Постанова Херсонський апеляційний суд № 766/27047/21

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 766/27047/21 Головуючий у 1-й інстанції: Шестакова Я.В. Номер провадження: 22-ц/819/840/26 Доповідач: Воронцова Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2026 року м. Херсон Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя- доповідач): Воронцової Л.П., суддів: Майданіка В.В., Склярської І.В., секретар Андреєва В.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Шестакової Я.В., в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 06 серпня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис зареєстрований за №2342 про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , на підставі договору іпотеки, посвідченого 04 грудня 2006 року приватним нотаріусом ХМНО Зоріною Н.В., передана в іпотеку АТ КБ "ПриватБанк", та за рахунок коштів отриманих за рахунок реалізації нерухомого майна задоволення вимог АТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 53 227,17 доларів США, що за курсом НБУ на 26 червня 2019 року становить 1 394 074,03 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 24 220,98 доларів США, заборгованість за відсотками - 12 283,31 дол. США , комісія - 2 596,00 доларів США, пеня - 14126,88 грн., та витрати пов`язані із вчиненням виконавчого напису в розмірі 3500 грн. 18 листопада 2021 року на підставі вказаного виконавчого напису головним державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Клочко О.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67559557. Вважає, що виконавчий напис вчинено з грубим порушенням норм Закону України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки нотаріус не перевірив безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом. Позивач не отримувала від Банку письмової вимоги про повернення зазначених у виконавчому напису сум, що позбавило її своєчасно надати свої заперечення щодо безпідставності вимог заявлених відповідачем. Так, на момент вчинення спірного виконавчого напису ОСОБА_1 не мала безспірної заборгованості перед банком за кредитним договором № НЕН2GК00000038 від 04 грудня 2006 року, що підтверджується рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 13 жовтня 2020 року у справі № 766/1779/16-ц, яким у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № НЕН2GК00000038 від 04 грудня 2006 року відмовлено в повному обсязі. Просила суд: визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 06 серпня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований за №2342 про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , та передана в іпотеку АТ КБ "ПриватБанк" на підставі договору іпотеки, посвідченого 04 грудня 2006 року приватним нотаріусом ХМНО Зоріною Н.В.; стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1362 грн. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 06 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено. ня виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 06 серпня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстровим №2342 про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , та передана в іпотеку АТ КБ "ПриватБанк" на підставі договору іпотеки, посвідченого 04 грудня 2006 року приватним нотаріусом ХМНО Зоріною Н.В. Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1488 грн 60 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 7 500 грн та витрати на поштові відправлення у розмірі 79 грн. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що матеріали справи не містять документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, доказів, що підтверджують факт отримання позивачем повідомлення вимоги про наявність такої заборгованості, а тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Визначаючи розмір судових витрат, суд керувався положеннями ч. 1 ст. 141 ЦПК України та дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача судового збору за подання позовної заяви у розмірі 992 грн 40 коп., за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 496 грн 20 коп., загалом 1488 грн 60 коп., .а також 79 грн витрат на поштові відправлення, що документально підтверджені. З урахуванням вимог розумності справедливості, виваженості, складності справи та реального обсягу робіт, відсутності заперечень АТ КБ "ПриватБанк", суд визначив розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 7 500 грн. Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 12 березня 2026 року заяву Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про перегляд заочного рішення суду від 06 жовтня 2025 року залишено без задоволення. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із рішенням суду, Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 березня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: ОСОБА_4 , судді: Майданік В.В., Склярська І.В. Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 31 березня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків. 10 квітня 2026 року скаржник усунув недоліки апеляційної скарги. 13 квітня 2026 року матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року справу призначено до розгляду в суді апеляційної інстанції на 11 травня 2026 року о 14 годині 20 хвилин. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і заперечення інших учасників справи Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення, не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості. На приватного нотаріуса не покладено обов`язок перевірки безспірності вимог, а лише обов`язок перевірки наданих документів. Відповідно до п.2.2 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, позивачу на його адресу, яка зазначена в позові, було направлено письмову вимогу по усунення порушення за договором. Посилання позивача про звернення Банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки не є свідченням недотримання умови щодо безспірності заборгованості у цій справі, оскільки позивач визнає наявність заборгованості на суму, вказану у виконавчому написі нотаріуса. Зазначив про неспівмірність витрат позивача, понесених на професійну правничу допомогу, із ціною позову та/або значенням справи для сторони, складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, тому вважає, що витрати на правову допомогу є завищеними, а вимога щодо їх відшкодуванню не підлягає задоволенню. Фактичні обставини справи, встановлені судами 04 грудня 2006 року між ЗАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № HEH2GK00000038, відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 04 грудня 2006 року по 04 грудня 2026 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 34 810,00 дол. США (на купівлю житла у розмірі 29 500,00 дол. США, а також у розмірі 5310, 00 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених кредитним договором, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1, 00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0, 00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця у період сплати у розмірі 0, 20% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно кредитного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно договору. Згідно з п. 1.3. Кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язання за даним договором виступає іпотека квартири: однокімнатна квартира за адресою АДРЕСА_1 . 04 грудня 2006 року з метою забезпечення виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором № HEH2GK00000038 від 04 грудня 2006 року між ЗАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Зоріною Н.В. за №7493. 06 серпня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований за №2342 про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , на підставі договору іпотеки, посвідченого 04 грудня 2006 року приватним нотаріусом ХМНО Зоріною Н.В., передана в іпотеку АТ КБ "ПриватБанк", та за рахунок коштів отриманих з реалізації нерухомого майна задоволення вимог АТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 53 227,17 доларів США, що за курсом НБУ на 26 червня 2019 року становить 1 394 074,03 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 24 220,98 доларів США, заборгованість за відсотками - 12 283,31 дол. США , комісія - 2 596,00 доларів США, пеня - 14126,88 грн., та витрати пов`язані із вчиненням виконавчого напису в розмірі 3500 грн. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 13 жовтня 2020 року, яке набрало законної сили 13 листопада 2020 року, у справі № 766/1779/16-ц у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № НЕН2GК00000038 від 04 грудня 2006 року відмовлено. 10 листопада 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заяву про відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом, вчиненим 06 серпня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрованим за №2342. Відповідно до виписки з рахунку боржника ОСОБА_5 , доданого до заяви про відкриття виконавчого провадження, заборгованість відповідача ОСОБА_5 за період з 04 грудня 2006 року до 26 червня 2019 року складає 53 227,17 доларів США. 18 листопада 2021 року головним державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Клочко О.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67559557 на підставі виконавчого напису № 2342 від 06 серпня 2019 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 1 397 574 грн 03 коп. Постановою головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Клочко О.П. від 19 листопада 2021 року у виконавчому провадженні № 67559557 накладено арешт на нерухоме майно: квартиру, місцезнаходження: АДРЕСА_3 , що належить боржнику ОСОБА_5 . 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог скарги, колегія суддів дійшла такого висновку. Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки передбачена як загальним Законом України "Про нотаріат", так і спеціальним Законом України "Про іпотеку". Згідно зі статтею 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Частиною першою, четвертою статті 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування визначений Законом України "Про нотаріат", Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів". Згідно із статтею 87 Закону України "Про нотаріат" (у редакції, чинній на момент вчинення оскаржуваного напису нотаріуса) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до підпунктів 2.1-2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява також може містити іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача. Вчинення виконавчого напису у разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано документи, зазначені у вказаному Переліку документів. Згідно зі статтею 50 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Таким чином, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Також на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна бути безспірною заборгованість боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника є обов`язковою умовою вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Разом з тим характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком. Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості боржника перед стягувачем, хоча сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про безспірність заборгованості боржника, а тому боржник в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Під час розгляду справ такої категорії суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур та факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, та чи була вона саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил дослідження доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 300/470/17, від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17, від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц. Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог боржника. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 758/14854/20 (провадження № 61-15111св21), від 03 квітня 2023 року в справі № 522/9777/21 (провадження № 61-665св23). Разом з тим обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. Така вимога узгоджується з частиною першою статті 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", згідно з якою обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов`язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Тобто законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідною умовою є письмове повідомлення боржника про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, та внесення до Реєстру відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Системний аналіз положень статей 24, 26, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", статті 87 Закону України "Про нотаріат", Порядку та Переліку документів дає підстави для висновку, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави. Ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави. Відсутність у Законі України "Про нотаріат" та в Порядку вимоги до нотаріуса провести перевірку дотримання стягувачем норм спеціального Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" щодо реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та спливу тридцятиденного строку з моменту такої реєстрації не свідчить про можливість невиконання нотаріусом цих вимог. Подібні за змістом правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження №14-83 цс 18) та постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 205/6697/15-ц (провадження № 61-25028 св 18), від 28 червня 2023 року у справі № 201/2667/20 (провадження № 61-12186 св 21). Положення закону щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання направлені на фактичне повідомлення заставодавця, з метою надання йому можливість усунути відповідні порушення основного зобов`язання і запобігти зверненню стягнення на його майно. Отже, таке повідомлення слід вважати здійсненим належним чином за умови, що заставодавець отримав його. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення. Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706 цс 19), у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі № 381/4906/24, провадження № 61-8809 св

25. Підставами позову у цій справі про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, позивач визначила: відсутність документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника; не направлення стягувачем письмової вимоги боржнику про усунення порушення виконання зобов`язання; відсутність факту безспірності заборгованості боржника; вчинення виконавчого напису поза межами строків давності. Встановлено, що 06 серпня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований за №2342 про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , на підставі договору іпотеки, посвідченого 04 грудня 2006 року приватним нотаріусом ХМНО Зоріною Н.В., передана в іпотеку АТ КБ "ПриватБанк", та за рахунок коштів отриманих з реалізації нерухомого майна запропоновано задовольнити вимоги АТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 53 227,17 доларів США, що за курсом НБУ на 26 червня 2019 року становить 1 394 074,03 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 24 220,98 доларів США, заборгованість за відсотками - 12 283,31 дол. США , комісія - 2 596,00 доларів США, пеня - 14126,88 грн. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17 суд касаційної інстанції, пославшись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 30 вересня 2019 року (справа № 357/12818/17), від 15 січня 2020 року (справа №305/2082/14-ц), зазначив: "У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення, надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджує безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається з двох етапів: підготовчий, який включає повідомлення боржника, і безпосередньо учинення виконавчого напису, який включає подання нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, у тому числі і повідомлення боржника. Недотримання одного з етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд зазначив, що суди не встановили факт направлення позикодавцем листа-повідомлення з вимогою сплатити борг і отримання/неотримання позичальником такого листа". Оскільки зі змісту виконавчого напису № 2342 від 06 серпня 2019 року не вбачається переліку наданих нотаріусу документів, що передбачені пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, і які стали підставою вчинення оспорюваного позивачем виконавчого напису, у тому числі із підстав не направлення кредитором їй листа- вимоги про погашення заборгованості, та приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. на виконання ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 13 лютого 2024 року не надано їхні копії у зв`язку зі знищенням після закінчення терміну зберігання, а відповідач АТ КБ "ПриватБанк" не виконав свого обов`язку щодо надання доказів на підтвердження обставин, на які воно посилається як на підставу своїх заперечень, відтак суд дійшов висновку про ненадання нотаріусу доказів направлення позивачу ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення порушення, яке обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису, що свідчить про порушення процедури вчинення виконавчого напису. Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять доказів направлення ОСОБА_1 листа-вимоги про повернення боргу і отримання останньою такого листа. Відтак, встановлена законом процедура стягнення боргу за іпотечним договором на підставі виконавчого напису нотаріуса не була дотримана (виконана), а саме боржник не була повідомлена про вимогу повернути заборгованість, що є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Вказане узгоджується із висновком Верховного суду, викладеним у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17-ц, провадження № 61-17750 св

20. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 25 квітня 2016 року АТ КБ "ПриватБанк" зверталося до Херсонського міського суду Херсонської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № НЕН2GК00000038 від 04 грудня 2006 року (справа № 766/1779/16-ц). Відповідно до рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 жовтня 2020 року у справі 766/1779/16-ц, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення, банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № НЕН2GК00000038 від 04 грудня 2006 року на загальну суму 25 888,61 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 11 березня 2016 року 24220,98 дол. США - заборгованість за кредитом; 1246,10 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 295,00 дол. США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 126,53 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Крім того, як вбачається з рішення суду 18 лютого 2015 року за вих. №30.1.0.0/2-396 банком спрямовано на адреси відповідачів повідомлення про можливість у 5-денний строк погасити прострочену заборгованість, оскільки ПТ КБ "Приватбанк" бажає звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) визначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Таким чином, оскільки банк направив відповідачу 18 лютого 2015 року вимогу про стягнення заборгованості та вперше з позовом про стягнення заборгованості достроково звернувся у квітні 2016 року, тому саме з цього часу виникло право вимоги у кредитодавця за тілом та відсотками, а до нотаріуса відповідач звернувся лише у серпні 2019 року, тобто зі спливом трьох років з моменту виникнення права вимоги. При цьому, як вбачається зі змісту оскаржуваного виконавчого напису за №2342 від 06 серпня 2019 року, сума заборгованості відповідача визначена станом на 26 червня 2019 року у розмірі 53 227,17 доларів США, що за курсом НБУ на 26 червня 2019 року становить 1 394 074,03 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 24 220,98 доларів США, заборгованість за відсотками - 12 283,31 дол. США , комісія - 2 596,00 доларів США, пеня - 14126,88 грн. Разом з цим, після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), а тому банк не мав права нараховувати відсотки та пеню з 18 лютого 2015 року, відтак заборгованість відповідача не є безспірною. Крім того, безспірність заборгованості спростовується рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 13 жовтня 2020 року у справі 766/1779/16-ц, яке набрало законної сили та відповідачем не оскаржувалося, і має преюдиційне значення, в якому зазначено: "беручи до уваги суму сплачених позичальником коштів на погашення тіла кредиту та процентів згідно наданого банком розрахунку, суму кредиту та заявленої до стягнення заборгованості, слід вважати, що відповідач погасила заборгованість по тілу кредиту, а тому відсутні підстави для стягнення із ОСОБА_1 та її поручителів заборгованості в розмірі 25888,61 дол. США". Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність належних та допустимих доказів фактичного повідомлення банком ОСОБА_1 , як заставодавця, про порушення порядку повідомлення заставодавця про вимогу про усунення порушення, вчинення виконавчого напису на погашення заборгованості, яка не є безспірною та відсутність у нотаріуса підстав для вчинення виконавчого напису. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Щодо судових витрат Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічні висновки викладені Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 204/6564/19, від 09 листопада 2021 року у справі № 648/2776/20. На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції позивач надав: - копію ордеру до договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2021 року; - копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Веріковської Т.А.; - копію договору про надання професійної правничої допомоги ВТА 0050 від 26 листопада 2021 року; - копію додаткової угоди до договору про надання професійної правничої допомоги ВТА 0050 від 26 листопада 2021 року; - копії квитанцій поштових відправлень на загальну суму 79 грн; Позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 079 грн, з яких: витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, витрати на поштові пересилання 79 грн. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У частині першій, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, оскільки цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу шляхом подання відповідного клопотання. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару інша сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Аналогічні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" ("East/West Alliance Limited" v Ukraine), заява № 19336/04, пункт 268). У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі "Чоліч проти Хорватії" (COLIC v. Croatia), заява № 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77). ЄСПЛ наголошує на необхідності об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21); з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21). Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23. Зі змісту договору про надання професійної правничої допомоги ВТА 0050 від 26 листопада 2021 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням "Верековська, Дяченко та Партнери" в особі адвоката Веріковської Т.А. та ОСОБА_1 , вбачається, що замовник сплачує виконавцеві за роботу грошову винагороду, визначену сторонами додатковою угодою до цього договору (п. 3.1). Згідно з додатковою угодою до договору про надання правничої допомоги ВТА 0050 від 26 листопада 2021 року, сторони досягли згоди, що замовник має сплатити виконавцю попередньо обумовлений гонорар у розмірі 15 000 грн (п. 1.2). Ураховуючи викладене, проаналізувавши долучені до матеріалів справи та подані на підтвердження факту понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу документи, складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, значимість таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, а також з урахуванням критеріїв розумності, реальності, неминучості таких витрат, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з 15000 грн до 7 500 грн, а також наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на поштові відправлення у розмірі 79 грн, які документально підтверджені. Підстави зменшення зазначеної суми - відсутні. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, за наведених обставин, доводи апеляційної скарги є такими, що висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення. Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 06 жовтня 2025 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції - Верховного Суду. Головуючий Л.П. Воронцова Судді: В.В. Майданік І.В. Склярська