Постанова 4814 № 542/1233/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 542/1233/24 Номер провадження 22-ц/814/2276/26Головуючий у 1-й інстанції Тесленко Т.В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І. Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М. при секретарі: Коротун І. В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 представники відповідачів Тимофєєва Т.М. , Мягков О.В. переглянув у судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на ухвалу Кобеляцького районного суду Полтавської області від 26 лютого 2026 року, постановлену суддею Тесленко Т. В., повний текст ухвали складено - дата не вказана у справі за заявою Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про зміну способу та порядку виконання рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06 березня 2025 року у справі №542/1233/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Новосанжарського районного суду Полтавської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі держателя Єдиного державного реєстру судових рішень - Державної судової адміністрації України, Держави Україна в особі адміністратора Єдиного державного реєстру судових рішень Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про стягнення моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: У провадженні Кобеляцького районного суду Полтавської області перебувала цивільна справа №542/1233/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Новосанжарського районного суду Полтавської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі держателя Єдиного державного реєстру судових рішень - Державної судової адміністрації України, Держави Україна в особі адміністратора Єдиного державного реєстру судових рішень Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про стягнення моральної шкоди. Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Новосанжарського районного суду Полтавської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі держателя Єдиного державного реєстру судових рішень - Державної судової адміністрації України, Держави Україна в особі адміністратора Єдиного державного реєстру судових рішень Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про стягнення моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1000 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено (т.2 а.с. 174-207). 30.01.2026 Державна казначейська служба України звернулася до суду з заявою про зміну способу та порядку виконання рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06.03.2025 у справі №542/1233/24, в якій просила суд змінити спосіб і порядок виконання рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06.03.2025 шляхом стягнення 1000 грн моральної шкоди з ДП «Інформаційні судові системи» (а.с. 1-3 матеріалів провадження №6/532/6/2026). Заява мотивована тим, що казначейство здійснює виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, відповідно до ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку №845, а у рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що шкода позивачу ОСОБА_1 завдана саме протиправними діями адміністратора Єдиного державного реєстру судових рішень ДП «Інформаційні судові системи». У разі зміни способу і порядку виконання рішення вказаного суду, казначейство матиме можливість здійснити заходи щодо безспірного списання коштів з рахунків боржника. Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 26 лютого 2026 року у задоволенні заяви Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про зміну способу та порядку виконання рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06.03.2025 - відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ДП «Інформаційні судові системи» не є бюджетною установою або одержувачем бюджетних коштів, а отже стягнення не може здійснюватися у порядку, затвердженому Постановою КМ України від 03.08.2011 №845, тому у задоволенні заяви Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про зміну способу та порядку виконання рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06.03.2025 слід відмовити. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати і прийняти нову постанову про задоволення заяви. Апеляційна скарга мотивована тим, що казначейство діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215. Зі змісту цільового призначення бюджетної програми КПКВК 3504030 вбачається, що казначейство може виконати судове рішення, якщо шкода завдана певним колом осіб, а саме органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду та органами державної влади, їх посадовими і службовими особами. Однак, зі змісту рішення суду від 06.03.2025, шкода позивачу завдана саме протиправними діями адміністратора Єдиного державного реєстру судових рішень - ДП «Інформаційні судові вистеми», який не належить до вищевказаних органів державної влади. Отже, правові підстави для здійснення безспірного списання коштів у справі №542//1233/24 на користь стягувача за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 (коштів державного бюджету) у казначействі відсутні, адже в силу приписів статей 116, 116 БК України, статті 210 КК України, нецільове використання бюджетних коштів є бюджетним і кримінальним правопорушенням. Викладені обставини, істотно ускладнюють та роблять неможливим виконання рішення суду від 06.03.2025 у справі №524/1233/24, на що не звернув уваги суд першої інстанції. Суд першої інстанції не врахував положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку №845, відповідно до яких можливе виконання рішення суду у справі №542/1233/24 у разі зміни способу та порядку його виконання. Суд першої інстанції не звернув увагу, що відповідно до статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державне підприємство. У разі зміни способу та порядку виконання рішення від 06.03.2025 у справі №542/1233/24 шляхом стягнення моральної шкоди у розмірі 1000 грн з ДП «Інформаційні судові вистеми», виконання його можливе відповідно до положень статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить її залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін. У відзиві на апеляційну скаргу ДП «Інформаційні судові системи» просить її залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін. У судове засідання апеляційного суду 11.05.2026 не з`явилися інші учасники справи, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 13.04.2026 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронну адресу у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (а.с. 211-216 матеріалів провадження №6/532/6/2026), які були доставлені до електронних кабінетів. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 09.04.2026 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 11.05.2026 о 10-40 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. 30.04.2026 голова Новосанжарського районного суду Полтавської області Афанасьєва Ю.О.. сформувала в системі «Електронний суд» заяву про розгляд справи без участі. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06.03.2025 у цивільній справі №542/1233/24 позов ОСОБА_1 до Держави в особі Кобеляцького районного суду Полтавської області, Держави України в особі Новосанжарського районного суду Полтавської області, Держави України в особі Державної казначейської служби України, Держави України в особі держателя Єдиного державного реєстру судових рішень - Державної судової адміністрації України, Держави України в особі адміністратора Єдиного державного реєстру судових рішень - ДП «Інформаційні судові системи» про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1000 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено (т.2 а.с. 174-207). Додатковим рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 13.05.2025 стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунку Державної казначейської служби України на користь держави судовий збір у розмірі 3,00 гривні (т.2 а.с. 247-248). Постановою Полтавського апеляційного суду від 29.07.2025 у справі №542/1233/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, а рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06.03.2025 та додаткові рішення цього ж суду від 24.03. 2025 та 13.05.2025 - залишено без змін (т.2 а.с. 250-260). Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.09.2025 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 - відмовлено. Відповідно до Статуту, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 26.11.2019 №1142, Державне підприємство «Інформаційні судові системи» є державним комерційним підприємством. Підприємство не є бюджетною установою та з 2020 не отримує бюджетних асигнувань для здійснення своєї господарської діяльності (а.с. 54-64 матеріалів провадження №6/532/6/2026). Відповідно до рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06.03.2025 у цивільній справі №542/1233/24 стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1000 гривень (т.2 а.с. 174-207). Державна каначейська служба України діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215. Згідно з пунктом 4 Положення №215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Згідно зі статтею 25 Бюджетного кодексу України, казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень БК України передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами казначейства у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Тобто центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів, є Державна казначейська служба України. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений у постанові Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» зі змінами. Порядок №845 передбачає вичерпний перелік рішень, за якими може бути здійснено безспірне списання коштів державного бюджету, а саме: - стягнення надходжень бюджету (пункти 16-23 розділу «Безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету»); - відшкодування (компенсація) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам (пункти 35-40 розділу «Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам»); - безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів (пункти 7, пунктом 33 розділу «Безспірне списання коштів з рахунків боржника» і пункти 47-52 розділу «Безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів») - здійснюється у випадках, передбачених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Можливість списання (стягнення) за рахунок державного бюджету інших видів виплат законодавством про виконання судових рішень не визначена. За пунктом 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Виконанню органами казначейства підлягають виконавчі документи, боржниками по яких виступають боржники - державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання. У разі неможливості органом казначейства виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника таке списання коштів здійснюється за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, що здійснюється казначейством на підставі поданих: 1) органом казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей (пункт 47 Порядку). Згідно з пунктом 9 Порядку орган казначейства повертає виконавчий документ стягувачу у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі казначейства або в органі казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Тому, визначальним для цього Закону є статус боржника. Оскільки підприємство не має відкритого рахунку в органах казначейства, то воно не має статусу боржника в розумінні пункту 2 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого Постановою КМ України №845 від 03.08.2011, та статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Як встановлено ч. 1 ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Згідно з ч. 1 ст. 33 України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням. Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлено ст. 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений. Отже, зміна способу та порядку виконання рішення суду - це визначена законом послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання рішення суду визначається на підставі ст. 16 ЦК України. При вирішенні питання про зміну способу виконання рішення суду суд має з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення суду. При цьому у будь-якому випадку при зміні способу і порядку виконання рішення суду суд не може змінювати останнє по суті. З наведених норм вбачається, що суд може змінити спосіб виконання рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що ускладнюють його виконання за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин та тільки у випадку відкриття виконавчого провадження. Спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у статті 16 ЦК України способів захисту цивільних прав, а зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим. У постанові Верховного Суду Касаційного Цивільного Суду від 10.06.2019 у справі №350/426/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що задоволення заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду фактично змінює рішення суду по суті та спосіб захисту, передбачений статтею 16 ЦК України, тому є незаконним. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення). Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9 Положення). Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845. Висновок про застосування Порядку №845 викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 у справі №200/7261/13, який суд враховує при вирішенні даної справи. Відповідно до пункту 3 Порядку №845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Пунктом 26 Порядку №845 передбачено, що безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках). Згідно пункту 35 Порядку, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. За змістом пункту 41 Порядку №845 (розділ «Безспірне списання коштів місцевих бюджетів для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам»), орган казначейства здійснює безспірне списання коштів місцевих бюджетів для відшкодування шкоди, зокрема, шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, №29979/04, §70, ЄСПЛ, від 20.10.2011). ЄСПЛ також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, №28342/95, §61, ЄСПЛ, від 28.10.1999). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, №76943/11, §123, ЄСПЛ, від 29.11.2016). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, №20166/92, §36, ЄСПЛ, від 22.11.1995). З метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц (провадження №14-515цс19) зробила такі висновки. Саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, який міститься у постанові від 08.11.2017 у справі №761/13921/15-ц (провадження №6-99цс17), оскільки Верховний Суд України не робив висновку про обов`язкове залучення ДКСУ та неможливість задоволення позову у разі незалучення цього органу. Згідно з ч.3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання суднового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення. Із заявою про зміну способу або порядку виконання суднового рішення може звернутись стягувач або виконавець. Ця заява подається до суду, що розглядав справу як суд першої інстанції (ч.2 ст. 435 Цивільного процесуального кодексу України); підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення (ч.3 ст. 435 Цивільного процесуального кодексу України). Враховуючи правове регулювання порядку зміни способу та порядку виконання рішення суду, Верховним Судом сформовано підходи до застосування відповідних норм права з цього питання. Зокрема такі поняття як «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення і стосується виконавчого провадження. Тобто, означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлено ст. 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений (постанова Касаційного цивільного суду від 03.10.2018 у справі №523/16632/15-ц, постанова Касаційного цивільного суду від 06.06.2018 у справі №522/21465/15). Для зміни способу виконання судового рішення необхідним є з`ясування питання чи не призведе така зміна способу виконання до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, оскільки змінюючи спосіб виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті (постанова Верховного Суду України від 25.11.2015 у справі №6-1829цс15). Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06.03.2025 у цивільній справі №542/1233/24 позов ОСОБА_1 до Держави в особі Кобеляцького районного суду Полтавської області, Держави України в особі Новосанжарського районного суду Полтавської області, Держави України в особі Державної казначейської служби України, Держави України в особі держателя Єдиного державного реєстру судових рішень - Державної судової адміністрації України, Держави України в особі адміністратора Єдиного державного реєстру судових рішень - ДП «Інформаційні судові системи» про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1000 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено (т.2 а.с. 174-207). Постановою Полтавського апеляційного суду від 29.07.2025 у справі №542/1233/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, а рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06.03.2025 та додаткові рішення цього ж суду від 24.03. 2025 та 13.05.2025 - залишено без змін (т.2 а.с. 250-260). Звертаючись до суду з заявою про зміну способу та порядку виконання рішення, Державна казначейська служба України просила суд змінити спосіб виконання рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06.03.2025 шляхом стягнення 1000 грн моральної шкоди з ДП «Інформаційні судові системи». Між тим, запропонований заявником спосіб виконання судового рішення за своєю правовою природою (у розумінні ст. 435 ЦПК України) таким не є, а фактичною є зміною змісту резолютивної частини вказаного судового рішення, яке набрало законної сили, з чого правильно виходив суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви. Колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії виконання рішення суд не може застосувати інший спосіб правового захисту позивача ніж той, що передбачений рішенням суду, оскільки в іншому випадку це означало б зміну суті рішення суду та застосування іншого способу правового захисту без дотримання належної судової процедури розгляду відповідних позовних вимог. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви відповідає вимогам закону та ґрунтується на фактичних обставинах справи. Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58). Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення. Ухвалу Кобеляцького районного суду Полтавської області від 26 лютого 2026 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 11 травня 2026 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов