Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/13301/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/13301/23 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів Губської Л.В., Епель О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: 21.04.2023 до Київського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України (надалі - СБУ), в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність СБУ щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.08.2020 по 31.01.2023 включно; зобов`язати СБУ нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.08.2020 по 31.01.2023 включно. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач при звільнення позивача 10.08.2020 в порушення положень Закону України «Про соціальний статус військовослужбовців та членів їх сімей» та статті 116 Кодексу законів про працю України не здійснив з позивачем повний розрахунок, а саме не сплатив індексацію грошового забезпечення. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 позовні вимоги задоволено частково: стягнув зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.08.2020 по 19.12.2022 включно у розмірі 186204,16 грн. з відрахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволені інших позовних вимог відмовлено. Приймаючи таке рішення суд першої інстанції виходив з того, позовні вимоги ґрунтуються на нормі закону, статті 117 КЗпП України. Щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, суд першої інстанції прийняв до уваги правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, щодо можливості зменшення сум, тому враховуючи дату подачі цього позову 01.03.2023, тобто більш ніж через 2,5 роки після звільнення зі служби, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача суми 186204,16 грн. Проте, позивач рішення суду в частини відмовлених позовних вимог не оскаржив. Апеляційну скаргу подано відповідачем, в якій наголошено на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та просить скасувати його та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що доводи позивача є безпідставними з огляду на нерозповсюдження дії положень Кодексу законів про працю України на військовослужбовців і пояснює, що відповідно до положень Бюджетного кодексу України видатки, зокрема і на інші види заохочень, здійснюються у межах бюджетних асигнувань на заробітну плату, затверджених для бюджетних установ у кошторисах, тому СБУ як бюджетна організація може використовувати грошові кошти лише у відповідності до їх цільового призначення. Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому наголошує на правильності висновків суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. З огляду на статтю 311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану опублікованих Радою Суддів України 02.03.2022 процесуальні строки за можливістю продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Обставини справи. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за наказом голови СБУ від 10.08.2020 №1042-ОС/дск позивача звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «в» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключивши зі списків особового складу з 12.08.2020. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2023 у справі №640/33259/21 зобов`язано СБУ нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, із застосуванням січня 2008 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та урахуванням Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Випискою з особового рахунку позивача підтверджено зарахування 31.01.2023 коштів від СБУ з відміткою про добровільне виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2023 №640/33259/21 у розмірі 84638,95 грн. Вищенаведені обставини підтверджені належними, достатніми та допустимим доказами, і не є спірними. Нормативно-правове обґрунтування. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статтей 1 та 2 Закон України «Про Службу безпеки України», це є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України та на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про Службу безпеки України» систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України. Частиною 1 статті 19 Закону України «Про Службу безпеки України» передбачено, що кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки України затверджується Головою Служби безпеки України. Частина 1 статті 20 Закону України «Про Службу безпеки України» визначає, що умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Статтею 21 цього Закону передбачено, що трудові відносини працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, регулюються законодавством України про працю. Частиною 4 статті 27 цього ж Закону, визначено, що соціальний захист працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю. Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (тут і далі - КЗпП України, в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби та виключення зі списків особового складу) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Висновки. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що у своєму рішенні від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України. Аналогічний правовий висновок було викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17, а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19. Суд першої інстанції керуючись вказаними нормами закону та приймаючи до уваги наведену судову практику робить висновок, що відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року. Тобто, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Тобто, суд першої інстанції правильно зазначає, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього. Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. Проте, період починаючи з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, тобто до 19 грудня 2022 року. Крім того, такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23. Наводячи розрахунок, а саме розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, це період з 13.08.2020 по 18.07.2022, та дату звернення позивача до суду з цим позовом 01.03.2023, суд першої інстанції вираховує, що сума індексації грошового забезпечення становить 84638,95 грн., яку колегія суддів вважає, що було обраховано правильно. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта не заслуговують уваги, наведені судом першої інстанції висновки є правильними. Щодо всіх інших доводів апелянта колегія суддв наголошує, що враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апелянта не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 р. - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263, п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Колегія суддів: О.В. Карпушова Л.В. Губська О.В. Епель