Постанова 4851 № 953/9743/21

Головуючий І інстанції: Рубан В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2025 р. Справа № 953/9743/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2024, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 953/9743/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківського квартирно-експлуатаційного управління , Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків третя особа ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків (далі по тексту КЕВ м. Харків, відповідач), третя особа ОСОБА_2 (далі по тексту - 3 особа, ОСОБА_2 ) в якому просив суд: - зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків направити до Чугуївської міської ради клопотання про виключення з числа службового житла квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та разом із сім`єю: дружиною та донькою, постійно проживають та зареєстровані в службовій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . В зазначену квартиру він разом з сім`єю вселився на підставі службового ордера №015431 від 07.05.2018, виданого виконавчим комітетом Чугуївської міської ради згідно рішення №77 від 23.04.2018, у зв`язку з проходженням військової служби. На цей час позивач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 Збройних Сил України. На квартирному обліку для отримання постійного житла зазначеним складом сім`ї перебуває з 21.02.2007, має вислугу років на військовій службі 20 років та є учасником бойових дій. У квітні 2021 року на звернення позивача до КЕВ м. Харкова з клопотанням про виключення цього майна з числа службових, отримав відмову, яка мотивована тим, що відсутні підстави для розгляду питання виключення житлового приміщення з числа службових. Позивач вважає, що відмова КЕВ м. Харкова не узгоджується з чинним законодавством, а саме п.п. 3, 11 22 «Порядку забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей житловими приміщеннями», затвердженого постановою КМУ від 03.08.2006 року №1081, п. 10 «Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями» та п. 6 «Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP», затвердженого постановою Ради Міністрів від04.02.1988 року №37, а тому, звернувся до суду даним позовом. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09.12.2021р. позов ОСОБА_1 до Квартирно - експлуатаційного відділу м. Харкова про зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Зобов`язано Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова направити до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службового житла квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова на користь держави судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.00 коп. Постановою Полтавського апеляційного суду від 10.11.2022р. апеляційну скаргу Квартирно - експлуатаційного відділу м. Харкова залишено без задоволення. Постановою Верховного Суду від 09.08.2023р. касаційну скаргу Квартирно - експлуатаційного відділу м. Харкова задоволено. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 09.12.2021р. та Постанову Полтавського апеляційного суду від 10.11.2022р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Квартирно - експлуатаційного відділу м. Харкова, треті особа: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , про зобов`язання вчинити певні дії скасовано. Провадження у справі закрито. Ухвалою Верховного Суду від 31.01.2024р. справу за позовом ОСОБА_1 до Квартирно - експлуатаційного відділу м. Харкова про зобов`язання вчинити певні дії передано для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 року адміністративний позов задоволено. Суд вийшов за межі позовних вимог. Визнав протиправними дії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 подати до Чугуївської міської ради Харківської області пакет документів щодо виключення житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 з числа службових. Зобов`язав Харківське квартирно - експлуатаційне управління направити до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службового житла квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Харківське квартирно-експлуатаційне управління, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 у справі № 953/9743/21 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що порядок перебування на квартирному обліку військовослужбовців та осіб, звільнених із військової служби, і порядок забезпечення їх житлом для постійного проживання чітко визначений Законом України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», ЖК Української РСР, Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 31 липня 2018 року №

380. Також, зазначає, що наявність вислуги на військовій службі не надає позивачу права вимагати конкретне службове житло для постійного проживання без додержання встановленого законом порядку розгляду таких питань. У відповідності до Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі за текстом Інструкції ), однією з обов`язкових підстав для розгляду питання щодо виключення квартири з числа службової та забезпечення ним для постійного проживання є настання черги військовослужбовця для отримання житла. Позивач перебуває на квартирному обліку у загальній черзі за №242, першочерговій (УБД (АТО)) за 65, що свідчить про те, що квартирна черга позивача не є першочерговою. Отже, якщо буде подано клопотання до Чугуївської міської ради про виключення квартири з числа службового житла без дотримання черговості, будуть порушені норми чинного законодавства, зокрема Порядку та Інструкції, до того ж, буде порушене переважне право на житло інших військовослужбовців, які знаходяться в першочерговій черзі перед позивачем і відповідно буде порушено принцип рівності. Також, оскільки, законодавство щодо забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями чітко визначає, що згода на виключення житла з числа службового це право, а не обов`язок виключно Міністерства оборони України, при умові, якщо відпала потреба в такому житлі, а інших підстав для виключення житла з числа службового чинне законодавство не передбачає. Сторони по справі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних Силах України, у військовій частині НОМЕР_1 , має військову вислугу понад 20 років, що підтверджується витягом з послужного списку. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 28.04.2015 ОСОБА_1 є ветераном війни - учасником бойових дій. 07.05.2018 Виконавчий комітет Чугуївської міської ради Харківської області видав ОСОБА_1 ордер на житлове приміщення № 015431, яким позивачу разом з його родиною, яка складається з дружини та доньки, надано право на заняття приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира має статус «службової». Позивач разом з дружиною та донькою, зареєстровані за вищезазначеною адресою. Згідно довідки КЕВ м. Харкова №2069 від 22.04.2021, ОСОБА_1 постійною житловою площею від МО України не забезпечувався. 09.04.2021 позивач направив до КЕВ м. Харкова заяву від 07.04.2021 щодо виключення житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 з числа службових. Листом №2251 від 11.05.2021 щодо житлового питання ОСОБА_1 КЕВ м. Харкова повідомив, що надання військовослужбовцю постійного житла шляхом виключення його з числа службової житлової площі проводиться у разі відповідності займаного житла нормам житлового законодавства. Займана родиною ОСОБА_1 житлова площа не відповідатиме встановленій для даного населеного пункту нормі забезпечення постійним житлом -8,3м2/особу, що буде підставою для зняття з квартирного обліку. Також, під час надання житлових приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими 9 років. У зв`язку з чим, підстави для виключення займаного житла з числа службового ОСОБА_1 та надання відповідного клопотання КЕВ м. Харків відсутні. Згідно довідки № 2792 від 24.06.2021, виданої КЕВ м. Харкова, ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку в Чугуївському гарнізоні, у загальній черзі з 21.02.2007 за №242, в першочерговій - з 03.07.2015 року за №65. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації. За змістом статті 118 Житлового кодексу України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Відповідно до статті 12 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті. Статтею 125 Житлового кодексу України передбачено, що осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла. Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 3 серпня 2006 року, а саме пунктом 3 встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла. Так, Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями передбачено чотири способи забезпечення житлом військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше: 1) наданням один раз протягом усього часу проходження військової служби житла виключеного новозбудованого; 2) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла виключеного з числа службового; 3) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб; 4) надання кредиту для спорудження (купівлі) житла. Тобто, законодавством прямо передбачено право військовослужбовців самостійно визначатись, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання. Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями у п. 11 встановлено механізм виключення житлового приміщення з числа службового, а саме: виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно - експлуатаційного органу. Пунктом 10 розділу 7 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018 року передбачено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу. Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком. Отже, у спірних правовідносинах Інструкцією № 380 відповідач, наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями в силу його особливого статусу, визначеного Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, тобто внаслідок проходження ним військової служби. На час розгляду справи, відсутні законодавчі норми, які б обмежували встановлену чинним законодавством можливість реалізації права позивача на виключення його квартири з числа службових. Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій). Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі №636/1514/19 погодився з правовим висновком суду першої і апеляційної інстанції та підсумував, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для задоволення позовних вимог (визнання права на виключення житла з числа службового та зобов`язання подання відповідного клопотання КЕВ м. Харків) є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, в тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як вбачається з матеріалів справи, позивач має календарну вислугу на військовій службі більше 20 років, проходить військову службу, має статус ветеран війни - учасник бойових дій. В свою чергу, не подання відповідачем пакету документів щодо виключення житлового приміщення з числа службових обмежує права позивача на забезпечення житлом, гарантовані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на невідповідність займаної родиною позивача житлової площі нормам законодавства не може бути визначальною при вирішенні питання щодо виключення квартири з числа службової, оскільки питання про надання житлового приміщення у межах норми житлової площі вирішується органом, уповноваженим надавати житло особі, безпосередньо при його наданні. Подання клопотання про виключення квартири з числа службових створює правові умови для реалізації позивачем його права на житло та не свідчить про порушення житлових прав інших осіб. Крім того, чинним законодавством не встановлено підстав для відмови КЕВ у поданні клопотання про виключення житлового приміщення з числа службового до виконавчого органу відповідної ради. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій, які є предметом оскарження, надано не було. Колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини). Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти проти Нідерландів, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Chahal проти Об`єднаного королівства (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145). Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі Афанасьєв проти України). З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправними дії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 подати до Чугуївської міської ради Харківської області пакет документів щодо виключення житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 з числа службових та зобов`язання Харківського квартирно - експлуатаційного управління направити до Чугуївської міської ради Харківської області клопотання про виключення з числа службового житла квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для справи з урахуванням встановлених та доведених фактів із наведенням належних висновків та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Харківського квартирно-експлуатаційного управління - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 по справі № 953/9743/21 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий