Постанова 4814 № 542/1233/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 542/1233/24 Номер провадження 22-ц/814/2422/25Головуючий у 1-й інстанції Назарьова Л. В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2025 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В., секретар Ванда А.М., з участю позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у місті Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06 березня 2025 року та додаткові рішення цього ж суду від 24 березня 2025 року та 13 травня 2025 року, постановлені суддею Назарьовою Л.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Новосанжарського районного суду Полтавської області, Державної казначейської служби України, держателя Єдиного державного реєстру судових рішень - Державної судової адміністрації України, адміністратора Єдиного державного реєстру судових рішень Державного підприємства «Інформаційні судові системи» про стягнення моральної шкоди, в с т а н о в и в: 26.06.2024 ОСОБА_1 звернулася в суд із указаним позовом, уточнивши його підстави заявою від 11.09.20214. В обґрунтування позову зазначає, що 27.05.2024 у ЄДРСР оприлюднена ухвала у справі №546/19/24, яка містить адресу її особистої електронної пошти (ЄДРСР - №119264266), що суперечить вимогам п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про доступ до судових рішень». Із підстав викладеного 04.06.2024 вона звернулася до адміністратора ЄДРСР - ДП «Інформаційні судові системи» із заявою про закриття інформації у ЄДРСР. 18.06.2024 ДП «Інформаційні судові системи» надіслало їй, ОСОБА_1 , висновок спеціаліста №3139/О/11-50-24, яким роз`яснено, що передумовою оприлюднення судового рішення є проведення операцій із знеособлення відомостей, які не можуть бути розголошені в текстах судових рішень, призначених для загального доступу за допомогою засобів автоматизованого лінгвістичного аналізатору текстів. Зазначено, що відповідні фрагменти тексту не були замінені на літеро-цифрові сполучення унаслідок ймовірної наявності деяких з приведених факторів в тексті зазначеної в Запиті електронної копії примірника судового рішення. Такі помилки були ідентифіковані, як технічні та станом на 18.06.2024 усунені. Вважає, що сам факт усунення порушення не спростовує негативних наслідків, спричинених діями Новосанжарського районного суду Полтавської області, оскільки поширення конфіденційної інформації про неї (адреси її особистої електронної пошти) відбулося усім користувачам мережі Інтернет, які знаходяться по всьому світу і які цікавляться ЄДРСР, у тому числі шахраям. Відтак, вважає доведеним факт порушення Державою України в особі уповноваженого органу її конституційного права на невтручання в особисте життя, передбачене ст.32 Конституції України. Наполягає, що саме недобросовісне виконання уповноваженим органом посадових обов`язків під час здійснення повноважень призвело до поширення конфіденційної інформації про неї (її особистої електронної пошти). Так, суддя Новосанжарського районного суду Полтавської області Шарова-Айдаєва О.О. в ухвалі від 24.05.2024 (№ у ЄДРСР - 119264266) усупереч вимогам ч.2 ст.214 ЦПК України не усунула із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення заяви про відвід, а саме, адресу особистої електронної пошти позивача, яка є конфіденційною інформацією, а без будь-якої потреби її зазначила та направила до ЄДРСР з метою її оприлюднення (поширення всім читачам ЄДРСР). Окрім цього, вона вчинила дії для порушення алгоритму роботи автоматичного модулю лінгвістичного аналізатору текстів, логіки побудови тексту та отримання недосконалих результатів знеособлення відповідної інформації і, як наслідок, поширення у ЄДРСР конфіденційної інформації позивача (адреси її особистої електронної пошти). Натомість, адміністратор ЄДРСР - ДП «Інформаційні судові системи» усупереч Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, який затверджений рішенням Вищої Ради правосуддя від 19.04.2018 №1200/0/15-18, не забезпечив зберігання та захист конфіденційної інформації про неї, що міститься в тексті електронного примірника ухвали Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24.05.2024 (№ у ЄДРСР - 119264266) - особистої електронної пошти позивача, та недостатньо знеособив цю ухвалу. Зазначає, що держатель ЄДРСР - Державна судова адміністрація України усупереч наведеному Порядку не здійснив контроль за захистом конфіденційної інформації про неї, позивачки, - особистої електронної пошти, за допомогою якої можливо її ідентифікувати, тому, що в імені її електронній пошті до знаку "at" (@) зазначене прізвище та ім`я; та надала незаконний доступ до конфіденційної інформації про позивача (адреси її особистої електронної пошти) численній кількості читачів ЄДРСР. Завдана унаслідок порушення її прав моральна шкода згідно критеріїв ЄСПЛ полягає у: невизначеності ситуації стосовно настання негативних наслідків через перегляд третіми особами у ЄДРСР адреси її особистої електронної пошти; стурбованості через те, що на адресу її особистої електронної пошти, яка була оприлюднена в ЄДРСР, можуть використати шахраї для шахрайських схем; розчаруванні у поведінці органу судової влади, який поширив у ЄДРСР конфіденційну інформацію про неї (адресу її особистої електронної пошти); занепокоєність через умисність дій правоохоронного органу Новосанжарського районного суду Полтавської області створити умови для залучення її в боргову кабалу через потрапляння адреси її особистої електронної пошти до невизначеного числа шахраїв як в Україні так і за кордоном; глибоке відчуття несправедливості, викликане зухвалістю поведінки правоохоронного органу - Новосанжарського районного суду Полтавської області; розчарування в судовій владі, яка не захищає її права, а навпаки, їх порушує. При визначенні розміру моральної шкоди вважає доцільним застосування практики Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення від 10.07.2008 у справі «Абрамов проти України» та стягнути з Держави України на її користь, шляхом безспірного списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України 435 450,00 грн. у відшкодування моральної шкоди. Такий розмір стягнення, на думку позивачки, буде справедливим та відповідатиме вимогам розумності, тому що відповідач з власної ініціативи не звернувся до адміністратора ЄДРСР - ДП «Інформаційні судові системи» з метою припинення поширення у ЄДРСР конфіденційної інформації про позивача (адреси її особистої електронної пошти). Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06.03.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення районного суду вмотивовано тим, що в результаті порушення права ОСОБА_1 їй заподіяна моральна шкода. Разом із тим, враховуючи тривалість існування порушення (з 27.05.2024 по 17.06.2024), а також негативні явища, які зазнала позивач, які полягають у вимушеному зверненні із листами про закриття інформації, керуючись принципами розумності, виваженості і справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню підлягає сума у розмірі 1000,00 грн, яка завдана в результаті дій (бездіяльності) Адміністратора ДП ІСС. При цьому відшкодування моральної шкоди підлягає не з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, а безпосередньо з Державного бюджету України. Додатковим рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 24.03.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат - відмовлено з підстав їх необґрунтованості. Додатковим рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 13.05.2025 стягнуто з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з рахунку Державної казначейської служби України на користь держави судовий збір у розмірі 3,00 грн. Позивачка оскаржила указані судові рішення в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, компенсувавши їй понесені судові витрати у розмірі 7363,07 грн. Також просить скасувати додаткове рішення від 13.05.2025 і закрити провадження №2-др/532/9/25, визнати помилковою та скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17.04.2025. В обґрунтування підставності скасування рішення районного суду від 06.03.2025 зазначає наступне. Зазначає, що справу розглянуто судом, який позбавив її, ОСОБА_1 , доступу до правосуддя, оскільки усупереч вимогам ст.264 ЦПК України суд належним чином не розглянув уточнену позовну заяву, чим порушив положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вважає оскаржуване судове рішення невмотивованим через відсутність обґрунтувань відхилення судом її доводів при обрахуванні розміру моральної шкоди у відповідності до рішення ЄСПЛ від 10.07.2008 у справі «Абрамов проти України» (Заява №39491/03), що суперечить вимогам ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та є порушенням п.6 ч.4 ст.265 ЦПК України. Зазначає, що при постановленні рішення по суті спору суд першої інстанції не врахував, її пояснення від 17.02.2025 у порядку ст.43 ЦПК України стосовно того, що відповідач не поновив права позивача. Наполягає на тому, що 1000,00 грн. не є справедливою сатисфакцією, тоді як оскаржуване судове рішення не містить посилань на практику ЄСПЛ, де б заявнику було присуджено сатисфакцію орієнтовно 22,6 євро. Припускає, що для того, щоб зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, усупереч вимогам ст.229 ЦПК України, районний суд вирішив спір не на підставі зібраних у підготовчому провадженні по розгляду уточненої позовної заяви матеріалів та безпідставно розділив одного відповідача Держава Україна на чотирьох відповідачів - державні органи. Зазначає, що районний суд застосував засаду цивільного судочинства «доказування», яка не входить у перелік, передбачений ч.3 ст.2 ЦПК України, та принцип «виваженість», який також не передбачений наведеною нормою процесуального закону. Також зазначає, що прийнявши уточнену позовну заяву, районний суд не почав розгляд справи спочатку, хоча ухвалою від 04.09.2024 задовольнив клопотання позивача від 04.09.2024 про виключення ДП «Інформаційні судові системи» із числа третіх осіб та залучення юридичних осіб до складу відповідача. Таке порушення, на думку позивачки, призвело до того, що у підготовчому провадженні всупереч вимогам ст.189 ЦПК України не були виконані завдання підготовчого провадження, передбачені п. п. 1-3 ч. 1 наведеної норми, і, як наслідок, не було остаточно визначено предмет спору і склад учасників справи. Натомість, ухвалення оскаржуваного рішення стало результатом порушення, що суд не почав розгляд справи спочатку на підставі уточненої позовної заяви, яку суд дозволив подати і прийняв до свого провадження. В обґрунтування підставності скасування додаткового рішення районного суду від 24.03.2025 зазначає наступне. Зазначає, що відмовивши у стягненні судових витрат з підстав їх недоведеності, районний суд не навів обґрунтованих мотивів відхилення обставин, викладених нею у заяві від 11.03.2025 та не зазначив, якими доказами має бути підтверджено розмір такого виду судових витрат, як відрив від звичайних занять. Вважає оскаржуване рішення необґрунтованим через відсутність будь-яких розрахунків розміру судових витрат. Зокрема, в контексті того, що учасники справи не заперечували проти заявленого нею орієнтовного (попереднього) розрахунку судових витрат, за яким: 1 година відриву від звичайних занять на підставі ч.2 ст.138 ЦПК України складає 8000,00 грн. (мінімальна заробітна плата у 2025 році)/160 робочих годин у лютому 2025 році = 50 грн. Відтак, компенсація (відшкодування) судових витрат за відрив від звичайних занять = 50 грн.* 146 годин = 7 300,0 грн. + 63,07 грн. витрат на електроенергію. Наголошує, що відсутність у неї упаковки та технічної документації на ноутбук не означає, що нею не витрачалась електроенергія під час його роботи, тому що вона подавала надруковані документи і приймала участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду на власні засоби технічної фіксації. В обґрунтування підставності скасування додаткового рішення районного суду від 13.05.2025 зазначає наступне. Припускає, що під час ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції видалив із матеріалів справи матеріали провадження №2-др/532/6/25 і замість нього помістив матеріали провадження №2-др/532/9/25. Вважає, що при постановленні оскаржуваного судового рішення районний суд не виконав вимоги ч.3 ст.141 ЦПК України, залишивши поза увагою той факт, що вона, позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі ст.56 Конституції України. Тоді як на підставі ч.6 ст.141 ЦПК України стягненню із Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 5225,4 грн., а не 3,00 грн., як помилково зазначив суд першої інстанції. Вважає, що додаткове рішення стосовно розподілу судових витрат у законному порядку повинно бути одне. Тоді як ухвалення другого додаткового рішення перешкоджає перегляду судом апеляційної інстанції справи, де предметом апеляційного перегляду є рішення від 06.03.2025 та додаткове рішення від 24.03.2025. Доводить необхідність скасування повністю додаткового рішення від 13.05.2025, яке, на думку позивачки, спрямоване не на виконання завдання цивільного судочинства, а для відмови у задоволенні апеляційних скарг на основне рішення та перше додаткове рішення. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 26.05.2025, із урахуванням виправлень, внесених ухвалою від 09.06.2025, та ухвалою від 24.06.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду. У суді апеляційної інстанції позивачка доводи апеляційних скарг підтримала, наполягаючи на їх задоволенні. Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з`явилися, що з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 27.05.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднена ухвала Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24.05.2024 у справі №546/19/24, у якій оприлюднена адреса особистої електронної пошти ОСОБА_1 (№ у ЄДРСР - 119264266). В описовій частині зазначеної ухвали указана інформація, зокрема: «3. На електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомити її про дату і час направлення до Решетилівського районного суду Полтавської області ухвали про її участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції; дату судового засідання та з якого по який час і в якому залі судових засідань Решетилівського районного суду Полтавської області заброньована відеоконференція»/а.с.10-13, 158-160 т.1/. 04.06.2024 ОСОБА_1 звернулась до адміністратора ЄДРСР - ДП «Інформаційні судові системи» із заявою, у якій просила замінити в ухвалі суду адресу її електронної пошти літерними або цифровими позначеннями, а також повідомити на її електронну адресу про заміну літерними або цифровими позначеннями її електронної пошти у судовому рішенні, яке оприлюднене у ЄДРСР за №119264266./а.с.9, 158 т.1/. 18.06.2024 ДП «Інформаційні судові системи», як адміністратор ЄДРСР, у листі №3139/О/11-50-24 від 18.06.2024 повідомило ОСОБА_1 про те, що для всіх судових рішень перед їх оприлюдненням проводиться операція з знеособлення відомостей, які не можуть бути розголошені в текстах судових рішень, призначених для загального доступу. Така операція здійснюється за допомогою засобів автоматизованого лінгвістичного аналізатору текстів, рівень досконалості роботи якого залежить від низки взаємопов`язаних факторів, як то: форматування тексту, наявності спецсимволів, таблиць, інших відомостей тощо. В окремих випадках наявність в текстах зайвих символів, або відсутність очікуваних, наявність орфографічних помилок, може призвести до порушення, з точки зору алгоритму роботи автоматичного модулю лінгвістичного аналізатору текстів, логіки побудови тексту та отримання недосконалих результатів знеособлення відповідної інформації. Відповідні фрагменти тексту не були замінені на літеро-цифрові сполучення внаслідок ймовірної наявності деяких з приведених факторів в тексті зазначеної в Запиті електронної копії примірника судового рішення. Такі помилки були ідентифіковані, як технічні. Станом на 18.06.2024 технічні помилки усунені, для електронної копії примірника судового рішення, що зареєстрована в Реєстрі за реєстраційним номером №119264266, адміністратором Реєстру вжито всіх необхідних заходів із забезпечення надання загального доступу в Реєстрі згідно з вимогами чинного законодавства, яким регулюється діяльність Реєстру./а.с.14, 161т.1/. Частково задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив із підстав доведеності порушеного права позивачки, що полягало в поширенні відносно неї конфіденційної інформації в ЄДРСР та яке, на переконання суду, було відновлено шляхом закриття оприлюдненої інформації. Однак, оскільки у період із 04 по 18 червня 2024 року електронна адреса ОСОБА_2 була доступна невизначеному колу осіб, районний суд, враховуючи принцип розумності, виваженості і справедливості, дійшов висновку, що стягненню підлягає сума у розмірі 1000,00 грн, яка завдана в результаті дій (бездіяльності) Адміністратора ДП ІСС. При цьому, районний суд не взяв до уваги рішення ЄСПЛ «Абрамов проти України» як «джерело» при обрахуванні розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки такий розмір грошового відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань. Тоді як, за встановлених фактичних обставин цієї справи, районний суд визнав, що саме такий розмір моральної шкоди (1000,00 грн.) є пропорційним та адекватним тим стражданням, яких зазнала позивачка та є належним відшкодуванням у цьому випадку. У задоволенні позову до Держави Україна в особі ДСА України, який, на думку позивачки, не забезпечив ведення ЄДРСР, районний суд відмовив, оскільки предметом спору у цій справі є здійснення дій по знеособленню інформації, а не про відсутність можливості опублікування рішення у ЄДРСР. Відтак, ДСА України є неналежним відповідачем у справі, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити. Посилання позивачки на те, що Новосанжарський районний суд Полтавської області допустив дискримінацію, оскільки не усунув із тексту ухвали непотрібну інформацію, районний суд відхилив, указавши, що назва електронної адреси позивачки указана в ухвалі суду з метою її подальшого виконання. Відтак, суд першої інстанції визнав відсутніми дії чи бездіяльність Новосанжарського районного суду Полтавської області, які стали причиною порушення права позивача. При постановленні додаткового судового рішення від 24.03.2025, районний суд виходив із підстав недоведеності належними доказами понесених позивачкою судових витрат, пов`язаних із відривом від звичайних занять та не обґрунтовано співмірність витраченого нею часу та необхідністю для розгляду позову. Посилання на понесені позивачкою витрати на електроенергію, як складову судових витрат, районний суд відхилив, указавши, що платежі за електроенергію вчинені не позивачкою, а сам факт споживання ноутбуком заявленого розміру електроенергії (100Ваат/год) є припущеннями, що не ґрунтуються на доказах. Тоді як відсутність заперечень відповідачів проти стягнення судових витрат суд першої інстанції визнав такими, що не можуть бути безумовною підставою для стягнення зазначених стороною коштів, адже розмір витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. При постановленні додаткового судового рішення від 13.05.2025, яким вчинено розподіл судових витрат в частині стягнення судового збору, районний суд керувався положеннями статті 141 ЦПК України, виходячи із пропорційності задоволених позовних, віднісши їх за рахунок держави. Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав. Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Згідно зі статтею 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно з частинами першою та п`ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №216/3521/16-ц викладено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені, статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України, відповідно. Статті 1173, 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №487/6970/20). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 20.12.2024 у справі №761/26091/23). Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №477/874/19). У справі, що переглядається, позивач пов`язує підстави відшкодування моральної шкоди із поширенням у ЄДРСР конфіденційної інформації позивача, а саме, адреси її особистої електронної пошти. Визнавши наявним порушене право позивача, суд першої інстанції, в оскаржуваній частині, дійшов обґрунтованого висновку, що з огляду на тривалість існування порушення (з 27.05.2024 по 17.06.2024), а також наявності негативного явища, якого зазнала позивач та яке полягає у вимушеному зверненні із листами про закриття інформації, до стягнення підлягає моральна шкода у розмірі 1 000,00 грн., як така, що завдана в результаті дій (бездіяльності) Адміністратора ДП ІСС. Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують та зводяться до загального цитування рішення ЄСПЛ від 10.07.2008 у справі «Абрамов проти України» (Заява №39491/03), яке апеляційним судом до уваги не приймається. Оскільки розмір моральної шкоди, що відшкодовується, визначається судом, виходячи з характеру та обсягу страждань, а не автоматично відповідно до сум, які визначаються Європейським судом з прав людини у своїх рішеннях. Посилання позивачки у доводах апеляційної скарги, що постановлений до стягнення розмір моральної шкоди не є справедливою сатисфакцією, колегія суддів, за встановлених фактичних обставин, відхиляє як не спроможні. При цьому наголошує, що розмір відшкодування не повинен призводити до надмірного збагачення постраждалої особи, а має бути достатнім для розумного задоволення її потреб. Тоді як позивачка, з огляду на характер порушеного права, не надала доказів, які б підтверджували, що її негативні емоції зазнали рівня страждань або приниження, а також, що розмір відшкодування має обраховуватися саме у відповідності до рішення ЄСПЛ від 10.07.2008 у справі «Абрамов проти України», де характер порушеного права є відмінним. Підстав вважати, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України через відсутність у ньому посилань на практику ЄСПЛ, де б заявнику було присуджено сатисфакцію орієнтовно 22,6 євро, колегія суддів не вбачає. Рішення суду першої інстанції ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права та із застосуванням до спірних правовідносин висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції при постановленні рішення по суті спору, що відповідач не поновив права позивача, спростовуються наявними у справі доказами та свідчать про суперечливість власної поведінки позивачки, яка у тексті позовної заяви наголошувала, що сам факт усунення порушення не спростовує негативних наслідків та є підставою для відшкодування спричиненої моральної шкоди. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що районний суд вирішив спір не на підставі зібраних у підготовчому провадженні по розгляду уточненої позовної заяви матеріалів, оскільки такі доводи є припущеннями та спростовуються змістом оскаржуваного рішення. Доводи позивачки, що районний суд застосував засаду цивільного судочинства «доказування», яка не входить у перелік, передбачений ч.3 ст.2 ЦПК України, та принцип «виваженість», який також не передбачений наведеною нормою процесуального закону, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки вони ґрунтуються на хибному тлумачення норм цивільного процесуального закону та не спростовують правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого з додержанням вимог статей 2, 89, 263 ЦПК України. Надаючи оцінку додатковим рішенням та доводам апеляційної скарги у цій частині, колегія суддів ураховує наступне. За змістом частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Статтею 138 ЦПК України регламентовано питання витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду. Так, витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» №590 від 27.04.2006 передбачено, що компенсація за відрив від звичайних занять стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, її представникові у зв`язку з явкою до суду обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять. Відривом від звичайних занять є та обставина, за якої сторона/ третя особа/ її представник змушені протягом певного часу зазнавати незручностей, пов`язаних з необхідністю з`являтися у визначений час в судове засідання, що перешкоджає виконанню ними громадських, сімейних обов`язків тощо. Під «звичайними заняттями» розуміється буденна діяльність безробітної особи, пенсіонера, домогосподарки тощо. При цьому відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено рішення, підлягають лише витрати, які є документально підтвердженими та безпосередньо пов`язаними із реалізацією особою права на захист шляхом звернення до суду. Водночас сторона, яка заявляє до відшкодування ці витрати, зобов`язана довести належними та допустимими доказами обґрунтованість цих витрат, зокрема їх розмір. Чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для відшкодування судових витрат та їх розмір. Надання таких доказів є процесуальним обов`язком позивача, остання його в межах заявленого спору не виконала, а тому за правилами частини четвертої статті 12 ЦПК України несе ризик настання наслідків із цим пов`язаних. Доводи апеляційної скарги правильність висновків районного суду при вирішенні питання судових витрат не спростовують, оскільки не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, які б документально підтверджували розмір заявленої компенсації (7 300,00 грн. + 63,07 грн. витрат на електроенергію), що має бути безпосередньо пов`язаними із реалізацією особою права на захист, зокрема в контексті того, що позовні вимоги задоволені частково на суму 1 000,00 грн., що пропорційно до заявлених вимог становить 0,22%. Не заслуговують на увагу та апеляційним судом відхиляються доводи апеляційної скарги, що районний суд у мотивах оскаржуваного судового рішення не зазначив, якими доказами має бути підтверджено розмір такого виду судових витрат, як відрив від звичайних занять. По-перше, наведене є процесуальним обов`язком позивача, який має надати докази на підтвердження розміру судових витрат та підставності їх стягнення; по-друге, районний суд надав вичерпну оцінку доводам позивачки в цій частині, з якою суд апеляційної інстанції погоджується, оскільки незалежно від участі позивачки в судовому засіданні у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та активного використання системи «Електронний суд», факт споживання ноутбуком заявленого розміру електроенергії (100Ваат/год) є припущеннями, що не ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Тоді як платежі за електроенергію відповідно до наданих квитанцій здійснені іншою особою, що виключає підстави їх компенсації в межах заявленого спору. Також не ґрунтуються на доказах та є припущеннями позивачки доводи апеляційної скарги, що під час ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції видалив із матеріалів справи матеріали провадження №2-др/532/6/25 і замість нього помістив матеріали провадження №2-др/532/9/25. Щодо не вирішенні районним судом клопотання позивача про звільнення її від сплати судового збору при вирішенні питання прийняття позову до провадження, колегія суддів зазначає наступне. Апеляційний суд позбавлений права вирішувати заявлене позивачкою суду першої інстанції клопотання про звільнення від сплати судового збору. При цьому, при вирішенні питання відкриття апеляційного провадження колегія суддів визнала наявними підстави для її звільнення від сплати судового збору за апеляційне оскарження судового рішення. Тоді як обставини, якими зумовлено звільнення позивачки від сплати судового збору в суді апеляційної інстанції, існували й на момент її звернення в суд із позовом. Зазначене не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини третьої статті 376 ЦПК України та не обмежило право позивачки на доступ до правосуддя. За наслідками розгляду справу по суті спору районний суд здійснив розподіл судових витрат відповідно до вимог п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам. Тоді як можливі арифметичні помилки при визначенні розміру стягнення вирішуються судом першої інстанції в порядку статті 269 ЦПК України та не є підставою для скасування судового рішення в порядку статті 376 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги, що додаткове рішення стосовно розподілу судових витрат у законному порядку повинно бути одне, є довільним тлумаченням позивачкою норм процесуального закону, який не містить відповідних обмежень щодо ухвалення кількості додаткових рішень, а тому апеляційним судом до уваги не приймаються. Із підстав викладеного колегія суддів також відхиляє інші доводи апеляційної скарги, зокрема, необхідність скасування повністю додаткового рішення від 13.05.2025, яке, на думку позивачки, спрямоване не на виконання завдання цивільного судочинства, а для відмови у задоволенні апеляційних скарг на основне рішення та перше додаткове рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а рішення районного суду від 06.03.2025 та додаткові рішення від 24.03.2025 та 13.05.2025 слід залишити без змін. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 06 березня 2025 року та додаткові рішення цього ж суду від 24 березня 2025 року та 13 травня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 30.07.2025. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді Ю.В. Дряниця О.В. Чумак