Окрема думка Велика Палата ВС № 990/231/25

ОКРЕМА ДУМКА (спільна) суддів Великої Палати Верховного Суду Губської О. А., Стрелець Т. Г., Кривенди О. В., Мартинюк Н. М., Короля В. В. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі № 990/231/25 (провадження № 11-22заі26) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії Історія справи ОСОБА_1 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції позов до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому просив: - визнати протиправним і скасувати рішення ВККС України від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 «Про затвердження кодованих результатів практичного завдання (кримінальна та цивільна спеціалізації), виконаного кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)» в частині, що стосується ОСОБА_1 (індивідуальний код кандидата (перше судове рішення) 0034438, індивідуальний код кандидата (друге судове рішення) 0046378); - визнати протиправним і скасувати рішення ВККС України від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 «Про затвердження результатів виконання практичного завдання учасниками конкурсу 03-07, 10 та 11 лютого 2025 року (цивільна спеціалізація), 12 - 14 та 17 - 21 лютого 2025 року (кримінальна спеціалізація), визначення загальних результатів першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Складання кваліфікаційного іспиту», допуск до другого етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) в частині, що стосується ОСОБА_1 (індивідуальний код кандидата (перше судове рішення) 0034438, індивідуальний код кандидата (друге судове рішення) 0046378); - зобов`язати ВККС України ухвалити нове рішення за результатами повторного оцінювання виконаних ОСОБА_1 практичних завдань відповідно до вимог, визначених Методичними вказівками з оцінювання практичного завдання з адміністративної, господарської та цивільної спеціалізацій, виконаного кандидатами на посади суддів апеляційних судів під час кваліфікаційного іспиту, затвердженими рішенням ВККС України від 17 липня 2024 року № 228/зп-24 (далі - Методичні вказівки № 228/зп-24). Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 8 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Відмовляючи в задоволенні позову, на обґрунтування власного рішення суд першої інстанції навів такі аргументи. За приписами статті 74 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) для визнання кандидата на посаду судді таким, що склав кваліфікаційний іспит, необхідно набрати не менше 75 відсотків максимально можливого бала за виконання практичного завдання. Отже, для визнання позивача таким, що склав кваліфікаційний іспит, необхідно було набрати не менше 112,5 бала (150 х 75 %). Під час розгляду справи суд установив, що за виконання практичного завдання в межах кваліфікаційного іспиту позивач набрав 104,5 бала, що згідно з наведеними вище розрахунками становить менше 75 відсотків максимально можливого бала за виконання практичного завдання. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку щодо правомірності рішення Комісії про відмову в допуску позивача до другого етапу кваліфікаційного оцінювання та визнання його таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, та припинення його участі у кваліфікаційному оцінюванні та оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що ані Закон № 1402-VIII, ані Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, затверджене рішенням ВККС України від 19 червня 2024 року № 185/зп-24 (далі - Положення № 185/зп-24), яким, зокрема, визначено порядок оцінювання результатів виконання практичного завдання, не містять вимог щодо виставлення оцінки окремо за певні елементи практичного завдання, у зв`язку із чим незазначення в екзаменаційних відомостях інформації про кількість балів, виставлених за кожен із передбачених Методичними вказівками № 228/зп-24 елементів оцінювання, не свідчить про порушення відповідачем порядку оцінювання учасників іспиту. На думку суду першої інстанції, сама лише наявність затверджених Методичних вказівок № 228/зп-24 не означає, що в екзаменаційній відомості мали відображатись, крім остаточної оцінки практичного завдання, також і бали за кожен його елемент. Натомість основною гарантією об`єктивності, неупередженості, прозорості та рівності оцінювання практичного завдання, на думку колегії суддів, є анонімність кваліфікаційного іспиту, за браком встановлених порушень якої немає підстав стверджувати про необґрунтованість виставлених екзаменаційною комісією балів. Судвизнав необґрунтованими доводи позивача щодо невідповідності фабул практичних завдань, які виконували кандидати 4 та 11 лютого 2025 року, модельним судовим рішенням Верховного Суду, опублікованим ВККС України як зразки, а також переліку судових справ, що використовувались під час розроблення модельних судових рішень для проведення кваліфікаційного іспиту (на відміну від згенерованих практичних завдань в інші дати проведення іспиту) з огляду на обізнаність кандидатів з номерами цих судових справ. Суд дійшов висновку, що наведене позивачем співвідношення результатів кандидатів, які виконували практичні завдання в різні дні, само собою не свідчить про наявність об`єктивних розбіжностей у складності завдань чи умовах оцінювання між цими групами. Такі дані відображають лише інформацію про результати іспиту, зокрема етапу виконання практичного завдання, та свідчать лише про кількісні співвідношення результатів кандидатів. Позивач не погодився із рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 грудня 2025 року та звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про задоволення позову в повному обсязі. Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 квітня 2026 року у справі № 990/231/25 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 грудня 2025 року залишила без змін. Велика Палата Верховного Суду, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів, наведених в апеляційній скарзі, погодилася з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, визнавши, що в межах спірних правовідносин відповідач діяв у межах та в спосіб, що визначені законом, з дотриманням принципів обґрунтованості, пропорційності та законності. Так, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що вона вже неодноразово надавала оцінку діям ВККС України у межах процедури кваліфікаційного оцінювання на стадії кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання, зокрема у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 800/166/17, від 8 жовтня 2019 року у справі № 9901/49/19, від 19 листопада 2019 року у справі № 9901/90/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 9901/100/19, від 27 квітня 2019 року у справі № 9901/260/19, де зосереджувала увагу на легітимній меті дій Комісії щодо з`ясування відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання, що здійснюють члени ВККС України за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Поряд із цим Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зміст процедур, які Комісія здійснює на зазначеному етапі, не зазнав істотних змін, а доводи скаржників і тоді здебільшого стосувалися необхідності фіксації / відображення міркувань / висновків членів Комісії, які проводили оцінювання практичного завдання. Велика Палата Верховного Суду також урахувала, що Комісія, відреагувавши на численні зауваження скаржників про незатвердження методики оцінювання результатів іспиту, показників та критеріїв оцінки практичного завдання, затвердила своїм рішенням від 17 липня 2024 року Методичні вказівки № 228/зп-24. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду врахувала пояснення ВККС України, згідно з якими Методичні вказівки № 228/зп-24 є документом, що визначає підходи до оцінювання практичного завдання, виконаного кандидатами на посаду судді. Вони містять орієнтовні показники оцінювання, елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та можливу кількість балів, оцінювання відповідного елемента в загальній оцінці та покликані забезпечити стандартизований підхід членів Комісії до перевірки робіт та уніфікацію оцінювання, а також бути певним орієнтиром для кандидатів (учасників іспиту) і допомогою під час підготовки до виконання практичного завдання з урахуванням можливості розуміти розподіл балів. Відповідаючи на питання, чи змінився обсяг дискреції ВККС України під час оцінювання виконаних учасниками кваліфікаційного іспиту практичних робіт у зв`язку із затвердженням Методичних вказівок № 228/зп-24, Велика Палата Верховного Суду вказала, що затвердження цих вказівок загалом та концептуально не змінило правового врегулювання процедури кваліфікаційного іспиту та методики визначення його результатів, а відповідно й обсягу дискреційних повноважень членів ВККС України на цьому етапі. Надаючи оцінку доводам позивача про обов`язок Комісії відображати поелементне оцінювання (відповідно до шкали балів за Методичними вказівками № 228/зп-24) практичних робіт, Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що визначений пунктом 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 порядок оцінювання не містить вимог щодо виставлення оцінки окремо за певні елементи практичного завдання, як і не містить таких вимог Закон № 1402-VIII. За таких обставин незазначення в оскаржуваному рішенні Комісії інформації про кількість балів, виставлених за кожен із визначених Методичними вказівками № 228/зп-24 елементів оцінювання, абсолютно не свідчить про порушення відповідачем порядку оцінювання учасників іспиту. Також саме по собі ненаведення в оскаржуваному рішенні ВККС України оцінки за кожний елемент оцінювання не може підтверджувати те, що члени екзаменаційної комісії здійснили перевірку практичного завдання позивача без застосування чи без дотримання Методичних вказівок № 228/зп-24. У цьому ж контексті Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Методичні вказівки № 228/зп-24 складаються зі шкали оцінювання, визначають елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню та показники оцінювання. Обов`язку та способу фіксації балів окремо за кожен елемент практичного завдання Методичні вказівки № 228/зп-24 не містять. Такі вказівки призначені як для членів екзаменаційних комісій, так і для кандидатів і слугують для них орієнтиром під час перевірки та виконання практичних завдань, для забезпечення єдиних стандартизованих для всіх учасників іспиту підходів у їх виконанні та оцінюванні. Відповідно сама лише наявність затверджених Методичних вказівок № 228/зп-24 не означає, що в оскаржуваному рішенні члени екзаменаційної комісії повинні були відобразити, крім остаточної оцінки практичного завдання, також і бали за кожний його елемент. Це є цілком недоцільним також з огляду на те, що предметом оцінювання є практичне завдання загалом, а не його окремі елементи. Твердження позивача про те, що він не розуміє, за якими критеріями члени екзаменаційної комісії виставили йому бали, Велика Палата Верховного Суду оцінила як його як суб`єктивне негативне ставлення до результату кваліфікаційного оцінювання та фактично є висловленням його особистих сумнівів щодо об`єктивності членів екзаменаційної комісії. Додатково Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висловлені суб`єктивні сумніви позивача не можна визнати обґрунтованими й з огляду на анонімний спосіб складання практичного завдання. Не маючи інформації про те, чиє саме практичне завдання перевіряють, члени екзаменаційної комісії не можуть виявити суб`єктивне ставлення до того чи іншого учасника конкурсу. Натомість повторна перевірка практичного завдання конкретного конкурсанта фактично унеможливлює дотримання принципу анонімності. Велика Палата Верховного Суду вказала і про те, що згідно з паперовими формами електронних документів - екзаменаційних відомостей оцінювання практичного завдання, виконаного позивачем, кожний член екзаменаційної комісії виставив ОСОБА_1 індивідуальний бал за кожне модельне судове рішення, що підтверджується змістом екзаменаційних відомостей і відповідно підтверджує дотримання ВККС України порядку оцінювання результатів виконання практичного завдання. У контексті наведених вище доводів позивача Велика Палата Верховного Суду підсумовала: - результат оцінювання практичного завдання визначається за бальною шкалою від 0 до 150 (позивач складав практичне завдання типу 2, тому шкала оцінювання за кожним завданням складала від 0 до 75 балів); - нормативне врегулювання процедури кваліфікаційного іспиту не запровадило обов`язку для Комісії з відображення у підсумковому на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання рішенні поелементного оцінювання практичного завдання відповідно до шкали балів, визначеної у Методичних вказівках № 228/зп-24; - Методичні вказівки № 228/зп-24 за своїм змістом теж визначають сукупність (шкалу) балів, які можна отримати за виконання практичного завдання, визначення цих балів, як і загального бала за складання практичного завдання, відбувається за внутрішнім переконанням членів екзаменаційної комісії, в межах їх дискреційних повноважень. Відображення цих балів у рішенні Комісії саме собою не вплине на вмотивованість цього рішення. Щодо необхідності наведення всебічного обґрунтування процесу оцінювання Велика Палата Верховного Суду виснувала, що було б об`єктивно недоцільно робити це в оспорюваному рішенні, яке стосується затвердження результатів кваліфікаційного іспиту щодо всіх осіб, які його складали, адже це потребувало б ухвалення персональних (індивідуальних) рішень щодо кожного окремого кандидата незалежно від того, був результат негативний чи позитивний, що мав би розуміти позивач. Як констатувала Велика Палата Верховного Суду, запровадження такого підходу істотно змінило б строки, потрібні для проведення відповідних конкурсних (але не виключно) процедур, і потребувало б відповідних змін до нормативно-правового регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання. Насамкінець щодо цього Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не оцінює доцільності відповідних змін до нормативно-правового регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання, зокрема й щодо відображення балів поелементного оцінювання практичного завдання, натомість у межах апеляційного розгляду цієї справи дала відповідь на питання, чи вплинуло незазначення такої інформації на права позивача як учасника такої процедури, і відповідь на це питання є негативною. Підстави і мотиви для висловлення окремої думки Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. На наше переконання, висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що лише підсумкова оцінка виконаного позивачем практичного завдання є належною мотивацією оспорюваних у цій справі рішень ВККС України без розкриття балів за кожним елементом, як це передбачено Методичними вказівками № 228/зп-24, є помилковим з таких міркувань. Не повторюючись щодо мотивів, які вже неодноразово висловлені суддями в окремих думках до постанов Великої Палати Верховного Суду у спорах цієї категорії, наголошуємо на вимогах статей 6 і 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), які підлягають застосуванню відповідно до частини другої статті 3 КАС України і частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV). Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Про те, що остання є джерелом права зазначено також в частині першій статті 17 Закону № 3477-IV. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії»). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви»). У рішенні від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» ЄСПЛ визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. До того ж такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. ЄСПЛ у питанні здійснення судового контролю за реалізацією державними органами їхніх дискреційних повноважень послідовно висловлює правову позицію, згідно з якою надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»). У цій справі позивач оскаржив рішення ВККС України, прийняті щодо нього за результатами виконання практичних завдань у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), що мало наслідком визнання його таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, та припинення його участі в зазначеному конкурсі. Відповідно, рішення відповідача безпосередньо зачіпають право позивача на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру. Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі / цих цілей. Отже, в цій справі перед судом постало завдання оцінити рішення ВККС, за яким відбулося втручання у приватне життя позивача, за трьома наведеними аспектами за статтею 8 Конвенції (оцінка законності, законної мети та необхідності такого «втручання»). Спірні правовідносини стосуються оцінювання практичних завдань за кримінальною та цивільною спеціалізаціями, які позивач виконав у межах проходження зазначеної вище конкурсної процедури. Оскільки позивач за результатом виконання практичного завдання набрав 104,5 бала, що є меншим за 75 відсотків від максимально можливого бала, то у ВККС України були формальні підстави визнати його таким, що не склав іспит, і, відповідно, не допустити його до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» з одночасним припиненням його участі в зазначеному конкурсі. Однак, Положенням № 185/зп-24 визначено як мету практичного завдання - виявлення рівня практичних навичок та умінь у правозастосуванні, так і спосіб його оцінювання, який передбачає перевірку відповідності виконаного завдання встановленим критеріям (методичним вказівкам), із виставленням індивідуальних балів кожним членом екзаменаційної комісії. Такий підхід покликаний забезпечити об`єктивність, прозорість та комплексність оцінювання здатності учасника застосовувати норми права в умовах, наближених до реальної судової практики. У Методичних вказівках № 228/зп-24, які ВККС України затвердила на виконання наведених вище приписів Положення № 185/зп-24, вона визначила елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та кількість балів за кожен елемент оцінювання. Поряд із цим у примітці до Методичних вказівок № 228/зп-24 зазначено, що залежно від обставин справи, викладених в описовій частині постанови суду апеляційної інстанції, та виду судового рішення (про залишення оскарженого рішення без змін, його зміну чи скасування) ВККС України може відступити від наведеної у Методичних вказівках структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10 %. У такому разі Комісія не може виходити за межі загальної кількості балів (75). На наше переконання, аналіз змісту Методичних вказівок № 228/зп-24 дозволяє констатувати, що в них ВККС України обмежила дискрецію членів її екзаменаційної комісії щодо оцінювання практичного завдання та виставлення балів за нього, визначивши, яку саме кількість балів і за який конкретний елемент оцінювання вони можуть їх виставити. У виключних випадках, обумовлених особливостями обставин справи, модельне судове рішення у якій стало елементом практичного завдання, члени екзаменаційної комісії можуть відступити від наведеної у Методичних вказівках структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10 % та за умови, що загальна кількість балів лишатиметься

75. У Методичних вказівках № 228/зп-24 цілком однозначно та імперативно вказано, що перевірка практичного завдання здійснюється поелементно за чітко визначеною структурою та шкалою балів. Тобто Методичні вказівки № 228/зп-24 за їх суттю є керівною настановою (інструкцією)організаційно-методичного характеру, обов`язковою до виконання для екзаменаційної комісії на стадії перевірки й оцінювання практичного завдання. Отже, оцінювання практичного завдання, яке виконав кандидат, має здійснюватися шляхом перевірки кожного визначеного в Методичних вказівках № 228/зп-24 елемента, зокрема мотивувальної та резолютивної частин судового рішення (за їх конкретними, визначеними цими Методичними вказівками, елементами), дотримання стилістики, орфографії та пунктуації. Такий підхід до оцінювання вимагає і відображення у рішенні Комісії відомостей про оцінку кожного елемента практичного завдання та кількості балів за кожен елемент оцінювання, що дозволить як учаснику конкурсу, так і суду, який перевіряє правомірність рішень Комісії, пересвідчитися в дотриманні екзаменаційною комісією вимог Положення № 185/зп-24 та Методичних вказівок № 228/зп-24, а отже, в обґрунтованості виставлених балів та відсутності ознак суб`єктивного підходу під час оцінювання. Відсутність деталізації в оцінюванні може викликати сумніви щодо об`єктивності процесу оцінювання та призвести до недостатньої обґрунтованості виставленого балу. З доданих до матеріалів цієї справи документів неможливо встановити, які недоліки містили практичні завдання, що виконував позивач, які їх елементи члени екзаменаційної комісії оцінили за низьким / високим балом, а отже, неможливо встановити, чому Комісія визнала позивача таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, та припинила його участь у кваліфікаційному оцінюванні та в конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах. Відсутність такої деталізації унеможливлює перевірку того, чи дотрималася екзаменаційна комісія затверджених критеріїв та підходів до оцінювання практичного завдання, і не дозволяє встановити, чи діяла екзаменаційна комісія в межах наданих їй дискреційних повноважень та, відповідно, чи не діяла вона свавільно. Отже, за таких обставин суд позбавлений можливості пересвідчитись, чи була забезпечена послідовність, обґрунтованість і повнота оцінювання практичного завдання, яке виконала позивачка. З огляду на викладене, переконані, що вмотивованість рішення ВККС України та викладення його змісту в такий спосіб, що надає можливість оцінити, чи дотрималася Комісія вимог Методичних вказівок № 228/зп-24, є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності. Затвердження Методичних вказівок № 228/зп-24 із чітким визначенням можливої кількості балів, що виставляється за виконання кожного елемента практичного завдання, з урахуванням вимог пунктів 5.5.4, 5.5.5 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 зобов`язує Комісію встановлювати відповідність змісту практичного завдання, що виконав учасник, саме за кожним з елементів практичного завдання окремо з подальшим виставленням загальної кількості балів. Слід наголосити, що в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на нього покладено обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, які були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. У спірному випадку ВККС України не надала доказів на підтвердження того, що її екзаменаційна комісія під час перевірки практичних завдань, які виконав позивач, дотримувалася Методичних вказівок № 228/зп-24. На наше переконання, у цій справі ВККС України, яка є суб`єктом владних повноважень, не довела, що втручання за спірними рішеннями у гарантоване статтею 8 Конвенції право позивача на повагу до особистого життя, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати й розвивати стосунки професійного характеру, відбулося на підставі закону та було необхідним і пропорційним. Водночас обставина того, що ВККС України, за її ж поясненнями, не внесла відповідних змін до форми і змісту документів і рішень, які ухвалює в процедурі кваліфікаційного іспиту на стадії виконання практичного завдання, у жодному разі не може трактуватися так, що доводить те, що в межах спірних правовідносин Комісія діяла у межах та у спосіб, що визначені законом, з дотриманням принципів обґрунтованості, пропорційності та законності. З огляду на викладене переконані, що в цій справі Велика Палата Верховного Суду не мала б застосовувати свою попередню практику оцінки дій ВККС України у межах процедури кваліфікаційного оцінювання на стадії кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання, сформовану за правового регулювання, відмінного тому, що маємо в цьому випадку. На підставі наведеного, висловлюючи окрему думку, переконані, що рішення Комісії від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 та № 89/зп-25 у частині, що стосується позивача, не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання їх протиправними. Судді О. А. Губська Т. Г. Стрелець О. В. Кривенда Н. М. Мартинюк В. В. Король