Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/5991/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2026 р. Справа № 520/5991/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Виконавчий комітет Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 01.10.25 по справі № 520/5991/25 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Харківської міської ради третя особа Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Харківської міської ради (далі відповідач, Виконавчий комітет ХМР, апелянт), третя особа Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків (далі- 3-тя особа, КЕВ м. Харків) в якій просила: -визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.02.2025 № 84 в частині відмови виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 , згідно з клопотанням Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 26.12.2024 за вих. № 583/7221; - зобов`язати Виконавчий комітет Харківської міської ради виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_1 згідно з клопотанням Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 26.12.2024 за вих. № 583/7221 для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 постійним житлом. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2025 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.02.2025 № 84 в частині відмови виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 згідно з клопотанням Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 26.12.2024 за вих.№ 583/7221. Зобов`язано Виконавчий комітет Харківської міської ради виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_1 згідно з клопотанням Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 26.12.2024 за вих. № 583/7221 для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 постійним житлом. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Харківської міської ради. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2025 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що виконавчі комітети місцевих рад не наділені повноваженнями щодо виключення житла з числа службових за відсутності на те відповідного дозволу власника нерухомого майна. Саме держава в особі Міністерства оборони України є суб`єктом, уповноваженим затверджувати список надання постійного житла у Збройних Силах України, щодо якого відпала потреба в його використанні. Виключення виконавчим комітетом ХМР за умови, що Харківська міська територіальна громада не є власником майна, а також за умови ненадання КЕВ витягу зі Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) може вважатись незаконним втручанням в компетенцію держави ( в особі Міністерства оборони України) щодо володіння, користування та розпорядження цим майном. Апелянт зазначив, що судом першої інстанції здійснено неправильне тлумачення п.п.3-5,7,10 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України №380 від 31.07.2018 (далі-Інструкція №380) та п.3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 (далі-Порядок №1081). Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до ч.1 ст.308, п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами. Відповідно до Витягу з послужного списку від 15.07.2022 військовослужбовець ОСОБА_1 , має вислугу більше 20 років військової служби (а.с.71). Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 від 06.08.2021, ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с.70). Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.01.2025 квартира за адресою: АДРЕСА_2 перебуває у власності Держави України (а.с.57). Рішенням виконавчого комітету Комінтернівської районної ради м. Харкова від 21.12.2004 №308-7, однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 включено до числа службових приміщень квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова Міністерства оборони України (а.с.62). Як вбачається із службового ордеру №265 серії 06 від 22.03.2006, ОСОБА_2 , сім`я якого складається із дружини ОСОБА_1 та дочки ОСОБА_3 , надано право на заняття квартири АДРЕСА_1 (а.с.63). Рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 17.06.2021 у справі №641/2859/21 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.69). Згідно з довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (довідкою про склад сім`ї) від 16.01.2025 у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано 2 особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.59). Із листа КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради від 27.12.2024 вбачається , що відповідно до наявних матеріалів обліку станом на 31.12.2012 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , записи про право власності на житло у м. Харкові відсутні (а.с.61). Відповідно до Витягу з протоколу №9 засідання житлової комісії ХНУПС ім.Івана Кожедуба (далі- ХНУПС) від 19.10.2021 старшого лейтенанта ОСОБА_1 зараховано в чергу на отримання постійного житла, зі складом сім`ї 2 особи (вона, донька ОСОБА_3 , 2004 року народження), мешкає у службовій квартирі по АДРЕСА_2 (1-кімнатна, 20,2 кв.м.), а також у першочергову чергу, як учасника бойових дій (а.с.80). Згідно з Витягом з наказу начальника ХНУПС №1673 від 21.10.2021 затверджено протокол житлової комісії ХНУПС від 19.10.2021 №9 щодо зарахування в чергу на отримання постійного житла старшого лейтенанта ОСОБА_1 зі складом сім`ї 2 особи (вона, донька ОСОБА_3 , 2004 року народження), а також у першочергову чергу, як учасника бойових дій (а.с.81). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №520/20957/24 , що набрало законної сили 24.12.2024, визнано протиправною бездіяльність Харківського квартирно-експлуатаційного управління щодо подання клопотання до виконавчого комітету ХМР про виключення з числа службових Харківського квартирно-експлуатаційного управління квартири за адресою: АДРЕСА_2 для забезпечення ОСОБА_1 постійним житлом; зобов`язано Харківське квартирно-експлуатаційне управління подати до виконавчого комітету ХМР клопотання про виключення з числа службових Харківського квартирно-експлуатаційного управління квартири за адресою АДРЕСА_2 . Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №520/20957/24 було встановлено наступне. Відповідно до Витягу з протоколу № 10 засідання житлової комісії ХНУПС від 19.11.2021 прийнято рішення про погодження знаття статусу «службове» з житлових приміщень лейтенанту ОСОБА_1 , надавши постійну житлову площу шляхом виключення її з числа службової за адресою: АДРЕСА_2 із зняттям з квартирного обліку. Вказаний протокол затверджений наказом начальника ХНУПС №1864 від 26.11.2021. Відповідно до листа Харківського КЕУ №583/3508 від 18.07.2024 відмовлено у поданні клопотання до виконавчого комітету Харківської міської ради про виключення займаної позивачем квартири з числа службових, із посиланням на те, що питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових розглядається для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісті. Відповідно до довідки Харківського квартирно-експлуатаційного управління №583/3626 від 26.07.2024 ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні в загальній черзі з 19.10.2021, в першочерговій черзі з 19.10.2021 кладом родини 2 (дві) особи: вона, ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №520/20957/24, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2024, Харківське КЕУ (наразі - КЕВ м. Харкова) подало до Виконавчого комітету ХМР клопотання від 26.12.2024 вих. 583/7221, в якому на підставі ст.125 Житлового кодексу України (далі-ЖК України) просило виключити з числі службової Міністерства оборони України житлову площу за адресою: м. Харків, вул. Героїв Харкова буд.128 кв.188 (1-о кімнатна, житлова площа 20,2 м2), яку займає ОСОБА_1 . До клопотання додано копію постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2024, копію облікової (квартирної) справи ОСОБА_1 (а.с.20). Рішенням Виконавчого комітету ХМР від 24.02.2025 № 84 відмовлено у виключенні зазначеної квартири із числа службової житлової площі у зв`язку з відсутністю затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) списку, відповідно до вимог п.п.3-7 розділу VII Інструкції № 380, згідно зі ст. 118 ЖК України та п. 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 № 37 (а.с.21). Вважаючи протиправним рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.02.2025 № 84 в частині відмови виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 , позивач звернулася до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Суд першої інстанції зазначив, що ані Порядок №1081, ані Інструкція №380 не містять такої підстави для відмови виконавчим органом районної, міської, районної у місті у виключенні житлового приміщення з числа службового, як відсутність затвердженого заступником Міністра оборони України списку або ненадання певних документів. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №520/20957/24 була встановлена наявність щодо позивача всіх необхідних, визначених п.10 Інструкції №380 умов для реалізації права на виключення житла , яке вона займає, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах у постанові від 04.03.2020 у справі №636/1514/19, зазначив, що визначальними обставинами для виключення житла з числа службового є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, в тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме : у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій). Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. Згідно зі ст. ст.1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII в редакції, чинній на час спірних правовідносин), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана з захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Статтею 2 Закону №2011-XII передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах визначених законодавством України. Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону №2011-XII держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті. Військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, у разі звільнення з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, а також звільнені з військової служби особи, які стали особами з інвалідністю I чи II групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, мають право на безплатне одержання у приватну власність жилого приміщення, яке вони займають у будинках державного житлового фонду (ч.8 ст.12 Закону №2011-ХІІ). Зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов визначає Інструкція№380. Відповідно до п. 10 Розділу VIІ Інструкції №380 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу. Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком. Положеннями Інструкції №380 передбачено процедуру виключення отриманого військовослужбовцем житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання, складовими частинами якої (процедури) є: розгляд житловою комісією військової частини документів облікових справ військовослужбовців та прийняття відповідного рішення; направлення військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району затвердженого командиром військової частини протоколу засідання житлової комісії військової частини; підготовка КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району списку надання житлової площі та направлення його (з відповідними додатковими матеріалами) до ГКЕУ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю; підготовка ГКЕУ (за умови наявності рішення про погодження) Списку надання постійного житла у Збройних Силах України та подання його на затвердження заступнику Міністра оборони України, після затвердження якого здійснюється оформлення КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району документів для видачі відповідного ордеру, який подається до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради разом з обліковою справою військовослужбовця разом з витягом із Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, копію протоколу житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії), витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання. Відповідно до п. 11 Порядку №1081, житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень. Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу. Отже, у спірних правовідносинах саме Виконавчий комітет ХМР наділений повноваженнями приймати рішення про виключення житлового приміщення з числа службового, що, в свою чергу, впливає на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій в силу його особливого статусу, визначеного Законом №2011-ХІІ, тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є військова служба. Відповідно до п. 10 Розділу VIІ Інструкції №380 виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком. Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу (п. 11 Порядку №1081). Колегією суддів встановлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №520/20957/24 КЕВ м. Харкова направлено до Харківської міської ради клопотання від 26.12.2024 №583/7221 про виключення з числа службової квартири АДРЕСА_1 , яку займає ОСОБА_1 . Розглянувши клопотання КЕВ м. Харкова від 26.12.2024 №583/7221, рішенням Виконавчого комітету ХМР від 24.02.2025 № 84 у виключенні зазначеної квартири із числа службової житлової площі відмовлено у зв`язку з відсутністю затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) списку, відповідно до вимог п.п. 3-7 розділу VII Інструкції № 380, згідно зі ст. 118 ЖК України та п.6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 №

37. Як підставу для відмови зазначено про відсутність затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) списку. Проте колегія суддів зазначає, що ані Порядок №1081, ані Інструкція №380 не містять такої підстави для відмови виконавчим органом районної, міської, районної у місті у виключенні житлового приміщення з числа службового, як відсутність затвердженого заступником Міністра оборони України списку або ненадання певних документів. Крім того, Виконавчим комітетом ХМР не враховано того, що в рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі №520/20957/24, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , суд дійшов наступного висновку: "Отже, щодо позивача судом встановлені всі необхідні, визначені п.10 Інструкції, умови для реалізації права на виключення житла, яке він займає, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання». Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. За змістом наведеної норми преюдиційного значення набувають виключно встановлені судовим рішенням факти, а не правові висновки суду та/або результат розгляду конкретної справи. При цьому, щодо питання застосування частини 4 ст.78 КАС України, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд вже неодноразово формулював свої правові висновки. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 зробила висновок щодо застосування норми частини 4 ст.78 КАС України, згідно з яким преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Аналогічний висновок містить постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №160/5671/21, що враховуються судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Матеріалами справи підтверджено, що копію постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2024 року у справі №520/20957/24 надано разом з клопотанням Харківського КЕУ від 26.12.2024 №583/7221 (а.с.20). У зв`язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.02.2025 №84 "Про виключення житлової площі із числа службової" в частині відмови у виключенні житлового приміщення із числа службової житлової площі підприємств, установ, організацій квартири АДРЕСА_1 , яку займає ОСОБА_1 , є протиправним та таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку. Колегія суддів зазначає, що відмова виконавчого органу місцевого самоврядування у задоволенні клопотання квартирно-експлуатаційного органу про виключення квартир (житлового приміщення) з числа службових для забезпечення ним для постійного проживання військовослужбовця та членів його сімей може відбуватися лише у визначених законодавством випадках. Тобто, вимоги Закону України «Про місцеве самоврядування», ЖК України, Положення №37, Інструкції №380, якими відповідач мотивував оспорюване рішення, не містять такої підстави для відмови у виключенні з числа службових квартири (житлове приміщення), як відсутність разом з поданим квартирно-експлуатаційним органом клопотанням затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) списку. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 31 березня 2015 року № 1-рп/2015 вказав, що складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005) Практика Верховного Суду вказує на те, що рішення суб`єкта владних повноважень, що прийняте без належних правових підстав, всупереч встановленій процедурі або без дотримання вимог Конституції та законів, визнається протиправним, оскільки це суперечить принципу верховенства права, що вимагає юридичної визначеності та правової передбачуваності. Щодо задоволеної вимоги про зобов`язання Виконавчого комітету ХМР виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_1 відповідно до клопотання Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 22.11.2024 №583/7221, колегія суддів зазначає наступне. Колегія суддів зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.09.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 27.09.2022 у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених ст. 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Згідно з частиною 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Колегія суддів враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин. Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку , що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету ХМР від 24.02.2025 №84 та зобов`язання Виконавчого комітету ХМР виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_1 відповідно до клопотання Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 26.12.2024 №583/7221 для забезпеченн6я сім`ї ОСОБА_1 постійним житлом. Посилання апелянта на правомірність прийнятого рішення про відмову виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 колегія суддів вважає необґрунтованими з вище зазначених підстав. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта , оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Харківської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 520/5991/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін