Ухвала Велика Палата ВС № 752/3051/25

УХВАЛА 07 травня 2026 року м. Київ Справа № 752/3051/25 Провадження № 14-42цс26 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О. С., суддів: Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, УСТАНОВИЛА: У січні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Новобудова» (далі - ТОВ «Новобудова», товариство) звернулося до суду із позовом, в якому вказувало на те, що воно є надавачем житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 . Власником квартири АДРЕСА_2 у цьому будинку є ОСОБА_1 . Товариство посилалось на те, що ОСОБА_1 не сплачував спожиті житлово-комунальні послуги, внаслідок чого за період з 01 травня 2023 року по 01 січня 2025 року утворилась заборгованість на загальну суму 24 780,07 грн, з яких: основний борг - 21 142,26 грн; три проценти річних від простроченої суми за період з 01 січня 2024 року по 01 січня 2025 року - 781,49 грн; інфляційні втрати - 2 856,32 грн. Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача цю заборгованість. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року позов ТОВ «Новобудова» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 21 142,26 грн, три проценти річних у розмірі 781,49 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 856,32 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. Рішення районного суду мотивовано тим, що товариством надаються житлово-комунальні послуги, відповідачем не було надано доказів ненадання послуг позивачем або надання ним послуг неналежної якості. При цьому, ОСОБА_1 свої обов`язки щодо оплати наданих послуг виконував неналежним чином, що призвело до виникнення заборгованості. З огляду на несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем, то він має нести відповідальність за прострочення виконання зобов`язання. Стягуючи з відповідача судовий збір, суд керувався статтею 141 ЦПК України. Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для надання доказів сплати судового збору та надано строк для усунення недоліків. Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що недоліки апеляційної скарги на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року заявником не усунені, судовий збір у визначеному судом розмірі не сплачено. При цьому суд вказав, що предметом спору є стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги і такі вимоги позову не пов`язані із порушенням прав заявника як учасника бойових дій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту учасників бойових дій, відхиливши такі доводи відповідача. Отже, відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Крім того, суд зазначив, що ОСОБА_1 не звертався до суду за захистом своїх порушених прав, зустрічного позову не подавав, у цій справі має процесуальний статус відповідача. Апеляційний суд послався на відповідну судову практику Верховного Суду щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Короткий зміст касаційної скарги 28 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку заявника, порушив норму процесуального права, зобов`язавши його сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки не врахував, що він звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій, права якого порушені і це є предметом спору. Вважає, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, від 14 лютого 2024 року у справі № 750/15121/21, від 21 листопада 2024 року у справі № 990/200/24. Також вказує, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний був перевірити, чи стосується справа захисту його прав, які пов`язані з відносинами щодо оплати вартості наданих житлово-комунальних послуг. Вважає, що суд обмежив його в доступі до суду, пославшись на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (далі -Касаційний цивільний суд) від 14 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, витребувано із Голосіївського районного суду м. Києва матеріали справи № 752/3051/25, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року відмовлено, надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву. У листопаді 2025 року справа № 752/3051/25 надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2025 року справу призначено до розгляду. Ухвалою Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2025 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 квітня 2026 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначив, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Зі змісту позовних вимог убачається, що спір стосується стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги зі споживача на користь надавача послуги. ОСОБА_1 є відповідачем у справі. У статті 2 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір не справляється саме за подання до суду певних заяв, позовних заяв, апеляційних чи касаційних скарги тощо. У статті 5 цього Закону, яка врегульовує питання пільг щодо сплати судового збору, чітко розмежовується статус учасника справи. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: 1) позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі; 2) позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи; 3) позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів і так далі. Натомість, у пункті 13 цієї норми права законодавець не визначає статус учасника справи, а зазначає узагальнено - учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Після цього у пункті 14 цієї норми права законодавець знову унормовує статус учасника справи, а саме: позивачі - у справах у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Об`єднана палата Касаційного цивільного суду наголосила, що із даних Єдиного державного реєстру судових рішень, відкритих для загального доступу, вбачається, що практика розгляду судами різних інстанцій аналогічного процесуального питання є різною. Свідченням цього є і різна практика Верховного Суду. Так, у постанові Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 750/15121/21 сформовано правовий висновок, відповідно до якого, якщо фізична особа - відповідач є учасником бойових дій та має пільги, визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме зі сплати вартості наданих житлово-комунальних послуг у розмірі 75 %, то у справі, предметом якої є стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги на користь надавача послуг, така фізична особа - відповідач звільняється від сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Натомість у постанові Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2024 року у справі № 755/8368/23 вказано, що, звертаючись до суду з апеляційною чи касаційною скаргами у справі про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги на користь надавача послуг, фізична особа - відповідач сплачує судовий збір на загальних підставах, оскільки такий спір не стосується питань, пов`язаних з її соціальним захистом як учасника бойових дій з врахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Об`єднана палата Касаційного цивільного суду також зверталася до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно отримання наукового висновку щодо застосування норми права - пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у разі, якщо учасник бойових дій є відповідачем у справі. Як наслідок, об`єднана палата отримала протилежні за своїх змістом наукові висновки. Указане, на думку об`єднаної палати, підтверджує той факт, що існує виключна правова проблема з правового питання, яке є спірним у цій справі. Висновок Великої Палати Верховного Суду щодо прийнятності справи для розгляду Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши мотиви колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо передачі справи на її розгляд, дійшла висновку про відсутність підстав для прийняття та розгляду цієї справи з огляду на таке. Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Оскільки критеріїв виключності правової проблеми процесуальне законодавство не містить, Велика Палата Верховного Суду напрацювала та послідовно застосовує критерії при вирішенні питання, чи містить справа, яка передається їй на розгляд, виключну правову проблему, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників (ухвали від 10 липня 2019 року у справі № 431/5643/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 910/8130/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/6432/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 916/1977/20, від 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18, від 29 березня 2023 року № 910/17401/21 тощо). За усталеним підходом Великої Палати Верховного Суду, для віднесення справи до категорії спорів, які містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно в їх сукупності, зокрема: - справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; - існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми; - існують якісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, зокрема: а) відсутність усталеної судової практики застосування однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; б) невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, у тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; в) встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; г) наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 02 вересня 2021 року у справі № 910/11820/20, від 29 березня 2023 року у справі № 748/1335/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 369/6092/20, від 20 листопада 2024 року у справі № 307/3096/22, від 29 січня 2025 року у справі № 910/2201/24 тощо). Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки очевидною, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем. Виключна правова проблема є такою, що впливає на застосування норм права у подібних та / або у тотожних правовідносинах та судами декількох юрисдикцій, у зв`язку із чим її невирішення призведе до різного тлумачення або застосування судами норм права та неоднакового вирішення спорів з однаковими фактичними обставинами та правовим регулюванням. Отже, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, Касаційний цивільний суд має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним критеріями, зокрема навести інші справи, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення судами різних юрисдикцій тощо. Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. З наведеної норми права, а також частини п`ятої статті 403 ЦПК України випливає, що справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної практики. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що для вирішення питання щодо виключної правової проблеми має бути підтверджено той факт, що проблема наразі існує або може виникнути через юридичну невизначеність питання. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 вже висловила правову позицію щодо застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування наведеної вище норми суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Об`єднана палата Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, послалася, зокрема, на те, що практика Касаційного цивільного суду щодо визначення осіб, які звільнені від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», є різною. На підтвердження цього об`єднана палата наводить постанови Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 750/15121/21 та від 11 вересня 2024 року у справі № 755/8368/23, які були ухвалені після оприлюднення вказано вище постанови Великої Палати Слід наголосити, що саме лише неоднакове вирішення судами одного й того ж правового питання не свідчить про існування виключної правової проблеми, яка має бути розв`язана Великою Палатою. У разі виникнення суперечностей при застосуванні конкретних норм права в подібних правовідносинах лише у Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду існують інші механізми подолання цих розбіжностей, аніж передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Зокрема, частиною першою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів із цієї ж палати або у складі такої палати. А в частині другій цієї статті вказано, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. З наведених підстав можна зробити висновок, що питання, порушене об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду, не свідчить про існування виключної правової проблеми в спірних правовідносинах, тому справу може вирішити Касаційний цивільний суд як належний суд, який відповідно до законодавчо визначених повноважень у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права може зробити власний висновок щодо застосування відповідних норм права в спірних правовідносинах. Отже, наявність різної судової практики Касаційного цивільного суду з питання застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» може бути усунуто об`єднаною палатою в межах її компетенції. З метою гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41)]. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» з часу ухвалення наведеної вище постанови Великої Палати Верховного Суду зміни не вносилися, суспільний контекст також не змінився, тому підстав для відступлення чи уточнення викладеного в ній висновку немає. Велика Палата Верховного Суду не вбачає, що справа містить виключну правову проблему, тому немає підстав для прийняття та розгляду. Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала про недоцільність розгляду цієї справи та потребу повернути її об`єднаній палаті Касаційного цивільного суду для розгляду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України. Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Справу № 752/3051/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року - повернути на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. С. Ткачук Судді: О. О. Банасько С. І. Кравченко О. В. Білоконь М. В. Мазур О. Л. Булейко Н. М. Мартинюк І. А. Воробйова С. О. Погрібний О. А. Губська Н. С. Стефанів А. А. Ємець Т. Г. Стрелець Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач В. В. Король В. Ю. Уркевич Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України ухвалу оформила суддя Губська О. А.