Постанова 4801 № 127/26498/25

Справа № 127/26498/25 Провадження № 22-ц/801/927/2026 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондарук О. П. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2026 рокуСправа № 127/26498/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представниці ОСОБА_1 адвокатки Непийводи К. В. на рішення Теплицького районного суду Вінницької області у складі судді Бондарук О. П. від 02 лютого 2026 року (дата складення повного тексту рішення: 06 лютого 2026 року), встановив: У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі ТОВ «Юніт Капітал») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 41 070 грн 00 к. заборгованості за кредитним договором № 121348918 від 29 січня 2021 року, а також відшкодувати понесені витрати зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу. На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 29 січня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 121348918 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до якого ОСОБА_1 надано кредит у сумі 10 000 грн 00 к. 28 листопада 2018 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі ТОВ «Таліон Плюс») укладено договір факторингу № 28/1118-01 щодо відступлення прав майбутньої грошової вимоги, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» 01 червня 2021 року перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 121348918 від 29 січня 2021 року. 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (далі ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» 31 липня 2023 року перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 121348918 від 29 січня 2021 року. 04 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 04/06/25-Ю. Відповідно до реєстру боржників від 04 червня 2025 року до договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 41 070 грн 00 к., з яких: 10 000 грн 00 к. заборгованість за тілом кредиту, 31 070 грн 00 к. заборгованість за процентами за користування кредитом. ОСОБА_1 не виконав умови взятого на себе зобов`язання, не погасив кредит та не сплатив проценти за користування кредитом. Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 02 лютого 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» 41 070 грн 00 к. заборгованості за кредитним договором № 121348918 від 29 січня 2021 року; 2 422 грн 40 к. у відшкодування сплаченого судового збору та 5 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами виникли кредитні відносини, позичальник отримав кредитні кошти, свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість за тілом кредиту та процентами. Суд першої інстанції визнав правомірним ланцюг передачі права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Юніт Капітал» через низку договорів факторингу та додаткових угод, які продовжували термін їх дії. Доводи відповідача про неможливість відступлення майбутніх вимог були відхилені, тому що реєстр прав вимоги був підписаний вже після виникнення боргу. Щодо судових витрат, то суд першої інстанції стягнув з відповідача 2 422 грн 40 к. у відшкодування сплаченого судового збору, проте витрати на правничу допомогу задовольнив частково, зменшивши їх до 5 000 грн 00 к. через невідповідність критеріям розумності та співмірності зі складністю справи. В апеляційній скарзі представниця ОСОБА_1 адвокатка Непийвода К. В., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 02 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Апеляційна скарга мотивована тим, що кредитний договір № 121348918 був укладений 29 січня 2021 року, тоді як договір факторингу № 28/1118-01, на який посилається позивач, датований 28 листопада 2018 року. На момент укладення договору факторингу спірне право вимоги ще не існувало та не було індивідуалізовано, що свідчить про його неукладеність у цій частині. Суд першої інстанції не перевірив належним чином ланцюг відступлення права вимоги та не дослідив реєстри відступлених вимог і докази оплати за договорами. Вказувала на незаконність нарахування процентів поза межами 30-денного строку кредитування, оскільки відповідач не вчиняв дій для його автоматичного продовження. Розрахунок заборгованості є недостовірним через арифметичні помилки та нарахування необґрунтованої суми у 7 850 грн 00 к. лише за один день (03 травня 2021 року) користування коштами, що є непропорційним. ТОВ «Юніт Капітал» подало відзив на апеляційну скаргу, за яким просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених судом фактичних обставин справи, правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке. Частинами першою четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено, що 29 січня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 121348918 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого кредитор надав ОСОБА_1 кредит в сумі 10 000 грн 00 к. на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Сторони погодили, що кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником. Зі змісту заявки на отримання грошових коштів в кредит від 29 січня 2021 року встановлено, що ОСОБА_1 при її оформленні зазначив свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, зареєстроване місце проживання, номер телефону, електронну адресу, номер особистого електронного платіжного засобу: 4149-62ХХ-ХХХХ-7207. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 29 січня 2021 року виконало свій обов`язок та перерахувало ОСОБА_1 10 000 грн 00 к. на банківську картку № НОМЕР_1 , що підтверджується листом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7-251105/71998-БТ від 10 листопада 2025 року та випискою по картковому рахунку. 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. 28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. При цьому всі інші умови договору залишилися без змін. 31 грудня 2020 року між товариствами укладено додаткову угоду № 26, відповідно до якої договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, строк дії договору продовжено до 31 грудня 2021 року. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду від 31 грудня 2021 року № 27, продовжено строк дії договору до 31 грудня 2022 року. Додатковою угодою № 31 від 31 грудня 2022 року, укладеною між товариствами, продовжено строк дії договору до 31 грудня 2023 року, а додатковою угодою від 31 грудня 2023 року № 32 продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 01 вересня 2020 року № 96 до договору факторингу, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 121348918 від 29 січня 2021 року. 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01. Згідно із витягом з реєстру прав вимоги від 31 липня 2023 року № 10 до договору між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» факторингу від 05 серпня 2020 року № 05/0820-01 ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 121348918 від 29 січня 2021 року. 04 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 04/06/25-Ю. Відповідно до реєстру боржників від 04 червня 2025 року до договору факторингу № 04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 41 070 грн 00 к. Згідно з випискою з особового рахунка за кредитним договором № 121348918 від 29 січня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Юніт Капітал» за цим договором складає 41 070 грн 00 к., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 10 000 грн 00 к.; заборгованості за процентами за користування кредитом 31 070 грн 00 к. Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Закон України «Про електронну комерцію» (далі Закон) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частин сьомої, дванадцятої статті 11 Закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону). Статтею 12 Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Норми статті 11 Закону відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису, визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини першої статті 3 Закону). З алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не було б укладено. Як видно з матеріалів справи кредитний договір № 121348918 від 29 січня 2021 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. Зі змісту договору встановлено, що ОСОБА_1 при його оформленні зазначив свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, зареєстроване місце проживання, номер телефону, електронну адресу, номер особистого електронного платіжного засобу: 4149-62ХХ-ХХХХ-7207. ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подав заявку на отримання позики за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав останньому за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор, який заявник використав для підтвердження підписання договору позики. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку, визначений моментом пред`явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Укладаючи кредитний договір № 121348918 від 29 січня 2021 року між сторонами було узгоджено наступні умови: Відповідно до пункту 1.1. договору кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит на суму 10 000 грн 00 к. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі «Правила»). Пунктом 1.2. установлено, що кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (далі «дисконтний період»). У випадку надання кредиту не в день укладення договору, загальний строк надання кредиту автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання кредиту. Сторони погодили, що встановлений в пункті 1.2. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом дисконтного всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом, за умови якщо такі оплати супроводжуються відповідним коментарем позичальника або шляхом активізації позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця функції продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена. (пункт 1.3. договору). Відповідно до пункту 1.4. договору за користування кредитом протягом дисконтного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку: 1.4.1. виключно на період строку визначеного в пункті 1.2 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 3, 65 процентів річних, що становить 0,01 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним; 1.4.2. за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах пункту 1.3. договору, з наступного дня після закінчення вказаного в пункті 1.2. договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 563,36 процентів річних, що становить 1,54 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. 1.4.3. у випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому пунктом 1.3. договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що складають 1,70 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. За змістом пункту 1.7.2. договору з наступного після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щодення сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Згідно з пунктом 4.1. невід`ємною частиною цього договору є правила та паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneyveo.ua. Відповідно до пункту 4.3. договору сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, у розмірі визначеному в пункті 1.7.2 договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні частини другої статті 625 ЦК України. Отже істотні умови кредитного договору № 121348918, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» містяться безпосередньо у цьому договорі, підписаному ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором. Таким чином нарахування процентів за користування кредитом є правомірним, підтверджується узгодженими сторонами умовами кредитного договору (зокрема пунктами 1.7.2, 4.3), які визначають розмір плати за фактичне володіння коштами після спливу дисконтного періоду в розумінні частини другої статті 625 ЦК України, та доказами кредитної заборгованості. Розрахунок заборгованості за кредитним договором, укладений між первісним кредитором і ОСОБА_1 , наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом заборгованості за тілом кредиту та процентами. Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування. Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо доведеності факту укладення кредитного договору, перерахування позивачем кредитних коштів та отримання їх відповідачем. Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами. Проте ОСОБА_1 та його представниця адвокатка Непийвода К. В. не надали суду жодних доказів для спростування факту укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів. Будь яких доказів, які б спростували як укладення самого кредитного договору шляхом підписання електронним підписом, так і отримання ОСОБА_1 коштів на його банківський рахунок матеріали справи не містять. Крім того заперечуючи правильність нарахування заборгованості за кредитним договором відповідач не навів власного розрахунку та не спростував розрахунок, складений позивачем. Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність переходу права вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» та наступних кредиторів за ланцюгом договорів факторингу, апеляційний суд виходить із такого. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Отже виходячи із положень статті 1078 ЦК України за договором факторингу допускається відступлення як наявної, так і майбутньої вимоги. Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. Пунктом 2.1. договору установлено, що клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. За змістом пункту 2.2. договору фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права та обов`язки клієнта за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги, кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком, та не змінює попередній. Згідно з пунктом 3.1.2. договору фінансування належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог, сплачується фактором одним платежем протягом (п`яти) банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткової угоди. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги (пункт 4.1. договору). Пунктом 1.3. цього договору факторингу установлено, що під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Отже цим договором факторингу встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), при цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід`ємною частиною договору факторингу. Відповідно до пункту 8.2. договору строк дії договору закінчується 28 листопада 2019 року. Відповідно до пункту 8.4. договору даний договір може бути змінений повністю або частково за спільною письмовою згодою сторін. У подальшому між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткові угоди до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, зокрема: - від 28 листопада 2019 року № 19, якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року; при цьому всі інші умови договору залишилися без змін; - від 31 грудня 2020 року № 26, відповідно до якої договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, строк дії договору продовжено до 31 грудня 2021 року; - від 31 грудня 2021 року № 27, згідно з якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2022 року; - від 31 грудня 2022 року № 31, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31 грудня 2023 року; - від 31 грудня 2023 року № 32, якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2024 року. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 04 травня 2021 року № 132 до договору факторингу, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 121348918 від 29 січня 2021 року. Отже ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало ТОВ «Таліон Плюс» право майбутньої вимоги за кредитним договором № 121348918 від 29 січня 2021 року, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , у межах строку дії договору факторингу № 28/1118-01, укладеного 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс». Доводи апеляційної скарги про недоведеність переходу права вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» та наступних кредиторів за ланцюгом договорів факторингу є безпідставними. Крім того апеляційний суд звертає також увагу, що згідно зі статтею 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, на момент його виконання. Жодних заперечень щодо зобов`язання зі сплати боргу попереднім кредиторам, як і доказів про сплату їм цього боргу, чи принаймні вжиття заходів для такої сплати ОСОБА_1 не навів, відповідно решта правовідносин, які виникли з договорів відступлення права вимоги (факторингу), зокрема й їх оплата, стосуються лише їх сторін (ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал») і не впливають на обсяг прав і обов`язків відповідача. Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу представниці ОСОБА_1 адвокатки Непийводи К. В. залишити без задоволення, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 02 лютого 2026 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. Ю. Береговий О. В. Ковальчук