Постанова Полтавський апеляційний суд № 550/1438/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 550/1438/25 Номер провадження 22-ц/814/2093/26Головуючий у 1-й інстанції Литвин В. В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді доповідача Дорош А. І. Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М. при секретарі: Коротун І. В. переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Тальчук Поліни Іллівни на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 16 січня 2026 року, ухвалене суддею Литвин В. В., повний текст рішення складено дата не вказана у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: 13.11.2025 ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №16.04.2025-100001066 від 16.04.2025 у розмірі 52 950 грн, що складається з 15 000 грн тіла кредиту, 27 450 грн процентів, 3 000 грн комісії та 7 500 грн неустойки; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 16.04.2025 уклали кредитний договір (оферти) №16.04.2025-100001066. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 15 000 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 16.04.2025, на строк, вказаний в заявці. Відповідно до умов договору заявка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомився під час укладення кредитного договору. Відповідно до умов кредитного договору №16.04.2025-100001066 від 16.04.2025 позичальнику надається кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту - 16/04/2025; сума кредиту: 15 000 грн. Строк, на який надається кредит - 183 днів з дати його надання. Дата повернення (виплати) кредиту - 15.10.2025; продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування та строку виплати кредиту передбачена. Позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та строку виплати кредиту, установлених договором, на підставі поданого до кредитодавця звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Кредитодавець також інформує позичальника про зміну строку повернення кредиту шляхом відправлення повідомлення в особистий кабінет позичальника на вебсайті кредитодавця, який є створеним на момент укладення даного кредитного договору або створюється позичальнику при укладенні ним даного договору, та є обраним за згодою з позичальником каналом для комунікації, для відправлення повідомлень про зміну строку повернення кредиту та строку виплати кредиту. Ініціювання споживачем продовження (лонгації, пролонгації) строку кредитування відбувається без змін умов попередньо укладеного договору в бік погіршення для споживача. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов`язана з наданням кредиту 20% від суми кредиту та дорівнює 3 000 грн. Денна процентна ставка загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0,88% (денна процентна ставка) = (24257,93 / 15000)/ 183 х 100%. Згідно з п. 4.1 договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11XX-XXXX-7867. Відповідно до договору від 16.04.2025 та квитанції про перерахунок коштів кредитором надано позичальнику кредит у розмірі 15 000 грн, ОСОБА_1 16.04.2025 отримав кредитні кошти у розмірі 15 000 грн. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало належним чином та в повному обсязі. У свою чергу, ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату подання позову утворилася заборгованість у розмірі 52 950 грн, що складається з: тіло кредиту 15 000 грн; проценти 27 450 грн; комісія (пов`язана з наданням кредиту) 3 000 грн; неустойка 7 500 грн. Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 16 січня 2026 року позов - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №16.04.2025-100001066 від 16.04.2025 в сумі 42 450 грн та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1942,04 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з огляду на загальні правила доказування негативних фактів, враховуючи неспростування відповідачем доводів позивача про неповернення кредиту, суд першої інстанції вважав встановленою обставину неповернення 15 000,00 грн - тіла кредиту за кредитним договором. Також суд виходив з того, що задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача 27 450,00 грн - процентів за користування кредитом, виходячи з визначеної умовами кредитного договору процентної ставки 1% в день (п. 6 заявки). При цьому, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не наведено у позовній заяві та не додано до позовної заяви обґрунтований розрахунок вказаних сум. Однак, враховуючи непогашення відповідачем суми основного боргу в повному обсязі, судом першої інстанції здійснено розрахунок самостійно наступним чином: - проценти за користування кредитом (п. 6 заявки): 15 000,00 грн х 1% х 183 днів = 27 450,00 грн. Умова кредитного договору про встановлення комісії за надання кредиту як окремого платежу, що підлягає сплаті позичальником за надання кредитором послуги з надання кредиту, є такою, що обмежує права споживача порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування», а тому в силу ч. 5 ст. 11 вказаного Закону є нікчемною, тому позовна вимога про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 3 000,00 грн не підлягає задоволенню. З урахуванням введення в Україні воєнного стану, позовна вимога про стягнення з відповідача 7 500,00 грн - неустойки не підлягає задоволенню. З урахуванням наведеного, позов підлягає частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №16.04.2025-100001066 від 16.04.2025 в сумі 42 450,00 грн, що складається з 15 000,00 грн - основного боргу та 27 450,00 грн - процентів за користування кредитом, у решті суми позовних вимог слід відмовити у зв`язку з безпідставністю. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Тальчук П.І., посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідні докази використання чи накладення електронного підпису відповідача у матеріалах справи відсутні. Додані ж до позову документи, подані лише у вигляді сканованої копії та не містять електронних підписів кредитодавця та позичальника або будь яких даних, які б свідчили про волевиявлення прийняття (акцепту) пропозиції (оферти) щодо укладення кредитних договорів відповідачем. У даному випаду це лише текст, який складений позивачем одноособово, а тому дані документи мають бути визнані судом неналежними доказами укладання кредитного договору. Також позивач зазначає у позові про те, що відповідач отримав одноразовий ідентифікатор, використав його для укладення кредитного договору. Разом з тим, усі ці обставини повинні бути доведені належними та допустимими доказами. При цьому, в позовній заяві взагалі не зазначено позивачем, у який спосіб відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор. Позивач не надав суду жодного належного доказу на підтвердження способу надсилання відповідачу одноразового ідентифікатору. У позовній заяві позивач вказує, що нібито направив одноразові ідентифікатори, необхідні для підписання кредитного договору, відповідачу на його номер телефону НОМЕР_1 , проте, позивачем не доведено належним чином, що номер телефону, який вказаний у позовній заяві та на який нібито були відправлені одноразові ідентифікатори для підписання кредитного договору та додаткової угоди до нього, дійсно належить відповідачу, а не іншій особі. За умови відсутності належних доказів, відсутні підстави вважати, що вказаний номер телефону є таким, що дійсно належить відповідачу або є його фінансовим номером телефону. У той же час, позивач не вказує, яким чином проводилась ідентифікація особи позичальника та чи проводилась вона взагалі, та не надає доказів проведення такої ідентифікації, не надає доказів відправлення одноразових ідентифікаторів відповідачу, не надає доказів того, що саме відповідач, використав ідентифікатори для укладення кредитного договору та додаткової угоди до нього. Крім того, також неможливо перевірити факт підписання оспорюваного кредитного правочину також кредитодавцем, адже тільки докази накладення кваліфікованого електронного підпису первісного кредитора (кредитодавця) можуть слугувати доказом таких фактів, однак позивачем вони до суду не надані. Позивачем не надано жодного доказу направлення одноразових ідентифікаторів «Е837», «А837» відповідачеві (наприклад, довідки від мобільного оператора та/або направлення одноразового ідентифікатора на електронну пошту відповідача та/або у будь-який інший належний спосіб), не надано доказів використання відповідачем вказаних одноразових ідентифікаторів. Матеріали справи не містять належних доказів укладення 16.04.2025 між сторонами договору позики в електронному вигляді, у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію». Позивачем до позовної заяви не долучено жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження здійснення нарахувань по кредитному договору №16.04.2025-100001066 від 16.04.2025. У зв`язку із відсутністю в матеріалах справи вказаних документів, відсутня можливість перевірити як факт наявності заборгованості у відповідача, так і встановити її розмір. Жодних доказів на підтвердження отримання відповідачем грошових коштів за кредитним договором №16.04.2025-100001066 від 16.04.2025, позивач, всупереч вимог ст. 81, 83, 177 ЦПК України, не надав. Нарахування позивачем відповідачу заборгованості за комісією за кредитним договором №16.04.2025-100001066 від 16.04.2025 є безпідставним. У зв`язку із вищевикладеним, відповідач вважає, що отримання кредитором комісійної винагороди є таким, що не відповідає принципу справедливості, добросовісності та розумності у розумінні Закону України «Про споживче кредитування», а відтак дана позовна вимога не підлягає задоволенню. Позовна вимога позивача про стягнення штрафних санкцій (неустойки) за кредитним договором №16.04.2025-100001066 від 16.04.2025 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Відповідач є військовослужбовцем, який перебуває на військовій службі, що посвідчується відповідними документами, тобто має статус військовослужбовця та на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», тобто у нього відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом. Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача процентів за кредитним договором №16.04.2025-100001066 від 16.04.2025 задоволенню не підлягає. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин, 16.04.2025 між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір №16.04.2025-100001066 в електронній формі (а.с. 15-21). Даний договір є письмовим правочином, який відповідає формі, передбаченій ст.ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України, оскільки він вчинений в письмовій формі та підписаний уповноваженими особами. За умовами кредитного договору, які визначені у оферті, заявці, акцепті та паспорті споживчого кредиту (а.с. 15-21), сума кредиту становить 15 000,00 грн, строк, на який надається кредит - 183 дні, дата повернення кредиту 15.10.2025. Умовами кредитного договору встановлено розмір процентної ставки 1% в день (п. 6 заявки) та комісію, пов`язаною з наданням кредиту (економічна сутність плата за надання кредиту) 20% від суми кредиту, що дорівнює 3 000,00 грн (п. 7 заявки). Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачеві грошові кошти в сумі 15 000,00 грн, що підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 10.11.2025 вих. №63-1011 (а.с. 12 зворот). Відповідач умови кредитного договору не виконав, у визначений договором строк кредит не повернув, проценти за користування ним та комісію не сплатив, внаслідок чого, за доводами позивача, виникла заборгованість в сумі 52 950,00 грн, що згідно з довідкою-розрахунком, наданою позивачем (а.с. 12), складається із: основного боргу 15 000,00 грн, процентів 27 450,00 грн, комісії за надання кредиту 3 000,00 грн та неустойки 7 500,00 грн. Суду першої інстанції не надано доказів виконання відповідачем грошового зобов`язання за кредитним договором №16.04.2025-100001066 від 16.04.2025 щодо повернення кредиту, зокрема, щодо погашення заборгованості за тілом кредиту в сумі 15 000,00 грн. З огляду на загальні правила доказування негативних фактів, враховуючи неспростування відповідачем доводів позивача про неповернення кредиту, суд першої інстанції вважав встановленою обставину неповернення 15 000,00 грн кредиту за кредитним договором. Також суд першої інстанції встановив, що задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача 27 450,00 грн процентів за користування кредитом, виходячи з визначеної умовами кредитного договору процентної ставки 1% в день (п. 6 заявки). При цьому, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не наведено у позовній заяві та не додано до позовної заяви обґрунтований розрахунок вказаних сум. Однак, враховуючи непогашення відповідачем суми основного боргу в повному обсязі, судом першої інстанції здійснено самостійно розрахунок процентів за користування кредитом (п. 6 заявки) наступним чином: 15 000,00 грн х 1% х 183 днів = 27 450,00 грн. Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно з положеннями ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в строки відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). Виходячи з наведеного, комісія кредитодавця, пов`язана з наданням кредиту, вже врахована при визначенні загальних витрат за споживчим кредитом при обчисленні річної та денної процентної ставки за кредитним договором. Крім того, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Указом Президента України №64/2022 від 22.02.2024, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та станом на день розгляду справи не закінчився та не скасовано. Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення відсотків за договором позики, виходячи з наступного. Предметом позову є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості за кредитним договором №16.04.2025-100001066 від 16.04.2025 у розмірі 52 950 грн, що складається з: 15 000 грн - тіло кредиту, 27 450 грн - проценти, 3 000 грн - комісія та 7 500 грн - неустойка. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України). Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 №127/33824/19. Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Частиною 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 уклав кредитний договір №16.04.2025-100001066 від 16.04.2025, за умовами якого отримав грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зареєстрований для цієї мети в особистому кабінеті (а.с. 15-21). Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (Е837), які були надіслані на мобільний номер телефону ОСОБА_1 . Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до договору, що укладений в письмовій формі. Виходячи із вищенаведених положень чинного законодавства та встановлених фактичних обставин справи вбачається, що відповідачем було укладено в електронній формі кредитний договір №16.04.2025-100001066 від 16.04.2025 на суму кредиту 15 000 грн та отримано кредитні кошти за договором у вказаному розмірі на зазначений відповідачем картковий рахунок, зареєстрований позичальником в особистому кабінеті. При цьому, вказаний договір підписаний електронними підписами, використання яких є неможливим без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету. Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_1 порушив свої зобов`язання, передбачені кредитним договором №16.04.2025-100001066 від 16.04.2025, не повернув взятих коштів у розмірі 15 000 грн, тому позовні вимоги у частині стягнення основної суми боргу у розмірі 15 000 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню. При цьому, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення відсотків, з урахуванням наступного. Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 №588 від 22.07.2024, сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі та працює у військовій частині НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 09.10.2020 по теперішній час (а.с. 86), вказане також підтверджується копією військового квитка, серія НОМЕР_3 від 12.12.2022 (а.с. 87-89). Згідно з п. 19 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб, які належать до учасників бойових дій, належать військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку» від 30.03.2021 №1357-IX, який набрав чинності 23.04.2021 пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції: «15. Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються». Останніми змінами, які набрали чинності 19.08.2022, пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено словами «крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля». Відповідно до абз. 5 ст. 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду у розумінні ЗУ «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.08.2020 у справі №813/402/17 дійшла висновку, що навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. На підставі Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію» з 18.03.2014 в Україні розпочався особливий період. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022, який продовжувався і діє на час розгляду справи. Тобто, введення та продовження строку воєнного стану у зв`язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України було визначено в законодавчому порядку і є особливим періодом. Згідно із роз`ясненнями Національного банку України у листі від 02.09.2014 №18-112/48620, для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 №322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Відповідно до роз`яснень Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України Міністерства оборони України (лист від 01.02.2019 №321/722) зазначено, що документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем з початку і до закінчення особливого періоду, а також підтверджує призов під час мобілізації резервістів та військовозобов`язаних є військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки. З огляду на те, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Збройних Силах України, колегія суддів вважає, що він має право на визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, зокрема, на звільнення від обов`язку сплачувати проценти за користування кредитом, штрафні санкції та пеню за невиконання зобов`язань за кредитним договором. При цьому, пункт 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення. Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду від 26.12.2018 у справі №522/12270/15, від 14.05.2021 у справі №502/1438/18, від 24.02.2022 у справі №591/4698/20, від 12.05.2022 у справі №336/512/18, від 18.01.2023 у справі №642/548/21. Застосування приписів п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, яка несе відповідальність перед банківською установою, їх застосування є обов`язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність банку щодо наявності в особи спеціального статусу. Положення п. 15 ст. 14 Закону не обмежують своє застосування виключно щодо позичальників за кредитними зобов`язаннями, поширюють свою дію на усі випадки нарахування санкцій та процентів за невиконання будь-яких зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, в тому числі банками. Таким чином, згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 09.10.2020 та станом на час розгляду справи має статус військовослужбовця Збройних Сил України та учасника бойових дій, а тому на нього поширюються пільги, передбачені п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто, до нього не може застосовуватися відповідальність у виді штрафних санкцій і пені за невиконання зобов`язань за користування кредитом, а також у нього відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом та комісії. Згідно розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 16.04.2025 по 15.10.2025 ОСОБА_1 має заборгованість за тілом кредиту у розмірі 15 000 грн та 27 450 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_1 з 24.02.2022 перебуває на військовій службі, а тому саме з цього періоду не підлягають нарахуванню та стягненню проценти за користування кредитом та штрафні санкції (комісії). Отже, колегія суддів за результатами перегляду справи в апеляційному порядку приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню лише тіло кредиту у розмірі 15 000 грн. Позовні вимоги в частині стягнення відсотків у розмірі 27 450 грн не підлягають задоволенню, оскільки на ОСОБА_1 поширюється положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо не нарахування процентів за користування кредитом. Таким чином, при ухваленні рішення суду про стягнення відсотків з відповідача судом першої інстанції допущено порушення вимог матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду. За вищевказаних обставин, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції в частині того, що матеріали справи у своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредитні кошти за кредитним договором №16.04.2025-100001066 від 16.04.2025 у розмірі 15 000 грн, проте, не виконав взяті на себе зобов`язання та у добровільному порядку у строки, передбачені кредитними договорами, отримані у кредит кошти не повернув. У зв`язку з цим позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) по вищевказаному договору підлягають задоволенню. Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п. 3, 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ст. 382 ч.1 п. 4 п.п. «в» ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно матеріалів справи, ТОВ «Споживчий центр» сплатило 2 422,40 грн судового збору при подачі позову до суду першої інстанції (а.с. 27), при зверненні до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60 грн за подачу апеляційної скарги (а.с. 85, 92). У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Споживчий центр» підлягає пропорційному стягненню 686,27 грн судового збору за подачу позову до суду першої інстанції. Також з ТОВ «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 підлягає пропорційному стягненню 2 604,20 грн судового збору за подачу апеляційної скарги. Шляхом взаємозаліку, з ТОВ «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1917,93 грн. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 3,4, 381 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Тальчук Поліни Іллівни - задовольнити частково. Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 16 січня 2026 року скасувати і ухвалити нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» за кредитним договором №16.04.2025-100001066 від 16.04.2025 заборгованість у розмірі 15 000 грн (тіло кредиту). В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1917,93 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 травня 2026 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов