Ухвала КЦС ВС № 644/247/26

УХВАЛА 18 травня 2026 року м. Київ справа № 644/247/26 провадження № 61-6519ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «УКРСИББАНК» про захист прав споживачів, ВСТАНОВИВ: У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до акціонерного товариства «УКРСИББАНК» (далі - АТ «УКРСИББАНК»), в якому просив суд: - визнати протиправними дії АТ «УКРСИББАНК» щодо блокування рахунків позивача та обмеження його права на розпорядження власними коштами; - зобов`язати АТ «УКРСИББАНК» відновити доступ позивача до його рахунків та усунути будь-які перешкоди у розпорядженні грошовими коштами; - стягнути з АТ «УКРСИББАНК» на його користь майнову шкоду (збитки) у сумі 42 353,00 грн, що є еквівалентом 1 000,00 доларів США за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день виникнення обов`язку з відшкодування шкоди, спричиненого порушенням зобов`язань за розпискою внаслідок дії банку; - стягнути з АТ «УКРСИББАНК» на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн. Також, ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом зобов`язання АТ «УКРСИББАНК» тимчасово забезпечити позивачу можливість здійснення видаткових касових операцій за рахунком № (IBAN) на загальну суму не більше 30 000,00 грн. Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 19 січня 2026 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 31 березня 2026 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану одночасно із поданням позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «УКРСИББАНК» про захист прав споживача, залишено без задоволення. Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 09 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «УКРСИББАНК» про захист прав споживача задоволено частково. Визнано протиправними дії АТ «УКРСИББАНК» щодо блокування рахунків ОСОБА_1 . Зобов`язано АТ «УКРСИББАНК» відновити доступ ОСОБА_1 до його рахунків № НОМЕР_1 «в гривні», № НОМЕР_2 «в євро» та усунути перешкоди у розпорядженні грошовими коштами на рахунках. У частині вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовлено. Стягнуто з АТ «УКРСИББАНК» судовий збір на користь держави в сумі 1 331,20 грн. На вказане рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 09 березня 2026 року, ОСОБА_1 та АТ «УКРСИББАНК» подали апеляційні скарги. Ухвалами Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року відкрито провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та АТ «УКРСИББАНК» на рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 09 березня 2026 року та справа призначена до апеляційного розгляду. ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подав заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходів до забезпечення позову та зобов`язати на період розгляду справи забезпечити йому можливість здійснення видаткових операцій за рахунком № НОМЕР_1 у межах суми не більше 32 500,00 грн на кожен календарний місяць. Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що АТ «УКРСИББАНК» обмежено доступ позивача до банківського рахунку № НОМЕР_1 , на якому згідно з випискою від 21 квітня 2026 року знаходяться власні кошти ОСОБА_1 у розмірі 80 792,80 грн, при цьому операції по рахунку обмежені з 27 грудня 2025 року. Зазначає, що він проживає у прифронтовому м. Харкові та є батьком багатодітної сім`ї. У зв`язку з обмеженням доступу до рахунку позбавлений можливості користуватися власними коштами, що призводить до неможливості здійснення платежів, у тому числі при придбанні продуктів харчування та лікарських засобів. Невжиття заходів забезпечення позову спричиняє триваюче порушення прав позивача та істотно ускладнює ефективний судовий захист, оскільки негативні наслідки мають щоденний характер і не можуть бути повністю усунуті рішенням суду в майбутньому. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «УКРСИББАНК» про захист прав споживачів залишено без задоволення. Залишаючи без задоволення заяву про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що доказів, що незабезпечення позову шляхом надання позивачу можливості здійснення видаткових операцій за рахунком № НОМЕР_1 у межах суми не більше 32 500,00 грн на кожен календарний місяць унеможливіть або утруднить виконання рішення суду, матеріали справи не містять. 09 травня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 травня 2026 року (надійшла до суду 14 травня 2026 року), в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить суд скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції формально навів норму частини другої статті 149 ЦПК України, однак фактично звів критерії забезпечення позову виключно до питання можливості виконання майбутнього судового рішення. Вказує, що суд апеляційної інстанції фактично не застосував критерій «ефективного захисту», прямо передбаченого частиною другою статті 149 ЦПК України. Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши зміст судового рішення, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». У постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду (пункти 46-47) зазначила, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Суд апеляційної інстанції встановив, що між сторонами виник спір щодо визнання протиправними дій АТ «УКРСИББАНК» щодо блокування рахунків позивача та обмеження його права на розпорядження власними коштами, зобов`язання відновити доступ до його рахунків та усунення будь-які перешкод у розпорядженні грошовими коштами, відшкодування майнової шкоди в сумі 42 353,00 грн, що є еквівалентно 1 000,00 доларів США, за курсом НБУ на день виникнення обов`язку з відшкодування шкоди, спричиненої порушенням зобов`язання, а також відшкодування з АТ «УКРСИББАНК» моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн. Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 09 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії АТ «УКРСИББАНК» щодо блокування рахунків ОСОБА_1 . Зобов`язано АТ «УКРСИББАНК» відновити доступ ОСОБА_1 до його рахунків № НОМЕР_1 «в гривні», № НОМЕР_2 «в «євро» та усунуто перешкоди у розпорядженні грошовими коштами на рахунках. В частині вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Верховний суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Суд апеляційної інстанції вірно виснував, що жодних доказів того, що незабезпечення позову шляхом надання позивачу можливості здійснення видаткових операцій за рахунком № НОМЕР_1 у межах суми не більше 32 500,00 грн на кожен календарний місяць унеможливіть або утруднить виконання рішення суду, матеріали справи не містять. Відповідно до вимог абзацу шостого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Обґрунтування касаційної скарги за своїм змістом є доводами заявника по суті позовних вимог, що не є предметом касаційного оскарження. Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду, правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з вимогами статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення та зводяться до переоцінки доказів та невірного трактування заявником норм законодавства, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «УКРСИББАНК» про захист прав споживачів відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник Ю. В. Черняк