Постанова КЦС ВС № 752/3051/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2026 року м. Київ справа № 752/3051/25 провадження № 61-12120 сво 25 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), суддів:Грушицького А. І., Зайцева А. Ю., Крата В. І., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є., учасники справи: позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Новобудова», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Новобудова» (далі - ТОВ «Новобудова», товариство) звернулося до ОСОБА_1 із позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. В обґрунтування позовних вимог товариство зазначало, що воно здійснює діяльність з надання житлово-комунальних послуг мешканцям будинків та іншим юридичним та фізичним особам, експлуатації та обслуговування житлового фонду, внутрішньо-будинкових інженерних мереж, систем та обладнання об`єктів соціально-побутового призначення, у тому числі технічне обслуговування, реконструкції, капітальний і поточний ремонт. Рішенням правління акціонерного товариства Холдингової компанії «Київміськбуд» від 07 грудня 2007 року № 149/0/5-07 та АВІЗО від 26 березня 2009 року № 378 житловий багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 переданий на баланс, обслуговування та експлуатацію ТОВ «Новобудова». Власником квартири № 3 у цьому будинку є ОСОБА_1 . Рішенням зборів співвласників зазначеного багатоквартирного будинку № 10 від 05 грудня 2019 року ТОВ «Новобудова» визначено управителем вказаного багатоквартирного будинку та затверджено умови договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком. 31 січня 2020 року між ТОВ «Новобудова» та співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , в особі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , що діють на підставі Протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку від 05 грудня 2019 року, укладено договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком № 10 , згідно з яким предметом договору є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинку і спільного майна та прибудинкових територій у вказаному житловому будинку, а споживачем забезпечення своєчасної оплати послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені договором. Товариство зазначало, що житлово-комунальні послуги у зазначеному будинку надавались і надаються безперебійно. Проте, відповідач не сплачував спожиті житлово-комунальні послуги, внаслідок чого за період з 01 травня 2023 року по 01 січня 2025 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 24 780,07 грн, з яких:основний борг - 21 142,26 грн; три проценти річних від простроченої суми за період з 01 січня 2024 року по 01 січня 2025 року - 781,49 грн; інфляційні втрати - 2 856,32 грн. ТОВ «Новобудова» просило суд зазначену суму стягнути з відповідача на їх користь. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Голосіївського районного судум.Києва від 21 квітня 2025 року у складі судді Кордюкової Ж. І., ухваленим у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позов ТОВ «Новобудова» задоволено. Стягнутоз ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новобудова» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 21 142,26 грн, три проценти річних у розмірі 781,49 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 856,32 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. Рішення районного суду мотивовано тим, що товариством надаються житлово-комунальні послуги, відповідачем не було надано доказів ненадання послуг позивачем або надання ним послуг неналежної якості. При цьому, ОСОБА_1 свої обов`язки щодо оплати наданих послуг виконував неналежним чином, що призвело до виникнення заборгованості. З огляду на несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем, то він має нести відповідальність за прострочення виконання зобов`язання. Стягуючи з відповідача судовий збір, суд керувався статтею 141 ЦПК України. Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Ухвалою Київськогоапеляційного суду від 08 вересня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для надання доказів сплати судового збору та наданострок для усунення недоліків. Ухвалою Київськогоапеляційногосудувід 23 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що недоліки апеляційної скарги на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року заявником не усунені, судовий збір у визначеному судом розмірі не сплачено. При цьому суд вказав, що предметом спору є стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги і такі вимоги позову не пов`язані із порушенням прав заявника як учасника бойових дій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту учасників бойових дій, відхиливши такі доводи відповідача. Отже, відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставіпункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Крім того, суд зазначив, що ОСОБА_1 не звертався до суду за захистом своїх порушених прав, зустрічного позову не подавав, у цій справі має процесуальний статус відповідача. Апеляційний суд послався на відповідну судову практику Верховного Суду щодо застосування пункту 13 частини першоїстатті 5 Закону України «Про судовий збір». Короткий зміст вимог касаційної скарги 28 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргоюна ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, витребувано із Голосіївського районного суду м. Києва матеріали справи № 752/3051/25, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року відмовлено, надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву. У листопаді 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2025 року справу призначено до розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2025 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року прийнято до розгляду вказану справу та призначено справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 403 ЦПК України. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 травня 2026 рокусправу повернутона розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норму процесуального права, зобов`язавши йогосплатити судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки не врахував, що він звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій, права якого порушені і він захищає своє право подачею апеляційної скарги. Вважає, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 12 лютого 2020 року усправі№545/1149/17, від 14 лютого 2024 року у справі № 750/15121/21, від21листопада 2024 року у справі № 990/200/24. Також вказує, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний був перевірити, чи стосується справа захисту його прав, які пов`язані з відносинами щодо оплати вартості наданих житлово-комунальних послуг. Вважає, що суд обмежив його в доступі до суду, пославшись на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У подальшому ОСОБА_1 подавав до Верховного Суду різні заяви щодо відсутності підстав для передачі справи на розгляд об'єднаної палати та зазначав про недоліки ухвали про передачу справи на розгляд об'єднаної палати, які по суті вже були вирішені при прийнятті справи до провадження об`єднаної палати. Відзив на касаційну скаргу від учасника справи не надходив.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідає підставі касаційного оскарження, передбаченійабзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, проаналізувавши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків. Підстави та мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що необхідно відступити від правового висновку Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 лютого 2024 року у справі № 750/15121/21, провадження № 61-9453св23, щодо звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги особи - учасника бойових дій, якийє відповідачем у справі, предметом якої є позовна вимога про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги зі споживача на користь надавача послуги. Необхідність відступлення від висновку щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у подібних правовідносинах викликана тим, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2024 року у справі № 750/15121/21 (провадження № 61-9453св23) виклала правовий висновок про те, якщо фізична особа - відповідач є учасником бойових дій та має пільги, визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме зі сплати вартості наданих житлово-комунальних послуг у розмірі 75 %, то у справі, предметом якої є стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги на користь надавача послуг, така фізична особа - відповідач звільняється від сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Водночас, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 755/8368/23 (провадження № 61-2943св24) виклала правовий висновок про те, що, звертаючись до суду з апеляційною чи касаційною скаргами у справі про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги на користь надавача послуг, фізична особа - відповідач сплачує судовий збір на загальних підставах, оскільки такий спір не стосується питань, пов`язаних з її соціальним захистом як учасника бойових дій з врахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Правове питання, порушене в касаційній скарзі, стосується можливості звільнення відповідача - фізичної особи та споживача житлово-комунальних послуг, який має статус учасника бойових дій, від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у справі, предметом позову якої є стягнення з нього заборгованості за надані житлово-комунальні послуги на користь надавача послуг на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки на думку заявника ця справа стосується його прав, визначених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на сплату вартості житлово-комунальних послуг у розмірі 75 %. Відмовивши у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції у цій справі керувався тим, що цей спір не стосується порушення прав ОСОБА_1 , який має статус відповідача, а отже на нього не розповсюджується дія пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 виклала правовий висновок стосовно застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у подібних правовідносинах, зазначивши про те, що вказана норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Спір у справі, яка була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, був ініційований особою, яка мала статус учасника бойових дій, щодо захисту її права на отримання земельної ділянки. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 567/79/23 за позовом особи - ветерана війни про визнання недійсною угоди про дострокове розірвання договору оренди землі та скасування її державної реєстрації, в ухвалі від 03 липня 2024 року просила Велику Палату Верховного Суду розширити тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, для звільнення особи від сплати судового збору на підставі зазначеної норми у всіх випадках. Ухвалою від 11 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 567/79/23 на розгляд Третій судовій палаті Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зазначивши про те, що оскільки Верховна Рада не прийняла Закон про внесення змін до статті 5 Закону України «Про судовий збір» шляхом викладення пункту 13 частини першої статті 5 у такій редакції: «учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у всіх справах незалежно від характеру порушених прав», тобто законодавець чітко визначив свою позицію щодо цього питання, тому відсутні підстави стверджувати про зміну суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок яких правовий висновок, викладений у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, втратив зрозумілість чи набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості. Водночас, ні Велика Палата Верховного Суду, ні колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у своїх судових рішеннях не роз`яснили, чи входять до складу застосованого законодавцем у пункті 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» поняття «справ, пов`язаних з порушенням їхніх прав», справи, в яких особа - учасник бойових дій має статус відповідача у спорі, тобто не є ініціатором спору, не зверталася до суду за захистом її порушеного права. Колегія суддів наголошує, що формулювання такого правового висновку є необхідним, зокрема, для правової визначеності щодо наявності або відсутності обов`язку відповідача, який має статус учасника бойових дій, сплачувати судовий збір за ініціювання процедури оскарження судового рішення у спорі про стягнення з нього заборгованості за надання житлово-комунальних послуг на користь надавача послуг з огляду на те, що на визначення розміру заборгованості може вплинути пільга, визначена пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У цій справі ОСОБА_1 , подаючи апеляційну скаргу та вимагаючи звільнити його від сплати судового збору, наполягав на тому, що є учасником бойових дій, а оскаржуваним судовим рішенням порушуються його соціальні права, зокрема право на пільгу, визначену пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за змістом якої учасникам бойових дій (статті 5, 6) надається 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання. Спір у цій справі ініційований ТОВ «Новобудова» та спрямований на захист порушеного права на своєчасну оплату відповідачем вартості наданих йому житлово-комунальних послуг. Тобто, предметом дослідження у цій справі є з`ясування судом наявності зобов`язальних правовідносин між ТОВ «Новобудова» та споживачем ОСОБА_1 , встановлення необхідного кола прав та обов`язків щодо надання житлово-комунальних послуг позивачем, обов`язку споживача з оплати їх вартості, обґрунтованість факту наявності заборгованості та її розміру. Враховуючи наведене, колегія суддів зазначила, що наявність правового висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», викладеного у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 750/15121/21 щодо можливості звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги особи, яка не є ініціатором спору про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги зі споживача на користь надавача послуг, створює неоднозначність у правозастосуванні вказаної норми. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У справі, яка переглядається, об`єднаній палаті з метою забезпечення єдності судової практики необхідно надати відповідь на таке правове питання: - чи звільняється відповідач - фізична особа та одночасно споживач житлово-комунальних послуг, який має статус учасника бойових дій та не є ініціатором судового спору, тобто є відповідачем, від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у справі, предметом позову якої є стягнення з нього заборгованості за надані житлово-комунальні послуги на користь надавача послуг на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»? Вирішуючи зазначене правове питання по суті, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виходить із такого. Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах правовладдя (верховенства права), бути законним і обґрунтованим. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства та гарантується положеннями пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України. Таке право підлягає реалізації з дотриманням вимог процесуального законодавства, що виражається в дотриманні форми та змісту апеляційної скарги, термінів її подачі, а також обов`язковому переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї. Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплачу судового збору у встановлених порядку і розмірі. А частиною п`ятою цієї статті передбачено, якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору. Подаючи апеляційну скаргу й захищаючи свої права, ОСОБА_1 зазначив, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій, додавши відповідне посвідчення. Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір». Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина перша статті 1 Закону України «Про судовий збір»). Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Зі змісту цієї норми права вбачається, що вона має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом таких питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій, для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статтей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19), у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018року у справі №490/8128/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, провадження № 14-730цс19 та інших. Судом установлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 02 квітня 2003 року (а.с. 86).Посвідчення додане до апеляційної скарги, так як у районний суд він не викликався, відзиву на позов не подавав. Зі змісту позовних вимог убачається, що спір стосується стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги зі споживача на користь надавача послуги. ОСОБА_1 є відповідачем у справі. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 13 Конвенції. ЄСПЛ зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте, такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року). Отже, з вищевикладеного вбачається, що судові процедури повинні бути справедливими, а тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції на справедливий суд. Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. Системне тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав у поєднанні зі статтею 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно з якою учасники бойових дій звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом таких питань, свідчить про те, що законодавець не пов'язує сплату / звільнення від сплати судового збору учасників бойових дій у разі захисту ними питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, від того мають вони статус позивача чи відповідача у справі. Такий висновок узгоджується із текстуальним викладенням інших норм Закону України «Про судовий збір». Так, у статті 2 цього закону передбачено, що судовий збір не справляється саме за подання до суду певних заяв, позовних заяв, апеляційних чи касаційних скарги тощо. У статті 5 цього Закону, яка врегульовує питання пільг щодо сплати судового збору, чітко розмежовується статус учасника справи. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: 1) позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі; 2) позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи; 3) позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів і так далі. Натомість, у пункті 13 цієї норми права законодавець не визначав статус учасника справи, а зазначає категорію справ й узагальнено - учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Після цього у пункті 14 цієї норми права законодавець знову унормовує статус учасника справи, а саме: позивачі - у справах у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» і так далі. Законодавець, формулюючи у пункті 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» правову норму - правило поведінки для суду, використав розмежування статусу учасників справи, не вказавши в ній слово «позивач», як в інших нормах цього Закону. Саме таким чином визначається прийом законодавчої техніки з метою з`ясування дійсного змісту сформульованої правової норми. Зміст пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» достатньо чітко та ясно викладено, що дозволяє встановити його зміст за допомогою мовного та логічного способів тлумачення. За загальним правилом, якщо правова норма надає якесь право або гарантію особам приватного права, то зміст такої норми повинен тлумачитись або буквально або розширено, проте не може тлумачитись звужено. Правозастосовний орган не може шляхом звуженого тлумачення зменшувати обсяг наданих законодавцем прав або гарантій. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що апеляційний суд, визнаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 неподаною з підстави несплати ним судового збору на рішення суду, яким з нього, як з учасника бойових дій, стягнуто заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки він є відповідачем не позивачем у справі, допустив звужене тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Щодо відступу від висновку Верховного Суду Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що необхідно відступити від правового висновку Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 лютого 2024 року у справі № 750/15121/21, провадження № 61-9453св23, щодо звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги особи - учасника бойових дій, яка є відповідачем у справі, предметом якої є позовна вимога про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги зі споживача на користь надавача послуги. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49). З огляду на висновки, сформульовані у цій постанові, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не знайшовпідстав для відступу від наведеного вище висновку Верховного Суду у справі № 750/15121/21. Висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права Згідно з частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов наступного висновку. Законодавець, формулюючи у пункті 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» правову норму - правило поведінки для суду, використав розмежування статусу учасників справи, не вказавши в ній слово «позивач», як в інших нормах цього Закону. Саме таким чином визначається прийом законодавчої техніки з метою з`ясування дійсного змісту сформульованої правової норми. За загальним правилом, якщо правова норма надає якесь право або гарантію особам приватного права, то зміст такої норми повинен тлумачитись або буквально або розширено, проте не може тлумачитись звужено. Правозастосовний орган не може шляхом звуженого тлумачення зменшувати обсяг наданих законодавцем прав або гарантій. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що апеляційний суд, визнаючи апеляційну скаргу неподаною з підстави несплати ним судового збору на рішення суду, яким з нього, як з учасника бойових дій, стягнуто заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки він є відповідачем, а не позивачем у справі, допустив звужене тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», що є неправильним. Висновкиза результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України). Керуючись статтями 400, 402, 403, 406, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: А. І. Грушицький А. Ю. Зайцев В. І. Крат Є. В. Синельников І. М. Фаловська М. Є. Червинська