Постанова 4856 № 120/1680/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1680/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Свентух Віталій Михайлович Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В. 13 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив здійснити перерахунок та виплату пенсії, а також нарахувати та виплатити майнову та моральну шкоду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22.10.2025 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач вказує про обгрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справ №120/517/23 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо поновлення та виплати пенсії ОСОБА_1 за віком починаючи з 01.07.2013 в сталому розмірі довічно, без обов`язкового врахування автоматичних перерахунків відповідно до ст. 28 та ч. 3 ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №905330140417 від 19.12.2022 про перерахунок пенсії позивача з 01.07.2013 в сталому розмірі довічно, без обов`язкового врахування автоматичних перерахунків відповідно до ст. 28 та ч. 3 ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 починаючи з 01.07.2013, з урахуванням надбавки за понаднормовий стаж відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та з урахуванням обов`язкових автоматичних масових перерахунків пенсії, відповідно до статті 28 та частини 3 статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на момент фактичної виплати пенсії. Позивач вважаючи, що вказане рішення відповідачем не виконано в повному обсязі, звернувся до суду з заявою про встановлення судового контролю. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №120/517/23 задоволено. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протягом місяця з дня отримання цієї ухвали подати звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №120/517/23. 30.07.2024 та 12.08.2024 до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов звіт про виконання рішення суду та додаткові пояснення, у яких ГУ ПФУ у Вінницькій області зазначило, що на виконання вище зазначеного рішення Головним управлінням було поновлено ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 01.07.2013 в розмірі, встановленому на час припинення її виплати. Загальну суму поновленої пенсії за період з 01.07.2013 по 31.10.2022 виплачено в листопаді 2022 року - 107352,00 грн. Крім того, в березні та червні 2023 року було здійснено нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів за період з 01.07.2013 по 30.06.2022 в сумі, відповідно 9475,44 грн. та 70736,39 грн. Отже, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду №120/517/23 від 21.03.2023 по пенсійній справі № 905330140417 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсія була перерахована з 01.07.2013, розмір пенсії, згідно рішення суду, перерахований з урахуванням надбавки за понаднормовий стаж відповідно до ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та з урахуванням обов`язкових автоматичних масових перерахунків пенсій, відповідно до статті 28 та частини 3 статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та донараховано кошти в сумі 6382,32 грн. за період з 01.07.2013 по 31.08.2024. Позивач вважає, що відповідач мав застосовувати законодавство, чинне на момент здійснення виплати пенсії, а саме на грудень 2023 року, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з того, що перерахунок пенсії позивача з 2013 року має бути здійснено у відповідності до законодавства, що діяло у період, за який перераховується пенсія. Сума недоотриманої позивачем пенсії не є майновою шкодою, а позовна вимога про її стягнення не є вимогою про стягнення (відшкодування) шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно з статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Відповідно до статті 16 Закону №1058-IV застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом. Згідно з статтею 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум. За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений. Статтею 42 Закону №1058-IV встановлено, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини. Відповідно до пункту 2.8. розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Судом першої інстанції правильно вказано, що з дня поновлення виплати пенсії позивач користується усіма правами на підвищення та перерахунок пенсії згідно з Законом №1058-IV. Будь-яких обмежень прав позивача, як пенсіонера, якому призначено виплату пенсії за рішенням суду, Законом №1058-IV не встановлено. Виконання вимог Закону, в тому числі, щодо проведення підвищення та перерахунку пенсій є обов`язком відповідача. Апелянт посилається на те, що перерахунок його пенсії за весь період з 2013 року має бути здійснено у відповідності до законодавства, яке є чинним станом на час виплати пенсії, тобто законодавства станом на 2023 рік. Тобто, за позицією позивача, зокрема, його мінімальний розмір пенсії починаючи з 2013 року не повинен бути меншим, ніж мінімальний розмір пенсії, встановлений станом на 2023 рік. Проте, відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відтак, враховуючи приписи статті 58 Конституції України стосовно дії законів у часі, суд вважає помилковими аргументи позивача, що його пенсія за весь період з 01.07.2013 року по 31.12.2023 року має бути перерахована лише на підставі законодавства, яке є чинним станом на грудень 2023 року. Отже пенсія за кожний минулий місяць визначається за правилами, чинними для відповідного періоду, а подальші індексації/масові перерахунки застосовуються у випадках і порядку, передбачених ст. 42 Закону №1058-IV та рішенням у справі №120/517/23. При цьому прийняття звіту у справі №120/517/23 не вирішувало нового позову про шкоду/дискримінацію, але підтверджує, що спосіб виконання рішення вже був предметом контролю. Судом першої інстанції правильно вказано, що перерахунок пенсії позивача з 2013 року має бути здійснено у відповідності до законодавства, що діяло у період, за який перераховується пенсія. Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провело перерахунок пенсії позивача з 01.07.2013 по 31.12.2023 з дотриманням вимог статті 28 Закону №1058-IV в частині мінімального розміру пенсії за віком, врахувавши та застосувавши відповідні приписи Законів України "Про державний бюджет" за 2013-2023 роки. Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про проведення перерахунку пенсії за весь період з 01.07.2013 по 31.12.2023 відповідно до законодавства, чинного станом на грудень 2023 року, є необґрунтованими. Матеріалами справи, зокрема протоколами перерахунку підтверджується, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахунок пенсії позивача здійснено відповідно до норм чинного законодавства за кожний відповідний період, із дотриманням вимог статті 28 Закону України №1058-IV та положень законів про Державний бюджет України за відповідні роки, а позивач не довів конкретної помилки у здійснених перерахунках, окрім незгоди з самим підходом. При цьому колегія суддів враховує доводи апелянта щодо необхідності проведення індексації, осучаснення та масових перерахунків пенсії на рівних умовах з пенсіонерами, які проживають в Україні. Разом з тим предметом доказування у цій справі є не абстрактна наявність у позивача права на такі перерахунки, а доведеність протиправності конкретного розрахунку, здійсненого відповідачем після виконання рішення у справі №120/517/23. Матеріали справи свідчать, що відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача з урахуванням статті 28 та частини третьої статті 42 Закону №1058-IV, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до вимоги застосувати до всього минулого періоду розмір пенсії, визначений станом на грудень 2023 року, що не відповідає принципу дії закону в часі. Відтак, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Щодо визнання дій відповідача такими, що містять ознаки дискримінації, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що під час розгляду справи не встановлено жодних обставин, які б свідчили про наявність ознак дискримінації стосовно позивача. Відповідні твердження позивача не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами. При цьому сам факт проживання в Ізраїлі та наявність численних спорів не доводить, що саме у цій справі відповідач застосував менш сприятливий режим порівняно з релевантною групою пенсіонерів за відсутності об`єктивного виправдання. Суд також відхиляє доводи апелянта щодо наявності ознак дискримінації за ознакою місця проживання чи етнічного походження, оскільки матеріалами справи підтверджено приведення розміру пенсійних виплат позивача у відповідність до загальних норм пенсійного законодавства України. Проведення вказаних перерахунків свідчить про реалізацію принципу рівності прав застрахованих осіб, а відсутність індексації за окремий період не може трактуватися як дискримінаційне обмеження, оскільки правомірність поточного обчислення пенсії та повнота виконання попередніх судових рішень вже підтверджена ухвалою суду від 22.08.2024 про прийняття звіту органу Пенсійного фонду. Щодо посилань апелянта на постанови Верховного Суду від 25.03.2025 у справі №400/8389/21 та від 04.04.2025 у справі №400/6530/21, суд зазначає про відсутність підстав для їх застосування з огляду на різне фактичне наповнення правовідносин. На відміну від обставин, що стали предметом розгляду Верховного Суду, у даній справі ГУ ПФУ на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №120/517/23 вже було проведено перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.07.2013. Вказаний перерахунок включав як надбавку за понаднормовий стаж (ст. 28 Закону №1058), так і автоматизовані масові перерахунки, передбачені ч. 3 ст. 42 вказаного Закону, що спростовує твердження про виплату пенсії у застарілому, статичному розмірі. ? Таким чином, аргументи апеляційної скарги про ігнорування судом першої інстанції релевантних правових позицій касаційної інстанції є безпідставними. Оскільки розмір пенсії позивача був актуалізований на виконання судового рішення, що набрало законної сили, правові висновки Верховного Суду щодо недопустимості виплати пенсії у розмірі, зафіксованому на момент припинення її виплати у минулому, не мають преюдиціального значення для вирішення даного спору, адже фактична ситуація позивача вже була виправлена шляхом здійснення відповідних нарахувань згідно з чинним законодавством. Стосовно вимог в частині нарахування та виплати майнової шкоди, суд зазначає, що згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За змістом статті 107 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов`язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом. Частиною першою статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При вирішенні спору про відшкодування шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що сума недоотриманої позивачем пенсії не є майновою шкодою, а позовна вимога про її стягнення не є вимогою про стягнення (відшкодування) шкоди. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 452/3296/16-ц. Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 250000 грн., суд враховує наступне. Згідно з статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Позивачем не надано суду доказів наявності шкоди, або наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, фактів заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить. Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Курко О. П. Боровицький О. А.