Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/1642/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2026 р.Справа № 440/1642/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. , за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.03.2026, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, повний текст складено 17.03.26 у справі № 440/1642/26 за позовом ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі також відповідач), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №14-ДПС від 02.02.2026 у розмірі 80 000 гривень, на підставі Акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Харківській області від 17.12.2025, зареєстрованого 18.12.2025 в ДПС за номером № 47068/20/16/РРО/ НОМЕР_1 . Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. 16.03.2026 представником позивача подано заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу від 02 лютого 2026 року №14-ДПС, до набрання законної сили судовим рішенням по суті у справі №440/1642/26, за позовом ФОП ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови №14-ДПС від 02.02.2026 Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року заяву задоволено. Забезпечено адміністративний позов шляхом зупинення стягнення на підставі постанови Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №14-ДПС від 02.02.2026 в межах виконавчого провадження ВП №80497634 до набрання законної сили рішенням суду у справі №440/1642/26. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку з посиланням на те, що Полтавським окружним адміністративним судом при прийнятті оскаржуваної ухвали не досліджено фінансовий стан позивача та його співвідношення із застосованим штрафом та наслідками для здійснення господарської діяльності. Матеріали справи також не містять доказів неможливості позивачем, з урахуванням розміру накладеного штрафу, продовжувати здійснювати господарську діяльність. За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а оскаржуване рішення ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Від сторін надійшли клопотання про проведення судових засідань без їх участі. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України). Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке. Статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен ураховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Також при розгляді клопотання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжитих заходів з урахуванням: - розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; - наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; - ймовірності виникнення ускладнень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. За частиною другою статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен ураховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Разом з цим, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Колегія суддів наголошує на тому, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також указати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними. Тобто обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими, репутаційними, службовими та професійними наслідками. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Така правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 640/1305/20. Колегія суддів зазначає, що ухвала суду першої інстанції у цій справі наведеним вище вимогам не відповідає. У цій справі оскаржуваною постановою накладено на позивача адміністративний штраф у зв`язку з порушенням законодавства про працю та зайнятість населення. Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що державним виконавцем на підставі спірної постанови відкрито виконавче провадження. Такі дії дають підстави державному виконавцю, за відсутності ухвали суду про забезпечення позову, стягнути кошти з арештованих рахунків позивача та перерахувати їх на користь стягувача, який є відповідачем у цій справі, що, на думку заявника, значно ускладнить, у разі задоволення судом позову, поворот виконання такого рішення та повернення належних позивачу коштів на його розрахункові рахунки. Колегія суддів зазначає, що оскаржувана постанова є самостійним виконавчим документом, примусове виконання якої здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Так, пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом. Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Частиною першою статті 12 цього Закону передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Суд першої інстанції, задовольняючи заяву позивача, дійшов висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документу постанови Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №14-ДПС від 02.02.2026 про накладення на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, може істотно ускладнити ефективний захист порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду з позовом у цій справі, у разі задоволення цього позову, оскільки правові наслідки прийняття оскаржуваної постанови настануть до прийняття рішення судом у цій справі. Висновки суду першої інстанції, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків для позивача обґрунтовані тим, що у справі наявна постанова державного виконавця Берестинського відділу державної виконавчої служби у Берестинському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження №80497634 від 12.03.2026 з примусового виконання постанови №14-ДПС від 02.02.2026 Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці і такий захід забезпечення позову як зупинення стягнення на підставі виконавчого документа є адекватним та співмірним суті порушеного права, з метою захисту якого позивач звернувся до суду. Проте колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанцій помилковими, оскільки саме по собі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом без наведення позивачем обставин, які обґрунтовано свідчать про неможливість відновлення прав та інтересів у разі задоволення позову, не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача, та, відповідно, не свідчить про наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову. Водночас судом не наведені обставини, які впливають на співмірність та необхідність забезпечення позову з метою уникнення негативних наслідків які, в свою чергу, можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача. Зокрема, при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанцій не досліджений фінансовий стан позивача, та його співвідношення із можливими санкціями та наслідками для здійснення господарської діяльності. Так, позивачем до заяви про забезпечення позову не додано документів, які б містили відомості щодо його поточних фінансових показників, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо. Матеріали справи також не містять доказів неможливості позивачем, з урахуванням розміру накладеного штрафу, продовжувати здійснювати господарську діяльність. Крім того, щодо посилання позивача на ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів без вжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову, колегія суддів звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.09.2022 у справі №160/1609/22 та від 29.09.2022 у справі №380/3826/21, від 19 червня 2025 року у справі №260/976/25. Позивач зазначає, що виконання оскаржуваної постанови накладає надмірний фінансовий тягар, проте до матеріалів справи на обґрунтування зазначених обставин жодного доказу не надав. Отже, позивачем не доведено необхідність вжиття застосованого судом заходу забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, застосовані заходи є такими, що суперечать приписам частини другої статті 151 КАС України, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову слід відмовити. Доводи апеляційної скарги колегією суддів приймаються в якості належних. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене вище колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції під час прийняття оскаржуваної ухвали неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми процесуального права, що є підставою для її скасування. Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 у справі № 440/1642/26 скасувати. Прийняти постанову, якою в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова Повний текст постанови складено 14.05.2026