Постанова 4818 № 953/539/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 953/539/25 Головуючий суддя І інстанції Демченко С. В. Провадження № 22-ц/818/137/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Яцини В.Б. суддів колегії: Шабельнікова С.К., Мальованого Ю.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шинжирбаєва Максима Тимуровича на рішення Київського районного суду м.Харкова від 17 березня 2025 року у справі №953/539/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В : У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №00-10099503 від 03 листопада 2023 року у розмірі 21 367,80 грн, а також судових витрат, які складаються із: судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн. Позовна заява мотивована тим, що 03 листопада 2023 року між ТОВ «Качай гроші» та ОСОБА_1 укладений Договір кредитної лінії №00-10099503 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. За умовами Договору кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії у розмірі 5550,00 грн на умовах, передбачених Договором, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Умовами Договору встановлено, що за надання кредиту позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю комісію у розмірі 277,50 грн. Як зазначено позивачем, 03 листопада 2023 року ТОВ «Качай гроші» ініціювало переказ коштів на виконання умов Договору №00-10099503 від 03 листопада 2023 року безготівковим зарахуванням через компанію ТОВ «Платежі онлайн» на платіжну картку №4441-11XX-XXXX-4288. Отже, первісний кредитор свої зобов`язання з надання грошових коштів виконав у повному обсязі, що підтверджується повідомленням від 09 вересня 2024 року з відміткою ТОВ «Платежі онлайн» та додатком до нього. Всупереч умовам Договору №00-10099503 від 03 листопада 2023 року відповідачка взяті на себе зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим у останньої виникла заборгованість у розмірі 21 367,80 грн, з яких: заборгованість за кредитом 5 827,50 грн; заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом 15 540,30 грн. 22 січня 2024 року між ТОВ «Качай гроші» та ТОВ «Макс Кредит» укладений Договір факторингу №22-01/2024, за умовами якого до ТОВ «Макс Кредит» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором. Відповідно до Акта прийому-передачі реєстру боржників за Договором факторингу №22-01/2024 від 22 січня 2024 року, від ТОВ «Качай гроші» до ТОВ «Макс Кредит» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 17 066,55 грн. 16 серпня 2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «Ейс» укладений Договір факторингу №16082024-МК/ЕЙС, за умовами якого до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором. Відповідно до Акта прийому-передачі реєстру боржників за Договором факторингу №16082024- МК/ЕЙС від 16 серпня 2024 року, від ТОВ «Макс Кредит» до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 21 367,80 грн. З позовної заяви також вбачається, що ТОВ «ФК «Ейс» не здійснювало нарахувань за кредитним договором. Позивач зазначив, що станом на день звернення до суду заборгованість відповідачки за кредитним договором не сплачена, у зв`язку з чим ТОВ «ФК Ейс» просило стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 21 367,80 грн, а також судові витрати, які складаються із: судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн. Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 17 березня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за кредитним договором №00-10099503 від 03.11.2023 року у розмірі 17 066,55 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1934,77 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн. Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду, представник відповідачки адвокат Шинжирбаєв М.Т. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовної заяви ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №00-10099503 від 03.11.2023 року у розмірі 17 066,55 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального права та без повного і всебічного з`ясування обставин справи. В апеляційній скарзі зазначається, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладення кредитного договору та перерахування коштів за ним. Також апелянт звертає увагу, що матеріали справи не містять належних доказів укладення кредитного договору в порядку, визначеному чинним законодавством, а саме: відсутні оферта та акцепт на укладення договору, докази проходження особою ідентифікації, інформація про прийняття нею пропозиції (акцепту), а також підтвердження вчинення електронного правочину, яке мало бути отримане позичальником при укладенні договору. Крім того, апелянт зазначає, що на підтвердження перерахування коштів позивач надав лише лист ТОВ «Платежі Онлайн» від 09.09.2024, який не містить відомостей про особу отримувача коштів, підстави їх перерахування, повного номера рахунку чи картки, що унеможливлює ідентифікацію отримувача коштів. Водночас примірник договору, наданий позивачем, також не містить реквізитів рахунку або картки, на які нібито були перераховані кошти. Посилання позивача на довідку про видачу кредиту є безпідставним, оскільки така довідка складена самим позивачем, не відповідає вимогам до первинних облікових документів та не може вважатися належним і допустимим доказом отримання відповідачем кредитних коштів. За таких обставин лист ТОВ «Платежі Онлайн» та довідка про видачу кредиту не підтверджують факту отримання відповідачкою коштів, а відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню. Апелянт також вважає, що матеріали справи не містять належних доказів здійснення повної оплати за договорами факторингу на момент їх укладення чи після цього, а отже доказів належного виконання заявником своїх зобов`язань за такими договорами. Окрім цього, апелянт зазначає, що умовами Договору факторингу №22-01/2024 не передбачено право ТОВ «Макс Кредит» нараховувати відсотки за користування кредитними коштами після відступлення права вимоги від ТОВ «Качай Гроші». За таких обставин апелянт вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачки 21 367,80 грн відсутні, у зв`язку з чим у їх задоволенні слід відмовити як необґрунтованих. Також апелянт вказує на завищений розмір витрат на правничу допомогу, який не відповідає дійсності та фактично виконаній роботі. Зазначено, що судові витрати відповідачки в суді апеляційної інстанції складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 3633,60 грн. Крім того, від представника ТОВ «ФК «Ейс» Полякова О.В. надійшли додаткові пояснення, в яких він просить апеляційну скаргу представника відповідачки залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що ТОВ «Качай Гроші» перед укладенням кредитного договору здійснило перевірку персональних даних відповідачки та верифікацію платіжної картки, зокрема її належності позичальнику, з метою підтвердження достовірності наданої інформації та прийняття рішення щодо надання кредиту. Пояснює, що після проходження відповідачкою верифікації кредитний договір було укладено в електронній формі із застосуванням електронного підпису. Відповідачка через особистий кабінет подала заявку на отримання кредиту та підтвердила умови договору шляхом введення одноразового ідентифікатора (35018), надісланого кредитором 03.11.2023 о 00:42:00 год. на зазначений нею номер телефону НОМЕР_1 . Отже, договір підписано відповідачкою належним та допустимим способом. Таким чином, позивач вважає, що відповідачка підписала договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отримала його примірник та мала можливість ознайомитися з договором в особистому кабінеті на сайті товариства. Отже, позивач вважає доведеним факт належного укладення кредитного договору, а доводи відповідачки щодо його неукладення необґрунтованими. Крім того, зазначає, що позивачем доведено розмір фактично отриманих відповідачкою кредитних коштів за умовами кредитного договору та розмір існуючої заборгованості, що є підставою для задоволення позову. Це підтверджується, зокрема, повідомленням від 09.09.2024 з відміткою ТОВ «Платежі Онлайн» та додатком до нього, які відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки містять усі необхідні реквізити. Крім того, посилається на Реєстр боржників за Договором факторингу №22-01/2024 від 22.01.2024, згідно з яким від ТОВ «Качай Гроші» до ТОВ «Макс Кредит» перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 17 066,55 грн. Вказує, що цей факт підтверджується Актом прийому-передачі реєстру боржників за Договором факторингу №22-01/2024 від 22.01.2024. Разом з тим вказує, що відповідно до Реєстру боржників за Договором факторингу №16082024-МК/ЕЙС від 16.08.2024, від ТОВ «Макс Кредит» до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 21 367,80 грн. Зазначає, що цей факт підтверджується Актом прийому-передачі реєстру боржників за Договором факторингу №22-01/2024 від 22.01.2024. Робить висновок, що позивач дійсно підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки виконав умови Договору факторингу та надав відповідні документи. Наголошує, що перерахування коштів клієнту не є предметом доказування, оскільки перехід права вимоги підтверджується підписанням Реєстру відповідно до умов Договору факторингу. Тому позивач не зобов`язаний надавати докази оплати за відступлені права вимоги, оскільки це не є підставою для переходу права вимоги. Зазначає, що на підтвердження позовних вимог долучено Договір факторингу, Витяги з реєстрів прав вимог та Акти приймання-передачі, що, на думку позивача, підтверджує набуття права вимоги. Крім того, сам Договір факторингу №16082024-МК/ЕЙС від 16.08.2024 не визнаний недійсним і є чинним та обов`язковим до виконання. Додатково, для повного та всебічного розгляду справи, позивач просить долучити платіжну інструкцію щодо оплати права грошової вимоги за Договором факторингу №16082024-МК/ЕЙС від 16.08.2024. Разом з цим зазначає, що нарахування відсотків є обґрунтованим та не суперечить умовам кредитного договору, з якими відповідачка ознайомилася до його укладення та які підписала електронним одноразовим ідентифікатором, чим підтвердила свою згоду з їх умовами. Також звертає увагу суду, що в розрахунках ТОВ «Качай Гроші» та ТОВ «Макс Кредит» при відступленні права вимоги відображено балансове списання коштів між клієнтом і фактором відповідно до бухгалтерського обліку, що не стосується виконання зобов`язань боржником. Щодо витрат на правову допомогу зазначає, що вони підтверджені матеріалами справи та є співмірними з наданими послугами. Частинами 1 та 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з п.п.1-4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду не зовсім відповідає. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із встановленого факту укладення між відповідачкою та ТОВ «Качай Гроші» кредитного договору. Також суд зазначив, що ТОВ «Качай Гроші» виконало свої зобов`язання за договором у повному обсязі, надавши відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах договору. Крім того, суд встановив, що відповідачка не виконала свої зобов`язання та не здійснила жодного платежу на погашення кредитної заборгованості. Разом з цим суд дійшов висновку, що у відповідачки існує обов`язок перед позивачем щодо сплати заборгованості за кредитним договором №00-10099503 від 03 листопада 2023 року у розмірі 17 066,55 грн, з яких: 5 550 грн тіло кредиту; 11 239,05 грн нараховані проценти, 277,5 грн нарахована комісія, оскільки, як вбачається з долученого до матеріалів справи Договору факторингу №22-01/2024 від 22 січня 2024 року, укладеного між ТОВ «Качай гроші» та ТОВ «Макс Кредит», а також Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №22-01/2024 від 22 січня 2024 року, первісний кредитор ТОВ «Качай гроші» відступило ТОВ «Макс Кредит» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №00-10099503 від 03 листопада 2023 року саме у розмірі 17 066,55 грн. При цьому суд відмовив у стягненні частини заборгованості, оскільки доказів того, що ТОВ «Макс Кредит» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 21 367,80 грн, яке в подальшому відступило ТОВ «ФК «Ейс», матеріали справи не містять. Разом з тим колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки умовами кредитного договору передбачено стягнення з відповідачки комісії за надання кредиту, що є нікчемною умовою договору внаслідок прямої вказівки на це у законі, а тому не підлягає застосуванню та задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 03 листопада 2023 року між ТОВ «Качай гроші» та ОСОБА_1 укладений Договір кредитної лінії №00-10099503, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах, передбачених Договором, а позичальник зобов`язався одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Умовами Договору встановлено, що сума кредитного ліміту складає 5 550 грн; тип кредиту кредитна лінія; строк дії кредитної лінії 120 днів. Позичальник зобов`язаний повернути кредит кредитодавцю 02 березня 2024 року або достроково. Зазначений Договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 35018. Крім того, 03 листопада 2023 року відповідачка ОСОБА_1 з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором підписала Графік платежів та Паспорт споживчого кредиту, в якому викладені умови кредитування. Як вбачається з наданої АТ «Універсал Банк» інформації на виконання ухвали суду від 17 лютого 2025 року, на ім`я ОСОБА_1 була емітована банківська картка № НОМЕР_2 . 03 листопада 2023 року було зарахування грошових коштів на вказану банківську картку у розмірі 5 550 грн від payway1*tr4av. З наданого АТ «Універсал Банк» руху коштів за карткою від 26 лютого 2025 року вбачається, що 03 листопада 2023 року о 00:42:17 на банківську картку № НОМЕР_2 були зараховані грошові кошти у розмірі 5 550 грн. Крім того, інформаційною довідкою ТОВ «Платежі онлайн» підтверджується успішність транзакції №39896-49360-99953 на переказ 03 листопада 2023 року грошових коштів на картку № НОМЕР_3 на суму 5 550,00 грн за кодом авторизації №496699 та копією додатку до цього повідомлення, де під №3017 значиться відповідачка ОСОБА_1 . Відповідно до детального розрахунку заборгованості, станом на 22 січня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №00-10099503 від 03 листопада 2023 року становить 17 066 грн 55 коп., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням 5 550 грн; заборгованість за нарахованими процентами 11 239 грн 05 коп.; 277 грн 50 коп. заборгованість за нарахованою комісією. Згідно з детальним розрахунком та випискою з особового рахунку за кредитним договором, станом на 16 серпня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 становить 21 367 грн 80 коп., з яких: 5 550 грн заборгованість за тілом кредиту; 15 540 грн 30 коп. заборгованість за відсотками; 277,50 грн заборгованість за нарахованою комісією. 22 січня 2024 року між ТОВ «Качай гроші» та ТОВ «Макс Кредит» укладений Договір факторингу №22-01/2024, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за укладеними кредитними договорами відповідно до Реєстру боржників, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати клієнту суму фінансування в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених Договором. Відповідно до Акта прийому-передачі до Договору факторингу №22-01/2024 від 22 січня 2024 року, фактор та клієнт уклали цей акт про те, що згідно з вимогами п.4.2 Договору факторингу №22-01/2024 від 22 січня 2024 року клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр боржників клієнта від 22 січня 2024 року у кількості 18 598 боржників. З Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №22-01/2024 від 22 січня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 (порядковий номер 13797) є боржником за кредитним договором №00-10099503 від 03 листопада 2023 року, сума заборгованості становить 17 066,55 грн, з яких: 5 827,50 грн заборгованість за тілом кредиту; 11 239,05 грн заборгованість за відсотками. 16 серпня 2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «Ейс» укладений Договір факторингу №16082024-МК/ЕЙС, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за укладеними кредитними договорами відповідно до Реєстру боржників, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати клієнту суму фінансування в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених Договором. Відповідно до Акта прийому-передачі реєстру боржників за Договором факторингу №16082024-МК/ЕЙС від 16 серпня 2024 року, фактор та клієнт уклали цей акт про те, що згідно з вимогами п.4.2 Договору факторингу №16082024-МК/ЕЙС від 16 серпня 2024 року клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр боржників клієнта від 16 серпня 2024 року у кількості 9192 боржника. З Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №16082024-МК/ЕЙС від 16 серпня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 (порядковий номер 4760) є боржником за кредитним договором №00-10099503 від 03 листопада 2023 року, сума заборгованості становить 21 367,80 грн, з яких: 5 827,50 грн заборгованість за тілом кредиту; 15 540,30 грн заборгованість за відсотками. За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Матеріали справи свідчать про те, що у даному випадку кредитний договір був укладений в електронній формі. Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію». Зокрема, у ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, який надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону). Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону). Згідно із ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст.11 Закону). Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що укладення договорів в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч.13 ст.11 Закону). Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як встановлено судом, ОСОБА_1 уклавши Договір кредитної лінії №00-10099503 від 03 листопада 2023 року в електронній формі шляхом підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 35018, погодилася з умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту. Відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, а тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Електронний підпис, призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, та накладається за допомогою особистого ключа і перевіряється за допомогою відкритого ключа. Оскільки кредитний договір укладений шляхом накладення електронного підпису відповідачки, який ідентифікує її особу, він вважається укладеним. При цьому суд правильно встановив, що кредитний договір №00-10099503 від 03.11.2023 був підписаний зі сторони відповідачки з використанням одноразового ідентифікатора 35018, оскільки такі обставини відповідають матеріалам справи, зокрема підтверджуються доказом Довідкою про ідентифікацію, долученою позивачем до позовної заяви при розгляді справи в суді першої інстанції (а.с.18). Відповідачка чи її представник не надали суду доказів щодо спростування зазначеного доказу. Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження його згоди з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Без отримання листа на електронну пошту чи SMS-повідомлення, без входу на вебсайт товариства за допомогою логіна та пароля особистого кабінету або без обміну електронними документами (офертою та акцептом) укласти договір між позичальником і кредитором в електронній формі неможливо. У цьому полягає особливість укладення договору в електронній формі. Відповідно до принципу змагальності, позивач має довести, що зазначені події (обставини) дійсно мали місце у відповідній послідовності та порядку, як це зазначено ним у позовній заяві. Лише після доведення факту укладення договору у відповідача виникає обов`язок спростування цих обставин. Так, відповідно до ст.100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Таким чином, кредитний договір був укладений на сайті позикодавця та підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором 35018, отриманим 03.11.2023 о 00:42:00 у SMS-повідомленні на номер її мобільного телефону НОМЕР_1 . Без отримання SMS-повідомлення та без здійснення входу на сайт товариства зазначений кредитний договір між ТОВ «Качай гроші» та ОСОБА_1 не був би укладений. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19; від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20; від 02 листопада 2021 року у справі №243/6552/20, які відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин. Отже, відповідно до вимог ч.6, ч.8 ст.11 та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» суд першої інстанції правильно встановив доведеним факт того, що відповідачка ознайомилася та погодилася з умовами кредитного договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов щодо суми кредиту, строків кредитування, сплати відсотків за користування кредитом, розміру і типу процентних ставок та уклали в належній формі кредитний договір, з чим погоджується і колегія суддів. Відтак позивач, відповідно до покладеного на нього процесуального обов`язку доказування, надав належні та допустимі докази, які підтверджують, що між сторонами було узгоджено використання позичальником відповідного одноразового ідентифікатора як його підпису у порядку та формі, передбачених законом. У зв`язку з цим посилання представника відповідачки на те, що матеріали справи не містять жодних підтверджень того, що кредитний договір був укладений сторонами в порядку, передбаченому законом, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спростовуються наведеними судом обставинами та дослідженими доказами. Доводи апеляційної скарги про відсутність оригіналу кредитного договору та невідповідність наданої копії вимогам законодавства також є безпідставними. Кредитний договір укладений в електронній формі шляхом підписання одноразовим ідентифікатором, отриманим відповідачкою у SMS-повідомленні на зазначений нею номер телефону. Відповідно до положень статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний електронним підписом, у тому числі одноразовим ідентифікатором, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього електронним підписом є оригіналом такого документа. Отже, з огляду на правову природу електронного договору, відсутність паперового примірника з власноручними підписами сторін не свідчить про його неукладеність чи недійсність, оскільки законом прямо передбачено можливість укладення договорів у письмовій (електронній) формі. Таким чином, твердження про неналежність поданої електронної копії як доказу укладення кредитного договору є безпідставними та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин та погодження ними усіх істотних умов кредитування. Крім того, представник відповідачки в апеляційній скарзі посилається на те, що у матеріалах справи відсутні докази перерахування коштів за кредитним договором. Проте такі доводи не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом з огляду на наступне. На підтвердження надання відповідачці кредитних коштів у розмірі 5550 грн позивачем надано суду інформаційну довідку ТОВ «Платежі онлайн», згідно з якою підтверджується успішність транзакції №39896-49360-99953 на переказ 03 листопада 2023 року грошових коштів на картку № НОМЕР_3 на суму 5 550,00 грн за кодом авторизації №496699 та копією додатку до цього повідомлення, де під №3017 значиться відповідачка ОСОБА_1 . Дійсно, зазначена інформаційна довідка з додатком до неї не є достатнім доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 , оскільки зазначена в ній інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку; довідка не є первинним бухгалтерським документом, що фіксує здійснення платежів і є необхідним для підтвердження таких юридичних фактів. Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов`язаний довести отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до зазначеної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту. Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19. Разом з цим ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 17 лютого 2025 року частково задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів; витребувано у Акціонерного товариства «Універсал Банк» інформацію, що містить банківську таємницю, а саме: чи випускалась на ім`я ОСОБА_1 платіжна картка - маска картки № НОМЕР_4 ; інформацію про зарахування коштів на картковий рахунок - маска картки № НОМЕР_4 за період з 03 по 08 листопада 2023 року у розмірі 5550 грн; у разі підтвердження зарахування коштів за період з 03 по 08 листопада 2023 року у розмірі 5550 грн на картковий рахунок - маска картки № НОМЕР_4 , відповідно до транзакції №39896-49360-99953 від 03 листопада 2023 року, надати первинні документи бухгалтерського обліку, а у разі неможливості надати первинні бухгалтерські документи, надати прирівняні до них. Як вбачається з наданої АТ «Універсал Банк» інформації на виконання ухвали суду від 17 лютого 2025 року, на ім`я ОСОБА_1 була емітована банківська картка № НОМЕР_2 . 03 листопада 2023 року було зарахування грошових коштів на вказану банківську картку у розмірі 5 550 грн від payway1*tr4av (а.с.104). З наданого АТ «Універсал Банк» руху коштів за карткою від 26 лютого 2025 року вбачається, що 03 листопада 2023 року о 00:42:17 на банківську картку № НОМЕР_2 були зараховані грошові кошти у розмірі 5 550 грн (а.с.105). Зазначене спростовує доводи представника відповідачки про те, що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували здійснення господарської операції з видачі кредитних коштів. Надана банківська виписка містить усі необхідні реквізити та в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом. Інших доказів щодо походження цих коштів відповідачкою не надано, що свідчить про їх отримання саме у рамках зазначеного кредитного договору. Отже, із наведеного очевидно випливає, що кредитні кошти були надані та фактично отримані відповідачкою, внаслідок чого у неї виникли зобов`язання їх повернути на підставі вимог кредитора. У своїй апеляційній скарзі представник відповідачки звернув увагу на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 21 367,80 грн. Колегія суддів констатує, що суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги та стягнув із відповідачки заборгованість у розмірі 17 066,55 грн, водночас у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 4 301,25 грн, нарахованими ТОВ «Макс Кредит» після відступлення права вимоги за договором факторингу, було відмовлено. Слід зазначити, що позивач погодився з рішенням суду першої інстанції та не порушував питання про збільшення розміру стягнення з відповідачки, а тому колегія суддів надає оцінку обґрунтованості стягнення з відповідачки заборгованості саме у розмірі 17 066,55 грн, тобто в межах позовних вимог, задоволених судом першої інстанції. Колегія суддів приймає до уваги детальний розрахунок заборгованості, складений первісним кредитором станом на 22 січня 2024 року, оскільки зазначена у ньому сума заборгованості була встановлена судом першої інстанції на підставі наявних у справі доказів. Відповідачка та її представник не надали доказів на спростування визначеного розміру заборгованості. Дійсно, сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами (погодили їх розмір) та умови кредитування. Як вбачається з кредитного договору №00-10099503 від 03.11.2023, сума кредитного ліміту складає 5 550 грн; тип кредиту кредитна лінія; строк дії кредитної лінії 120 днів. Позичальник зобов`язаний повернути кредит кредитодавцю 02 березня 2024 року або достроково. Відповідно до п.п.1.3.1 Договору, позичальник зобов`язується оплатити проценти в рекомендовану дату оплати 03 грудня 2023 року протягом дії кредитної лінії та сплачувати проценти на кожний 30-й день після рекомендованої дати погашення процентів за фактичне користування грошовими коштами. Положеннями п.1.4 Договору встановлений тип процентної ставки фіксована. За змістом п.п.1.4.1 Договору, знижена процентна ставка становить 0,75 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, надається позичальнику в якості заохочення та діє виключно за умови сплати процентів не пізніше рекомендованої дати оплати, визначеної п.п.1.3.1 даного Договору. Знижена процентна ставка застосовується виключно в межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, але не більше перших 30 днів користування кредитом, тобто з 1 по 30 день включно. Згідно з п.п.1.4.2 Договору, стандартна процентна ставка складає 2,50 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах строку користування кредитом, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, після 30 днів користування кредитом, починаючи з 31 дня користування кредитом, по день повернення кредиту. Відповідно до п.п.1.4.3 Договору, позичальник розуміє та надає згоду товариству, що використання стандартної процентної ставки є наперед обумовленою та не є односторонньою зміною умов Договору і застосовується відповідно до п.п.1.4.2 Договору. Зі змісту п.п.1.4.4 Договору, слідує, що позичальник проінформований, розуміє та погоджується, що застосування стандартної ставки не є зміною процентної ставки у бік погіршення для позичальника, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки, а застосування зниженої процентної ставки є проявом лояльності кредитодавця до позичальника та правом кредитодавця, передбаченим умовами відповідної акції (програма лояльності), затвердженої та оприлюдненої кредитодавцем на його сайті. Положеннями п.п.1.7, 1.8 Договору встановлено, що орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладання Договору становить 4516,10 %. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає 19 563,75 грн. Зі змісту п.1.10 Договору слідує, що усі істотні умови Договору, порядок їх застосування погоджені сторонами під час укладення Договору. Відповідно до п.3.1 Договору, розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється за період з дати перерахування коштів кредиту з поточного рахунку кредитодавця на платіжну картку позичальника до дня повернення кредиту протягом дії кредитної лінії. У випадку невиконання зобов`язання із повернення заборгованості у вказаний в пункті 1.3 Договору строк, проценти нараховуються і за період прострочення з моменту виникнення такої прострочки. Згідно з п.3.6 Договору, проценти за користування кредитом нараховуються на залишок неповерненої суми кредиту за кожний день користування кредитом, з дня видачі кредиту до дати фактичного повного повернення кредиту, протягом строку, визначеного Договором. За змістом п.п.4.3.1 Договору, позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором. З наведеного вбачається, що сторони у кредитному договорі погодили умови кредитування, які мають бути виконані належним чином відповідно до умов Договору, вимог Цивільного кодексу України, інших актів законодавства, а за їх відсутності відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України). Колегія суддів також констатує, що відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. З детального розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Качай гроші», вбачається, що нарахування відсотків здійснювалося з 03.11.2023 по 22.01.2024. Цей період охоплюється кредитним договором, оскільки строк дії кредитної лінії визначено тривалістю 120 днів, а кінцевою датою повернення кредиту є 02 березня 2024 року. Отже, нарахування відсотків здійснювалося в межах строків, визначених пунктом 1.3 Договору. Відповідно до детального розрахунку заборгованості, станом на 22 січня 2024 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №00-10099503 від 03 листопада 2023 року становить 17 066 грн 55 коп., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням 5 550 грн; заборгованість за нарахованими процентами 11 239 грн 05 коп.; 277 грн 50 коп. заборгованість за нарахованою комісією. Таким чином, нарахування процентів здійснювалося в межах строків та за ставками, передбаченими кредитним договором. Суд перевірив надані розрахунки та правильно визначив суму заборгованості за відсотками, яку належить стягнути з відповідачки. Позовна вимога щодо стягнення з відповідачки процентів за користування кредитом ґрунтується на вимогах закону та узгоджена сторонами кредитного договору. Отже, ТОВ «ФК «Ейс» пред`явило вимоги про стягнення тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами, передбачених кредитним договором. Крім того, представник відповідачки стверджує, що матеріали справи не містять належних доказів здійснення повної оплати за договорами факторингу на момент їх укладення чи після цього, проте колегія суддів відхиляє зазначені доводи з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 22 січня 2024 року між ТОВ «Качай гроші» та ТОВ «Макс Кредит» укладений Договір факторингу №22-01/2024, п.2.1 якого передбачено, що в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за укладеними кредитними договорами відповідно до реєстру боржників, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати клієнту суму фінансування в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених Договором. У пункті 1 Договору факторингу №22-01/2024 визначено, що право вимоги всі права вимоги клієнта до боржника за укладеними кредитними договорами, згідно з реєстром боржників на дату відступлення прав вимоги, включаючи всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні клієнту у якості кредитора, щодо виплати суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав та/або настане в майбутньому згідно з умовами договорів, укладених між клієнтом та боржником. Пунктом 1 Договору факторингу №22-01/2024 також визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до цього Договору, а саме в реєстрах боржників. Слід зазначити, що у пункті 1 Договору факторингу №22-01/2024 визначено, що реєстр боржників це інформація, що стосується боржників, оформлена за формою, встановленою у Додатку №1 і Додатку №5 до цього Договору. Акт прийому-передачі реєстру боржників письмовий документ, який складається спільно клієнтом та фактором за формою згідно з Додатком №2 до Договору, у зв`язку з переходом прав вимоги від клієнта до фактора на умовах цього Договору, та який підтверджує передачу факторові реєстру боржників відповідно до умов цього Договору, та складається в день підписання цього Договору. Датою відступлення прав вимоги є робочий день, в який сторони склали і підписали Акт прийому-передачі реєстру боржників. Згідно з п.2.3 Договору факторингу №22-01/2024, з дати відступлення прав вимоги клієнт перестає бути стороною за укладеними кредитними договорами, а фактор стає виключним та єдиним кредитором за укладеними кредитними договорами, відповідно до реєстру боржників та набуває всіх прав за ним. Відступлення права грошої вимоги і всіх інших прав, належних клієнту за укладеними кредитними договорами, та їх перехід від клієнта до фактора відбувається у дату відступлення прав вимоги, тобто в день складання і підписання Акта прийому-передачі реєстру боржників (п.2.5 Договору факторингу №22-01/2024). Цей Договір вступає в силу у дату його підписання уповноваженими представниками сторін, та скріплення печатками. Договір діє до 25 січня 2025 року включно, але в будь-якому випадку до належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором (п.11.1 Договору факторингу №22-01/2024). Відповідно до Акта прийому-передачі до Договору факторингу №22-01/2024 від 22 січня 2024 року, фактор та клієнт уклали цей акт про те, що згідно з вимогами п.4.2 Договору факторингу №22-01/2024 від 22 січня 2024 року клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр боржників клієнта від 22 січня 2024 року у кількості 18 598 боржників. З Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №22-01/2024 від 22 січня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 (порядковий номер 13797) є боржником за кредитним договором №00-10099503 від 03 листопада 2023 року, сума заборгованості становить 17 066,55 грн, з яких: 5 827,50 грн заборгованість за тілом кредиту; 11 239,05 грн заборгованість за відсотками. Зазначені Договір факторингу, Витяг з реєстру боржників та Акт прийому-передачі до цього Договору підписані уповноваженими особами сторін та скріплені їхніми печатками. Таким чином, ТОВ «Макс Кредит» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №00-10099503 від 03 листопада 2023 року в день підписання сторонами Акта прийому-передачі реєстру боржників. 16 серпня 2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «Ейс» укладений Договір факторингу №16082024-МК/ЕЙС, який містить аналогічні умови щодо моменту переходу прав вимоги за кредитними договорами, тобто в день складання і підписання Акта прийому-передачі реєстру боржників. Відповідно до Акта прийому-передачі реєстру боржників за Договором факторингу №16082024-МК/ЕЙС від 16 серпня 2024 року, фактор та клієнт уклали цей акт про те, що згідно з вимогами п.4.2 Договору факторингу №16082024-МК/ЕЙС від 16 серпня 2024 року клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр боржників клієнта від 16 серпня 2024 року у кількості 9192 боржника. З Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №16082024-МК/ЕЙС від 16 серпня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 (порядковий номер 4760) є боржником за кредитним договором №00-10099503 від 03 листопада 2023 року, сума заборгованості становить 21 367,80 грн, з яких: 5 827,50 грн заборгованість за тілом кредиту; 15 540,30 грн заборгованість за відсотками. Зазначені Договір факторингу, Витяг з реєстру боржників та Акт прийому-передачі до цього Договору підписані уповноваженими особами сторін та скріплені їхніми печатками. Таким чином, ТОВ «ФК «Ейс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №00-10099503 від 03 листопада 2023 року в день підписання сторонами Акта прийому-передачі реєстру боржників. Колегія суддів звертає увагу, що умовами укладених договорів факторингу передбачено перехід права вимоги з моменту підписання акта прийому-передачі реєстру боржників та не пов`язано з оплатою за договором факторингу, проведення якої відтерміновано на визначений договором строк. Слід зазначити, що встановлений порядок оплати не впливає на перехід права вимоги за кредитним договором. Це також є ознакою договору відступлення права вимоги (цесії), передбаченого п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, і не свідчить про відсутність права вимоги у позивача, яке він набув на підставі вищевказаних договорів, за якими право вимоги було передано на умовах відстрочення платежу, що, у свою чергу, відповідає правовим висновкам, висловленим у постановах ВП ВС від 11.09.2018 у справі №909/968/16 та від 08.08.2023 у справі №910/8115/19. Представник відповідачки на вищевказані обставини помилково не звернув уваги, внаслідок чого безпідставно вважав, що у нового кредитора за договорами факторингу та у позивача відсутнє право вимоги. Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі вбачається, що відбулася заміна кредитодавця на підставі укладених договорів, а тому до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги за кредитним договором №00-10099503 від 03.11.2023, укладеним між ТОВ «Качай гроші» та ОСОБА_1 . Разом із тим, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення комісії за надання кредиту, колегія суддів враховує, що представник відповідачки в апеляційній скарзі оспорює розмір усієї заявленої до стягнення заборгованості, до складу якої включено й суму зазначеної комісії. З огляду на принцип jura novit curia («суд знає закон»), апеляційний суд надає правову оцінку умовам кредитного договору в цій частині та застосовує наслідки нікчемності положень договору щодо встановлення комісії за надання кредиту, незалежно від того, чи було прямо наведено відповідні доводи стороною відповідачки. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст.11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення ч.ч.1, 2, 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними. За п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб. Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі №194/1387/19, провадження № 61-7416св20. Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч.2 ст.215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №359/12165/14-ц. Тлумачення ч.1 ст.203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених у ст.4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі №613/1436/17. Суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні не надав належної оцінки нікчемним умовам кредитного договору щодо нарахування комісії і наявним у справі доказам щодо її нарахування, та не звернув уваги, що в кредитному договорі №00-10099503 від 03.11.2023 відповідачка своїм підписом погодила комісію за надання кредиту, проте позивач не роз`яснив за які конкретні розрахунково-касові дії з відповідачки буде взята комісія за обслуговування кредиту. Розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації щодо обслуговування кредитної заборгованості. Враховуючи викладене, позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг з обслуговування кредиту, їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору. Так, зазначені умови Договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, а також не визначають найменування таких послуг, а отже, фактично передбачають виключно платні послуги з обслуговування кредиту. При цьому до таких платних послуг, зокрема, слід відносити й послуги щодо надання споживачеві, на його вимогу, не частіше одного разу на місяць інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, а також надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, у тому числі інформації про платежі за цим Договором, які сплачені або підлягають сплаті, дати чи періоди сплати та умови такої сплати (за можливості зазначення відповідних умов у виписці). Разом із тим, включення зазначених послуг до платних суперечить вимогам ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до яких надання таких послуг здійснюється безоплатно. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, зроблені наступні висновки: якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи. Виконання цього обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту є обов`язком фінансової установи за кредитним договором, такі дії, як надання фінансового інструменту або моніторинг заборгованості за кредитом, не є самостійними послугами, що замовляються та підлягають оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту фактично є наданням кредиту позичальнику. Операції, такі як моніторинг заборгованості за кредитом, відповідають економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюються у межах виконання прав та обов`язків за кредитним договором. Тому такі дії фінансової установи не є послугами, які об`єктивно надаються позичальнику. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15. Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі №677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі №751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі №209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі №640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі №343/557/15-ц. Крім того, у п.п.31.29 та 32.8 Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №496/3134/19 від 13 липня 2022 року зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, якщо споживач вимагає таку інформацію частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року) щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. Пунктом 1.5 Договору №00-10099503 від 03.11.2023 встановлено комісію за надання кредиту 277,50 грн, яка нараховується за ставкою 5,00 % від суми кредиту, тобто фактично встановлено плату позичальника за послугу, безоплатність надання якої прямо передбачена Законом України «Про споживче кредитування». Необхідність внесення плати за надання кредиту передбачена й п.4 Паспорту споживчого кредиту, який є Додатком до кредитного договору №00-10099503 від 03.11.2023. При цьому з аналізу змісту зазначеного пункту Договору вбачається, що сплату відповідної комісії товариство покладає на позичальника попри те, що дії, за які вона справляється, вчиняються на користь кредитодавця, зокрема, послуги щодо списання та зарахування коштів з метою повернення кредиту, розрахунково-касове обслуговування кредиту. Враховуючи наведене, оскільки відповідачці було встановлено плату за послуги, які за законом повинні надаватися безоплатно, апеляційний суд вважає, що положення кредитного договору, укладеного між сторонами про зобов`язання позичальника сплачувати комісію за надання кредиту у розмірі 277,50 грн, є нікчемними. Відтак, нарахування позивачем заборгованості за комісією за кредитним договором №00-10099503 від 03.11.2023 у розмірі 277,50 грн є безпідставними, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає. Виходячи з наведеного та обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення щодо спору про стягнення заборгованості за комісією не виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості такого рішення, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Представник відповідачки у своїй апеляційній скарзі також заперечує проти покладення на ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем, вказуючи, що розмір таких витрат не відповідає дійсності та фактично виконаній роботі. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача не просив про збільшення розміру стягнення витрат на правову допомогу. Відповідно до частини 1 статті 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. За змістом частини 1 пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частинами 2, 3 та 4 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншої правничої допомоги, пов`язаної зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «ФК «Ейс» у додатках до позову надано: договір про надання правової допомоги №2211/Е від 22.11.2024, додаткову угоду №11 від 22.11.2024, акт прийому-передачі наданих послуг від 22.11.2024 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) у розмірі 7 000,00 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а також довіреність від 04.12.2024 (а.с.64-70). Відповідно до Акта приймання-передачі наданих послуг від 22.11.2024, сторони підтвердили, що адвокат надав, а клієнт прийняв правничу (правову) допомогу загальною вартістю 7 000,00 грн, зокрема: послуги зі складання позовної заяви (2 год.) загальною вартістю 5 000,00 грн; вивчення матеріалів справи (2 год.) загальною вартістю 1 000,00 грн; підготовку адвокатського запиту (1 год.) загальною вартістю 500,00 грн; підготовку та подання клопотання про отримання інформації щодо зарахування кредитних коштів (1 год.) загальною вартістю 500,00 грн. Крім того, зазначено, що цим Актом підтверджується, що послуги надані якісно, у повному обсязі та у встановлені строки. Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, а також стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 137 ЦПК України). У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу та мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи й усіх обставин, що мають значення. При цьому колегія суддів відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України враховує наступні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які були висловлені у постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 (провадження №14-50цс24): «139. У розумінні умов частин четвертої шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

140. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21.

141. Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

142. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року, справа №922/1964/21.

143. У постановах від 19 лютого 2022 року №755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

144. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

145. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення». Слід зазначити, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачкою було заявлено клопотання про зменшення судових витрат. Зважаючи на те, що витрати на правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами їх фактичного понесення, водночас матеріали справи не містять значного обсягу документів, на дослідження й збирання яких адвокат мав би витратити істотний час; зазначений спір для кваліфікованого юриста є справою незначної складності; судова практика у спорах такої категорії є сталою, а спірні правовідносини не потребують застосування значної кількості нормативно-правових актів, то суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог у цій частині та зменшив розмір витрат на правничу допомогу, керуючись критеріями співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності та обсягу фактично виконаної адвокатом роботи, і правомірно стягнув з відповідачки 6 000,00 грн. Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відтак, відповідно до п.п.3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 277,50 грн зміні. Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При поданні позову позивачем ТОВ «ФК «Ейс» сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн (а.с.1). За подання апеляційної скарги відповідачкою сплачено судовий збір у сумі 3 633,60 грн (а.с.125). Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено на 78,57 %, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений у суді першої інстанції, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме: 2 422,40 грн ? 78,57 % = 1 903,28 грн. Разом з тим, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено на 21,43 %, з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню понесені нею та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно до частини, у якій у позові відмовлено, а саме: 3 633,60 грн ? 21,43 % = 778,68 грн. З урахуванням викладеного та застосовуючи взаємозалік судових витрат, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню: 1 903,28 ? 778,68 = 1 124,60 грн судового збору. Керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шинжирбаєва Максима Тимуровича задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м.Харкова від 17 березня 2025 року змінити. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комісією за надання кредиту згідно з кредитним договором №00-10099503 від 03 листопада 2023 року у сумі 277 (двісті сімдесят сім) грн 50 коп. відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованості за тілом кредиту у сумі 5 550 (п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят) грн 00 коп. та заборгованості за відсотками у сумі 11 239 (одинадцять тисяч двісті тридцять дев`ять) грн 05 коп. залишити без змін. Перерозподілити судові витрати, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» 1 124 (одна тисяча сто двадцять чотири) грн 60 коп. компенсації сплаченого судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 20 травня 2026 року. Головуючий суддя В.Б. Яцина Судді колегії С.К. Шабельніков Ю.М. Мальований.