Постанова 4855 № 640/9762/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9762/22 Головуючий у 1 інстанції: Смагар С.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Аліменка В.О. Безименної Н.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по 15 липня 2022 року - день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 31.08.2018 року без урахування податків та зборів. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 8000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2019 по 28.09.2022 (без урахування обов`язкових платежів та податків). В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю, зобов`язати СБУ нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 01.09.2018 по 14.07.2022 у сумі 852039 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 117 КЗпП України, оскільки, встановивши факт несвоєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні, безпідставно не стягнув середній заробіток за весь період затримки. Апелянт зазначає, що стаття 117 КЗпП України має імперативний характер та не надає суду дискреційних повноважень щодо зменшення розміру компенсації з мотивів справедливості, розумності чи співмірності. При цьому, апелянт наголошує, що спір про розмір належних йому сум був остаточно вирішений судовими рішеннями на його користь, а тому суд першої інстанції не мав правових підстав для застосування частини другої статті 117 КЗпП України та зменшення суми відшкодування. Апелянт стверджує, що суд першої інстанції неправомірно визначив до стягнення лише 8000 грн, незважаючи на встановлений період затримки розрахунку тривалістю 1413 календарних днів. Крім того, апелянт посилається на чинну редакцію статті 117 КЗпП України, відповідно до якої, законодавцем встановлено обмеження відповідальності роботодавця строком не більш як за шість місяців, та зазначає, що навіть за умови застосування такого обмеження сума компенсації є значно більшою за визначену судом першої інстанції. Апелянт також зазначає, що судом помилково враховано принцип співмірності та застарілу практику Верховного Суду, без урахування чинної редакції статті 117 КЗпП України після внесення змін Законом №2352-IX. 10 червня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Служби безпеки України надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції. 13 червня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу з наказу Служби безпеки України від 31.08.2018 №1136-ОС, ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2022 року №640/27355/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Служби безпеки України щодо не виплати ОСОБА_1 індексації доходів (грошового забезпечення) в період з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2018 року. Зобов`язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 31 серпня 2018 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року. В решті позовних вимог відмовлено. 14 червня 2022 року Службою безпеки України було здійснено добровільне виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва за справою № 640/27355/21 від 25.01.2022 року та зараховано ОСОБА_1 на особистий рахунок 4 798,50 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2022 року у справі №640/17807/21 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Зобов`язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. 15 липня 2022 року Службою безпеки України було здійснено добровільне виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2022 року в справі № 640/17807/21 та зараховано ОСОБА_1 на особистий рахунок 34 374, 61 грн. Не погоджуючись з невиплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома). За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Відтак, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України. Статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Таким чином, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Як вбачається з матеріалів справи, згідно витягу з наказу Служби безпеки України від 31.08.2018 №1136-ОС, ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас. Водночас, остаточний розрахунок при звільненні Службою безпеки України проведено з позивачем 15 липня 2022 року. Колегія суддів зазначає, що індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, які були виплачені позивачу на виконання судових рішень у справах №640/27355/21 та №640/17807/21, є складовими належних позивачу при звільненні виплат, право на отримання яких виникло у нього на момент звільнення з військової служби. Та обставина, що відповідні суми були нараховані та виплачені на виконання судових рішень не змінює їх правової природи як сум, що підлягали виплаті позивачу у день звільнення. Отже, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв`язку з несвоєчасним проведенням відповідачем остаточного розрахунку з позивачем при звільненні, а тому, до таких правовідносин підлягають застосуванню положення статті 117 КЗпП України, які визначають відповідальність роботодавця за невиплату у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, усіх належних працівникові сум при звільненні. Так, Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, законодавцем було змінено правове регулювання спірних правовідносин та викладено статтю 117 КЗпП України у новій редакції, відповідно до якої, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, оскільки, при вирішенні зазначеного питання судом першої інстанції було неповно з`ясовано характер правового регулювання спірних правовідносин після внесення змін до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX та, як наслідок, неправильно застосовано норми матеріального права. Так, суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про наявність у позивача права на компенсацію, передбачену статтею 117 КЗпП України, та встановивши факт несвоєчасного проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні, водночас, при визначенні розміру відповідальності відповідача фактично застосував підхід, сформований судовою практикою за попередньої редакції статті 117 КЗпП України, яка діяла до внесення змін Законом №2352-IX та не містила будь-якого законодавчого обмеження періоду відповідальності роботодавця. Слід зазначити, що відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України, має триваючий характер, оскільки, обов`язок роботодавця провести повний розрахунок із працівником при звільненні не припиняється до моменту фактичного виконання такого обов`язку. Відтак, правовідносини щодо відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні існують протягом усього часу невиконання роботодавцем обов`язку, встановленого статтею 116 КЗпП України. За таких обставин, колегія суддів вважає, що при вирішенні спору щодо визначення розміру відповідальності відповідача підлягає застосуванню саме редакція статті 117 КЗпП України, чинна після 19.07.2022, оскільки, на момент вирішення питання про обсяг відповідальності роботодавця діяло нове нормативне регулювання, яким законодавець прямо встановив граничний строк відповідальності у вигляді середнього заробітку не більш як за шість місяців. При цьому, колегія суддів враховує, що внесення змін до статті 117 КЗпП України було спрямоване на законодавче врегулювання питання співмірності відповідальності роботодавця за затримку проведення розрахунку при звільненні та забезпечення балансу між інтересами працівника і роботодавця. На відміну від попередньої редакції статті 117 КЗпП України, яка не містила будь-яких часових обмежень та фактично допускала стягнення середнього заробітку за необмежений період часу, чинна редакція цієї норми прямо встановлює максимальний строк, за який може бути стягнуто відповідну компенсацію. Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та зменшив розмір середнього заробітку до 8000 грн, виходячи із принципів співмірності, справедливості та пропорційності. Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає, що такий підхід не враховує суттєвих змін у законодавчому регулюванні спірних правовідносин, внесених Законом №2352-IX, яким законодавець фактично врегулював питання співмірності відповідальності роботодавця на нормативному рівні. Так, аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Також, необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню. Водночас, із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме, шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями. Таким чином, законодавець уже самостійно визначив межі пропорційності та співмірності відповідальності роботодавця, встановивши граничний строк, за який може бути стягнуто середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні. Отже, після набрання чинності Законом №2352-IX законодавець безпосередньо врегулював питання співмірності відповідальності роботодавця, встановивши у статті 117 КЗпП України граничний строк такої відповідальності - не більш як за шість місяців. Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції, визначаючи до стягнення на користь позивача 8000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, фактично не застосував положення чинної редакції статті 117 КЗпП України у спосіб, передбачений законом, оскільки, не здійснив належного розрахунку суми компенсації у межах встановленого законодавцем шестимісячного строку відповідальності, а натомість повторно застосував критерії співмірності та пропорційності, які вже були враховані законодавцем при внесенні змін до зазначеної норми. У зв`язку з наведеним, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції безпідставно не врахував положення чинної редакції статті 117 КЗпП України, якою прямо встановлено максимальний шестимісячний строк відповідальності роботодавця, та неправильно визначив розмір компенсації без здійснення її розрахунку у межах такого строку. Також, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що навіть за умови застосування передбаченого законом шестимісячного обмеження розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є значно більшим за суму, визначену судом першої інстанції. Водночас, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги в частині необхідності стягнення середнього заробітку за весь період затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні з 01 вересня 2018 року по 14 липня 2022 року у сумі 852 039 грн, оскільки, такі доводи не враховують чинне, після 19.07.2022, нормативне регулювання статті 117 КЗпП України, яким законодавець прямо обмежив максимальний строк відповідальності роботодавця періодом не більш як шість місяців. Отже, у даному випадку, належним способом застосування статті 117 КЗпП України є визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні саме у межах встановленого законом шестимісячного строку. При цьому, колегія суддів враховує, що визначення розміру відшкодування у межах шестимісячного строку, прямо передбаченого статтею 117 КЗпП України, забезпечує належний баланс між правом позивача на отримання компенсації у зв`язку із несвоєчасним проведенням остаточного розрахунку при звільненні та принципом правової визначеності, оскільки обсяг відповідальності відповідача визначається безпосередньо положеннями закону. Матеріали справи свідчать, що відповідно до довідки Фінансово-економічного управління СБУ від 04.04.2025 № 21/2-1202, середньомісячне грошове забезпечення позивача нараховане за період липень - серпень 2018 року склало 37 390 грн. 80 коп. (а.с. 88). Єдиним нормативним актом, який визначає порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100). Згідно з пунктом 1 Порядку №100, цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: вимушеного прогулу, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 603,08 грн. (37390,80 : 62 календарні дні). Колегія суддів виходить з того, що шестимісячний строк у межах спірних правовідносин становить 186 календарних днів, а тому розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється шляхом множення середньоденного грошового забезпечення позивача на кількість календарних днів у межах встановленого законом шестимісячного строку. З огляду на викладене, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить: 603,08 грн Ч 186 календарних днів = 112 172 (сто дванадцять тисяч сто сімдесят дві) грн. 88 коп. Отже, саме такий розмір компенсації відповідає вимогам чинної редакції статті 117 КЗпП України, оскільки визначений у межах прямо встановленого законом шестимісячного строку відповідальності роботодавця та обчислений, виходячи із встановленого матеріалами справи середньоденного розміру грошового забезпечення позивача. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно визначено суму середнього заробітку позивача за затримку розрахунку при звільненні, а тому, рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення наступного змісту: «Стягнути зі Служби безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська 33, ЄДРПОУ 00034074) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 112 172 (сто дванадцять тисяч сто сімдесят дві) грн. 88 коп. (без урахування обов`язкових платежів та податків)». В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року слід залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Згідно ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції частково не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права частково призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає зміні. Відповідно до частини першої статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення наступного змісту: «Стягнути зі Служби безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська 33, ЄДРПОУ 00034074) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 112 172 (сто дванадцять тисяч сто сімдесят дві) грн. 88 коп. (без урахування обов`язкових платежів та податків)». В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Аліменко В.О. Безименна Н.В.