Постанова 4824 № 363/6273/25

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 липня 2026 року місто Київ справа № 363/6273/25 апеляційне провадження № 22-ц/824/9251/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Саліхова В.В., суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б., за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 січня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Олійник С.В., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України, ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,- в с т а н о в и в : У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, в якій просила встановити факт, що вона разом із ОСОБА_3 проживала однією сім`єю у період з 07 березня 2020 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування заяви зазначала, що з ОСОБА_3 вони вже проживали однією сім`єю з 1994 по 2000 рік. З 7 грудня 2000 року по 7 березня 2020 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 . Від шлюбу народився син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Хоча шлюб був розірваний 06 березня 2000 року, спільне проживання однією сім`єю не припинилося. Протягом зазначеного періоду заявниця та ОСОБА_3 продовжували вести спільне подружнє життя: вона перебувала на його повному утриманні, вони вели спільний побут, виконували взаємні права та обов`язки. Оскільки ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, 1 вересня 2024 року був визнаний безвісти зниклим, для оформлення відповідного грошового забезпечення необхідно встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила заяву задовольнити. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30 січня 2026 року заяву задоволено. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період часу з 07 березня 2020 року по 01 вересня 2024 року. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Міністерство оборони України звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 у повному обсязі. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що заявниця не є особою, яка має право на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця. Крім того, встановлення згаданого факту, не надасть заявниці прав на виплати, пов'язані зі зникненням безвісти ОСОБА_3 . Міністерство оборони акцентує увагу на тому, що Порядком № 884 визначено, що для виплати грошового забезпечення дружині, подається свідоцтво про шлюб. При цьому, даний Порядок не передбачає альтернативи підтвердження факту перебування у шлюбі, зокрема рішення суду про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу. Вказує, що суд не врахував, що належною заінтересованою особою у даній справі є не Міністерство оборони України, а військова частина де ОСОБА_3 проходить військову службу та на підставі наказу командира військової частини здійснюються всі виплати, в тому числі і грошове забезпечення за зниклого безвісти військовослужбовця. Звертає увагу на те, що під час прийняття рішення у справі, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які б свідчили про відсутність у заявниці та ОСОБА_3 , починаючи з 2020 року і по день його зникнення безвісти інших зареєстрованих шлюбів. Посилається на те, що ОСОБА_1 не довела належними доказами факт спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, оскільки факт перебування у близьких стосунках або пересилання коштів, спільний відпочинок, не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склалися та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Січеславський І.А. просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не грунтуються на вимогах закону та не спростовують висновків суду. В судовому засіданні представник Міністерства оборони України - ОСОБА_11. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. ОСОБА_1 та її представник - адвокат Січеславський І.А. проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили залишити апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення учасників справи, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про одруження, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали шлюб 07 грудня 2000 року, після чого прізвище ОСОБА_4 було змінено на ОСОБА_5 , про що здійснено актовий запис № 17 у книзі реєстрації актів цивільного стану, виданій Лютізькою сільською радою Вишгородського району Київської області. Згідно зі свідоцтвом про народження, від шлюбу народився син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками якого зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано 07 березня 2020 року. Із довідки Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 09 вересня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживають за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 20 грудня 2003 року по теперішній час. Відповідно до акта депутата про встановлення факту проживання від 17 вересня 2024 року, ОСОБА_1 проживає спільно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 однією сім`єю. Згідно з договором дарування від 06 березня 2024 року, ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_3 подарували сину - ОСОБА_2 - частини житлового будинку та земельної ділянки. Із декларацій про вибір лікаря, укладених ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , вбачається, що вони взаємно зазначили один одного як довірених осіб. Згідно з платіжними інструкціями за період з 05 липня 2022 року по 08 квітня 2024 року, ОСОБА_3 здійснював регулярні грошові перекази власних коштів на користь ОСОБА_1 . Із скриншотів листування в застосунку Viber, що знаходяться на телефоні ОСОБА_1 , підтверджується постійний зв`язок між нею та ОСОБА_3 , який у телефонній книзі зазначений як « ОСОБА_6 », наявність теплих, довірливих відносин, обговорення побутових і сімейних питань, обмін привітаннями зі святами та повідомленнями, що свідчать про взаємне піклування. Із спільних фотознімків, на яких зображені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 разом із сином, вбачається факт спільного сімейного відпочинку, а також наявні фотографії, де вони виглядають як подружжя, зокрема фотознімки, на яких ОСОБА_3 зображений у військовій формі. Згідно з витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, ОСОБА_3 зник на території проведення бойових дій під час воєнних дій. Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 знає тривалий час. Із 1990 року вони спільно будували будинки по сусідству та з того часу проживали однією сім`єю. Про їх розірвання шлюбу йому нічого не було відомо. Зазначив, що вони разом святкували сімейні свята, спільно працювали на городі та виконували ремонтні роботи. За весь час спостереження їхні відносини мали характер подружніх, і вони поводилися як чоловік і дружина. Свідок ОСОБА_8 у суді пояснила, що добре знає ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , які є її сусідами. Знайома з ними з 2012 року, відколи придбала будинок у селі. Їй відомо, що ОСОБА_3 є військовослужбовцем, а його дружина ОСОБА_1 разом із ним вели спільне господарство: здійснювали ремонти, разом ходили до магазину, спільно відпочивали у святкові дні. Зазначила, що вони проживали як подружжя, а інформація про нібито розірвання шлюбу стала для неї несподіваною, оскільки їхні сімейні відносини завжди були добрими. Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що із досліджених письмових доказів, а саме: свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження сина, свідоцтва про розірвання шлюбу, довідок про місце проживання, акта про встановлення факту проживання, договору дарування, платіжних інструкцій, скриншотів листування у Viber та спільних фотографій, вбачається фактичне спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та ведення ними сімейного побуту. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За відсутності спору про право цивільне юридичні факти підлягають встановленню судом у порядку окремого провадження. Так, відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав. Факти неюридичного характеру не підлягають встановленню судом як у позовному, так і непозовному провадженні. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 зауважувала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Отже, чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду розглядала питання юрисдикційності справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги, де, серед іншого, виснувала, що між особою і Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги. Зазначений правовий висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Положеннями частини першої статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20). Факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22). Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним і достатнім підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20). Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). У цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту. Скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей, переваги більш вагомих доказів. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. Суд першої інстанції надав обґрунтовану правову оцінку поданим доказам спільного проживання заявниці разом із ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, наявності спільного побуту, ведення спільного господарства, та з урахуванням принципу балансу вірогідностей дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для встановлення такого факту. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що заявницею надано достатньо доказів, які у своїй сукупності підтверджують наявність між нею та ОСОБА_3 , який визнаний безвісти зниклим з 1 вересня 2024 року, у заявлений період правовідносин, притаманних подружжю. Зазначене узгоджується з поясненнями свідків та іншими доказами. Наявні у справі докази в сукупності свідчать про те, що ОСОБА_3 сприймав/асоціював ОСОБА_1 , як свою дружину, а їх правовідносини - як сімейний союз. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суд надав обґрунтовану правову оцінку. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Міністерства оборони України по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Висновки суду першої інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається Міністерство оборони України у апеляційній скарзі. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц). Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваного судового рішення, зводяться до незгоди з висновками суду, переоцінки доказів у справі, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим рішенням суду першої інстанції. ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Міністерства оборони України -залишити без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 січня 2026 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 03 липня 2026 року. Головуючий: Судді: