Постанова 4815 № 564/3129/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2026 року м. Рівне Справа № 564/3129/19 Провадження № 22-ц/4815/402/26 Головуючий у Костопільському районному суді Рівненської області: суддя Грипіч Л.А. Рішення суду першої інстанції (скорочений текст) проголошено: о 09 год. 50 хв. 30 жовтня 2025 року у м. Костопіль Рівненського району Рівненської області Повний текст рішення складено: 10 листопада 2025 року Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С. секретар судового засідання: Пиляй І.С. за участі: учасники справи і їх представники в судове засідання не з`явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 , апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Власик Вікторії Яківни і представника ОСОБА_2 адвоката Власик Вікторії Яківни на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія", Приватне підприємство "Стимулюючий важіль", Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест Плюс", ОСОБА_3 ; про відшкодування збитків, завданих під час здійснення виконавчого провадження №54629666 при примусовому виконанні ухвали Костопільського районного суду Рівненської області від 29 серпня 2017 року у справі №564/1722/17, понесених у зв`язку із втратою майна, в с т а н о в и в: У листопаді 2019 року в суд звернулися ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з позовом до Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (далі Костопільський РВ ДВС), Державної казначейської служби України (далі ДКС України), Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська теплоізоляційна компанія" (далі ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія"), Приватного підприємства "Стимулюючий важіль" (далі ПП "Стимулюючий важіль"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Плюс" (далі ТОВ "Форест Плюс"), ОСОБА_3 про відшкодування збитків, завданих державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження № 54629666 при примусовому виконанні ухвали Костопільського районного суду від 29 серпня 2017 року у справі № 564/1722/17, понесених у зв`язку із втратою майна. Мотивуючи вимоги, позивачами вказувалося, що внаслідок незаконних дій державного виконавця Костопільського РВ ДВС Сягровця В.М. (далі державний виконавець) під час здійснення виконавчого провадження з виконання ухвали Костопільського районного суду від 29 серпня 2017 року, якою забезпечено позов шляхом накладення арешту на майно, а саме на частину лінії з виготовлення пелет (обладнання В-6 для переробки тирси і виробництва гранул, Чехія), зокрема під час складання акта опису й арешту майна від 05 вересня 2017 року та безпідставної передачі цього майна на відповідальне зберігання третій особі - ОСОБА_3 . Вважали, що саме неправомірними діями державного виконавця їм заподіяно шкоду, оскільки майно не повернуто позивачам, воно є втраченим, а його місцезнаходження невідоме. З огляду на це просили відшкодувати вартість майна за рахунок Держави Україна, стягнувши з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з Єдиного рахунку Головного управління ДКС України у Рівненській області на користь ОСОБА_1 1 893 230 гривень у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та на користь ОСОБА_2 - 441 440 гривень у рахунок відшкодування матеріальної шкоди і судових витрат у справі. Ухвалою Костопільського районного суду від 09 липня 2020 року задоволено клопотання позивачів про відмову від позову щодо частини відповідачів та залучення їх до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів. Закрито провадження у справі щодо відповідачів - ТОВ Українська теплоізоляційна компанія, ПП Стимулюючий важіль, ТОВ Форест Плюс, ОСОБА_3 та залучено як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ТОВ Українська теплоізоляційна компанія, ПП Стимулюючий важіль, ТОВ Форест Плюс, ОСОБА_3 . Ухвалою Костопільського районного суду від 14 грудня 2022 року провадження у справі зупинено у зв`язку з перебуванням позивачів в лавах Збройних Сил України. Ухвалою Костопільського районного суду від 25 жовтня 2023 року провадження у справі поновлено. Рішенням Костопільського районного суду від 30 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову до Костопільського РВ ДВС, ДКС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", ПП "Стимулюючий важіль", ТОВ "Форест Плюс", ОСОБА_3 ; про відшкодування збитків, завданих під час здійснення виконавчого провадження №54629666 при примусовому виконанні ухвали Костопільського районного суду Рівненської області від 29 серпня 2017 року у справі №564/1722/17, понесених у зв`язку із втратою майна. На рішення суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, до якої приєднався ОСОБА_2 , а також адвокатом Власик В.Я. як представником ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подано апеляційні скарги в інтересах своїх довірителів. У поданій апеляційній скарзі, до якої приєднався ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що полягало у неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, просить його скасувати і задовольнити позов повністю, стягнувши із ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 893 230 гривень збитків, а на користь ОСОБА_2 441 440 гривень. Обґрунтовуючи її, не погоджувалися із висновками суду про те, що Держава Україна в особі ДКС України є неналежним відповідачем, оскільки відповідно до ст. 1174 ЦК України та висновку Великої Палати Верховного Суду у постановах 17 грудня 2018 року у справі №923/843/16, від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 шкода, завдана незаконними діями посадової особи органу державної влади, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи. Отже, ДКС України є належним відповідачем. Хибним є твердження про недоведеність завдання шкоди діями державного виконавця, чим було порушено причинно-наслідковий зв`язок між його діями та завданням шкоди. При цьому ним не додержано положень ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження". Майно, яке було незаконно передане на зберігання ОСОБА_3 та в подальшому передано ПП "Стимулюючий важіль", було викрадене. Цей факт підтверджено відомостями з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12017180180001756 від 16.11.2017 за ч. 1 ст. 388 КК України, постановою про закриття цього кримінального провадження і ухвалою суду від 07 вересня 2021 року про витребування доказів. Порушення норм процесуального права виразилося у відхиленні судом доказів, наданих позивачами, які свідчать про право власності та ідентичність майна, що унормовано ст. 89 ЦПК України. На думку заявників, на них було помилково покладено обов`язок доведення тотожності майна, яке незаконно вилучене і не ідентифіковане державним виконавцем, що викривляє суть обов`язку доказування. Саме по собі встановлення факту протиправності дій державного виконавця є достатньою і самостійною підставою для задоволення позову за рахунок держави, а не третіх осіб, які діяли лише на підставі незаконного акту. На обґрунтування апеляційної скарги, поданої в інтересах ОСОБА_1 , його представник адвокат Власик В.Я. посилалася на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Вважає хибними висновки суду про недоведеність позивачами факту завдання їм шкоди внаслідок дій державного виконавця, про неправильне визначення ними кола відповідачів, а також ненадання належних і допустимих доказів права власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . При вирішенні спірних правовідносин підлягають доведенню дії (бездіяльність) Костопільського РВ ДВС, тоді як представником цього органу не спростовано доводів позивачів щодо неправомірних дій державного виконавця при виконанні ухвали суду про забезпечення позову, а судом в оскаржуваному рішенні не надано жодної оцінки цим доводам. Звертає увагу, що ОСОБА_1 за адресою свого проживання усупереч ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" не отримував поштовим зв`язком копії постанови державного виконавця від 05 вересня 2017 року, якою відкрито виконавче провадження ВП №54629666 щодо накладення арешту на майно частину лінії з виготовлення пелет (обладнання В-6 для переробки тирси і виробництва гранул). Не погоджується із твердженнями суду про те, що позивачами не було залучено до участі у справі як відповідача ОСОБА_3 , якому передано на відповідальне зберігання арештоване майно, адже таку відповідальність він ніс би у разі дотримання державним виконавцем вимог закону при виконанні ухвали суду. Оскільки державний виконавець сам порушив вимоги закону при виконанні ухвали суду щодо забезпечення позову, а саме передав його на відповідальне зберігання третій особі без достатніх правових підстав та арештував, вилучив майно не за тією адресою, яка зазначена в ухвалі суду, тому саме внаслідок його незаконних дій належне ОСОБА_1 і ОСОБА_2 майно було втрачене. Отже, Костопільський РВ ДВС є належним відповідачем. При цьому суд не дав оцінки дослідженому у судовому засіданні відеозапису під час опису та арешті майна, де були присутні позивачі, проте державний виконавець не передав арештоване майно на зберігання боржникам, а передав його ОСОБА_3 . При цьому хибно оцінено і показання свідків та письмові докази, додані до позовної заяви. На думку заявника, державний виконавець, бувши обізнаним із тим, що майно вивезено в невідомому напрямку, не здійснив виходу за місцем його зберігання для огляду, в результаті чого воно зникло, а його місцезнаходження не встановлено. Покликається на те, що майно вибуло із володіння позивачів внаслідок недодержання адміністративної процедури, тобто поза їх волею і з порушенням закону, заходи забезпечення позову судом скасовано ще 22 січня 2018 року, тобто строк виконання обов`язку повернути арештоване та вилучене майно вже настав. При цьому Костопільський РВ ДВС не реагує на заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про повернення майна від 13 серпня 2019 року, місцезнаходження майна не встановлено, тобто воно є втраченим. Тому позивачі мають право на відшкодування вартості втраченого через незаконні дії державного виконавця майна з Державного бюджету України. Помилковим вважає посилання суду на те, що наявні у справі копії договорів купівлі-продажу комплекту обладнання від 07 лютого 2013 року, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 і позивачами, є неналежними доказами. Так, згодом - 05 травня 2014 року між ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" і ТОВ "Кольчуга" укладено договір оренди складу готової продукції та головного виробничого корпусу з прилеглою земельною ділянкою, а 06 травня 2014 року між ТОВ "Кольчуга" та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір про співпрацю. Отже, обладнання з виробництва пелет було змонтоване в окремостоячій будівлі, устаткування укомплектоване і знаходилося в робочому стані, його уведено в експлуатацію і на день оцінки брало участь у виробничому процесі. При цьому будь-яких доказів, які спростовували би ту обставину, що майно було перевезено не за адресою у АДРЕСА_1 , матеріали справи не містять. Натомість цей факт підтверджено сукупністю досліджених судом доказів. Щодо обладнання з виробництва пелет, яке перебувало у власності ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" та яке перебуває у заставі за викупленим ним боргом в ПАТ "Укргазбанк", то воно відрізняється за своїм описом і роком випуску обладнання. Крім того, безпідставним є твердження суду про те, що вилучене майно передане державним виконавцем на зберігання ОСОБА_3 відповідно до акту опису і арешту майна від 05 вересня 2017 року не є ідентифікованим, його відмінних ознак не встановлено, а тому не можна встановити, чи саме це майно було предметом укладених між підприємцями і позивачами договорів. З огляду на наведене судом залишено без належної уваги висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17, а також норми ст.ст. 22, 1166, 1176, 1173, 1174 ЦК України. Тому просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове про задоволення позову ОСОБА_1 повністю. Покликаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення, представник ОСОБА_2 адвокат Власик В.Я. зауважувала на неврахуванні судом висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17, а також ст.ст. 22, 1166, 1176, 1173, 1174 ЦК України. Не погоджується із висновками суду про недоведеність позивачами факту завдання їм шкоди внаслідок дій заступника начальника Костопільського РВ ДВС, неправильне визначення кола відповідачів та ненадання належних і допустимих доказів права власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . З приводу належного повідомлення ОСОБА_1 щодо виконавчої дії, то за адресою місця проживання йому не було вручено копію постанови державного виконавця від 05 вересня 2017 року про відкриття виконавчого провадження ВП №54629666 щодо накладення арешту на частину лінії з виготовлення пелет. Хибним вважає і висновок суду про те, що позивачами не було залучено до участі у справі як відповідача ОСОБА_3 , якому передано на відповідальне збереження арештоване майно. Натомість державний виконавець сам порушив вимоги закону при виконанні ухвали суду щодо забезпечення позову, передавши його на відповідальне зберігання третій особі без достатніх правових підстав та арештував, вилучивши при цьому майно не за тією адресою, яка зазначена в ухвалі суду. Отже, майно вибуло із володіння позивачів через порушення адміністративної процедури, поза їх волею і з порушенням закону, заходи забезпечення позову судом скасовано ще 22 січня 2018 року, тому строк виконання обов`язку повернути арештоване та вилучене майно вже наступив. Костопільський РВ ДВС не реагує на заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про повернення майна від 13 серпня 2019 року, місцезнаходження майна не встановлено, а тому позивачі мають право на відшкодування вартості втраченого через незаконні дії державного виконавця майна з Державного бюджету України. Залишено без відповідної правової оцінки зміст відеозапису під час опису та арешту майна, де були присутні ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та в ході якого державний виконавець не передав арештоване майно на зберігання боржникам, передавши його ОСОБА_3 . Хибно оцінено і показання свідків та письмові докази, додані до позовної заяви. Тому заявник переконаний, що державний виконавець, знаючи, що майно вивезено в невідомому напрямку, не вийшов за місцем його зберігання для огляду, унаслідок чого воно зникло, а місцезнаходження майна ним не встановлено. Не згоден із твердженнями суду про те, що наявні у справі копії договорів купівлі-продажу комплекту обладнання від 07 лютого 2013 року, укладеного між підприємцем ОСОБА_4 і позивачами, є неналежними доказами. Подальшими договорами із господарюючими суб`єктами підтверджено, що обладнання з виробництва пелет було змонтоване в окремостоячій будівлі, устаткування укомплектоване і знаходилося в робочому стані, його уведено в експлуатацію і на день оцінки брало участь у виробничому процесі. Вважає, що обладнання з виробництва пелет, яке перебувало у власності ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" та яке знаходиться у заставі за викупленим ним боргом в ПАТ "Укргазбанк", відрізняється за своїм описом, роком випуску обладнання. Помилковим є висновок і про те, що вилучене майно передане державним виконавцем на зберігання ОСОБА_3 відповідно до акту опису і арешту майна від 05 вересня 2017 року не є ототожненим, відмінних ознак встановлено не було, а тому не можна з`ясувати, чи саме це майно було предметом укладених між підприємцями і позивачами договорів. З наведених міркувань просить скасувати рішення Костопільського районного суду від 30 жовтня 2025 року та стягнути із ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 441 440 гривень завданих збитків. У поданому відзиві Костопільський РВ ДВС, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявників, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційних скарг. Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як з`ясовано судом, ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 29 серпня 2017 року в порядку забезпечення позову у цивільній справі за позовом ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності накладено арешт на майно, а саме на частину лінії з виготовлення пелет (обладнання В-6 для переробки тирси і виробництва гранул, Чехія), що перебуває у АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження. З акту опису й арешту майна від 05 вересня 2017 року, складеного державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження з виконання ухвали Костопільського районного суду від 29 серпня 2017 року, описано та накладено арешт на майно, а саме на частину лінії з виготовлення пелет (обладнання В-6 для переробки тирси і виробництва гранул, Чехія), яке перебуває у АДРЕСА_1 ; заборонено відчужувати та передано на відповідальне зберігання згідно з цим актом ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_3 особисто попереджався про кримінальну або матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна, що засвідчено його підписом. 07 вересня 2017 року між ОСОБА_3 як поклажодавцем та ТОВ "Стимулюючий важіль" як зберігачем укладено договір зберігання, за умовами якого поклажодавець зобов`язався передати на збереження майно у стані, що відповідає вимогам безпечного зберігання, а зберігач прийняти на зберігання відповідно до акту передачі майна і забезпечити належні умови зберігання майна. За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором зберігач відшкодовує завдані збитки та спричинену шкоду відповідно до законодавства і умов договору. Постановою № 13/03/17 про результати перевірки законності виконавчого провадження від 26 вересня 2017 року заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з питань державної виконавчої служби визнано зазначені дії державного виконавця Сягровця В.М. такими, що вчинені з порушенням ст.ст. 28, 39, 56, 58 Закону України "Про виконавче провадження" та вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень. 15 листопада 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Рівненського районного відділення поліції Рівненського відділу поліції ГУНП в Рівненській області з заявою про викрадення з території ТОВ "Стимулюючий важіль" майна, яке було передане йому на відповідальне зберігання згідно з актом опису та арешту майна від 05 вересня 2017 року. 16 листопада 2017 року Рівненським районним відділенням поліції Рівненського відділу поліції ГУНП в Рівненській області зареєстроване кримінальне провадження №12017180180001756 за ч. 1 ст. 388 КК України, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Постановою слідчого СВ Рівненського районного відділення поліції Рівненського відділу поліції ГУНП в Рівненській області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12017180180001756 від 16.11.2017, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, закрито у зв`язку із відсутністю в діянні кримінального правопорушення. Вважаючи, що оскільки майно вибуло з їхнього володіння внаслідок адміністративної процедури, тобто поза їхньою волею, і з порушенням вимог закону, а заходи забезпечення позову у цивільній справі № 564/1722/17 судом скасовані 22 січня 2018 року, тобто строк виконання обов`язку повернути позивачам арештоване та вилучене майно вже настав, місцезнаходження майна не встановлено, а, отже, воно втрачене, а тому у них виникло суб`єктивне цивільне право на відшкодування вартості втраченого через незаконні дії державного виконавця майна з Державного бюджету України, у листопаді 2019 року в суд звернулися ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з позовом, склад учасників якого згодом було уточнено, до Костопільського РВ ДВС, ДКС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: ТОВ "Українська теплоізоляційна компанія", ПП "Стимулюючий важіль", ТОВ "Форест Плюс", ОСОБА_3 ; про відшкодування з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунку Головного управління ДКС України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 1 893 234 гривні збитків, а на користь ОСОБА_2 441 440 гривень збитків. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності правових та фактичних підстав для задоволення вимог позивачів, оскільки позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 пред`явлено до неналежного відповідача. Так, при зверненні до суду ними не було залучено до участі у справі як відповідача ОСОБА_3 , якому державним виконавцем передано на відповідальне зберігання майно, а саме частини лінії з виготовлення пелет (обладнання В-6 для переробки тирси і виробництва гранул, Чехія), з покладенням на нього відповідних зобов`язань. При цьому суд урахував, що позивачами не доведено факту порушення їх суб`єктивного цивільного права саме державним виконавцем під час здійснення виконавчих дій. Крім того, належних та допустимих доказів про право власності позивачів на частину лінії з виготовлення пелет (обладнання В-6 для переробки тирси і виробництва гранул, Чехія) надано не було, а судом не було здобуто. З такими висновками колегія суддів погоджується. Відповідно до ст.ст. 3, 56 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно зі ст.ст. 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Пунктом 28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 6 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" роз`яснювалося, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону "Про державну виконавчу службу", частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначається, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України). Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, такий висновок. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17. Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20). Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 457/726/17). У постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19, від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20, від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21 зазначається, що пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові. Приходячи до переконання про залишення апеляційних скарг без задоволення, колегія суддів також бере до уваги, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надано об`єктивних і безсумнівних доказів про завдання їм шкоди внаслідок дій державного виконавця з передачі майна на відповідальне зберігання ОСОБА_3 . Норми статей 12, 76, 77-80 ЦПК України передбачають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або запеечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Тому самі по собі доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про наявність в матеріалах справи копій договору купівлі-продажу комплекту обладнання від 07 лютого 2013 року, укладеного із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , не є переконливими і беззаперечними доказами . При цьому суд правильно звернув увагу, що майно, яке було описане, вилучене та передано державним виконавцем на зберігання ОСОБА_3 згідно з актом опису й арешту майна від 05 вересня 2017 року не є ідентифікованим, його відмінних ознак не встановлено, а, отже, неможливо з`ясувати, чи саме це майно було предметом укладених між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договорів. Також не можна врахувати і покликання про необхідність урахування звітів щодо оцінки майна - комплектів обладнання, оскільки ці докази не посвідчують права власності на таке майно і не є правовстановлюючими документами. Крім того, береться до уваги і рішення Костопільського районного суду від 18 лютого 2019 року у справі №564/2512/18 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Костопільського РВ ДВС, заступника начальника Костопільського РВ ДВС, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: ОСОБА_3 ; про стягнення заподіяної шкоди неправомірними діями державного виконавця (https://reyestr.court.gov.ua/Review/80177655). Цим рішенням відмовлено ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у задоволенні позову, з чим погодилися 23 травня 2019 року Рівненський апеляційний суд та 23 вересня 2019 року Верховний Суд, залишивши його без змін. Так, установлено, що "жодних належних доказів на підтвердження належності позивачам майна, а саме частини лінії з виготовлення пелет (обладнання В-6 для переробки тирси і виробництва гранул, Чехія), втратою якого останні обґрунтовують свої позовні вимоги, суду не надано Оскільки підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди заподіяної державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними, то суд констатує, що позивачами не доведено завдання їм шкоди так як не підтверджено права власності на спірне майно. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим звернутися в суд за захистом свого суб`єктивного права має не кожен громадянин, а лише особа, яка заінтересована в такому захисті. Наведене свідчить про те, що позивачами не доведено порушення їх суб`єктивного права, а саме державним виконавцем під час здійснення виконавчих дій". Згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Щодо доводів апеляційних скарг про порушення державним виконавцем вимог закону і, як наслідок, зникнення майна, то ці порушення, які зафіксовані у постанові № 13/03/17 про результати перевірки законності виконавчого провадження від 26 вересня 2017 року заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з питань державної виконавчої служби, не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із завданням ОСОБА_1 і ОСОБА_2 збитків. Отже, Держава Україна не зобов`язана відповідати внаслідок дій державного виконавця. Не можна погодитися і з аргументами про хибність застосування норм ст.ст. 22, 1166, 1173, 1174 ЦК України, оскільки спростовуються правильністю висновків суду. Не заслуговують на увагу твердження про незастосування висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постановах від 17 грудня 2018 року у справі №923/843/16, від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17, адже спірні правовідносини і права та обов`язки, які були предметом перегляду Великої Палати Верховного Суду, відрізняються між собою обставинами справи, своєю правовою природою та характеристиками, а тому не є подібними і застосуванню не підлягають. З приводу доводів апеляційних скарг про порушення судом норм процесуального права, то колегія суддів з ними також не згодна, виходячи з такого. Згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би помилкове вирішення цивільно-правового спору, заявниками надано не було, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом не було їх здобуто. При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов`язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Інших доводам апеляційних скарг суд попередньої інстанції уже дав детальну і вичерпну оцінку в оскаржуваному рішенні, з чим погоджується й апеляційний суд. Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 , та апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Власик Вікторії Яківни, представника ОСОБА_2 адвоката Власик Вікторії Яківни залишити без задоволення, а рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2025 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М.Ковальчук С.С.Шимків