Постанова 4873 № 910/17925/14 (910/18523/23)

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" квітня 2026 р. Справа№ 910/17925/14 (910/18523/23) Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Сотнікова С.В. суддів: Остапенка О.М. Отрюха Б.В. за участю секретаря судового засідання Макухи О.А., представника позивача адвоката Костинчука П.М., представника відповідача-1 адвоката Войнаровського О.В., розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 (повний текст складено 24.04.2025, суддя Чеберяк П.П.) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 (повний текст складено 02.03.2026, суддя Чеберяк П.П.) у справі № 910/17925/14 (910/18523/23) за позовом ОСОБА_1 до

1. ОСОБА_2 , 2. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бузницької Юлії Олександрівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача-1 - керуючий реалізацією майна відповідача-1 арбітражний керуючий Кучак Юрій Федорович про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та витребування майна з чужого незаконного володіння, в межах справи № 910/17925/14 про неплатоспроможність фізичної особи-підприємця Гордійчука Ігоря Олеговича, ВСТАНОВИВ: На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/17925/14 про неплатоспроможність фізичної особи-підприємця Гордійчука Ігоря Олеговича, провадження у якій порушено відповідно до ухвали від 24.09.2014. Постановою від 27.06.2023 боржника визнано банкрутом, введено процедуру погашення боргів боржника, призначено керуючим реалізацією майна боржника арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича. У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач-1) та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бузницької Юлії Олександрівни (далі - відповідач-2, приватний нотаріус) про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67284674 від 20.04.2023 17:39:52 (далі - спірне рішення) та витребування з чужого незаконного володіння відповідача-1 на користь позивача квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 659088780000 (далі - спірне майно, спірна квартира). Позов мотивований тим, що позивач є законним власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 31.10.2016. Проте, 20.04.2023 приватний нотаріус прийняв спірне рішення та зареєстрував за відповідачем-1 право власності на спірне майно на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 03.03.2020 у справі № 910/17925/14, не врахувавши постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 у цій же справі, якою було відмовлено в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.10.2016. Оскільки договір є дійсним, позивач вважає протиправним реєстрацію права власності за відповідачем-1, а перебування спірної квартири у володінні та користуванні відповідача-1 - незаконним. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 відмовлено в позові повністю. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, 09 червня 2025 року позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/17925/14 (910/18523/23) та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі, а саме: скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бузницької Юлії Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67284674 від 20.04.2023, 17:39:52; витребувати від ОСОБА_2 з його чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_1 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 659088780000; судові витрати позивача у справі покласти на відповідачів порівну. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення є незаконним та помилковим, оскільки висновки суду першої інстанції в ньому не відповідають обставинам справи, і при цьому судом першої інстанції були порушені норми процесуального права та були неправильно застосовані норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги повторюють доводи позовної заяви. Так, позивач звертає увагу апеляційного суду на те, що враховуючи скасування постановою рішення від 13.03.2018 про визнання договору недійсним, договір на підставі якого позивач став власником квартири 31.10.2016, є дійсним. Тобто, і станом на день звернення зі своїм позовом до суду, і станом на сьогоднішній день позивач є законним власником квартири на підставі договору. Проте, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно квартира безпідставно та протиправно зареєстрована за відповідачем-1. При цьому фактично квартира перебуває у володінні та користуванні відповідача-1, позивач до неї доступу не має. Володіння ж відповідачем-1 квартирою є безпідставним та незаконним. Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Також в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що суд першої інстанції порушив частини 7 та 8 статті 165 ГПК України, оскільки безпідставно поновив відповідачу-1 пропущений строк на подання відзиву на позовну заяву, долучивши його до матеріалів справи та врахувавши при ухваленні рішення по суті спору. Одночасно, позивач посилається на те, що у своїх поясненнях заперечував висновки, викладені у відзиві про нікчемність договору від 26.10.2016 (Договір 1) та договору від 31.10.2016 (Договір 2). Позивач звертав увагу суду першої інстанції на те, що думка щодо нікчемності Договору 1 не була та не є очевидною. Вперше вона була висловлена Шевченківським районним судом міста Києва у справі № 761/10143/21 лише в його рішенні від 16.04.2024, тобто через 7,5 років після укладення Договору

1. До того відповідач-1, який був продавцем квартири за Договором 1, ніколи не вважав Договір 1 нікчемним. Не вважав Договір 1 нікчемним й колишній іпотекодержатель квартири, він звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом у справі № 761/10143/21 про визнання Договору 1 недійсним, а не нікчемним, і в задоволенні його позову йому було відмовлено. Думка, висловлена Шевченківським районним судом міста Києва в його рішенні від 16.04.2024 щодо нікчемності Договору 1, є лише власною правовою оцінкою суду, яка не має преюдиційного значення для розгляду інших судових справ, в тому числі й для суду у цій справі. Таким чином, зазначення Шевченківським районним судом міста Києва в його рішенні від 16.04.2024 у справі № 761/10143/21 про нікчемність, на думку суду, Договору 1 є лише його власною правовою оцінкою обставин справи та не є встановленням обставин справи, які могли мати преюдиційне значення для судів різних інстанцій при розгляді цієї справи. При цьому позивач звертав увагу суду на те, що він не був учасником справи № 761/10143/21, не брав у ній участі, тому в рамках цієї справи він може в загальному порядку спростовувати не лише правові оцінки Шевченківського районного суду міста Києва, зроблені ним у справі № 761/10143/21, але й встановлені тим судом обставини справи. Позивач вважає помилковою правову оцінку Шевченківськім районним судом міста Києва Договору 1 як нікчемного, зроблену судом в його рішенні від 16.04.2024 у справі № 761/10143/21. Позивач не вважає Договір 1 нікчемним, позивач вважає Договір 1 дійсним. Думка ж щодо нікчемності Договору 2 вперше була висловлена лише відповідачем-1 в його відзиві на позовну заяву у цій справі і лише через 8 років після укладення Договору 2, до того така думка ніким не висловлювалася. Очевидно тому, що для такої думки не існувало та не існує жодних правових підстав. Адже, як вже зазначалося вище, законом не встановлено такої підстави нікчемності договору купівлі-продажу майна як нікчемність іншого договору купівлі-продажу майна, на підставі якого продавець майна став його власником. Тому Договір 2 не є нікчемним. При цьому у своєму відзиві на позовну заяву відповідач-1 не зазначав норму закону, якою встановлено недійсність Договору

2. Очевидно тому, що такої норми закону просто не існує. Такою нормою закону, безумовно, не може бути частина 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку". Адже відповідно до неї недійсним (а отже, й нікчемним) є правочин щодо відчуження майна лише іпотекодавцем. Проте, продавець квартири за Договором 2 (ТОВ "Мідвест") ніколи не був іпотекодавцем квартири. Тому нікчемність Договору 2 не встановлена й частиною 3 статті 12 Закону України "Про іпотеку". Якщо відповідач-1 вважав, що позивач набув право власності на квартиру понад 8 років тому (31.10.2016) за Договором 2 без наявності на таке законних підстав, то він не був позбавлений права звернутися до суду з позовом, в якому відповідач-1 міг би стверджувати про недійсність Договору

2. І такий позов вже заявлявся 04.04.2017 ліквідатором ФОП Гордійчука І.О., в результаті розгляду якого рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2018 у цій справі Договір 1 та Договір 2 вже визнавалися недійсними, але судове рішення про визнання Договору 1 та Договору 2 недійсними було визнане незаконним та скасовано постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 у цій справі про банкрутство № 910/17925/14. Позивач вже понад 8 років є добросовісним набувачем квартири і за ці 8 років, а саме: до 15.10.2024, коли він отримав копію відзиву Відповідача 1 на його позовну заяву у цій справі, ніхто ніколи не висловлював думку щодо нікчемності Договору

2. На час придбання позивачем квартири 31.10.2016 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була відсутня будь-яка інформація щодо будь-яких обтяжень квартири. При цьому Договір 2 посвідчувався, а право власності позивача на квартиру реєструвалося приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Олофінським О.В., який як суб`єкт владних повноважень, делегованих йому державою, здійснив перевірку законності укладення Договору 2 та наявності підстав для реєстрації за позивачем права власності на квартиру і виявив наявність для такого усіх необхідних законних підстав. При цьому ні у продавця Квартири (ТОВ "Мідвест"), ні у позивача, ні у нотаріуса Олофінського О.В. не могло виникнути та не виникло жодних сумнівів у законності укладення Договору 2 та у законності реєстрації за позивачем права власності на Квартиру. На а. 41-42 Реєстраційної справи міститься витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.10.2016 № 71479163 з якого видно, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 26.10.2016 щодо квартири були відсутні будь-які обтяження. Такі обставини були встановлені і згадуваним вище рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.2024 у справі № 761/10143/21, яким було встановлено, що обтяження квартири у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (запис про обтяження: 9793153) та у Державному реєстрі іпотек (запис: 9793537) були припинені ще 26.05.2015, тобто, за один рік та п`ять місяців до укладення Договору 1 та Договору 2, були відсутні на час укладення цих Договорів та ще протягом понад двох років після їх укладення. З наведеного випливає, що на день укладення Договору 2 позивач не знав та не міг знати про можливе іпотечне обтяження квартири, оскільки відомості щодо такого були відсутні в зазначених державних реєстрах та не були і не могли бути відомі нотаріусу, який посвідчував Договір 2 та здійснював державну реєстрацію права власності позивача на квартиру. Тому позивач є добросовісним набувачем квартири. При цьому позивач звертав увагу суду на те, що його зазначені висновки ґрунтуються й на правових висновках Верховного Суду у подібних правовідносинах. Так, відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 669/927/16-ц). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 р. у справі № 610/1030/18). Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню; при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження (пункт 7.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17). Отже, з наведених обставин справи, норм законодавства та правових висновків Верховного Суду випливає, що відсутні будь-які підставі для нікчемності чи недійсності Договору

2. А законне право позивача як законного власника квартири підлягає захисту в судовому порядку. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/17925/14 (910/18523/23), розгляд справи призначено в судовому засіданні 30.09.2025. Відповідач ОСОБА_2 у відзиві заперечив доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14 квітня 2025 року у справі № 910/17925/14 (910/18523/23) залишити без задоволення, а зазначене рішення суду першої інстанції - без змін. В судовому засіданні 30.09.2025 оголошено перерву до 11.11.2025. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2025 відкладено розгляд справи № 910/17925/14 (910/18523/23) на 09.12.2025. В судовому засіданні 09.12.2025 було встановлено, що 24.07.2025 відповідач-1 подав клопотання про повернення матеріалів справи до суду першої інстанції для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 задоволено клопотання відповідача-1 та встановлено Господарському суду міста Києва місячний строк з дня надходження до суду матеріалів справи для розгляду питання за заявою ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у справі № 910/17925/14 (910/18523/23); зобов`язано Господарський суд міста Києва невідкладно надіслати Північному апеляційному господарському суду матеріали справи після ухвалення відповідного рішення за заявою ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат; зупинено апеляційне провадження до повернення матеріалів справи у Північний апеляційний господарський суд. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 частково задоволено заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат задовольнити частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40000 грн. В іншій частині заяву залишено без задоволення. 05 березня 2026 року Господарський суд міста Києва надіслав матеріали справи до апеляційного суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 поновлено апеляційне провадження у справі № 910/17925/14 (910/18523/23), розгляд справи призначено в судовому засіданні на 14.04.2026. ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 в частині задоволення заяви відповідача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким заяву відповідача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат залишити без задоволення у повному обсязі. Судові витрати позивача покласти на відповідача ОСОБА_2 . Так, в апеляційній скарзі позивач вважає додаткове рішення в частині задоволення заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат незаконним та помилковим, оскільки висновки суду першої інстанції в ньому не відповідають обставинам справи, і при цьому судом першої інстанції були порушені норми процесуального права. За доводами скаржника, заява відповідача підлягала залишенню без розгляду на підставі ч. 8 ст. 129 ГПК України, оскільки відповідач не надав суду копію договору про надання правничої допомоги до закінчення судових дебатів у справі, такий доказ було подано лише 17.04.2025 через три дні після ухвалення судом рішення по суті спору. При цьому відповідач не послався на жодні поважні причини та, відповідно, не надав суду жодних доказів наявності поважних причин неможливості подання доказу до завершення судових дебатів. Доводи позивача про не співмірність витрат на оплату послуг адвокатів із складністю справи та виконаних робіт (наданих послуг) судом першої інстанції було враховано лише частково. При цьому судом першої інстанції було повністю проігноровано ключовий довід позивача про те, що з наведених в частині 8 статті 129 та частині 1 статті 221 ГПК України норм випливає, що сторона може подати докази на підтвердження понесених нею судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог лише в тому випадку, якщо вона з поважних причин не могла подати суду такі докази до закінчення судових дебатів у справі. За твердженням скаржника, в додатковому рішенні суд взагалі не згадав про цей ключовий довід позивача, а також взагалі не згадав про наявність в ГПК України частини 1 статті 221 ГПК України, відповідно до якої подання стороною доказів після судових дебатів може відбуватися лише за наявності поважних причин неподання таких доказів до закінчення судових дебатів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026, призначено її розгляд на 14.04.2026 разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025. 11.04.2026 від позивача надійшло клопотання про необхідність дотримання строків розгляду апеляційних скарг, до якого була додана копія дисциплінарної скарги на дії колегії суддів до Вищої ради правосуддя. 14.04.2026 позивач подав заяву про розподіл судових витрат в апеляційному суді, у якій просив її розглянути після ухвалення апеляційним судом постанови за результатом розгляду апеляційної скарги позивача на рішення у справі з ухваленням додаткової постанови про розподіл судових витрат з врахуванням додаткових доказів (яких на сьогодні ще не існує), які будуть надані позивачем апеляційному суду в 5-денний строк від дня ухвалення апеляційним судом постанови за результатом розгляду апеляційної скарги позивача на рішення у справі. Також 14.04.2026 позивач подав заяву про розподіл судових витрат в апеляційному суді, у якій просив її розглянути після ухвалення апеляційним судом постанови за результатом розгляду апеляційної скарги позивача на додаткове рішення у справі з ухваленням додаткової постанови про розподіл судових витрат з врахуванням додаткових доказів (яких на сьогодні ще не існує), які будуть надані позивачем апеляційному суду в 5-денний строк від дня ухвалення апеляційним судом постанови за результатом розгляду апеляційної скарги позивача на додаткове рішення у справі. 14.04.2026 у судовому засіданні колегія суддів ухвалила відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо дотримання строків розгляду апеляційних скарг з огляду на його безпідставність. Суд звернув увагу представника позивача на необхідність належного користування процесуальними правами та неприпустимість зловживання ними. Подання дисциплінарної скарги до закінчення апеляційного розгляду справи, за висновком колегії суддів, свідчить про зловживання процесуальними правами з метою тиску на суд для ухвалення рішення на користь однієї зі сторін спору. У зв`язку з необхідністю надання стороні відповідача-1 ознайомитись із поданими позивачем заявами та клопотанням в судовому засіданні була оголошена перерва до 21.04.2026 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України. В судовому засіданні 21.04.2026 суд проголосив скорочену постанову (вступну та резолютивну частини). Розглянувши доводи апеляційних скарг, відзиву, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення належить залишити без змін з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення приватного нотаріуса ухвалене на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 03.03.2020 у справі № 910/17925/14. Цим судовим рішенням було визнано недійсним результат аукціону з продажу трикімнатної квартири загальною площею 122,90 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 фізичною особою-підприємцем Гордійчуком І.О., лот № 000262, який проводився 31.07.2019; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 09.09.2019, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О., зареєстрованого за номером № 536, укладений між фізичною особою-підприємцем Гордійчуком І.О. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гленакс", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 659088780000, скасовано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, квартири загальною площею 122,90 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , серія та номер: 539 від 09.09.2019 виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 659088780000, скасовано рішення Державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 48586716 від 09.09.2019, виданого приватним нотаріусом Кравцовим О.О., номер запису про право власності 331138010, дата час державної реєстрації від 09.09.2019. Ухвала Господарського суду міста Києва від 03.03.2020 у справі № 910/17925/14 є чиною та набрала законної сили, а відтак є підставою для реєстрації ("повернення"/відновлення) права власності відповідача-1 відповідно до положень ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Вказана норма Закону передбачає, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. За таких обставин, колегія суддів вважає, що спірне рішення про державну реєстрацію права власності відповідає законодавству, підстави для його скасування, а відтак і підстави для задоволення позову в цій частині відсутні. Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України (ЦК України) власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предметом позову є вимоги про витребування з чужого незаконного володіння спірного майна від ОСОБА_2 , яке за ним зареєстроване, на користь ОСОБА_1 , який вважає себе власником, тобто на правовій підставі статті 387 ЦК України. Підставою позову є те, що ОСОБА_1 є власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 31.10.2016, укладений між ТОВ "Мідвест" як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем. ОСОБА_2 як продавець відчужив спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 26.10.2016 на користь ТОВ "Мідвест" як покупця. Вказані договори купівлі-продажу були визнані недійсними рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2018 у справі № 910/17925/14. 31.07.2019 був проведений аукціон з продажу спірної квартири. За результатом проведеного аукціону 09.09.2019 фізичною особою-підприємцем Гордійчуком I.О. спірну квартиру продано Товариству з обмеженою відповідальністю "Гленакс" на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О. та зареєстрованого за номером №

536. Як було встановлено вище, результати аукціону від 31.07.2019 та укладений договір купівлі-продажу від 09.09.2019 були визнані недійсними в судовому порядку ухвалою суду від 03.03.2020. Тобто, власником спірної квартири залишився ОСОБА_2 . Вперше право власності на спірну квартиру було зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22104175 від 16.06.2015 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в реєстрі 659088780000). Спірним рішенням приватного нотаріуса відновлено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 після скасування судом незаконного рішення про реєстрацію права власності за ТОВ "Гленакс". Станом на час розгляду цієї справи судом, право власності зареєстроване за відповідачем-1. При цьому, як зазначає позивач, право власності незаконно на підставі ухвали суду від 03.03.2020 було зареєстроване 20.04.2023 за відповідачем-1, а спірна квартира перебуває у його фактичному володінні та користуванні. За твердженням позивача, реєстрація права власності відбулась без урахування судового рішення (постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2021), яким було скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2018 та відмовлено в позові про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 26.10.2016 та від 31.10.2016. Втім доводи про незаконність спірного рішення приватного нотаріуса спростовані вище. Оскільки договір купівлі-продажу від 31.10.2016 є дійсним, не визнаний в судовому порядку недійсним, позивач вважає себе законним власником, а реєстрація за відповідачем-1 права власності, перебування у володінні та користуванні відповідача-1 спірної квартири порушує його право власності на це нерухоме майно, у зв`язку з чим рішення про реєстрацію права власності підлягає скасуванню, а спірна квартира - витребуванню від відповідача-1 на підставі ст. 387 ЦК України. На переконання колегії суддів, державна реєстрація права власності на спірну квартиру за відповідачем-1 свідчить про невизнання ним права власності ОСОБА_1 на це нерухоме майно. Одночасно відповідач-1, заперечуючи позов, із яким погодився і суд першої інстанції, посилається на обставини нікчемності договору купівлі-продажу від 31.10.2016, на підставі якого позивач вважає себе власником спірної квартири, позаяк такий договір укладений після незаконного припинення іпотеки відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", а в силу ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України такий договір не потребує визнання недійсним в судовому порядку. Отже, між сторонами існує спір про право власності щодо спірної квартири. Втім, позивач не заявляє вимог про визнання за ним права власності, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для застосування ст. 387 ЦК України, яка захищає порушене право саме власника. Колегія суддів зазначає, що обставини укладення договору купівлі-продажу, як і обставини його нікчемності (тобто факти, що підтверджують виникнення у певної особи права власності), не є предметом доказування у спорі за віндикаційним чи негаторним позовом. Такі обставини мають бути встановлені саме у спорі за позовом про визнання права власності. Заявляючи віндикаційний або негаторний позов, особа повинна надати вже існуючі докази наявності у неї права власності, а не вимагати встановлення таких фактів під час судового розгляду справи. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В підтвердження права власності на спірну квартиру позивач посилається на договір купівлі-продажу від 31.10.2016, який в силу ст. 204 ЦК України є правомірним, оскільки не визнаний в судовому порядку недійсним. Предметом вказаного договору є нерухоме майно - спірна квартира. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" договір, предметом якого є нерухоме майно, є підставою для державної реєстрації права власності та інших речових прав. Право власності на нерухоме майно у відповідності до ст.ст. 182, 334, 657 ЦК України виникає після нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та державної реєстрації права власності на майно за договором. Докази в підтвердження державної реєстрації або неможливості зареєструвати право власності на підставі договору купівлі-продажу від 31.10.2016 позивачем не надано. За таких обставин належить погодитись із висновком суду першої інстанції про недоведеність порушення будь-яких прав позивача наявністю рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем-1. Відсутність порушеного права є підставою для відмови в позові. Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції ст. 165 ГПК України належить відхилити як підставу для скасування рішення суду, позаяк прийняття до розгляду відзиву після спливу строку на його подання не свідчить про порушення прав позивача, а останній був ознайомлений з його змістом та подав відповідні заперечення на доводи відповідача-1, які були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення по суті спору. Щодо додаткового рішення. У даній справі рішенням суду першої інстанції від 14.04.2025, у позові відмовлено, а тому, в силу приписів статті 129 ГПК України за наявності підстав має бути вирішено питання щодо розподілу судових витрат, які поніс відповідач-1, у порядку статті 129, 244 ГПК України, ураховуючи приписи статті 86 ГПК України та з дотриманням статей 123-126, 73-80 ГПК України, за умови їх обґрунтованості та доведеності. Статтею 244 ГПК України унормовано, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Позивач обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що додаткове рішення про розподіл судових витрат на правничу допомогу ухвалено з порушенням абз. 2 ч. 8 ст. 129, ст. 221 ГПК України, тобто за відсутності поважності причин неподання суду доказів в підтвердження розміру судових витрат, яку необхідно зробити до закінчення судових дебатів, а саме договору про надання правничої допомоги, який поданий після ухвалення рішення по суті спору. Відхиляючи такі доводи, колегія суддів виходить з того, що подання договору, як і інші первинні документи, що в своїй сукупності підтверджують витрати на правничу допомогу, можуть бути подані саме протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення, якщо про це зроблено відповідну заяву. Відповідач-1, в підтвердження витрат на правничу допомогу в розмірі 107 500 грн подав суду першої інстанції: копію договору про надання правничої допомоги від 04.03.2021 № 1342, укладеного між ОСОБА_2 (замовник) та АО "Інвікта" (виконавець) (далі - договір), відповідно до предмета якого виконавець приймає на себе доручення (заявку) іншої сторони - замовника (або його представника) про надання замовнику правничої допомоги обумовленого ним виду в інтересах замовника на умовах, передбачених договором, а інша сторона - замовник (або його представник) - зобов`язується сплатити гонорар за дії виконавця по наданню правничої допомоги, а також у випадку необхідності - фактичні витрати, пов`язані з виконанням договору. Згідно з пунктом 3.3 договору вартість правничої допомоги за цим договором складає 2 500 грн за 1 годину роботи адвоката. Оплата гонорару виконавцю здійснюється замовником шляхом внесення авансового платежу в розмірі не менше 5 годин роботи (п. 3.4 договору). У випадку перевищення кількості годин надання правничої допомоги розмірі авансованого платежу, визначеному п. 3.4 цього договору, замовник оплачує подальшу роботу не пізніше 27 числа кожного поточного місяця, в якому надавалась правнича допомога або шляхом внесення авансованого платежу (п. 3.5 договору). У випадку позитивного вирішення на користь замовника справ майнового характеру, замовник оплачує виконавцю 10 відсотків від суми стягнення протягом 3 днів з моменту зарахування коштів на рахунок замовника (п. 3.6 договору). Також заявником додано копію рахунку-акту № 1342-1 від 15.04.2025, згідно з яким адвокат надав таку правничу (правову) допомогу: ознайомлення з матеріалами справи, представництво інтересів клієнта в Господарському суді м. Києва, підготовка та подання до суду відзиву на позовну заяву, підготовка та подання заперечення на клопотання про повернення відзиву на позовну заяву без розгляду, підготовка та подання клопотання про поновлення строку на прийняття відзиву на позовну заяву, пошук та аналіз практики Верховного Суду, підготовка та подання адвокатських запитів, підготовка та подання клопотання про долучення доказів, всього витрачено 43 години, що становить 107 500 грн. Такі докази подані суду у встановлений ч. 8 ст. 129 ГПК України строк, відтак обґрунтовано взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення. При ухваленні додаткового рішення суд першої інстанції взяв також до уваги заперечення позивача на заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, у яких позивач стверджує, що розмір витрат відповідача на оплату послуг адвокатів не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також з обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт. Окрім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правничу допомогу в розмірі 40 000 грн, а в заяві відповідач просить покласти на позивача його витрати на правничу допомогу вже в розмірі 107 500 грн, тобто в понад 2,5 рази більшому розмірі, при цьому, відповідач не довів, що він не міг передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Врахувавши подані заперечення, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про відсутність очевидних підстав стверджувати, що необхідна підготовка до розгляду цієї справи вимагала значного обсягу юридичної роботи та потребувала значних витрат часу представника відповідача. Відтак витрати в розмірі 40000 грн на професійну правничу допомогу в суді підлягають стягненню з позивача, оскільки відповідають критерію реальності адвокатських витрат, критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності їхнього розміру, і ці витрати є співмірними з виконаною його представником роботою у суді. Доводи апеляційної скарги, які повторюють заперечення у суді першої інстанції, не спростовують зазначених висновків суду першої інстанції, Таких висновків суд дійшов з урахуванням зауважень позивача про не співмірність витрат на оплату послуг адвокатів із складністю справи та виконаних робіт (наданих послуг). Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що при ухваленні судових рішень у цій справі суд першої інстанції належним чином з`ясував обставини, що мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального права, процесуальні порушення не встановлені, а відтак належить відхилити апеляційні скарги, залишивши без змін оскаржувані рішення про відмову в позові та додаткове рішення про розподіл судових витрат. Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати в апеляційному суді слід покласти на позивача зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги. Керуючись ст. 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 у справі № 910/17925/14 (910/18523/23) залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова підписана 13.05.2026. Головуючий суддя С.В. Сотніков Судді О.М. Остапенко Б.В. Отрюх