Постанова Київський апеляційний суд № 757/50730/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/50730/23-ц Головуючий у І інстанції Бусик О.Л. Провадження №22-ц/824/6309/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 29 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Борисової О.В., Голуб С.А., за участі секретаря Кононової Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою за представника ОСОБА_1 - адвоката Солдаткіна Олександра Сергійовича на рішення Печерського районного суду м. Києвавід 09 грудня 2025 року у справі позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2023 року представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» - Кудіна А.В. звернулась до суду з даним позовом, який мотивовано тим, що 30 березня 2021 року між ТОВ «МАНIBEO ШBИДКА ФIНАНСOBA ДОПОМOГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 243211371. 28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНIBEO ШBИДКА ФIНАНСOBA ДОПОМOГА» ТОВ «TAЛIOH ПЛЮC» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 243211371 від 30.03.2021. 20 жовтня 2022 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 20102022, відповідно до умов якого, останні набули права грошової вимоги до відповідача у розмірі 77 112,00 грн, з яких: 22 000,00 грн - сума заборгованості по основному боргу; 55 112,00 грн - сума заборгованості по відсоткам. 23 березня 2021 року між ТОВ «1 БEЗПEЧHE АГEHTCTBO HEOБXIДHИX КРEДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 1673819. 14 червня 2021 року між TOB «1 БEЗПEЧHE AГEHТCTBO НЕОБХІДНИХ KPEДИTIB» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 14/06/21, відповідно до умов якого, останні набули права грошової вимоги до відповідача в розмірі 35 727,61 грн, з яких: 13 327,50 грн - розмір заборгованості за основною сумою боргу; 22 400,11 грн - розмір заборгованості за відсотками. 02 квітня 2021 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 00904-04/2021. 30 листопада 2021 року між TOB «ЦK «IHBECTPУM» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 30112021-1, відповідно до умов якого, останні набули права грошової вимоги до відповідача у розмірі 40 000,00 грн, з яких: 10 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 30 000,00 грн - сума заборгованості за відсотками. Всупереч умовам укладених кредитних договорів, відповідачналежним чином не виконує свої обов`язки з оплати заборгованості, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 152839,61грн. Враховуючи вищевикладене, представник ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» - Кудіна А.В. просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованості за договорами у загальному розмірі: 152839,61 грн, а саме: - за Кредитним договором № 243211371 в розмірі 77 112,00 грн, з яких: 22 000,00 грн - сума заборгованості по основному боргу; 55 112,00 грн - сума заборгованості по відсоткам; - за Договором позики № 1673819 в розмірі 35 727,61 грн, з яких: 13 327,50 грн - розмір заборгованості за основною сумою боргу; 22 400,11 грн - розмір заборгованості за відсотками; - за Кредитним договором № 00904-04/2021 в розмірі 40 000,00 грн, з яких: 10 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 30 000,00 грн - сума заборгованості за відсотками; а також понесені судові витрати. Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість в розмірі 152 839,61 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» витрати з оплатити судового збору у розмірі 2 684,00 грн. 16 травня 2025 року від представника відповідача Солдаткіна О.С. надійшла заява про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2024 року. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2025 року скасовано заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2024 року. Рішенням Печерського районного суду м. Києвавід 09 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість в розмірі 152 839,61 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» витрати з оплатити судового збору у розмірі 2 684,00 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Солдаткін О.С. подава апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні констатував факт укладення кредитних договорів та договорів позики між первісними кредиторами та відповідачем лише на підставі тверджень позивача та копій документів, наданих позивачем, не здійснивши при цьому перевірки того, чи булиці договори дійсно укладені ОСОБА_1 . Поряд із цим, у відзиві на позовну заяву представник відповідача обґрунтував, чому надані позивачем докази є недостатніми та неналежними для підтвердження факту укладення договорів саме відповідачем, однак суд повністю проігнорував ці доводи, не навівши у рішенні мотивів їх відхилення. Вказує, що оскаржуване рішення не містить жодного посилання на правові позиції Верховного Суду щодо електронних договорів, реального характеру договору позики та правомірності факторингу, хоча сторона відповідача у відзиві наводила посилання на практику касаційної інстанції. Звертає увагу апеляційного суду на те, що в матеріалах даної справи відсутній лектронний документ у форматі, який би дозволив перевірити його дійсність та належність підпису саме відповідачу, проте суд першої інстанції не звернув на це уваги, не витребував у позивача електронні оригінали договорів для їх належної перевірки та не призначив відповідної технічної експертизи. Зазначає, що позивач не надав доказів того, щоміж первісними кредиторами та відповідачем існувала письмова згода на використання одноразового ідентифікатора як аналога власноручногопідпису, яка б містилазразки такого аналога. Крім того, представник ОСОБА_1 - адвокат Солдаткін О.С. вказує, що у даній справі позивачем не надано жодних доказів того, що грошові кошти були фактично передані відповідачу. У матеріалах справи відсутні платіжні доручення про перерахування коштів на банківський рахунок відповідача із зазначенням призначення платежу, відсутні виписки з банківського рахунку відповідача про зарахування коштів відпервісних кредиторів, відсутні первинні бухгалтерські документи, що підтверджували б факт отримання відповідачем грошових коштів відпервісних кредиторів. Також вказує, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, не дослідивши належним чином питанняп правонаступництва позивача та правомірності набуття ним прав вимоги за спірними договорами та не врахував, що позивачем не надано доказів того, що була сплачена відповідна винагорода за відступлення права вимоги на кожному етапі, що є обов`язковою умовоюдійсності договору факторингу згідно з ст. 1080 ЦК України. 11 лютого 2026 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» - Дергунова А.В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2025 року залишити без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що у відповідності до умов кожного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом апелянта, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону вказаний відповідачем при укладанні відповідного договору. Верифікація та ідентифікація позичальника здійснюється через ІТС первісного кредитора. Договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі первісного кредитора та доступний, зокрема, через сайт первісного кредитора та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. У відзиві звернуто увагу на те, що саме відповідач ініціював укладення такого договору, оформивши заявку на сайті первісного кредитора, підписавши договір з використанням одноразового ідентифікатора. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, а тому укладання між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету Договір між відповідачем та первісним кредитором не був би укладений. Представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» - Дергунова А.В. звертає увагу на те, що у відповідності до умов укладених договорів, кошти надаються позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану позичальником при укладанні кредитного договору, а саме: НОМЕР_1 . Таким чином, посилання відповідача на те, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» не надано суду доказів отримання ним кредитних коштів від первісних кредиторів є помилковими та безпідставними, оскільки факти їх надання підтверджуються, власне, наявними у матеріалах справи договором позики та кредитними договорами, які є дійсними в силу приписів ст. 204 ЦК України про правомірність правочинів. Зазначені правочини підтверджують факт наявності відповідних правовідносин, їх зміст та погоджені сторонами обставини щодо передання в кредит відповідачу коштів у погодженому розмірі. Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність стороною позивача відступлення права вимоги, представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» - Дергунова А.В. у відзиві зазначає, що позивач надав суду належні та допустимі докази, які підтверджують факт переходу права грошової вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ФК «ЄАПБ» відносно договору. Сторони даної справи в судове засідання не з`явилаись, про час та місце розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку. Від представника ОСОБА_1 - адвоката Солдаткіна О.С. надійшла заява про розгляд справи без участі ОСОБА_1 та її представника. Представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» - Дергунова А.В. у відзиві на апеляційну скаргу просила проводити судові засідання за відсутності представника позивача. Таким чином, судова колегія вважає, що сторони даної справи належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає, що неявка сторін не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконав свого обов`язку, надані йому кошти за кредитними договорами в строки, передбачені договорами, не повернув ані первісним кредиторам, ані позивачу, також відповідачем не спростований розмір суми заборгованості наданий позивачем. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. З матеріалів справи вбачається, що 30 березня 2021 року між ТОВ «МАНIBEO ШBИДКА ФIНАНСOBA ДОПОМOГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 243211371. 28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНIBEO ШBИДКА ФIНАНСOBA ДОПОМOГА» ТОВ «TAЛIOH ПЛЮC» було укладено договір факторингу № 28/1118-01. 31 грудня 2020 року додатковою угодою № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції. 20 жовтня 2022 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 20102022. Відповідно до реєстру прав вимоги № 2 від 06 березня 2023 року до договору факторингу № 20102022 від 20 жовтня 2022 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 243211371. З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № 243211371від 30 березня 2021 року за період з 06 березня 2023 року по 31 серпня 2023 року вбачається, що заборгованість за даним кредитним договором складає 77 112,00 грн, з яких: 22 000,00 грн - сума заборгованості по основному боргу; 55 112,00 грн. - сума заборгованості по відсоткам. Із даного розрахунку вбачається, що нарахування жодних штрафних санкцій, в тому числі пені, не здійснювалось. Також, 23 березня 2021 року між ТОВ «1 БEЗПEЧHE АГEHTCTBO HEOБXIДHИX КРEДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 1673819. 14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників № 5 від 21 вересня 2021 року до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором позики № 1673819. З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1673819 від 23 березня 2021 року за період з 21 вересня 2021 року по 31 серпня 2023 року вбачається, що заборгованість за даним кредитним договором складає 35 727,61 грн, з яких: 13 327,50 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 22 400,11 грн - сума заборгованості за відсотками. Із даного розрахунку вбачається, що нарахування жодних штрафних санкцій, в тому числі пені, не здійснювалось. Також, 02 квітня 2021 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 00904-04/2021. 30 листопада 2021 року між TOB «ЦK «IHBECTPУM»та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 30112021-1, у відповідності до умов якого TOB «ЦK «IHBECTPУM» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні TOB «ЦK «IHBECTPУM» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 30112021-1ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 00904-04/2021. З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № 00904-04/2021від 02 квітня 2021 року за період з 30 листопада 2021 року по 31 серпня 2023 року вбачається, що заборгованість за даним кредитним договором складає 40 000,00 грн, з яких: 10 000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 30 000,00 грн - сума заборгованості за відсотками. Із даного розрахунку вбачається, що нарахування жодних штрафних санкцій, в тому числі пені, не здійснювалось. Згідно Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №624024, Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» є юридичною особою зареєстрованою в передбаченому Законом порядку. Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Ч. 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Ст. 512 ЦК України, передбачено можливість зміни кредитора у зобов`язанні, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За правилом ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У відповідності до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Ст. 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором. Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Укладені кредитні договори № 243211371, № 1673819, № 00904-04/2021, підписано електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер телефону відповідача: « НОМЕР_2 ». Підписуючи договори, відповідач підтвердив, що в чіткій та зрозумілій формі отримав інформацію, передбачену ч. 2 ст. 12 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також інформацію щодо своїх прав та обов`язків згідно з ЗУ «Про захист прав споживачів» та ЗУ «Про Захист персональних даних». Підписавши договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, клієнт підтвердив, що він ознайомився, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту товариства, а також отримав від товариства до укладення цього договору інформацію, що передбачена ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилами ч. 8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18. На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказані вище кредитні договори підписані відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з електронними підписами первісних кредиторів підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитних договорів, та про те, що позичальник всі умови договорів цілком зрозумів та своїм підписом письмово підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даних договорів, вільні у виборі контрагента та умовах договорів. Доказів не укладання вищевказаних договорів чи визнання їх недійсними матеріали справи не містять. Заперечення факту авторизації та підписання договору без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем. Сторона відповідача не надала жодних доказів несанкціонованого доступу до його особистого кабінету, використання його персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність його вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису. Доказів того, що персональні дані ОСОБА_1 (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку первісними кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариствами для укладення Договору від її імені, останньою не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій ОСОБА_1 не зверталась, як і не оскаржувала правомірність укладених відповідних договорів. Таким чином, на думку судової колегії, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем доведено неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитними договорами та наявність заборгованості за кредитними договорами у загальному розмірі 152 839,61грн. Доводи апеляційної скарги про те, що спосіб ідентифікації через одноразовий ідентифікатор, який був надісланий на номер мобільного тлефону не забезпечує належної перевірки позичальника, в даному конкретному випадку ОСОБА_1 , оскільки мобільний телефон може бути втрачений, викрадений, переданий в тимчасове користування іншій особі апеляційний суд критично оцінює, так як доказів того, що мобільний номер телефону « НОМЕР_2 », який був вказаний при укладанні договорів пизики, відповідачу не належить матеріали справи не містять та стороною відповідача не надані. Доказів втрати мобільного телефону також не надано. Доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитними договорами № 243211371, № 1673819, № 00904-04/2021не набуло права вимоги до відповідача, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину. Відповідно до положень ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь- який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Ч. 1 ст. 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак, це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року справі №914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №910/11965/16. Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуті прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступленн права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить даі за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанов Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, ві 27.09.2021 у справі №5026/886/2012). Надані копії договорів факторингу містять підписи сторін, які підтверджують укладення договорів та перехід права вимоги від клієнтів - первісних кредиторів до Фактора - ТОВ «ФК «ЄАПБ». Колегія суддів вважає, що копії договорів факторингу та надані копії реєстрів права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Судова колегія вважає, що позивач одержав від ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», ТОВ «МАНIBEOШBИДКА ФIНАНСOBA ДОПОМOГА», ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» право вимоги по заборгованості відповідача за договорами позики № 243211371, № 1673819, № 00904-04/2021, що підтверджується долученими до матеріалів справи самих Договорів факторингу, Реєстрів боржників, Актів прийому-передачі Реєстрів Боржників, за якими передані (відступлені) права вимоги до відповідача, вже після укладення вказаних договорів позики та настання строку виконання зобов`язання за ними. Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованості за кредитними договорами, а договори факторингу відповідачем не оспорювались, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору. Таким чином, твердження сторони відповідача про те, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від відповідача сплати заборгованості за кредитними договорами № 243211371, № 1673819, № 00904-04/2021 є необґрунтованими та спростовується вищевикладеним. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не надав доказів повідомлення відповідача про відступлення права вимоги апеляційний суд відхиляє, оскільки неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у задоволенні позову новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором. Крім того, в апеляційній скарзі сторона відповідача сама посилається на вимоги ч. 2 ст. 516 ЦК України, в якій зазначено, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, новий кредитор несе ризик несприятливих наслідків, що не є підставою для відмови в стягненні наявної заборгованості взагалі. Твердження сторони відповідача про те, що ч. 1 ст. 1080 ЦК України передбачено, що клієнт зобов`язаний сплатити фактору плату за надані послуги є необґрунтованими та не зрозумілими, оскільки вимогами вказаної статті передбачено, що договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність належних доказів перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача, судова колегія зазначає наступне. Суд апеляційної інстанції виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23). Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19). Відповідно до частини першої ст. 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг. У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо. У відповідності до умов укладених договорів, кошти надаються позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану позичальником при укладанні кредитних договорів, а саме: НОМЕР_1 . Доказів того, що дана банківська картка не належить відповідачу матеріали справи не містять. З досліджених судом доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем доведено факт видачі кредитних коштів та неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитними договорами. Таким чином, посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано суду доказів отримання відповідачем кредитних коштів апеляційний суд відхиляє, як помилкові та безпідставні, оскільки факти їх надання підтверджуються, наявними у матеріалах справи кредитними договорами, якіє дійсними в силу приписів ст. 204 ЦК України про правомірність правочинів. При цьому вимог щодо визнання правочинів недійсними чи встановлення факту його неукладеності до суду заявлено не було. Зазначені в позовній заяві правочини підтверджують факт наявності відповідних правовідносин, їхній зміст та погоджені сторонами обставини щодо передання в позику чи кредит відповідачу коштів у погодженому розмірі. Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання стороною позивача первинних документів, які підтверджують отримання відповідачем кредитів, користування ними, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку. Ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. Згідно п. 2 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини. Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду. Отже, виписка по рахунку клієнта, належить до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом. Водночас, згідно п. 5 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг. Ч. 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом. Оскільки позивач та первинні кредитори даної справине є банківською установою, а мають статус фінансових установ, якіздійснюють господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не можуть надати первинні банківські документи, а відтак надані суду документи, зокрема розрахунки позивача, для підтвердження позовних вимог, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом у справі. Жодних доказів на спростування вказаних розмірів заборгованості, як і доказів сплати боргів за кредитними договорами, відповідачем до суду не надано. Контррозрахунків щодо позовних вимог відповідач до суду першої та апеляційної інстанції також не надав. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно оцінки зібраних у справі доказів, зокрема доказів, поданих позивачем на підтвердження його доводів про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Ст. 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 76 ЦПК Українивстановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 1ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, зважаючи на те, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитними договорами. Таким чином, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог не спростовують, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачами судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі ст. ст. 141, 382 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Солдаткіна Олександра Сергійовича залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києвавід 09 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складене 11 травня 2026 року. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: О.В. Борисова С.А. Голуб