Постанова 4813 № 495/3727/24

Номер провадження: 22-ц/813/3436/26 Справа № 495/3727/24 Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д. В. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.03.2026 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, на ухвалу Чорноморського міського суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Пушкарського Д.В. 04 листопада 2025 року у м. Чорноморськ Одеської області, - встановила: У провадженні Чорноморського міського суду Одеської області знаходилась справа №495/3727/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Судом неодноразово були призначені судові засідання для розгляду вказаної справи по суті, на які позивач не з`являвся. Ухвалою Чорноморського міського суду Одеської області від 04 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 було залишено без розгляду. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що у позовній заяві ОСОБА_1 просив суд розгляд справи провести за його відсутністю. Сторони про розгляд справи на 10 березня 2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились. 18 лютого 2026 року на адресу Одеського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Згідно положень ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Залишаючи подану ОСОБА_1 позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач повторно не з`явився в судове засідання, не повідомив про причини неявки та не надав заяву про розгляд справи без його участі. Однак, колегія суддів вважає такий висновок суду передчасним, виходячи з наступного. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин (ч. 3 ст. 131 ЦПК України). Згідно з ч. 1 та 2 ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України). Неявка позивачів, участь яких у засіданні визнана судом обов`язковою для дачі особистих пояснень, може мати наслідком залишення позовної заяви без розгляду за правилами п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. Відповідного висновку дійшов Верховний Суду у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 201/10953/18-ц. Таким чином, згідно з вимогами ЦПК України, суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду. Правове значення в такому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності. У рішенні від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03, у справі «Цихановський проти України» ЄСПЛ зазначив «саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні». Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки. У ч. 5 ст. 223 ЦПК України законодавець встановив особливий порядок наслідок (санкцію) повторної неявки позивача. Ця норма фактично дублює норму, закріплену в п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. У постанові Верховного Суду від 28 березня 2023 року у справі № 711/7486/19 (провадження № 61-10183св21) зазначено, що п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України необхідно тлумачити в системному зв`язку з іншими положеннями цієї статті та іншими нормами процесуального закону (ЦПК України), які визначають наслідки повторної неявки позивача, який не подав заяву про розгляд справи за його відсутності, а саме ч. 5 ст. 223 і п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. З огляду на системне тлумачення вказаних норм процесуального закону Верховний Суд виходив з того, що п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України у контексті ч. 5 ст. 223, п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України не може застосовуватися судом щодо неявки позивача у судове засідання. Аналіз положень ч. 5 ст. 223, п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України дає підстави дійти висновку, що наслідком повторної неявки позивача в судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи без його участі у судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Чорноморського міського суду Одеської області від 05 травня 2025 року було відкрите провадження у цій справі, судове засідання призначене на 09 червня 2025 року, при цьому вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. У судове засідання 09 червня 2025 року сторони не з`явилися, судова повістка, направлена на адресу позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), повернулася до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», тобто, вказана судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, що кореспондується із положеннями п. 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України та правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі № 760/17314/17). У зв`язку із неявкою сторін, судове засідання було відкладене на 17 вересня 2025 року. У наступне судове засідання сторони знову не з`явились, однак колегія суддів приймає до уваги, що судова повістка про виклик ОСОБА_1 у судове засідання, призначене на 17 вересня 2025 року, була направлена судом першої інстанції не за зареєстрованим місцем проживання позивача, а за іншою адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 47 зворот), що не можна вважати належним сповіщенням сторони про час та місце слухання справи. У судове засідання, призначене на 04 листопада 2025 року, сторони знову не з`явились, а судова повістка, направлена на адресу позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), повернулася до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що свідчить про те, що позивач був сповіщений про час та місце слухання його справи. Враховуючи, що позивача не було належним чином повідомлено про дату та час судового засідання, призначеного на 17 вересня 2025 року, то неявка позивача у судове засідання 04 листопада 2025 року не може бути розцінена судом апеляційної інстанції як повторна. Крім того, судом першої інстанції не було прийнято до уваги та не надано оцінки тому факту, що у позовній заяві ОСОБА_1 просив суд розгляд справи провести за його відсутністю, а судом явка позивача не визнавалась обов`язковою. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було порушене право позивача на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини, а відтак, суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду по причині повторної неявки, без поважних причин, позивача ОСОБА_1 у судове засідання. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Згідно практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття (розгляду) позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. У справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року зазначено, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало меті та призначенню цього положення. У рішеннях ЄСПЛ у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року (п. 65), у справі «Кудла проти Польщі» от 26 жовтня 2000 року (п. 122) зазначено, що однієї із гарантій ст. 6 Конвенції є право на забезпечення ефективного доступу до суду для того, щоб учасники судового процесу могли одержати рішення, яке стосується їх «прав та обов`язків». У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і перешкодило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції. Крім того, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує «процесуальну» справедливість (процесуальні гарантії сторін), що на практиці розуміється як змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (рішення ЄСПЛ у справі Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Creece). Справедливість у вказаній статті слугує для визначення того, чи були надані заявнику достатні можливості викласти свою позицію та оспорити докази, які він вважав недостовірними, а не для того, щоб оцінити правильність або неправильність рішення, прийнятого національним судом (Karaleviиius v. Lithuania). Наведена стаття передбачає розгляд справедливості в цілому (всіх стадій і можливостей, наданих заявнику), а не окремо взятого процесуального недоліку як такого (п. 49 рішення у справі Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece). Право на справедливий суд не є абсолютним правом і може бути обмежене, але лише таким способом та до такої міри, щоб не порушити змісту цих прав (Stanev v. Bulgaria, Philis v. Greece). Процесуальні обмеження не будуть сумісні з п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо вони не переслідують законної мети або якщо немає розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, якої прагнуть досягти. Загалом, процесуальні норми не повинні обмежувати або зменшувати доступ особи таким чином або до такої міри, щоб порушити саму суть права (Karakutsya v. Ukraine). При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, у зв`язку із чим ухвала Чорноморського міського суду Одеської області від 04 листопада 2025 року підлягає скасуванню, а цивільна справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Чорноморського міського суду Одеської області від 04 листопада 2025 року скасувати. Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 14 травня 2026 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді Л.М. Вадовська О.М. Таварткіладзе