Постанова 4807 № 331/1557/23

Дата документу 28.02.2024 Справа № 331/1557/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №331/1557/23 Головуючий у 1 інстанції Скользнєва Н.Г. Провадження № 22-ц/807/591/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2024 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Трофимової Д.А. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування збитків, заподіяних дорожньо-транспортною пригодою,- В С Т А Н О В И Л А: 07.03.2023 р. від ОСОБА_1 в особі представника адвоката Балкового Р.Л. до суду надійшла позовна заява до ОСОБА_3 , за результатами розгляду якої позивач просить: - стягнути з ОСОБА_3 на її користь суму матеріального збитку завданого автомобілю Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 у результаті пошкодження останнього в ДТП 06.10.2022 року, у розмірі 647363,56 грн.; - стягнути з ОСОБА_3 на її користь витрати по сплаті експертного дослідження по визначенню матеріального збитку транспортного засобу, у розмірі: 3500,00 грн.; - стягнути з ОСОБА_3 на її користь витрати по оплаті експертних досліджень у розмірі 1000,00 грн., та судові витрати. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2024 року залишено без розгляду позовну заяву. Заяву ОСОБА_3 , в особі представника адвоката Юсубова Е.С., про стягнення витрат на проведення експертизи та витрат на правову допомогу, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень 00 коп. та витрати на проведення експертизи в розмірі 17 980 (сімнадцять тисяч 980) гривень 00 коп. В задоволенні іншої частини заяви відмовлено. Скасовано арешт, накладений ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 березня 2023 року, на автомобіль марки Ford Focus д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 . Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить ухвалу суду скасувати в частині стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат та ухвалити нове, яким у задоволенні вимог відповідача в частині стягнення судових витрат відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції безпідставно визнано наявність в діях позивачки та її представника зловживання процесуальними правами, на підставі чого стягнуто на користь відповідача судові витрати. Окрім цього, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду по суті до суду першої інстанції. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом безпідставно залишено позовну заяву без розгляду, оскільки таке рішення суду може бути прийнято виключно до призначення справи до розгляду по суті. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалюючи рішення про залишення позовної заяви без розгляду суд першої інстанції виходив з наявності в діях позивачки та її представника наявності зловживання процесуальними правами у вигляді повторної неявки у судове засідання. Колегія суддів погоджується з зазначеним рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 в особі представника адвоката Балкового Р.Л. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування збитків, заподіяних дорожньо-транспортною пригодою. Ухвалою суду від 10 березня 2023 року провадження у цій справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. (т. 1 а.с. 112-113) Ухвалою суду від 9 червня 2023 року підготовче провадження по справі закрито, призначено справу до розгляду по суті (а.с. 217). 31.08.2023 від ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Балкового Р.Л., надійшла заява про залишення позову без розгляду (т. 2 а.с. 8). 25.09.2023 від ОСОБА_3 , в особі представника адвоката Юсубова Е.С., надійшли заперечення проти заяви про залишення позову без розгляду (т. 2 а.с. 10). Ухвалою суду від 26 жовтня 2023 року у задоволенні заяви представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Балкового Р.Л. про залишення позову без розгляду, відмовлено. (т. 2 а.с. 13-14). 23.11.2023 від ОСОБА_3 , в особі представника адвоката Юсубова Е.С., надійшла заява про розподіл судових витрат з доказами та пояснення щодо неможливості залишення позовної заяви без розгляду (т. 2 а.с. 21-34, 35-38). 24.11.2023 позивачка та її представник у судове засідання до суду першої інстанції не з`явилися, причини неявки суду не повідомили. Про час, дату та місце розгляду справи позивачка була повідомлена належним чином, за адресою, яка зазначена у позові, про що свідчить поштовий конверт № 06 000 567 177 89, який повернувся до суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 2 а.с. 20). Представник позивачки про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення № 06 000 567 178 00 (т. 2 а.с. 17). 09.01.2024 позивачка та її представник у судове засідання до суду першої інстанції повторно не з`явилися, причини неявки суду не повідомили. Про час, дату та місце розгляду справи позивачка була повідомлена належним чином, за адресою, яка зазначена у позові, про що свідчить поштовий конверт № 06 000 636 328 96, який повернувся до суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 2 а.с. 64). Представник позивачки про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення № 06 000 636 329 42 (т. 2 а.с. 60). Отже, позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Балковий Р.Л., будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, повторно не з`явилися в судове засідання та не повідомили про причини неявки, заяви про розгляд справи за їх відсутності суду не подано. Відповідно до ч.3 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. За приписами п. 3 ч.1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розглядусправи. Враховуючи повторну неявку позивача та її представника до суду, не повідомлення про причини неявки, не отримання позивачкою кореспонденції, відсутність в справі заяви позивача про розгляд справи за її відсутності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Балкового Р.Л. про відшкодування збитків, заподіяних дорожньо-транспортною пригодою, підлягає залишенню без розгляду. Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції. Суд першої інстанції також зауважив, що згідно з п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами. Частина 5 ст. 12 ЦПК України передбачає, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. На підставі вказаного, суд першої інстанції дійшов висновку, що поведінка позивачки, в особі її представника є зловживанням процесуальними правами (подача заяв про зменшення позовних вимог, про залишення позовної заяви без розгляду на стадії судового розгляду; не прибуття до суду після відмови в задоволенні зазначених заяв). Згідно з ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Відповідно до ч. 3 ст. 257 ЦПК України в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету. 23.11.2023 від ОСОБА_3 , в особі представника адвоката Юсубова Е.С., надійшла заява про розподіл судових витрат в розмірі: 31 600 грн. витрати на правову допомогу; 17 980 грн. витрати на проведення експертизи (т. 2 а.с. 21-34). Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу в розмірі 31 600 грн. представником відповідача долучено до матеріалів справи: копію договору про надання правничої допомоги від 11.11.2022 р.; акт приймання-передачі виконаних робіт № 2 від 20.11.2023 р.; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 14.11.2022 р. (т. 2 а.с. 24-29). На підтвердження витрат на проведення експертизи в розмірі 17 980 грн. представником відповідача додано: договір про надання послуг № 10.1 від 06.04.2023; додаткова угода № 1 до договору № 10.1 від 06.04.2023; рахунок № 10.1 від 06.04.2023; платіжна інструкція на суму 13 780 грн., платіжна інструкція на суму 4 200 грн., (а.с.136-139 т. 2 а.с. 31-33). Вирішуючи вимогу відповідача про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу та витрати на проведення експертизи, суд виходив з такого. Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До останніх, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу та проведення експертизи. Статтею 60 ЦПК Українивизначено, що представником в суді може бути адвокат або законний представник. Згідно ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Згідно ч.2 ст.137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК Українирозмір витратна оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом,витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Представником відповідача подано суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу, необхідних для надання правничої допомоги. Однак суд вважає, що вартість деяких послуг не відповідають критерію достатності, співмірності та розумності, а саме: відбір пояснень у свідків; написання заяв про долучення доказів, клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням, заяви про отримання копії техзаписів с.з., заяви про надання транспортного засобу для проведення експертизи; ознайомлення з матеріалами справи (з урахуванням електронного кабінету). Суд дійшов висновку, що у відповідності до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, з урахуванням складності справи, а також змістом документів, витрати на правову допомогу по зазначеній справі в сукупності підлягають задоволенню у розмірі 25 000,00 грн., що є співмірним, а тому вимога про стягнення витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню. Окрім цього. Суд першої інстанції, визначив, що витрати на проведення експертизи в розмірі 13 780 грн. підтверджуються матеріалами справи, тому враховуючи ч. 9 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з позивача на користь відповідача. Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції. В частині скасування заходів забезпечення позову рішення не оскаржувалось, на підставі чого колегією суддів не переглядалось. Судом першої інстанції вірно визначено норми матеріального та процесуального права, які мають бути застосовані під час розгляду справи. Згідно із частинами першої та другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. За правилами пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Таким чином умовою для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, є саме повторна неявка належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи позивача. При цьому повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та від нього не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 461/1190/21 (провадження № 61-2956св22). Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. Згідно з вимогами ЦПКУкраїни суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду. Отже, правове значення у цьому випадку має належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі № 756/16448/18 (провадження № 61-16720св20), від 20 червня 2022 року у справі № 607/2015/17 (провадження № 61-19391св21). Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги відповідача щодо невідповідності ухвали суду в частині залишення позовної заяви без розгляду. Доводи апеляційної скарги позивачки щодо недоведеності факту зловживання нею та її представником процесуальними правами спростовуються наступним. Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Основним Законом України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини 1, 2 статті 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин 1, та 2 статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. За частиною другою статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Постанова ВС від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19 (провадження № 61-14448св20). Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права. Постанова ВС від 12 жовтня 2021 року у справі № 311/2121/19 (провадження № 61-11958св20). Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій. Постанова ВС від 12 жовтня 2022 року у справі № 345/2935/21 (провадження № 61-2472св22). Залишення позовної заяви без розгляду за ініціативою суду, здійснюється лише за наявності підстав, зазначених в статті 257 ЦПК України, через які справа не може бути розглянута по суті. Вказане правило є реалізацією вищенаведених принципів цивільного судочинства, спрямоване на дисциплінування сторін, в тому числі й позивача як ініціатора судового розгляду, покликано унеможливити ситуації, коли, наприклад, після початку розгляду справи по суті, особа, яка звернулась до суду, будучи обізнаною із позицією відповідача та наданими ним доказами (показаннями свідків, висновком експерта тощо), порівнюючи їх зі своїми доказами або з огляду на ненадання власних доказів, прогнозує негативний для себе результат вирішення справи і, не користуючись своїм правом на подання заяви про залишення позову без розгляду, штучно створює умови, за яких позов має бути залишений без розгляду за ініціативою суду. При цьому метою таких дій є отримання можливості повторного звернення до суду з приводу того ж самого спору між тими самими сторонами. Вочевидь така ситуація має наслідком порушення принципу процесуального рівноправ`я сторін, оскільки відповідач, не маючи ефективних засобів захисту своїх процесуальних прав та законних інтересів, буде вимушений брати участь у невизначений кількості судових процесів з вирішення по суті одного спору, ініційованих недобросовісним позивачем або позивачем, який неналежним чином підготувався до судового розгляду. Отже залишення позову без розгляду через повторну неявку позивача в судове засідання є негативним наслідком саме для позивача, оскільки змушує його повторно вчиняти дії з метою захисту своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В той же час, наведене не може використовуватися на шкоду інтересам відповідача, який належним чином виконав покладений на нього обов`язок щодо доведення обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позову, через що справа може бути розглянута по суті. Постанова ВС від 24 травня 2023 року у справі № 285/2961/21 (провадження № 61-1570св23). З матеріалів справи вбачається, що 31.08.2023 від ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Балкового Р.Л., надійшла заява про залишення позову без розгляду (т. 2 а.с. 8). Ухвалою суду від 26 жовтня 2023 року у задоволенні заяви представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Балкового Р.Л. про залишення позову без розгляду, відмовлено. (т. 2 а.с. 13-14). В подальшому позивачка та її представник у судове засідання до суду першої інстанції не з`явилися 24.11.2023 року та 09.01.2024 року. Колегія суддів дійшла висновку, що зазначене має всі ознаки зловживання позивачкою та її представником процесуальними правами. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат, когезією суддів не беруться до уваги, з огляду на наступне. Згідно ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Згідно із ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Тобто, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була залишено без розгляду внаслідок необгрунтованих дій позивача. Колегією суддів вже було спростовано доводи позивача щодо відсутності факту зловживання процесуальними правами зі сторони останнього та його представника та встановлено його наявність, що виключає необхідність доведення доцільності покладення на позивача відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, оскільки зазначене підтверджує наявність необґрунтованих дій з боку позивача та надає право відповідачу на відшкодування судових витрат. Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які правильно застосовані судом. При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 залишити без задоволення. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2024 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 01 березня 2024 року. Головуючий Судді: