Постанова 4824 № 756/15387/18

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2026 року місто Київ справа № 756/15387/18 апеляційне провадження № 22-ц/824/7977/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Головачова Я.В., суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О., за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Белоконної І.В. від 23 грудня 2025 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , стягувачі: товариство з обмеженою відповідальністю "УК Затишна оселя", товариство з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп", ОСОБА_2 , в с т а н о в и в : Короткий зміст обставин справи У листопаді 2025 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський А.М. звернувся до суду з поданням про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , стягувачі: товариство з обмеженою відповідальністю "УК Затишна оселя", товариство з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп", ОСОБА_2 . Подання обґрунтовано тим, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А.М. перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1, боржником за яким є ОСОБА_1 . Зокрема, на примусовому виконанні перебувають судові рішення про стягнення грошових коштів. У результаті заходів примусового виконання, вжитих приватним виконавцем, не було встановлено коштів та майна боржника, на які можливо звернути стягнення з метою забезпечення виконання судових рішень. Боржник навмисно перешкоджає виконанню судових рішень, не виконує законних вимог приватного виконавця, що відображається у систематичному ухиленні від участі у виконавчих діях, не наданні декларації про доходи та майно, ігноруванні викликів та перешкоджанні доступу до належного їй майна, на яке у відповідності до вимог закону може бути звернуто стягнення. Посилаючись на викладене, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський А.М. просив надати дозвіл на примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 23 грудня 2025 року у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. відмовлено. Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції виходив з того, що приватним виконавцем не доведено належними доказами факт умисного невиконання боржником судових рішень та свідомого не допущення виконавця у квартиру, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що боржник отримувала повідомлення про намір виконавця вчинити виконавчі дії з опису належного їй майна, але чинила цьому перешкоди, зокрема, не надавала доступу до житла у відведений для цього час, перешкоджала вчиненню виконавчих дій. Судом також установлено, що відсутні достатні підстави для задоволення подання приватного виконавця про примусове проникнення до житла боржника, оскільки приватний виконавець не вичерпав усі можливі шляхи для забезпечення виконання судового рішення, передбачені Законом України "Про виконавче провадження"; приватним виконавцем не здійснювалися систематичні перевірки майнового стану боржника. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи У поданій апеляційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський А.М., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення про задоволення подання. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності доказів належного повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження та про намір приватного виконавця вчиняти виконавчі дії, оскільки матеріали справи містять належні та допустимі докази фактичної обізнаності боржника про вчинення виконавчих дій та про намір приватного виконавця здійснити опис і арешт належного їй майна. Також суд дійшов помилкового висновку про недотримання приватним виконавцем вимог статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" щодо залучення понятих, оскільки такий обов`язок виникає у виконавця лише на стадії фактичного опису та арешту майна, чого не відбулося внаслідок протиправної поведінки боржника та відсутності доступу до житла. Судом першої інстанції некоректно застосовано правову позицію Верховного Суду щодо систематичної перевірки майнового стану боржника, яка регламентована частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження". Приватним виконавцем здійснювалися активні дії щодо перевірки майнового стану боржника та звернення стягнення на майно, а обмеження у реалізації перевірки зумовлені ухилянням боржника від співпраці, а не недоліками діяльності виконавця. Крім того, наголошує, що відсутність можливості провести повну перевірку майнового стану боржника з визначеною законом періодичністю не може розцінюватися як неналежне виконання обов`язків приватним виконавцем, оскільки існує об`єктивне перешкоджання здійсненню виконавчих дій з боку боржника. Вважає, що суд застосував формальний підхід до оцінки доказів, ігноруючи взаємозв`язок та сукупність, що порушує вимоги статті 89 ЦПК України щодо всебічної, повної, об`єктивної оцінки доказів. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу вказує на безпідставність її доводів, а тому просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи відзиви на апеляційну скаргу не подали. Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, однак подала клопотання про розгляд справи за її відсутності. Інші учасники справи в судове засідання також не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судом установлено, що 2 грудня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським А.М. (далі - приватний виконавець) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання судового наказу № 756/15387/18 від 20 лютого 2019 року, виданого Оболонським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "УК Затишна оселя" заборгованості по оплаті за житлово-комунальних послуг у розмірі 7 026 грн 68 коп., три проценти річних у розмірі 108 грн 81 коп., інфляційних втрат у розмірі 324 грн 72 коп. та судового збору у розмірі 176 грн. 2 грудня 2019 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 приватним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 763 грн 62 коп., постанову про арешт майна боржника та постанову про арешт коштів боржника. Постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2, постанова про стягнення з боржника основної винагороди, постанова про арешт коштів боржника та постанова про арешт майна боржника надсилалися ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у іпотеці ТОВ "Світ Фінанс". Згідно відомостей Пенсійного фонду України відсутні дані про отримання доходу боржником. Згідно відомостей Міністерства внутрішніх справ відсутні дані про зареєстровані за ОСОБА_1 транспортні засоби. 1 вересня 2020 року приватним виконавцем на ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 направлено виклик, відповідно до якого необхідно з`явитись до виконавця 9 вересня 2020 року, о 10:30, за адресою: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 46, офіс 26, для сплати боргу за виконавчим документом або надання підтверджуючих документів про сплату. Згідно акту приватного виконавця від 9 вересня 2020 року, боржник ОСОБА_1 за викликом не з`явилася та підтверджуючих документів про сплату боргу не надала. 30 листопада 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським А.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання наказу № 911/1027/20 від 19 жовтня 2020 року, виданого Господарським судом Київської області про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ТОВ "Даніком Груп" 110 000 грн основного боргу, 57 400 грн 32 коп. - 22 % річних, 19 173 грн 15 коп. пені, 2 798 грн 61 коп. судового збору та 11 671 грн 78 коп. витрат на правничу допомогу. Постановами приватного виконавця від 30 листопада 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 стягнуто з боржника ОСОБА_1 основну винагороду у розмірі 20 104 грн 38 коп. та мінімальні витрати у розмірі 451 грн 71 коп. 30 листопада 2021 року приватним виконавцем у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику ОСОБА_1 , та постанову, якою накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 . Постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3, постанова про стягнення з боржника основної винагороди, постанова про арешт коштів боржника, постанова про арешт майна боржника надсилалася ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою приватного виконавця від 30 листопада 2021 року об`єднано виконавчі провадження № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 у зведене виконавче провадження № НОМЕР_1. 29 вересня 2025 року приватним виконавцем на ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та за адресою: АДРЕСА_2 направлено вимогу про надання доступу до квартири АДРЕСА_3 для проведення виконавчих дій з опису та арешту рухомого майна, що будуть здійснюватися 2 жовтня 2025 року, о 08 годині 00 хвилин. Згідно акту приватного виконавця від 2 жовтня 2025 року, складеного за участю одного понятого, встановлено, що виходом приватного виконавця за адресою: АДРЕСА_1 , доступ до квартири не був наданий, перевірити майновий стан боржника не виявилося можливим. У квартирі проживали невстановлені люди. 1 жовтня 2025 року приватним виконавцем здійснено виклик, яким зобов`язано ОСОБА_1 з`явитися до виконавця 8 жовтня 2025 року, о 10 годині 00 хвилин, щодо сплати боргу або надання підтверджуючих документів про сплату. Відповідно до акту приватного виконавця від 8 жовтня 2025 року, боржник ОСОБА_1 за викликом не з`явилася та підтверджуючих документів про сплату боргу не надала. 7 жовтня 2025 року приватним виконавцем на ім`я ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 та на адресу: АДРЕСА_2 направлено вимогу, якою зобов`язано надати доступ до квартири АДРЕСА_3 для проведення виконавчих дій з опису та арешту рухомого майна, що будуть здійснюватися 15 жовтня 2025 року, о 10 годині 00 хвилин. Постановою приватного виконавця від 7 жовтня 2025 року залучено працівників Оболонського УП ГУНП у м. Києві для забезпечення охорони громадського порядку та фізичного захисту приватного виконавця Телявського А.М. та залучених осіб при проведенні виконавчих дій, які будуть проводитися за адресою: АДРЕСА_1 , 15 жовтня 2025 року, о 10 годині 00 хвилин. 14 жовтня 2025 року приватним виконавцем здійснено виклик, яким зобов`язано боржника ОСОБА_1 з`явитися до виконавця 16 жовтня 2025 року, об 11 годині 00 хвилин, щодо сплати боргу або надання підтверджуючих документів про сплату. Відповідно до акту приватного виконавця від 15 жовтня 2025 року, виходом за адресою місцезнаходження майна боржника: АДРЕСА_1 , здійснити опис та арешт майна боржника не виявилося можливим, оскільки доступ до приміщення не був наданий. Згідно акту приватного виконавця від 16 жовтня 2025 року, боржник ОСОБА_1 за викликом приватного виконавця 16 жовтня 2025 року, об 11 годині 00 хвилин, не з`явилася та підтверджуючих документів про сплату боргу не надала. 17 жовтня 2025 року боржник ОСОБА_1 звернулася до приватного виконавця з листом, в якому повідомила, що з 6 червня 2017 року її місце реєстрації змінено, наразі вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; наразі вона перебуває за кордоном. Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. від 10 листопада 2025 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 756/5689/20, виданого 1 квітня 2021 року Оболонським районним судом м. Києва про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором про надання послуг № 1 від 16 січня 2017 року у розмірі 58 111 грн, яка складається з 50 096 грн основного боргу, 2 510 грн 63 коп. - три проценти річних за період з 1 серпня 2018 року по 1 квітня 2020, 5 504 грн 37 коп. інфляційних втрат за період з 1 серпня 2018 року по 1 квітня 2020 року. Постановою приватного виконавця від 10 листопада 2025 року приєднано виконавче провадження № НОМЕР_4 до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1. Постановою приватного виконавця від 10 листопада 2025 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа № 756/5689/20, виданого 1 квітня 2021 року Оболонським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат по сплаті судового збору у розмірі 420 грн 40 коп. Постановою приватного виконавця 10 листопада 2025 року стягнуто з боржника ОСОБА_1 основну винагороду в сумі 42 грн 04 коп. (ВП № НОМЕР_5). Постановою приватного виконавця від 10 листопада 2025 року визначено для боржника ОСОБА_1 суму мінімальних витрат у розмірі 400 грн (ВП № НОМЕР_5). Постановою приватного виконавця від 10 листопада 2025 року приєднано виконавче провадження № НОМЕР_5 до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_1. Позиція суду апеляційної інстанції Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника. У частині 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело прав. Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так як виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції. Як зазначено у статті 30 Конституції України, статті 311 ЦК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року. Зазначені міжнародні акти, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року, ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року). Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Отже, за змістом наведених норм національного та міжнародного законодавства, проникнення у житло чи іншого володіння боржника, як обмеження конституційного права особи на недоторканність житла, має виступати виключним засобом забезпечення примусового виконання судового рішення та бути виправданим. Частиною першою статті 439 ЦПК України передбачено, що питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Верховний Суд у постанові від 12 березня 2020 року в справі № 757/41727/19-ц у аналогічних правовідносинах висловив правову позицію про те, що приватний (державний) виконавець може звернутися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника-фізичної особи у разі, якщо боржник чинить перешкоди його вільному доступу до цього житла чи іншого володіння. Юридично важливою обставиною при розгляді подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника є не лише факт невиконання рішення та неможливість виконавця потрапити до приміщення боржника для проведення опису й арешту його майна, а саме перешкоджання виконавцю у вчиненні таких дій. Крім того, у постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року в справі № 678/282/16-ц зазначено, що право виконавця на звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього виконавчим документом зобов'язань. При цьому, відповідно до діючого законодавства у поданні про примусове проникнення до житла особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, повинні бути зазначені достовірні дані про наявність такого майна у приміщенні, до якого потрібно здійснити примусове проникнення. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 була належним чином обізнана про намір приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. вчинити виконавчі дії з опису та арешту її майна, яке знаходиться у квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , оскільки відповідні процесуальні документи виконавчого провадження не були їй вручені. Так, з матеріалів справи убачається, що 17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 повідомила приватного виконавця про те, що з 6 червня 2017 року вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , а також повідомила, що на даний час перебуває за кордоном, тому не може з'явитися за викликом виконавця. Після повідомлення боржником зареєстрованого місця проживання, приватним виконавцем здійснено запит до міграційної служби щодо отримання відомостей про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 . Проте, до 17 жовтня 2025 року приватний виконавець у відповідності до вимог статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" не вчиняв дій щодо перевірки актуального зареєстрованого місця проживання боржника, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження в АСВП. Також у АСВП наявна відповідь Державної прикордонної служби України на запит приватного виконавця від 29 вересня 2025 року, згідно якої ОСОБА_1 10 серпня 2025 року здійснила виїзд з території України. Отже, станом на дату вимоги (29 вересня 2025 року) про доступ до житла та дати виходів виконавця (2 та 15 жовтня 2025 року) за місцезнаходженням квартири, приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Телявському А.М. було відомо, що боржник знаходиться за межами України. Незважаючи на це, приватним виконавцем були складені акти про те, що здійснити опис та арешт майна боржника не виявилося можливим, оскільки доступ до приміщення не був наданий. Установивши, що приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Телявським А.М. не надано суду належних доказів ухилення боржника від виконання судових рішень та перешкоджанню ним у здійсненні виконавчих дій, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.М. про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 . Доводи скаржника про відсутність доказів належного вручення виконавчих документів, надісланих боржнику у 2019 та 2021 роках, з тих підстав, що відстеження поштових відправлень на сайті Укрпошти можливе лише протягом шести місяців колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що документи виконавчого провадження повинні зберігатися у матеріалах виконавчого провадження та фіксуватися в АСВП. З цього приводу слід зазначити, що рекомендовані поштові відправлення 2025 року наявні у матеріалах виконавчого провадження, однак не вручені боржнику, у зв`язку з перебуванням за кордоном. Водночас, у виконавчих провадженнях 2019 та 2021 років підтвердження надсилання виконавчих документів боржнику взагалі відсутні. З урахуванням викладеного, не заслуговують на увагу доводи скаржника про умисне не виконання ОСОБА_1 судових рішень та її обізнаність про наявність відкритого зведеного виконавчого провадження, за яким вона є боржником. Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність порушень при залученні понятих, колегія суддів зазначає наступне. Скаржник стверджує, що обов'язок залучення не менш як двох понятих виникає виключно на стадії фактичного проведення опису та арешту майна боржника, а оскільки 2 і 15 жовтня 2025 року такі дії не відбулися, то відповідний обов`язок, визначений у статті 22 Закону України "Про виконавче провадження", у приватного виконавця не виник. Водночас, такі аргументи приватного виконавця ґрунтуються виключно на звуженому тлумаченні даної норми закону. Так, відповідно до частини 2 статті 22 Закону України "Про виконавче провадження", присутність понятих є обов`язковою, зокрема, у разі відсутності боржника під час вчинення виконавчих дій, пов`язаних із примусовим входженням до житла або іншого володіння особи. У частині 3 статті 22 Закону України "Про виконавче провадження", окрім іншого, визначено, що кількість понятих під час вчинення виконавчих дій не може бути меншою ніж дві особи. Перед початком виконавчих дій виконавець роз`яснює понятим їхні права і обов`язки, про що зазначає в акті. Отже, законом прямо передбачено процесуальні обов`язки виконавця ще до початку виконавчої дії, пов`язаної із примусовим входженням до житла або іншого володіння особи, залучити двох понятих. Таким чином, є безпідставними доводи скаржника, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недотримання приватним виконавцем вимог статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" щодо залучення понятих. Також є безпідставними доводи скаржника про неправильне застосування судом положень частини 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", з огляду на таке. Частина 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника. Аналіз наведеної норми закону вказує на те, що для належного виконання цього обов`язку виконавець має довести не лише факт вчинення окремих виконавчих дій, а й системність та регулярність відповідних дій. Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, обґрунтовано вказав на відсутність доказів такої системності. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано урахував правові висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 18 липня 2018 року в справі № 915/1294/13, 7 серпня 2018 року в справі № 910/25970/14, від 23 серпня 2018 року в справі № 911/167/17 та від 19 серпня 2019 року в справі № 913/438/16, у яких сформульовано загальну правову позицію про те, що виконавець зобов`язаний вживати всіх передбачених законом заходів розшуку майна; такі заходу мають бути системними та повними; висновок про відсутність майна або безрезультатність пошуку є обґрунтованим лише після вичерпання виконавцем наданих йому повноважень. З урахуванням наведеного, є неспроможними доводи скаржника про не коректне застосування судом вказаного правового висновку Верховного Суду. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування ухвали суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою наявним у справі доказам. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Ураховуючи встановлені судом обставини, ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича залишити без задоволення. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 23 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: