Постанова 4855 № 640/9632/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий суддя у першій інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Епель О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 року Справа № 640/9632/20 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г., за участю секретаря Сакевич Ж.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Митрохіна Є.О., представників відповідача Рижака Ю.В., Дмуховської Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 та Служби безпеки України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : Історія справи. 29 квітня 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Служби безпеки України (далі - Відповідач) про: - визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби; - стягнути з Відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2020 по 13.04.2020 у розмірі 132164,64 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо несвоєчасного проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби; - стягнуто зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10480,14 грн. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, додаткової відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні не в день звільнення Позивачки сторонами визнана та підтверджена наявними в матеріалах справи доказами. При цьому, суд зазначив, що зважаючи на відсутність належних, допустимих і достовірних доказів відсутності вини Відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем, право Позивачки на отримання на підставі вимог статті 117 Кодексу законів про працю України середнього заробітку є обґрунтованим. Разом з тим, суд вказав, що заявлена Позивачкою сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення, виходячи з принципу пропорційності, підлягає зменшенню. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Позивачка та Відповідач подали апеляційні скарги. Позивачка у своїй скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити її позов у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції Апелянтка зазначає, що Відповідачем не спростовано факту виплати їй одноразової грошової допомоги при звільнення в розмірі 275 776,25 грн із затримкою на 33 дні, що мало бути враховано, на переконання Апелянтки, судом при визначенні суми компенсації. При цьому, Апелянтка вказує, що законодавством чітко передбачено необхідність виплати саме середнього заробітку в разі затримки розрахунку при звільненні, а не частини такого заробітку. Відповідач у своїй скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування своєї правової позиції Апелянт зазначає, що Позивачка проходила військову службу, а не перебувала на державній службі та не займала певної посади, що на переконання СБ України свідчить про відсутність підстав для стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні з нею. При цьому, Апелянт зазначає, що він є бюджетною організацією і може використовувати кошти лише за їх цільовим призначенням, а тому відповідні виплати Позивачці були проведені після отримання необхідних для цього коштів. Разом з тим, Апелянт вважає, що Позивачка вже 01.02.2020 знала про порушення її прав, але до суду звернулася з цим позовом лише у травні 2020 року, що на його переконання, вказує на пропуск нею строку позовної давності. З цих та інших підстав Апелянти вважають, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин справи та порушенням норм матеріального і процесуального права. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2021 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзивів на апеляційні скарги та призначено справу до судового розгляду. У строк, установлений судом, відзиви на апеляційні скарги не надходили. 26.07.2021 та 27.07.2021 від Позивачки надійшли письмові пояснення, в яких вона наполягає на своїй правовій позиції, викладеній в її скарзі, та стверджує про безпідставність доводів Відповідача. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходила військову службу у Службі безпеки України. Наказом від 17.01.2020 № 53-ОС/дск, з урахуванням наказу від 14.02.2020 № 2020-ОС/дск, Позивачку звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у запас Служби безпеки України, виключивши її зі списків особового складу з урахуванням часу на здавання посади з 01.02.2020. Відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби було виплачено їй одноразову грошову допомогу не в день виключення зі списків особового складу, а із затримков 33 дні, грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій - із затримкою в 34 дні, грошову компенсацію відпустки, як одинокій матері із затримкою в 72 дні. Відповідно до довідки Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 25.01.2021 № 21/2/2-53 при звільненні ОСОБА_1 здійснено наступні остаточні розрахунки: - грошова компенсація за вартість речового майна у розмірі 40038,65 гривень перерахована згідно платіжного доручення від 28.01.2020 № 538, - грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2020 рік у розмірі 2941,61 грн перерахована згідно платіжного доручення від 19.02.2020 № 1121, - грошова компенсація за додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 61773,88 гривень перерахована згідно платіжного доручення від 05.03.2020 № 1346, - грошова компенсація за додаткову відпустку як військовослужбовцю-жінці, яка має дітей, у розмірі 51478,23 грн перерахована згідно платіжного доручення від 13.04.2020 № 2277, - матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 21376,03 гривень та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових потреб у розмірі 3552,00 перераховані згідно платіжного доручення від 08.01.2020 № 1, - одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 275776,25 грн виплачена готівкою в касі 06.02.2020, що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю за лютий 2020 року. Згідно з довідкою Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 25.01.2021 № 21/2/2-54 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за січень 2020 року складає 21747,46 грн. Отже, згідно зазначених довідок загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 478684,10 гривень, з яких: - грошове забезпечення за січень 2020 року - 21747,46 гривень, що складає 4,54% від загальної суми проведених при звільненні виплат, - грошова компенсація за вартість речового майна у розмірі 40038,65 гривень, що складає 8,36% від загальної суми проведених при звільненні виплат, - грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2020 рік у розмірі 2941,61 гривень, що складає 0,62% від загальної суми проведених при звільненні виплат, - грошова компенсація за додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 61773,88 гривень, що складає 12,91% від загальної суми проведених при звільненні виплат, - грошова компенсація за додаткову відпустку як військовослужбовцю-жінці, яка має дітей, у розмірі 51478,23 гривень, що складає 10,75% від загальної суми проведених при звільненні виплат, - матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 21376,03 гривень та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових потреб у розмірі 3552,00, що складає 5,21% від загальної суми проведених при звільненні виплат, - одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 275776,25 гривень виплачена готівкою в касі 06.02.2020, що складає 57,61% від загальної суми проведених при звільненні виплат. Згідно довідки Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 25.01.2021 № 21/2/2-55 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2019 року складає 21592,54 гривень. Згідно довідки Фінансово-економічного управління Служби безпеки України від 25.01.2021 № 21/2/2-54 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за січень 2020 року складає 21747,46 гривень. 13.04.2020 Позивачка отримала остаточний розрахунок при звільненні. 29.04.2020 Позивачка, вважаючи протиправною затримку Відповідачем виплати вказаних сум коштів при звільненні, а свої права на своєчасне отримання таких виплат порушеними, звернулася до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом України «Про Службу безпеки України» від 03.07.2020 № 2229-XII (далі - Закон № 2229-XII). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 21 Закону № 2229-XII визначає правове регулювання трудових відносин працівників Служби безпеки України, відповідно до якої трудові відносини працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, регулюються законодавством України про працю. Відповідно до ч. 1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно зі ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Висновки суду апеляційної інстанції. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано обов`язок роботодавця здійснити з працівником повний розрахунок при його звільненні та відповідальність за невиконання такого обов`язку. Разом з тим, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, встановленою статтею 117 Кодексу законів про працю України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, враховуючи: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, - те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц. Перевіряючи доводи апеляційних скарг, колегія суддів звертає увагу на те, що 01.02.2020 Позивачку було виключено зі списків особового складу, а 13.04.2020 з нею проведено остаточний розрахунок при звільненні, тобто період затримки здійснення такого розрахунку (з 02.02.2020 по 13.04.2020) становить 72 дні; розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 50 330,16 грн. Разом з тим, апеляційний суд відзначає, що період здійснення з Позивачкою розрахунку за окремими складовими грошового забезпечення є різними і такі виплати становлять різний відсотковий коефіцієнт від грошового забезпечення Позивачки, а саме: 1) грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки - 0,62% від загальної суми проведених при звільненні виплат х 699,03 (середньоденна заробітна плата) х 18 днів (з 02.02.2020 по 19.02.2020) = 78,01 грн; 2) грошова компенсація за додаткову відпустку як учаснику бойових дій - 12,91% від загальної суми проведених при звільненні виплат х 699,03 (середньоденна заробітна плата) х 33 днів (з 02.02.2020 по 05.03.2020) = 2978,08 грн; 3) грошова компенсація за додаткову відпустку як військовослужбовцю-жінці - 10,75% від загальної суми проведених при звільненні виплат х 699,03 (середньоденна заробітна плата) х 72 днів (з 02.02.2020 по 13.04.2020) = 5410,49 грн; 4) одноразова грошової допомоги при звільненні - 57,61% від загальної суми проведених при звільненні виплат х 699,03 (середньоденна заробітна плата) х 5 днів (з 02.02.2020 по 06.02.2020) = 2013,56 грн. У сукупності наведені суми складають 10480,14 грн. При цьому, враховуючи обставини цієї справи та зібрані докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що застосування саме такого розрахунку відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, співмірності ймовірних втрат позивача через неповний розрахунок при звільненні, обґрунтованим є стягнення з відповідача відшкодування середнього заробітку пропорційно виплаченим із затримкою коштів. Зазначена сума обчислюється шляхом множення частки відповідної виплати від загальної суми проведених при звільненні виплат на кількість днів затримки проведення цієї виплати на розмір середньоденної заробітної плати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19. Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог частково. Доводи Апелянтки (Позивачки) про те, що Відповідачем не спростовано факту виплати їй одноразової грошової допомоги при звільнення в розмірі 275 776,25 грн із затримкою на 33 дні, що мало бути враховано, на її переконання, судом при визначенні суми компенсації, колегія суддів відхиляє з підстав, наведених вище. Твердження Апелянтки про те, що законодавством чітко передбачено необхідність виплати саме середнього заробітку в разі затримки розрахунку при звільненні, а не частини такого заробітку, судова колегія приймає до уваги, але зазначає, що відповідною нормою трудового законодавства передбачено загальну відповідальність роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні з працівників, перш за все, у разі повної відсутності належних такому працівнику виплат. Втім, як відзначалося вище, компенсаційних характер цієї норми, надає підстави стверджувати, що при вирішенні спорів даної категорії суду слід враховувати всі обставини, зокрема складові грошового забезпечення особи, що не були їй доплачені при звільненні, період несвоєчасної виплати кожної з них та їх співвідношення із загальним розміром своєчасно здійснених виплат. Тож, проаналізувавши ці та всі інші доводи Апелянтки, судова колегія вважає. Що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Доводи Апелянта (Відповідача) про те, що Позивачка проходила військову службу, а не перебувала на державній службі та не займала певної посади, що на переконання СБ України свідчить про відсутність підстав для стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні з нею, судова колегія відхиляє як безпідставні, з огляду на вищенаведене. Крім того, судова колегія зазначає, що регламентовані законодавством трудові права належать всім особам, які перебувають у трудових правовідносинах в Україні, зокрема й військовослужбовцям, а не лише особам, що проходять державну службу. Твердження Апелянта про те, що СБУ є бюджетною організацією і може використовувати кошти лише за їх цільовим призначенням, а тому відповідні виплати Позивачці були проведені після отримання необхідних для цього коштів, судова колегія до уваги не приймає, оскільки відсутність коштів не є поважною причиною для порушення права особи на своєчасне одержання належних їй виплат при звільненні. Доводи Апелянта про те, що Позивачка вже 01.02.2020 знала про порушення її прав, але до суду звернулася з цим позовом лише у травні 2020 року, що на його переконання, вказує на пропуск нею строку позовної давності, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як було встановлено вище, остаточний розрахунок з Позивачкою був проведений лише 13.04.2020, а 26.04.2020, тобто в межах спеціального місячного строку, вона звернулася до суду з цим позовом. Водночас, у період з 02.02.2020 до 13.04.2020 Відповідачем фактично здійснювалося триваюче порушення права позивача на повне та своєчасне одержання належних їй виплат при звільненні. Аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Отже, судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Служби безпеки України підлягають залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2021 року - без змін. Розподіл судових витрат. Судові витрати, відповідно до ст. 139 КАС України, перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Служби безпеки України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлено 20 жовтня 2021 року. Головуючий суддя О.В. Епель Судді: О.В. Карпушова А.Г. Степанюк