Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/6793/25

12.05.26 22-ц/812/683/26 Провадження №22-ц/812/683/26 П О С Т А Н О В А Іменем України 12 травня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарями судового засідання: Лівшенком О.С., Богуславською О.М., Повертайленко Ю.В., за участю: позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Долгової Л.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №489/6793/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Долговою Людмилою Валеріївною, на заочне рішення, яке ухвалив Снігурівський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Соловйова Олексія Валентиновича у приміщенні цього суду 14 січня 2026 року, повне судове рішення складено 15 січня 2026 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав та припинення стягнення аліментів, у с т а н о в и в : У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради, орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав та припинення стягнення аліментів. Позов мотивований тим, що з 17 травня 2014 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 05 квітня 2018 року розірвано. За час перебування в шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу дитина залишилася мешкати разом із батьком за місцем їх реєстрації, з матір`ю дитина більше не жила, лише могла бачитись на декілька днів, оскільки місця постійного проживання у матері на той момент не було. Відповідачка поїхала спочатку в Польщу на заробітки, потім - до м. Києва і ніколи до дитини прихильна не була. Не зважаючи на те, що дитина сторін жила із батьком, відповідачка за судовим наказом Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 квітня 2018 року стягнула із позивача на утримання дитини аліменти в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 лютого 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, але при цьому ніколи сама не утримувала доньку. Після початку збройної агресії військ РФ позивач разом з донькою переїхали до міста Львів у квітні 2022 року, де отримали статус внутрішньо переміщених осіб, дитина перебуває на повному матеріальному забезпеченні позивача. Ще до початку збройної агресії військ РФ відповідачка, зловживаючи спиртними напоями, почала вкрай неналежно відноситись до своїх батьківських обов`язків щодо спільної дитини, матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, практично зовсім не спілкується з нею, не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не цікавиться дитиною. Позивач, в свою чергу, ніколи не перешкоджав відповідачці бачитись із дитиною, хоча вона такого бажання не проявляла. За час короткочасних зустрічей з відповідачкою дитина зазнала суттєвої психологічної травми. Згідно консультативного висновку лікаря психіатра від 22 липня 2025 року у доньки наявні плаксивість, роздратування, кошмарні сни та гострі образи на матір, яка регулярно била її та постійно вживала алкоголь. Крім того, з 2018 року відповідачка проживала у новому зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком - ОСОБА_4 , який розірвано заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2023 року. За рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 10 липня 2024 року відповідачку було позбавлено батьківських прав щодо доньки від другого шлюбу та стягнуто аліменти на утримання цієї дитини. Постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2023 року відповідачку було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184 КУпАП, у зв`язку з невиконанням належним чином обов`язків по догляду та вихованню щодо дитини від другого шлюбу. Посилаючись на викладене, позивач просив суд позбавити відповідачку батьківських прав стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та припинити стягнення з нього аліментів відповідно до судового наказу Корабельного районного суду міста Миколаєва від 02 квітня 2018 року у справі №488/580/18, а також відкликати з дня набрання судовим рішенням законної сили цей судовий наказ. В судовому засіданні представник позивача позов підтримала в повному обсязі. Відповідачка відзиву на позовну заяву не надавала, в судове суду першої інстанції засідання не з`явилася. Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 листопада 2025 року замінено третю особу - службу у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради на службу у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради та ухвалою того ж суду від 04 грудня 2025 року останню замінено на служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради. Заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 14 січня 2026 року позовні вимоги задоволенні частково. Припинено стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 лютого 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, встановлених судовим наказом Корабельного районного суду міста Миколаєва від 02 квітня 2018 р. у справі № 488/580/18. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211 грн 20 коп. судового збору. Рішення суду мотивовано тим, що з метою захисту якнайкращих інтересів дитини доцільним буде збереження її зав`язків із матір`ю. Позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачем не доведено, а тому розрив з матір`ю сімейних відносин не буде відповідати інтересам дітей. Посилання позивача на судове рішення, яким відповідачку позбавлено батьківських прав відносно іншої дитини від іншого шлюбу та притягнення до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків, суд вважав таким, що саме по собі не є автоматичною підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно спільної з позивачем дитини, а тому дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав відповідачки у даному випадку є не доцільним та таким, що не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Долгова Л.В. просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, ухвалено внаслідок неповного з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Так, на думку адвоката, суд у цій справі не врахував, що рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 10 липня 2024 року відповідачку вже було позбавлено батьківських прав відносно молодшої дитини ОСОБА_6 , 2018 року народження. У вказаному рішенні, містяться факти, які характеризують відповідачку, тому доказування не потребують. Відповідно до характеристики, виданої старостою Райгородської сільської ради 13 березня 2024 року, за роки проживання в с. Червоне Гайсинського району (з квітня 2022 року), відповідачку охарактеризовано виключно з негативного боку. Тобто, фактично, коли почалася військова агресія російської федерації, відповідачка з новою родиною в квітні 2022 року переїхала до с. Червоне Гайсинського району Вінницької області і не цікавилася життям старшої доньки ОСОБА_7 , яка проживала в Корабельному районі міста Миколаєва. Дитина разом із позивачем весь час сиділи в підвалі до тих пір, поки не вирішили евакуюватися. Крім того, постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2023 року у справі №930/2672/23 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184 КУпАП, у зв`язку з неналежним виконанням обов`язку по догляду та вихованню доньки ОСОБА_6 . Проте, судом не взято до уваги вище зазначені обставини, як і висновок органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, в якому зазначено, що була з`ясована думка малолітньої ОСОБА_3 щодо ставлення до своєї матері. Суд вважав, що вказаний висновок носить лише рекомендаційний характер. Представник зауважує, що суд також не врахував думку дитини ОСОБА_7 , яка боїться матері, фактично не знає її, бо з раннього дитинства виховувалася лише батьком, а мати нанесла дитині непоправну травму, коли ще мешкаючи в м. Миколаєві, брала її на день-два, водила її по барам, била її та ображала, від побиття в дитини на тілі є шрами, що підтверджується довідкою (консультаційний висновок лікаря психіатра від 22 липня 2025 року), яка долучена до матеріалів справи та, в якій зазначено, що ОСОБА_7 має плаксивість, роздратування, кошмарні сни та гострі образи на матір, які батько лікував. На думку адвоката, це свідчить про дуже тісний зв`язок із батьком та негативне відношення до матері. Також в матеріалах справи є докази того, що саме позивач постійно проживав з донькою, виховував і піклувався про доньку, доглядав і утримував її, що підтверджується свідками ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а відповідачка самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, грошових коштів на утримання та проживання доньки з 2018 року позивачу не надавала, не працювала, що встановлено рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 10 липня 2024 року. ОСОБА_10 вважає, що зв`язок доньки із матір`ю давно втрачений та не може бути відновлений. Представник позивача наголошує, що відповідачка є асоціальною, не працює, зловживає алкоголем і не бажає ставати на шлях виправлення, проте суд першої інстанції таке не врахував. Думка суду, що відповідачка має асоціальне життя через збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї, не підтверджена доказами. Наразі дитина залишається без батьківського піклування, оскільки батька призвали служити в Збройних Силах України, а матір дитину свідомо не забрала. Однак, якщо матір буде позбавлена батьківських прав, батько зможе звільнитися з військової служби і продовжити виховання дитини самотужки, як він робив це всі ці роки, починаючи з 2018 року. Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, його представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав. З огляду на зміст вимог апеляційної скарги рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав. Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частиною 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає таким вимогам закону. Як убачається з матеріалів справи, з 17 травня 2014 року позивач та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 квітня 2018 року (том 1, а.с. 15-16). У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про її народження (том 1, а.с. 12). Судовим наказом № 488/580/18 Корабельного районного суду міста Миколаєва від 02 квітня 2018 року було стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідачки аліменти на утримання доньки ОСОБА_7 у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 50% розміру прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 лютого 2018 року і до досягнення дитиною повноліття (том 1, а.с. 17). За повідомленням начальника Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві від 29 липня 2025 року № 102320 станом на 29 липня 2025 року відкриті виконавчі провадження про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на виконанні у відділі не перебувають (том 1, а.с. 18). Відповідачка у зв`язку з реєстрацією шлюбу 19 червня 2018 року з ОСОБА_4 змінила прізвище з « ОСОБА_11 » на « ОСОБА_12 », що підтверджується інформацією з повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00054970742 від 26 листопада 2025 року (том 1, а.с. 116-118). Місце проживання позивача разом з донькою ОСОБА_7 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . Фактичне місце проживання/перебування позивача з донькою зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідним записом в паспорті позивача (том 1, а.с. 9), довідкою про реєстрацію місця проживання дитини (том 1, а.с. 13) та довідками від 19 квітня 2022 року про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб (том 1, а.с. 11, 14). Відповідно до копії заяви про видачу акту про проживання від 12 серпня 2025 року, що позивач разом з донькою проживав за адресою: АДРЕСА_3 , з 2022 року по 23 червня 2025 року (том 1, а.с. 21). За інформацією з Єдиного державного демогафічного реєстру відповідачка значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_4 (том 1, а.с. 36). Позивач працевлаштований в ТзОВ «Західно-український гольф та кантрі клуб» з 21 березня 2024 року, обіймає посаду закрійника. Його дохід за період з 01 січня 2025 року по 30 червня 2025 року склав 141394,06 грн, що підтверджується довідкою зазначеного товариства від 12 серпня 2025 року (том 1, а.с. 24). 23 червня 2025 року позивач призваний на службу до Збройних Сил України до військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить повідомлення начальника Центрального управління персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_4 від 12 грудня 2025 року № 116/2/2/114336 (том 1, а.с. 178). Згідно характеристики, виданої директором середньої загальноосвітньої школи № 27 міста Львова імені героя Небесної Сотні ОСОБА_13 , донька сторін навчається у вказаному закладі з 14 липня 2023 року. За час навчання зарекомендувала себе як здібна, розумна дитина. Має високі досягнення у навчанні, є учасником учнівського самоврядування класу, бере активну участь у позаурочному житті класу. Дуже дружня, добра дитина, по товариськи відноситься до усіх дітей у класі, має лідерські здібності. Батько бере активну участь у житті класу, допомагає у організації позакласних заходів, регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться життям дитини, забезпечує відвідування навчальних екскурсій, організовує правильне проведення вільного часу, моніторить поводження дитини в мережі Інтернет та інформаційну гігієну, забезпечує високий рівень навчання дитини. Мати, зі слів батька, із дитиною не спілкується, з сім`єю не проживає, у вихованні дитини участі не бере. З класним керівником на зв`язок не виходила, на батьківські збори не з`являлася (том 1, а.с. 23). Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Стаття 9 Конвенція про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилався на те, що вона ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, зокрема вона не бере участі у вихованні та догляді за донькою. Дитини сторін перебуває на утриманні та забезпеченні батька. Отже, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивач визначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України. Відмовляючи у позові, суд виходив з того, що докази, які були надані позивачем, не доводять винної поведінки матері та свідомого нехтування нею своїми обов`язками, та те що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей. Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19). Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, також у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки та, якщо це доречно, відновити сімейні стосунки. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13). Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 27 Конвенції про права дитини Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21. У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї. У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58). У постанові від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24 (провадження № 61-17253св24) Верховий Суд вказав, що «за загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача. Водночас, якщо з моменту проживання дитини з одним із батьків пройшов значний період часу, інтереси дитини в такому разі можуть превалювати над інтересом того з батьків, який бажає відновити сімейні відносини зі своєю дитиною». Тобто повторна та тривала нездатність виконувати батьківські обов`язки, нехтування ними, призводить до того, що дитина залишається без батьківського піклування, контролю чи допомоги, необхідних для її фізичного чи психічного благополуччя, а умови та причини нездатності виконувати батьківські обов`язки чи їх нехтування неможливо усунути. На підтвердження цього заявником мають бути надані належні, достовірні та достатні докази. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та поведінки учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22). Судом першої інстанції встановлено, що малолітня донька сторін ОСОБА_3 після розірвання шлюбу батьків, проживає разом з батьком. З квітня 2022 року, після повномасштабного вторгнення військ рф через загрозу обстрілів за постійним місцем проживання (місто Миколаїв) позивач разом із донькою виїхали до міста Львів, де останній працевлаштувався та винаймає житло, дитина навчається у школі. Мати дитини ОСОБА_2 у 2018 року зареєструвала шлюб з іншим чоловіком - ОСОБА_4 , який розірваний заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2023 року. Від цього шлюбу У ОСОБА_2 народилася друга донька. Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 10 липня 2024 року відповідачку було позбавлено батьківських прав щодо доньки від другого шлюбу та стягнуто аліменти на утримання цієї дитини. Постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2023 року відповідачку було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184 КУпАП, у зв`язку з невиконанням належним чином обов`язків по догляду та вихованню щодо дитини від другого шлюбу (том 1, а.с. 83-88). Позивач наполягає на тому, що ОСОБА_2 тривалий час, ще до початку збройної агресії неналежно ставиться до виконання батьківських обов`язків щодо доньки ОСОБА_7 , майже не спілкується з нею, життям дитини не цікавиться, матеріально не забезпечує. Згідно консультативного висновку лікаря-психіатра ОСОБА_14 від 22 липня 2025 року щодо пацієнта ОСОБА_15 зі слів останньої вона останні три роки з матір`ю не бачилась, проживає з батьком, якого забрали служити; приїхали до тітки гостювати, але мама, дізнавшись, «зробила скандал», викликала поліцію, раніше, до розлучення мама її била У дитини скарги на плаксивість, різку роздратування, кошмарні сни та гострі образи (том 1, а.с. 22). Згідно акту обстеження умов за місцем проживання позивача ОСОБА_1 від 27 жовтня 2025 року (том 2., а.с. 22), складеного працівником відділу «Служба у справах дітей Залізничного району» Управління «Служба у справах дітей ДГП ЛМР», сімейним лікарем, інспектором СЮП ВП ЛРУП №2, встановлено що квартира АДРЕСА_5 складається з двох кімнат, кухні, коридору та вигод. Квартира умебльована та облаштована необхідною побутовою технікою. ОСОБА_16 має окреме спальне місце, стіл для виконання домашнього завдання, шафу для зберігання одягу. Дитина проживає з цивільною дружиною батька ОСОБА_17 , забезпечена одягом та взуттям згідно віку та сезону. Наказом Управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 29 жовтня 2025 року № 575 малолітня ОСОБА_3 перебуває на обліку у відділі «служба у справах дітей Залізничного району» дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт дітей, позбавлених батьківського піклування, як дитина, яка залишилась без батьківського піклування, її тимчасово влаштовано в сім`ю ОСОБА_17 за адресою: АДРЕСА_6 (том 2, а.с. 21). Відповідно до частини 4-6 статті 194 СК України при розгляді судом спорів, зокрема щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Орган опіки та піклування - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради надала висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_12 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а.с. 160-162). Такий висновок орган опіки та піклування обґрунтував, окрім зазначених судом вище обставин щодо тривалого нехтування матір`ю дитини виконанням батьківських обов`язків, перебуванням батька дитини на службі у Збройних Силах України, влаштуванням проживання дитини тимчасово в сім`ю цивільної дружини позивача - ОСОБА_17 , думкою дитини ОСОБА_16 , яка не бажає спілкуватися з матір`ю, оскільки остання не цікавиться її життям, навчанням, не телефонує, часто ображала її, вживала алкоголь, дитина не бажає проживати з матір`ю та бажає жити з батьком. З урахуванням викладених обставин справи, які підтверджені доказами, колегія суддів суду погоджується з висновками органу опіки та піклування про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 2014 року народження, оскільки вона не піклується тривалий час (з 2018 року) про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкується з донькою, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність винної поведінки матері та доказів свідомого нехтування нею своїми обов`язками. Докази того, що після розлучення з батьком дитини у 2018 році, вона проявляла інтерес до спілкування з донькою, у матеріалах справи відсутні. Відповідачка не вчинила належних дій для здійснення своїх батьківських прав та обов`язків. На думку суду, ОСОБА_2 могла і повинна була усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з дитиною, враховуючи її вік станом на 2018 рік, коли її контакт з матір`ю фактично припинився, може призвести до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від неї. Саме бездіяльність відповідачки призвела до розриву зв`язків між нею і донькою ОСОБА_7 і, таким чином, сформувала думку дитини проти неї. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин між донькою та матір`ю, що є найважливішою складовою поняття «сімейне життя», протягом тривалого часу, що передували прийняттю судом апеляційної інстанції постанови, у суду відсутні підстави вважати, що анулювання юридичного зв`язку між ними негативно вплинуло на ці відносини. Доказів протилежного матеріали справи не містить. Отже, позбавлення відповідачки батьківських прав відносно дитини не суперечить інтересам останньої, яка висловила перед органом опіки та піклування своє ставлення до матері, посилаючись на відсутність відповідачки в її житті та невиконання нею батьківських обов`язків. Не свідчить про протилежне встановлений судом першої інстанції той факт, що після мобілізації батька дитини позивача у справі відповідачки, дізнавшись про таке, приїхала та намагалася забрати дитину проживати з нею, однак донька не захотіла з нею жити та відмовилася їхати. Дані обставини лише підтверджують глибину сепарації у відносинах між дитиною та її матір`ю. Доказів намагання ОСОБА_2 налагодити відносини з донькою відповідачка суду не надавала. Будь-яких доказів, що мати намагалася зустрітися з донькою, хоча б після звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, та налагодити з нею зв`язок матеріали справи не містять. Крім того, матеріали справи не містять доказів, що відповідачка зверталася за допомогою до органів опіки та піклування чи судів для організації доступу та контактів з донькою. Також не ґрунтується на наявних у справі доказах і висновок суду про те, що поведінка відповідачки відносно дитини може бути пов`язана зі збігом життєвих обставин, які склалися навколо неї: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб, тощо. При цьому колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 повідомлялась як органом опіки та піклування, так і судами першої та апеляційної інстанцій про вирішення питання позбавлення її батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_7 , натомість жодного разу ні на засідання органу опіки та піклування, ні в судові засідання не з`явилася, заперечень проти позбавлення батьківських прав, а також пояснень своєї поведінки як матері суду не надавала. Апеляційний суд додатково встановив, що згідно відповіді № 2624042 від 20 квітня 2026 року щодо отримання інформації з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери ОСОБА_2 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа в с. Новомихайлівське Первомайського району Миколаївської області (том 2, а.с. 50). За цією адресою їй було направлено та отримано повідомлення про дату чергового судового засідання, натомість в судове засідання відповідачка не з`явилася. Така поведінка свідчить про байдуже ставлення ОСОБА_2 як до своєї доньки ОСОБА_7 , так і до своєї долі як матері цієї дитини. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, окрім наведеного, залишив поза увагою, що на день ухвалення рішення у справі дитина ОСОБА_16 визнана такою, що наказом Управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 29 жовтня 2025 року № 575 перебуває на обліку дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт дітей, позбавлених батьківського піклування, як дитина, яка залишилась без батьківського піклування, та її тимчасово влаштовано в сім`ю ОСОБА_17 , яка не є її родичкою (том 2, а.с. 21). За таких обставин колегія суддів вважає доведеним належними доказами наявність передбачених пунктом 2 частини першої статті 164 СК України підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_16 2014 року народження, а тому приймає доводи апеляційної скарги, яка підлягає задоволенню. Враховуючи, що при ухваленні рішення суд неповно встановив обставини справи, дав неналежну оцінку наявним у справі доказам, помилково застосував норми матеріального права, що регулюють сімейні відносини, рішення суду необхідно скасувати на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав відповідачки та ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог. Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). Оскільки рішення суду в оскаржуваній частині скасовано, ухвалено нове про задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав, наявні передбачені законом підстави для розподілу судових витрат, які в цій справі покладаються на відповідачку. Тому з неї на користь позивача слід стягнути сплачений останнім судовий збір в судах першої та апеляційної інстанцій - 3027 грн. 80 коп. (1211,2 грн. + 1860,8 грн.). Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Долговою Людмилою Валеріївною, задовольнити. Заочне рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 14 січня 2026 року в частині відмови у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасувати, ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав задовольнити. Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , батьківських прав стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 3027 грн. 80 коп. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська _______________________________________ Повна постанова складена 18 травня 2026 року