Постанова Київський апеляційний суд № 754/21140/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 травня 2026 року м. Київ Унікальний номер справи: 754/21140/25 Суддя в суді першої інстанції: Скляренко У.В. Провадження № 33/824/2537/2026 Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Левенця Б.Б., за участю секретаря судового засідання Марченка М.С., розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_1 - адвоката Куліша Бориса Михайловича на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 31 березня 2026 року по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) за ч. 2 ст. 130 КУпАП, - в с т а н о в и в : Постановою судді Деснянського районного суду м. Києва від 31 березня 2026 року визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки без оплатного вилучення транспортного засобу.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 665 гривень 60 копійок (т. 1 а.с. 208-209, 212-218). Не погодившись з вказаною постановою, 11 квітня 2026року ОСОБА_1 та 12 квітня 2026 року захисник ОСОБА_1 - адвокат Куліш Б.М. звернулись до суду з апеляційними скаргами, в яких просили оскаржувану постанову скасувати та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення (т. 2 а.с. 1-2, 7-9). В обґрунтування вимог апеляційних скарг зазначали, що протокол про адміністративне правопорушення складено за ч. 1 ст. 130 КУпАП, однак, суд визнав особу винною за ч. 2 ст. 130 КУпАП, пославшись га довідку поліції, в якій було зазначено повторність адміністративного право рушення, яке було вчинене ОСОБА_1 . При цьому, суд не має права змінювати кваліфікацію на більше тяжку, оскільки це погіршує становище особи, порушує принцип лис позитивності та порушує право на захист. Суд поклав в основу довідку працівника поліції, яка містить прохання врахувати кваліфікацію за ч. 2 ст. 130 КУпАП, однак, дана довідка не є процесуальним документом, а фактично підміняє обвинувачення. Крім того, заборонено змінювати зміст протоколу про адміністративне правопорушення. Також, вказували, що відеозапис не є належним та допустимим доказом і не повинен братися до уваги, оскільки не долучений до протоколу належним чином, адже в додатках не зазначено, що до протоколу долучено такий відеозапис. В самому протоколі неправильно вказана особа правопорушника, оскільки вказано батька, який взагалі не був присутнім в даній події. Крім того, огляд військовослужбовців здійснюється уповноваженими особами ВСП (т. 2 а.с. 1-2, 7-9). Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, причини неявки не повідомили, були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Поштові повідомлення ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Куліш Б.М., кожного окремо, повернулись без вручення із відповідними відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адрес місця проживання (перебування) від вказаних осіб до суду не надходили. Поряд з цим, про розгляд справи апеляційним судом 11 травня 2026 року апелянт ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Куліш Б.М. були сповіщені 27 квітня 2026 року, кожен окремо, повідомленнями до зареєстрованих ними Електронних кабінетів в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень про що у справі є докази (т. 2 а.с. 29-37). Прокурор був належним чином повідомлений про розгляд справи апеляційним судом, до суду не прибув, проте неявка прокурора за чинним законодавством України не перешкоджає розглядові адміністративної справи (т. 2 а.с. 32-33). Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України" № 16652/04). У справі GORYACHYY v. Ukraine (№ 43925/18 рішення в цій справі ухвалене Комітетом 24 лютого 2022 року, оприлюднене 15 вересня 2022 року та є остаточним), ЄСПЛ зауважив, що згідно з національним законодавством апеляційний суд мав обов`язок повідомити заявника про майбутню апеляцію та запропонувати йому викласти свої доводи. На відміну від багатьох інших справ, розглянутих ЄСПЛ, де у відповідних матеріалах не було доказів того, що належна кореспонденція була надіслана заявникам (див., наприклад, «Стрижак проти України», № 72269/01, § 39, 8 листопада 2005 року; Hudakova and Others v. Slovakia, № 23083/05, §§ 30-32, 27 квітня 2010 року; і Лазаренко та інші, згадане вище, §§ 36 і 43), у цій справі докази, надані сторонами, показали, що 4 квітня 2016 року апеляційний суд справді надіслав заявнику рекомендованим листом повідомлення про апеляційну скаргу відповідача. Отже, виявляється, що національний суд належним чином дотримався вимоги, встановленої національним процесуальним законодавством. ЄСПЛ також зазначив, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи (див., наприклад, згадане вище рішення у справі Лазаренко та інші, § 37, і, у контексті статті 8 Конвенції, Foley v. the United Kingdom (dec.), № 39197/98, вересня 2001 року). Інакше кажучи, органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви заявника про те, що його права за пунктом 1 статті 6 Конвенції були порушені (див. Yeremeyev v. Ukraine, (dec.) [Committee], № 64766/12, §§ 31 і 32, 26 березня року, та Sydorenko v. Ukraine (dec.) [Committee], №73193/12, § 32, 18 лютого 2021 року). Відповідно до ст. 294 КУпАП, неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність перешкод для апеляційного перегляду справи. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, проаналізувавши доводи апеляційних скарг, суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав. Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів. Відповідно до вимог ст.ст. 245, 280, 256 КУпАП одним із завдань провадження у справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. Необхідно також встановити, чи вчинено правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, а також інші обставини, які мають значення для справи. Наявним у матеріалах справи доказам, суд повинен дати належну оцінку. За змістом ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Також згідно зі ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Крім того, відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку постанови районного суду на відповідність зазначеним вимогам закону в межах доводів апеляційних скарг та встановлено наступне. Так, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 446943 від 08.09.2025 року, 08.09.2025 року о 00 год 50 хв. в м. Києві по пр. Романа Шухевича, 4/2, водій ОСОБА_1 керував автомобілем Toyota, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме був присутній запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП (т. 1 а.с. 2). Протокол про адміністративне правопорушення підписаний ОСОБА_1 та працівником поліції, який його склав, який своїм підписом підтвердив, що ОСОБА_1 були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП. Пунктом 2.5. ПДР передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Отже, проходження в установленому порядку медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за наявності до того підстав, є обов`язком водія, а не його правом. У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна. Зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, виявлені працівниками поліції 08.09.2025 року у ОСОБА_1 , в розумінні п. 4 розділу 1 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, є безпосередніми підставами для проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки, так і в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення, а у випадку відмови від проходження огляду - працівники поліції визначають наявність в діях водія ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП. З наявного в матеріалах справи відеозапису вбачається, що працівниками поліції було зупинено транспортний засіб Toyota, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 . Під час спілкування працівниками поліції було виявлено у воді ознаки алкогольного сп`яніння та запропоновано пройти медичний огляд на стан сп`яніння в установленому законом порядку, проте ОСОБА_1 відмовився у зв`язку з чим було складено протокол про адміністративне правопорушення щодо останнього. З наявних у справі доказів вбачається, що ОСОБА_1 керував приватним транспортним засобом і під час зупинки працівниками поліції не заявляв про виконання обов`язків військової служби та (або) службових завдань та про таке працівникам поліції не зазначав і відповідних доказів не надав (т. 1 а.с. 17). З огляду на наведене, суд відхилив посилання ОСОБА_1 та його захисника на те, що його огляд під час зупинки транспортного засобу мав здійснюватися уповноваженими особами Військової служби правопорядку. Долучений до матеріалів справи відеозапис свідчить про дотримання працівниками поліції Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 1452/735 від 09 листопада 2015 року під час проведення огляду. Відеозапис є одним із об`єктивних доказів у справі про адміністративне правопорушення, оскільки на ньому зафіксована подія правопорушення. Відеозапис суд оцінює в сукупності з іншими дослідженими судом та наведеними в даній постанові доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 . При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП України відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника, так і для інших учасників дорожнього руху. Поряд із цим апеляційний суд погоджується з доводами апеляційних скарг в частині невірної кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 130 КУпАП та в частині обрання виду адміністративного стягнення, виходячи з наступного. Згідно постанови районного суду, дії ОСОБА_1 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 130 КУпАП із накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у сумі 34 000,00 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки. Європейським судом з прав людини у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень. Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків» за змістом якого, вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: «+4 посилання» та інших. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, органом обвинувачення ОСОБА_1 інкриміновано керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, тобто правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Із довідки щодо проведених заходів із встановлення повторності вчиненого адміністративного правопорушення від 09.09.2025 року, вбачається, що постановою Куликівського районного суду Чернігівської області від 30 січня 2025 року (справа № 737/1059/24) ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП (т. 1 а.с. 8). Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення, згідно з національним законом або міжнародним правом; також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Відповідно до норм КУпАП, справа розглядається в межах адміністративного обвинувачення, що міститься в протоколі про адміністративне правопорушення, і встановлення інших обставин, які знаходяться за межами обвинувачення та погіршують становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки порушує право на захист від конкретного обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення. Апеляційний суд звертає увагу на те, що сутність пред`явленого обвинувачення повинна відповідати диспозиції статті закону, яким встановлено відповідальність за вчинення правопорушення. При цьому суд, відповідно до вимог ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і змінювати формулювання висунутого обвинувачення та відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, місцевий суд, в порушення принципу безсторонності, перебрав на себе функцію обвинувачення та не звернув уваги, що протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 130 КУпАП не складався, що знайшло підтвердження за результатами проведення службового розслідування Департаменту патрульної поліції УПП у м. Києві, матеріали (копії) яких були надані до суду першої інстанції і наявні у справі (т. 1 а.с. 105-120). Разом з тим, вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за якою складено протокол про адміністративне правопорушення є доведеною. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування оскаржуваної постанови районного суду та ухвалення нового судового рішення про визнання ОСОБА_1 винним у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП із застосуванням адміністративного стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000,00 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_1 - адвоката Куліша Бориса Михайловича - задовольнити частково. Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 31 березня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) за ч. 2 ст. 130 КУпАП - скасувати. Визнати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосувати адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000,00 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 665 грн. 60 коп. Строк пред`явлення постанови до примусового виконання три місяці з наступного дня після набрання постановою законної сили. Роз`яснити, що у разі несплати правопорушником штрафу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, у порядку примусового виконання постанови з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу відповідно до положень статті 308 КУпАП. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя _________________ Б.Б. Левенець