 23.02.2026 року о 14 год. 30 хв. дій, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 вину не визнав, пояснив, що дружину не ображав нецензурною лайкою та фізичною розправою не погрожував. При цьому він зазначав, що прибув до місця проживання ОСОБА_2 з метою з`ясування питання щодо місця перебування дитини після звернення до органів опіки та піклування. Зазначені пояснення суд першої інстанції оцінив не як обставини, що самі по собі виключають можливість домашнього насильства, а як обставини, що характеризують передумови виникнення конфлікту між сторонами. Аналогічні пояснення ОСОБА_1 надав у апеляційному суді. З матеріалів справи вбачається, що потерпіла ОСОБА_2 у судове засідання суду першої інстанції не з`явилась, а її позиція була викладена через письмові пояснення та пояснення представника. Представник потерпілої зазначала, що ОСОБА_1 нібито погрожував потерпілій фізичною розправою до початку відеозапису, називав її образливими словами та здійснював психологічний тиск. Разом з тим ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції та обґрунтовано оцінені у сукупності з іншими доказами у справі. Так, свідок ОСОБА_4 пояснив, що на прохання ОСОБА_1 прибув до будинку за адресою: АДРЕСА_2 , та був свідком спілкування між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; під час цього спілкування ОСОБА_1 не ображав ОСОБА_2 нецензурною лайкою та не погрожував спричиненням тілесних ушкоджень. Доводи апеляційної скарги про можливу заінтересованість цього свідка не спростовують його пояснень, оскільки суд першої інстанції не поклав їх в основу рішення ізольовано, а перевірив у сукупності з іншими доказами, зокрема з поясненнями свідка ОСОБА_3 та відеозаписами. Допитана у суді першої інстанції свідок ОСОБА_3 , яка є рідною сестрою потерпілої, пояснила, що ОСОБА_2 увімкнула відеозапис приблизно через 30 секунд після початку спілкування, оскільки боїться ОСОБА_1 . Разом з тим свідок зазначила, що ОСОБА_1 до ввімкнення відеозапису казав лише ті слова, які зафіксовані на відео, інших слів не говорив, а фізичною розправою 23.02.2026 року не погрожував. Зазначені пояснення безпосередньо спростовують доводи апеляційної скарги про те, що найсуттєвіші погрози та образи мали місце саме до початку відеозапису. Доводи апеляційної скарги про те, що відеозапис є фрагментарним доказом та не відображає всієї події, не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції, оскільки судом було досліджено не лише відеозапис, а й пояснення учасників справи та свідків. При цьому свідок ОСОБА_3 , яка була присутня під час події та є близькою особою потерпілої, не підтвердила факту висловлення ОСОБА_1 погроз фізичною розправою 23.02.2026 року. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять достатніх, належних та допустимих доказів того, що саме 23.02.2026 року ОСОБА_1 ображав ОСОБА_2 нецензурною лайкою або погрожував їй фізичною розправою. Наявність взаємного конфлікту між сторонами, який виник на ґрунті спору щодо спілкування з дитиною та місця її перебування, сама по собі не доводить вчинення домашнього насильства у значенні ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції формально звів оцінку події до відсутності нецензурної лайки, апеляційний суд зазначає, що такі доводи є безпідставними. Суд першої інстанції виходив не лише з відсутності підтвердження саме нецензурної лайки, а й з відсутності належних доказів погроз, залякування, психологічного тиску чи інших дій, які за своїм характером і наслідками могли б свідчити про вчинення психологічного домашнього насильства саме за обставин, зазначених у протоколі. Посилання апелянта на те, що висловлювання на адресу потерпілої могли бути образливими, не спростовує висновків суду першої інстанції. З оскаржуваної постанови вбачається, що судом було враховано зміст спілкування сторін, зокрема те, що потерпіла першою називала ОСОБА_1 «неадекватним» та «наркоманом», а ОСОБА_1 повторив ці слова у відповідь. Суд першої інстанції дійшов висновку, що такі висловлювання в контексті взаємного конфлікту не підтверджують складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за відсутності доказів завдання або можливості завдання шкоди психічному здоров`ю потерпілої саме внаслідок дій ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги про неналежну оцінку письмових пояснень потерпілої також не заслуговують на увагу. Письмові пояснення потерпілої є джерелом доказів та підлягають оцінці за правилами ст. 252 КУпАП, однак вони не мають наперед встановленої сили та повинні перевірятися у сукупності з іншими доказами. Суд першої інстанції такі пояснення не проігнорував, а перевірив їх у сукупності з поясненнями ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , а також відеозаписами. Саме за результатами такої оцінки суд дійшов висновку про недостатність доказів для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування висновку судово-медичної експертизи №109 від 27.01.2026 року, апеляційний суд зазначає, що цей висновок складений до події 23.02.2026 року, яка є предметом розгляду у цій справі. Тому він не може підтверджувати факт вчинення ОСОБА_1 саме 23.02.2026 року дій, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення. За таких обставин посилання на цей висновок не впливає на правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності достатніх доказів події і складу правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Так само безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно оцінив висновок ЛКК від 31.01.2026 року щодо психоемоційного стану дитини. Вказаний документ складений до події, яка розглядається у цій справі, та стосується стану дитини, а не безпосередньо факту вчинення ОСОБА_1 23.02.2026 року домашнього насильства щодо ОСОБА_2 . Отже, він не є належним доказом на підтвердження саме тих обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення. Посилання апелянта на довідку Центру терапії та психоосвіти «Родина» під назвою «Психологічна інформація» також не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки вказаний документ сам по собі не встановлює факту вчинення ОСОБА_1 протиправних дій 23.02.2026 року, не фіксує безпосередніх обставин події, яка є предметом розгляду у цій справі, та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою ОСОБА_1 , інкримінованою йому у протоколі про адміністративне правопорушення, і психоемоційним станом потерпілої ОСОБА_2 . Крім того, зі змісту зазначеної «Психологічної інформації» вбачається, що її складено переважно зі слів самої ОСОБА_2 та на підставі описаних нею обставин, за результатами чого їй були надані відповідні рекомендації. Водночас цей документ не є висновком експерта, складеним із застосуванням затвердженої методики експертного дослідження, та не містить відповідей на питання про те, у якому саме психологічному стані перебувала ОСОБА_2 після події 23.02.2026 року, які конкретні події або дії спричинили такий стан, а також чи перебуває цей стан у причинному зв`язку саме з діями ОСОБА_1 , зазначеними у протоколі. Тому наведене посилання апелянта не може бути визнане належним і достатнім доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Доводи апеляційної скарги про необхідність врахування загальної динаміки конфлікту, системності поведінки ОСОБА_1 , попередніх скандалів, кримінального провадження за ч. 1 ст. 125 КК України та обставин щодо дитини не можуть бути підставою для скасування постанови. Зазначені обставини можуть характеризувати загальний стан взаємовідносин між сторонами, однак не доводять подію адміністративного правопорушення, яка розглядається в межах цієї справи. Апеляційний суд не вправі підміняти конкретне обвинувачення, викладене у протоколі, загальною оцінкою сімейних відносин сторін. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що звернення ОСОБА_1 до органів опіки та піклування не виключає можливості вчинення ним домашнього насильства, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції не виходив з протилежного. Звернення до органів опіки та піклування було враховано судом лише як обставина, що пояснює причини виникнення конфлікту між сторонами 23.02.2026 року, однак не як самостійна підстава для виключення складу адміністративного правопорушення. Апеляційний суд також звертає увагу, що суд першої інстанції не був зобов`язаний надавати оцінку всім сімейним, цивільним або іншим правовідносинам між сторонами, які не охоплюються протоколом про адміністративне правопорушення. Предметом розгляду у цій справі є лише наявність або відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за конкретною подією 23.02.2026 року. Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та до намагання надати інше значення обставинам тривалого сімейного конфлікту між сторонами. Водночас апелянтом не наведено таких доводів і не надано таких доказів, які б спростовували висновок суду першої інстанції про відсутність достатніх доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Апеляційний суд погоджується з висновком судді першої інстанції про те, що матеріали справи не містять достатньої сукупності належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували факт вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства щодо ОСОБА_2 саме за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. На переконання апеляційного суду, суддя першої інстанції відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП повно і всебічно з`ясував обставини, що мали значення для правильного вирішення справи, дослідив наявні докази в їх сукупності та дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Доводи апеляційної скарги під час апеляційного розгляду свого підтвердження не знайшли, є безпідставними та не дають підстав для скасування або зміни постанови судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2026 року. На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргупредставника потерпілої адвоката Польчик Л.В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2026 року, у справі про адміністративні правопорушення за ч.1 ст.173-2, щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя