Постанова 4824 № 757/34055/25-ц

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2026 року місто Київ справа № 757/34055/25-ц апеляційне провадження № 22-ц/824/3246/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Саліхова В.В., суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Новака Р.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди,- в с т а н о в и в : У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди, в якому просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 36 017,54 грн. в якості інфляційних втрат та 7 504,63 грн в якості 3% річних за період з 02.04.2024 по 27.06.2025, а також 20 000,00 грн. у якості відшкодування моральної шкоди. Позов обгрунтовано тим, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.09.2021 по справі № 638/10126/21, провадження № 2/638/4791/21, стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , матеріальну шкоду в сумі 172 340,25 грн та моральну шкоду в сумі 30 000 грн. Постановою Полтавського апеляційного суду від 26.07.2022 рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.09.2021 в цій частині залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 23.08.2023 рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28.09.2021 у незміненій частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 26.07.2022 залишити без змін. Постанова Верховного Суду від 23.08.2023 набрала законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 28.11.2023 позивачем до ГУ ДКСУ в Харківській області було надано заяву про стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , матеріальну шкоду в сумі 172 340,25 грн та моральну шкоду в сумі 30 000,00 грн. Разом з заявою, позивачем було надано також оригінал виконавчого листа від 14.11.2023 та реквізити банку для перерахування коштів. Згідно листа Державної казначейської служби України №5-12-12/179 від 03.01.2025, в Казначействі з 02.01.2024 перебуває виконавчий лист Дзержинського районного суду м. Харкова по справі № 638/10126/21 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 172 340,25 грн. матеріальної шкоди та 30 000,00 грн. моральної шкоди. Враховуючи, що виконавчий лист прийнятий Державною казначейською службою України до виконання 02.01.2024, остання мала строк для його виконання протягом трьох місяців, а саме до 02.04.2024. 27.06.2025 позивач отримав з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 202 340,25 грн. відшкодування матеріальної та моральної шкоди на свою користь шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на свій банківській рахунок в Приватбанку, IBAN НОМЕР_1 . Посилаючись на тривале невиконання судового рішення, ОСОБА_1 просив стягнути 3% річних та інфляційні втрати за період з 02.04.2024 по 27.06.2025. Крім того, позивач вказував, що тривале невиконання рішення суду також завдало йому моральних страждань, оскільки у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду він не міг користуватися та розпоряджатися своєю власністю, своїми коштами; тривале невиконання судового рішення викликало у нього занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривалу невизначеність та інші негативні переживання. З огляду на викладене, позивач просив позов задовольнити. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу обгрунтовано тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.Зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16. Проте вказана постанова не є релевантною, оскільки справа розглядалася в іншому судочинстві та мала інший предмет позову, а саме визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії. При цьому, суд безпідставно не врахував висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах № 686/8422/20 від 20 вересня 2021 року, № 686/13784/21 від 03лютого 2022 року, № 580/3002/23 від 29 травня 2025 року, № 612/3521/16-ц від 01 вересня 2020 року, № 686/7081/21 від 03 жовтня 2023 року, № 420/2411/19 від 09 листопада 2023 року. Зауважує, що невиконання відповідачем рішення суду протягом тривалого часу є підставою для стягнення на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, тривалим невиконанням рішення суду безумовно завдано позивачу моральної шкоди. Моральна шкода відшкодовується державою незалежно від вини органу. У листопаді 2025 року позивач подав клопотання про стягнення судових витрат, в якому просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Вказано, що правничу допомогу йому надається адвокатським об'єднанням «Грань». На підтвердження понесення витрат до клопотання додано акт №2 прийому-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги №б/н від 11.01.2021 року. У грудні 2025 року від Державної казначейської служби України надійшов відзив на клопотання позивача про стягнення судових витрат, доводи якого зводяться до відмови позивачу у стягненні витрат на правничу допомогу, оскільки відсутні докази їх понесення. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно з вимогами ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Судом встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.09.2021 по справі № 638/10126/21, провадження № 2/638/4791/21, стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , матеріальну шкоду в сумі 172 340,25 грн. та моральну шкоду в сумі 30 000,00 грн. (а.с. 36-42). Постановою Полтавського апеляційного суду від 26.07.2022 рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.09.2021 в цій частині залишено без змін (а.с. 29-32). Постановою Верховного Суду від 23.08.2023 рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28.09.2021 у незміненій частині та постанову Полтавського апеляційного суду від 26.07.2022 залишено без змін. Постанова Верховного Суду від 23.08.2023 набрала законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає (а.с. 12-28). 28.11.2023 позивачем до ГУ ДКСУ в Харківській області було надано заяву про стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , матеріальну шкоду в сумі 172 340,25 грн. та моральну шкоду в сумі 30 000,00 грн. Разом з заявою позивачем було надано також оригінал виконавчого листа від 14.11.2023 та реквізити банку для перерахування коштів (а.с. 77). Згідно листа Державної казначейської служби України №5-12-12/179 від 03.01.2025, в Казначействі з 02.01.2024 перебуває виконавчий лист Дзержинського районного суду м. Харкова по справі № 638/10126/21 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 172 340,25 грн. матеріальної шкоди та 30 000,00 грн. моральної шкоди. Казначейство 02.03.2024 в порядку черговості платіжною інструкцією № 1406670 від 01.03.2024 здійснило перерахування коштів на банківський рахунок ОСОБА_1 в сумі 150 000,00 грн на виконання виконавчого листа Октябрського районного суду м. Полтави по справі № 544/1440/20. Також казначейство 04.06.2024 в порядку черговості платіжною інструкцією № 1407079 від 03.06.2024 здійснило перерахування коштів на банківський рахунок ОСОБА_1 в сумі 2 000,00 грн на виконання виконавчого листа по справі № 638/10126/21. Відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 безспірне списання коштів державного бюджету, зокрема КПКВК 3504030, здійснюється Казначейством за черговістю надходження судових рішень (а.с. 86). 27.06.2025 позивач отримав з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 202 340,25 грн. відшкодування матеріальної та моральної шкоди на свою користь шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на свій банківській рахунок в Приватбанку, IBAN НОМЕР_1 (а.с. 64). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що виконання рішення суду у справі №638/10126/21 здійснено відповідачем з неухильним дотриманням вимог закону, зокрема принципу цільового використання бюджетних коштів та у порядку, визначеному п. 35 Порядку № 845, що підтверджується відповідними доказами, які містять матеріали справи, ураховуючи похідність вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною 1 та частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст. 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання. Відповідно до ст. 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 6 ст. 4 Закону № 4901-VI перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі. Враховуючи те, що згідно із судовим рішенням грошові кошти підлягають стягненню з Державного бюджету України, то відповідно до вимог частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» виконання такого судового рішення покладається на органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, встановлено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок). Для забезпечення безспірного списання коштів з державного бюджету згідно з пунктом 35 Порядку в казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Відповідно до пункту 39 Порядку в разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету. Згідно з пунктом 35 Порядку Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 Порядку стягувані подають документи, зазначені у пункті 6 Порядку, до органу казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження (пункт 36 Порядку). Із матеріалів справи, зокрема із листа Державної казначейської служби України вбачається, що виконавчий лист по справі №638/10126/21 про стягнення коштів з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 був прийнятий Державною казначейською службою України до виконання - 02 січня 2024 року (а.с. 83,84 т.1), у зв`язку з чим остання мала строк для його виконання протягом трьох місяців, а саме до 02 квітня 2024 року. Повне виконання судового рішення відбулося лише 27 червня 2025 року, що підтверджується довідкою АТ «КБ «Приватбанк» та не заперечується самим позивачем. Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 про несвоєчасне виконання відповідачем вище рішення у справі №638/10126/21 є доведеним. Визначаючи період за який відповідач повинен нести відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду, колегія суддів враховує, положення ч. 6 ст. 4 Закону № 4901-VI, яким надано відповідачу тримісячний строк на виконання вказаного рішення, тому вважає що він фактично сплив 02 квітня 2024 року тому саме із вказаної дати починається прострочення боржника, за яке передбачено відповідальність ч. 2 ст. 625 ЦК України. Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Закон №4901-VI не обмежує поширення дії ст. 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у ст. 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)). Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 р. у справі № 420/2411/19). У п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року (справа № 686/7081/21) зазначено: «Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах». З урахуванням зазначеного, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача інфляційних втрат та 3 % річних за період з 02 квітня 2024 року до 27 червня 2025 року у розмірі 36 017,54 грн. та 7 504,63 грн. За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України. За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 612/3521/16-ц). За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (див. постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. У зв`язку з тим що відповідач у супереч визначеному чинним законодавством терміну виконання рішення суду його не виконав, чим фактично позбавив позивача права використовувати кошти на свій розсуд, змусив останнього вживати додаткових заходів для налагоджування власних життєвих справ, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині заподіяння позивачу моральної шкоди є доведеним, тому підлягають задоволенню у розмірі 20 000 грн. Щодо клопотання позивача про стягнення судових витрат, в якому він просив стягнути на його користь судові витрати на правничу допомогу з оплати послуг адвоката у розмірі 10 000 грн., колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з вимогами ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідач подав заперечення на клопотання позивача про стягнення судових витрат, в яких просив відмовити позивачу у задоволенні клопотання про стягнення витрат, посилаючись на те, що не надано доказів оплати наданих адвокатським об'єднанням послуг, а отже витрати не підтверджені документально. З огляду на відсутність заперечень відповідача в частині їх співмірності із складністю справи, колегія суддів не вбачає підстав для їх зменшення. З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 в суді першої та апеляційної інстанції представляє Адвокатське об`єднання «Грань», в особі адвоката Власенка В.І., що підтверджується договором про надання правової допомоги від 11 січня 2021 року. В матеріалах справи також міститься копії Додаткової угоди № 1 та Додаткової угоди № 2 до договору про надання правової допомоги від 11 січня 2021 року, відповідно до яких сторони внесли зміни, зокрема, до п.п. 4.1., 4.2. Відповідно до положень п.4.1 Додаткової угоди № 2, оплата за договором складає 1 000 грн. за 1 годину роботи, яка визначається актом прийому - передачі наданих послуг, підписаний сторонами договору. Додатково у разі задоволенні /часткового задоволення позову клієнт сплачує АО «Грань» 10 000 грн. Відповідно до положень п. 4.2. Додаткової угоди № 1, оплата за даним договором здійснюється протягом 3- х місяців з дня підписання відповідного акту прийому - передач наданих послуг, якщо інше не зазначено у відповідному акті. Відповідно до Акту № 2 прийому - передачі наданих послуг від 26 листопада 2025 року за договором про надання правової допомоги від 11 січня 2021 року сторони уклали акт про наступне: Адвокат виконав наступну роботу щодо надання правничої допомоги, захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 у цивільній справі № 757/34055/25-ц про стягнення матеріальної та моральної шкоди з Державної казначейської служби України: - опрацювання рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року; - моніторинг та пошук інформації щодо стадії розгляду аналогічних судових справ, з цією метою опрацювання законодавчої бази та актуальної судової практики; - підготовка апеляційної скарги до Київського апеляційного суду та відправлення цієї скарги 08.10.2025 через систему Електронний суд; - підготовка клопотання та його відправка клієнтом 26.11.2025 року через систему Електронний суд; - опрацювання ухвали Київського апеляційного суду від 04.09.2024 про відкриття апеляційного провадження та надання консультацій клієнту щодо змісту ухвали; - опрацювання ухвали Київського апеляційного суду від 22.10.2024 про призначення справи до судового розгляду та надання консультацій клієнту щодо змісту ухвали;

2. Всього адвокатом витрачено 15 годин. Вартість фактично виконаних послуг в рамках договору про надання правової допомоги складає 15 годин х 800,00 грн = 12 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп.

3. Сторони договору не мають будь-яких претензій одна до одної.

4. Акт підписано у двох примірниках українською мовою, по одному примірнику - для кожної Сторони. Обидва примірники мають однакову юридичну силу. У постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 викладено правову позицію, що висновки судів про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду». Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Відповідач не навів доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх не співмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача, відповідачем не було подано заперечень щодо заявленого розміру судових витрат, які просить стягнути позивача по справі. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року, скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити. Стягнути з Державної казначейської служби України (адреса: 01610, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) інфляційні втрати у розмірі 36 017,54 грн., 3% річних у розмірі 7 504,63 грн., та 20 000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди. Стягнути з Державної казначейської служби України (адреса: 01610, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати на правничу допомогу у сумі 10 000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді: