Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/19167/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/19167/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар Павло Анатолійович Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В. 14 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачем подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач вказує про обгрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом першої інстанції встановлено, що згідно інформаційних систем Державної податкової служби України, у власності позивача перебуває нежитлова будівля корівник загальною площею 1886,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1340928005222, дата державної реєстрації права власності 19.11.2017. Рішенням 14 сесії 8 скликання від 13.07.2021 Турбівської селищної територіальної громади ставка податку для об`єктів нежитлової неруховмості становить 0,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року. За об`єкт нежитлової нерухомості позивачу нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік із наступного розрахунку: 6500,0 грн. (мінімальна заробітна плата) х 0,5 відс. (ставка податку) х 547,09 кв.м. = 15327,81 грн та сформовано ППР від 13.10.2023 №0821904-2412-0210-UA05020290000092626. Позивач вважає зазначене податкове повідомлення рішення протиправним, тому звернувся до суду з цим позовом. Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з того, що позивач не довів позовні вимоги, адже не надав жодних доказів використання корівника у господарській діяльності особистого селянського господарства (виробництво молока, розведення худоби тощо), тому не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), Законом України від 18 січня 2001 року №2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років", Законом України від 24 червня 2004 року №1877-IV "Про державну підтримку сільського господарства України", Закону України 23 вересня 2008 року №575-VI "Про сільськогосподарський перепис". Статтею 266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно з підпунктами 266.1.1, 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції, яка діяла до 1 січня 2019 року) не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII, який набрав чинності 1 січня 2019 року, внесено зміни до ПК України й підпункт «ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 викладено в такій редакції: не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, умовою звільнення подібних об`єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку. Встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження. Здійснивши аналіз приписів підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України суд зробив висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (що, власне, випливає із обраного законодавцем класу будівель). Залежно від періоду (до і після 01 січня 2019 року) застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку). Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України №507 від 17 серпня 2000 року, клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (1271) включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. Цей клас не включає: споруди зоологічних та ботанічних садів. Обґрунтовуючи своє право на застосування пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, позивач вказує, що він є сільськогосподарським товаровиробником. Суд зазначає, що поняття "сільськогосподарський товаровиробник" визначено підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14, згідно з яким це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Водночас у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України зазначено, що визначення сільськогосподарського товаровиробника дано виключно для цілей глави 1 "Спрощена система оподаткування, обліку та звітності" розділу XIV цього Кодексу "Спеціальні податкові режими", до якої віднесено четверту групу - сільськогосподарські товаровиробники. Таким чином, визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235. пункту 14.1 статті 14 ПК України застосовується виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", що прямо визначено вказаним підпунктом. Отже, до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки вказаний податок відноситься до розділу ХІІ "Податок на майно". Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років», під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про застосування визначень поняття сільськогосподарського товаровиробника у наведених законодавчих актах для цілей визначення змісту статусу сільськогосподарського товаровиробника, оскільки наведені поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке має чітко обмежену сферу застосування. Тому, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України. На користь висновку, що нормою підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено податкову пільгу, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII, підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 1 січня 2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи. Відтак, сільськогосподарським товаровиробником може виступати як юридична, так і фізична особа. Системний аналіз цієї норми свідчить, що для застосування пільги необхідна сукупність умов: особа є сільськогосподарським товаровиробником; об`єкт належить до відповідного класу будівель; об`єкт не передається в користування іншим особам. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ключовим є встановлення факту здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності. Сам по собі факт належності особі об`єкта нерухомості сільськогосподарського призначення не є достатнім для застосування податкової пільги. Відтак, вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, слід встановити чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права. Згідно із приписами частини 1 статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Однак, будь яких доказів того, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю (виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією) та є сільськогосподарським товаровиробником, окрім тверджень позивача, матеріали справи не містять. Судом враховано, що інформаційна довідка з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №104285427 від 19.11.2017 року, довідка Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області №08-10/3069 від 15.12.2023 про те, що позивач має у своїй власності земельні ділянки з кадастровими номерами №0522282800:05:000:1229 та №0522255500:03:000:2340 та використовує їх за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства і вирощування сільськогосподарських культур, а також договір купівлі-продажу 25/100 часток нежитлової будівлі від 18.11.2017, підтверджують право власності позивача на відповідне майно, використання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та об`єктивну можливість здійснення сільськогосподарської діяльності, однак самі по собі не є достатніми доказами фактичного здійснення позивачем у спірному податковому періоді діяльності сільськогосподарського товаровиробника у розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував подані позивачем докази, зокрема довідку органу місцевого самоврядування про ведення особистого селянського господарства, документи щодо наявності сільськогосподарської техніки та відомості про реєстрацію в Державному аграрному реєстрі, колегія суддів зазначає, що наведені докази свідчать про наявність у позивача майна та можливість здійснення сільськогосподарської діяльності. Разом з тим зазначені докази не підтверджують належними та допустимими засобами доказування фактичного здійснення позивачем діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки чи реалізації у спірному податковому періоді. Довідка органу місцевого самоврядування підтверджує облік та використання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, однак сама по собі не підтверджує фактичного здійснення діяльності сільськогосподарського товаровиробника для цілей застосування податкової пільги. Наявність сільськогосподарської техніки також не є безумовним доказом здійснення відповідної діяльності без підтвердження її фактичного використання у процесі виробництва сільськогосподарської продукції. Посилання апелянта на реєстрацію у Державному аграрному реєстрі не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки така реєстрація має обліково-інформаційний характер і сама по собі не підтверджує фактичного здійснення у спірному періоді діяльності з виробництва, переробки чи реалізації сільськогосподарської продукції. При цьому колегія суддів враховує, що суд першої інстанції не навів детальної оцінки кожного доказу, на який посилався позивач, однак така неповнота мотивування не вплинула на правильність вирішення спору по суті, оскільки навіть з урахуванням усіх поданих доказів відсутні підстави для висновку про наявність у позивача статусу сільськогосподарського товаровиробника у розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування приписів податкового законодавства, якими визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11.04.2023 у справі №380/2434/20. Також суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.04.2023 у справі №380/18104/21, згідно з якими фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу, і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Тобто, значення має не тільки вид нерухомості (зокрема, її призначення), а й безпосередньо сама діяльність, якою займається платник податку (а саме - чи відноситься він до сільськогосподарських товаровиробників). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази у сукупності підтверджують право власності на об`єкт нерухомого майна, наявність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, наявність сільськогосподарської техніки та можливість здійснення сільськогосподарської діяльності, однак не підтверджують достатньою мірою фактичного здійснення позивачем у спірному податковому періоді діяльності сільськогосподарського товаровиробника, а також використання спірного об`єкта нерухомості у такій діяльності. За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Курко О. П. Боровицький О. А.