Постанова 4824 № 363/5997/24

Єдиний унікальний номер справи № 363/5997/24 Провадження № 22-ц/824/4119/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 березня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 15 жовтня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Димерська селищна рада Вишгородського району Київської області, Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, В С Т А Н О В И В : 19 листопада 2024 року заявник звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з вказаною заявою. В обґрунтування поданої заяви зазначила, що з 2009 року проживали з ОСОБА_3 , як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання вели спільне господарство, мали спільний бюджет, займалися благоустроєм будинку, робили ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту, а також всі свята проводили в колі рідних та друзів. ОСОБА_3 дуже тісно спілкувався з її сином та підтримував його порадами, допомагав в будівництві власного житла, оскільки його біологічний батько загинув ще у 2014 році. 01.11.2024 року нею було отримано сповіщення сім`ї, яким повідомлено, що молодший сержант ОСОБА_3 призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 20.06.2024 року, зник безвісти 26.10.2024 року під час виконання бойового завдання поблизу м. Селидове Покровського району Донецької області. Окрім того, зазначила, що факт спільного їх проживання, як чоловіка та дружини підтверджується актом про фактичне проживання № 278 від 06.11.2024 року складеним старостою Демидівського старостинського округу Димерської селищної ради села Демидів, фотокартками, а також показами свідків. Для отримання виплати грошового забезпечення у зв`язку зі зникненням безвісти ОСОБА_3 заявнику потрібно встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Батьки ОСОБА_3 померли, а дітей він не мав. Заявнику відомо про існування родича другого ступеня споріднення, а саме рідної сестри - ОСОБА_2 . Посилаючись на викладене просила суд встановити факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який зник безвісти під час захисту Батьківщини 26.11.2024 року проживали однією сім`єю, як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з 2009 року по 2024 рік. Враховуючи викладене, заявник просив суд встановити факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зник безвісти під час захисту Батьківщини ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з 2009 року до 2024 року. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 03.12.2024 року відкрито провадження у справі в порядку окремого провадження. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 15 жовтня 2025 року заяву про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу залишено без розгляду, роз`яснено заявнику, що вона має право подати позов на загальних підставах. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 03 листопада 2025 року заявник подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в порядку окремого провадження. 22 грудня 2025 року до апеляційного суду від заінтересованої особи Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу - без змін. 29 грудня 2025 року до апеляційного суду від заінтересованої особи ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу - без змін. Станом на день розгляду справи відзивів на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходило. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судове засідання, призначене на 12 березня 2026 року з`явилися представник заявника ОСОБА_4 , який підтримав апеляційну скаргу та просив апеляційний суд її задовольнити; представник заінтересованої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , який просив апеляційний суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. Представник заінтересованої особи - ІНФОРМАЦІЯ_5 10 березня 2026 року надала до суду заяву про розгляд апеляційної скарги без участі їх представника за наявними у справі матеріалами. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавали. На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Суд першої інстанції, залишаючи заяву про встановлення факту без розгляду, зазначив, що під час розгляду справи в порядку окремого провадження встановлено наявність спору про право між заявником та заінтересованою особою щодо прав на майно померлого, а також заперечення останньої проти заявлених вимог; встановлення факту проживання однією сім`єю пов`язується з виникненням у заявника майнових прав, зокрема права на отримання грошового забезпечення, що свідчить про наявність матеріально-правового спору; відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства справи про встановлення юридичних фактів підлягають розгляду в порядку окремого провадження лише за відсутності спору про право; у разі виявлення такого спору під час розгляду справи заява підлягає залишенню без розгляду з роз`ясненням права на звернення до суду з позовом на загальних підставах; з огляду на встановлені обставини спір підлягає вирішенню в порядку позовного, а не окремого провадження. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке: Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20)). У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов. А саме, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить - виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Тож справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Подібні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19 (провадження № 61-14968св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20 (провадження № 61-5204св21). Основними доводами заперечень ОСОБА_2 (сестри зниклого безвісти) щодо встановлення факту є те, що заявником не доведено та не конкретизовано мету звернення до суду, а також не підтверджено факт існування сімейних відносин із зниклим безвісти; відсутні докази спільного проживання як чоловіка та жінки, ведення спільного господарства та бюджету; поведінка заявника після зникнення особи не свідчить про наявність сімейних відносин, оскільки вона не брала участі у вирішенні питань, пов`язаних із розшуком та оформленням документів; заявник не зазначена у жодних офіційних документах як член сім`ї; наявні обставини щодо неправомірного заволодіння заявником доступом до нерухомого майна зниклого та розпорядження ним, що свідчить про існування спору щодо майна та намір претендувати на нього; між сторонами фактично існує спір про право, пов`язаний із можливим спадковим майном; дії заявника свідчать про зацікавленість у отриманні грошових виплат; навіть за умови спільного проживання відсутні підстави вважати, що сторони проживали однією сім`єю як чоловік та жінка. На підстав зазначеного заінтересована особа ОСОБА_2 просила суд першої інстанції залишити заяву про встановлення факту без розгляду. Суд першої інстанції зазначив, що спір існує між заявником ОСОБА_1 та заінтересованою особою ОСОБА_2 і стосується, зокрема, прав на нерухоме майно, яке належало ОСОБА_3 , а також пов`язаний із можливим виникненням у заявника майнових прав (зокрема, на отримання грошового забезпечення), що, на думку суду, виключає розгляд справи в порядку окремого провадження. Суд вказав про наявність спору щодо належного ОСОБА_3 нерухомого майна між заявником та ОСОБА_2 (його родичкою), що за своїм змістом вказує на потенційний спадковий спір, хоча в ухвалі це прямо не конкретизовано як спір про спадкування. Водночас, вирішуючи питання, чи підлягає розгляду така заява в порядку окремого провадження, апеляційний суд врахував таке: Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, якщо немає спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19)). Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно реальним, а не гіпотетичним (постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц (провадження № 61-872св21), від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126св22)). Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність спору про право, не встановивши його предмета, суб`єктного складу та не навівши належного обґрунтування існування реального, а не гіпотетичного спору; висновки суду ґрунтуються виключно на суперечливих та непослідовних поясненнях заінтересованої особи, які спростовуються іншими доказами у справі; сам по собі факт заперечення заінтересованої особи не свідчить про наявність спору про право; встановлення факту проживання однією сім`єю не пов`язане з вирішенням будь-якого приватноправового спору, а має на меті підтвердження юридичного факту для реалізації соціальних гарантій та сімейних прав заявника; можливі правовідносини щодо спадкування або отримання виплат є лише гіпотетичними та не створюють реального спору між сторонами; суд не дослідив належним чином докази та не з`ясував усіх обставин справи; залишення заяви без розгляду призвело до порушення права заявника на доступ до правосуддя та ефективний судовий захист, створивши перешкоди у реалізації її прав та законних інтересів; суд дійшов помилкового та передчасного висновку про неможливість розгляду справи в порядку окремого провадження. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що застосування судом першої інстанції положень процесуального закону щодо залишення заяви без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право можливе лише за умови встановлення факту існування такого спору у дійсності, а не його формального припущення чи ймовірності виникнення в майбутньому. Відповідно до частини першої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд залишає заяву без розгляду, якщо під час розгляду справи встановить, що існує спір про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Отже, законодавець прямо пов`язує можливість залишення заяви без розгляду саме з наявністю реального, а не потенційного спору. У даному випадку встановлено, що ОСОБА_3 на момент розгляду справи є особою, яка зникла безвісти, і не визнаний померлим у встановленому законом порядку. Відповідно до статті 46 Цивільного кодексу України фізична особа може бути оголошена померлою лише за наявності визначених законом підстав та у встановленому судовому порядку. Оскільки такого рішення не ухвалено, юридичний факт смерті відсутній, а отже спадщина відповідно до статті 1220 Цивільного кодексу України не відкрилася. Згідно з цією нормою, спадщина відкривається лише внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. За таких обставин відсутній сам об`єкт спадкових правовідносин, а відтак і не може існувати спору щодо спадкування майна, у тому числі щодо квартири, яка потенційно могла б увійти до складу спадщини. Колегія суддів також враховує, що відповідно до статей 1258-1265 Цивільного кодексу України спадкоємці закликаються до спадкування у порядку черговості. Зокрема, згідно зі статтею 1261 ЦК України до першої черги належать діти, один із подружжя та батьки спадкодавця, а відповідно до статті 1262 ЦК України до другої черги належать рідні брати та сестри. У свою чергу, особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше п`яти років до часу відкриття спадщини, відносяться до четвертої черги спадкування (стаття 1264 ЦК України). Отже, заінтересована особа ОСОБА_2 як сестра належить до другої черги спадкування, тоді як заявниця ОСОБА_1 у разі доведення відповідного факту може бути віднесена лише до четвертої черги. Таким чином, законодавчо встановлена черговість спадкування виключає одночасне конкурування їхніх прав та, відповідно, виключає можливість виникнення спору між ними щодо спадкового майна, оскільки право наступної черги виникає лише за відсутності спадкоємців попередньої черги. Крім того, заявниця звертається до суду із вимогою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не з метою вирішення питання спадкування, а для підтвердження статусу члена сім`ї військовослужбовця та з метою отримання грошового забезпечення у зв`язку зі зникненням безвісти ОСОБА_3 . Зазначені виплати мають характер державної соціальної гарантії та не є предметом приватноправового спору між фізичними особами. Відповідно, звернення до суду з метою встановлення юридичного факту, який є передумовою реалізації такої гарантії, не породжує спору про право у розумінні статті 315 ЦПК України. Таким чином, у справі відсутній реальний спір про право як щодо спадкування, так і щодо заявлених соціальних виплат. Суд першої інстанції не встановив наявності конкретного, існуючого правового конфлікту між сторонами, який би унеможливлював розгляд заяви в порядку окремого провадження. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що висновок суду першої інстанції про наявність спору про право є передчасним, не ґрунтується на вимогах статей 315 ЦПК України, 1220, 1258-1265 ЦК України, а також суперечить усталеній судовій практиці щодо необхідності реального характеру спору як обов`язкової умови для залишення заяви без розгляду. Колегія суддів зазначає, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, може бути подана виключно з метою встановлення таких фактів, які породжують, змінюють або припиняють юридичні наслідки для заявника. При цьому обов`язковою процесуальною вимогою є визначення заявником конкретної мети звернення до суду, оскільки саме від неї залежить як предмет доказування, так і коло заінтересованих осіб, а також правова оцінка заявлених вимог. Таким чином, розгляд заяви про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу здійснюється судом виключно у межах тієї мети, яку визначив заявник, а встановлений судом факт може бути використаний лише для досягнення такої мети і в межах правових наслідків, які прямо з неї випливають. Як убачається з матеріалів справи, заявниця звернулась до суду із заявою про встановлення відповідного факту з метою отримання соціальних виплат, передбачених законодавством для членів сім`ї осіб, які зникли безвісти під час проходження військової служби. Разом з тим, як зазначено у відзиві заінтересованої особи - Міністерства оборони України, правове регулювання відповідних виплат визначається Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України № 884 від 30.11.2016 року. Зазначеними нормативно-правовими актами чітко та вичерпно визначено коло осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, а саме: дружина (чоловік), діти та утриманці, а також батьки. Особи, які проживали з військовослужбовцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, до визначеного законом кола отримувачів відповідних виплат не включені. Відтак, навіть у разі встановлення судом факту проживання однією сім`єю, заявниця не набуде права на отримання заявленого виду соціального забезпечення, оскільки таке право не передбачене чинним законодавством. У зв`язку з цим колегія суддів звертає увагу, що наведені обставини самі по собі додатково підтверджують відсутність спору про право у розумінні цивільного процесуального закону, оскільки не свідчать про наявність конфлікту щодо суб`єктивного цивільного права між сторонами, а лише відображають правову позицію щодо можливості реалізації заявленої мети. Водночас зазначені аргументи не можуть бути підставою для залишення заяви без розгляду, оскільки таке процесуальне рішення допускається виключно за наявності реального спору про право. Питання про те, чи відповідає заявлена мета звернення вимогам матеріального закону та чи може встановлений факт породити заявлені юридичні наслідки, підлягає вирішенню судом першої інстанції під час розгляду справи по суті, з наданням відповідної правової оцінки всім зібраним доказам та можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви під час розгляду справи по суті. Колегія суддів виходить з того, що на даній стадії апеляційного перегляду відсутні підстави для вирішення питання про правові наслідки встановлення факту для заявниці, оскільки справа не була розглянута судом першої інстанції по суті заявлених вимог. Отже, доводи заінтересованої особи щодо неможливості реалізації заявленої мети звернення є предметом оцінки при вирішенні заяви по суті, не є підставою для залишення заяви без розгляду. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності спору про право, що зумовлює необхідність скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 360, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 15 жовтня 2025 року скасувати. Направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько