Постанова 4803 № 196/1287/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1495/26 Справа № 196/1287/24 Головуючий у першій інстанції: Бабічева Л. П. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Городничої В.С., Агєєва О.В., за участю секретаря Марченко С.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Бабічевої Л.П. від 03 вересня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування автомобіля, свідоцтва, припинення дій, В С Т А Н О В И В : У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що під час її перебування у Німеччині з березня 2022 року по 26 грудня 2023 року, у зв`язку з оголошенням військового стану, відповідач незаконно заволодів свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та належним їй на праві власності автомобілем марки ВАЗ 21061, код типу кузова 1500, 1985 року випуску, синього кольору, VIN-код НОМЕР_1 , шасі (рами) № НОМЕР_2 , місце знаходження якого відповідач приховує і транспортний засіб не повертає. Зазначає, що вказаний транспортний засіб є її приватною власністю згідно свідоцтва про реєстрацію цього транспортного засобу на її ім`я НОМЕР_3 , оригінал якого знаходиться у відповідача. Спроба звернення до поліції про застосування кримінально-правових засобів захисту порушених майнових прав до цього часу залишається невирішеною. Відповідно до інформації, наданої Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, станом на 19 серпня 2024 року транспортний засіб марки ВАЗ 21061, 1985 року випуску, об`єм двигуна - 1451 см куб., VIN-код НОМЕР_1 , 10 липня 2008 року зареєстрований за нею - ОСОБА_1 , свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_3 . Тому позивачка, на підставі статті 387 ЦК України, просила припинити дії відповідача, які порушують належне їй право власності на нерухоме майно - автомобіль марки ВАЗ 21061, 1985 року випуску, об`єм двигуна - 1451 см куб., VIN-код НОМЕР_1 , ШАСІ (РАМИ) № НОМЕР_2 , та свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , з метою забезпечення введення її у володіння майном, якого була незаконно позбавлена, поклавши обов`язок на відповідача повернути вказане майно; витребувати із володіння відповідача автомобіль марки ВАЗ 21061, 1985 року випуску, об`єм двигуна - 1451 см куб., VIN-код НОМЕР_1 , ШАСІ (РАМИ) № НОМЕР_2 , 10 липня 2008 року зареєстрованого за ОСОБА_1 , та зобов`язати відповідача передати цей автомобіль позивачці; витребувати із володіння відповідача свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 та зобов`язати відповідача передати їй свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння - відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову, які застосовані ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2024 року, у виді накладення арешту на автомобіль марки "ВАЗ 21061", 1985 року випуску, об`єм двигуна - 1451 см куб., VIN-код НОМЕР_1 , ШАСІ (РАМИ) № НОМЕР_2 , 10 липня 2008 року зареєстрований за ОСОБА_1 , свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_3 . В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що сторони перебували у зареєстрованому Виконавчим комітетом Цибулівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області шлюбі з 12 січня 1990 року (а.с. 23), який розірвано рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2015 року, що набрало законної сили 02 листопада 2015 року, справа №196/1234/15-ц (а.с. 129-130). Відповідно до листа Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях від 20.08.2024 року, згідно з Єдиним державним реєстром транспортних засобів станом на 19.08.2024 спірний транспортний засіб марки ВАЗ 21061, 1985 року випуску, об`єм двигуна - 1451 см куб., VIN-код НОМЕР_1 , 10 липня 2008 року в ТСЦ №1244 на підставі біржової угоди №829787 від 10.07.2008 року було зареєстровано за ОСОБА_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 (а.с. 8). Отже, спірний автомобіль було набуто у період зареєстрованого шлюбу сторін. Колегія звертає увагу, що позов обґрунтований, зокрема, положеннями статті 387 ЦК України, за змістом якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Разом з тим, статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України, відповідно до ч. 3 та ч. 4 зазначеної статті, майно, набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або заводом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Статтею 372 ЦК України, визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Стаття 60 СК України містить норму про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18). Отже, на майно, набуте за час шлюбу, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи приписів статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя на спірний автомобіль марки ВАЗ 21061, 1985 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , позивачкою не представлено; клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджується матеріалами справи, протоколами судових засідань. Отже, попри реєстрацію вказаного вище автомобіля на ім`я позивачки (свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_3 ), вона не є одноосібним його власником. Автомобіль марки ВАЗ 21061, 1985 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , належить сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя, у тому числі, й після розірвання шлюбу між ними. Автомобіль є неподільною річчю. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України). Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України). Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Як було встановлено судом, хоча спірний транспортний засіб зареєстрований за позивачкою, останнім часом фактично перебував у володінні та користуванні відповідача ОСОБА_3 , що не заперечується сторонами. Із змісту поданого відповідачем відзиву на позовну заяву вбачається, що транспортний засіб марки ВАЗ 21061, 1985 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , після розірвання шлюбу сторін, було відчужено шляхом здачі на металобрухт, у зв`язку з його технічним станом та фактичною непридатністю до експлуатації. Відповідачем ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту відчуження спірного автомобіля марки ВАЗ 21061, 1985 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 ; не надано доказів, що відчуження відбулося за згодою позивачки ОСОБА_1 . Так само відсутні докази того, що грошові кошти, отримані від реалізації транспортного засобу (у разі такої реалізації), були використані в інтересах сім`ї чи спрямовані на забезпечення потреб дітей сторін. За таких обставин твердження відповідача у цій частині є недоведеними. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; приймаючи до уваги неспростування презумпції спільної сумісної власності сторін на придбаний у період шлюбу автомобіль марки ВАЗ 21061, 1985 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 ; враховуючи невстановлення факту перебування спірного автомобіля у володінні, користуванні відповідача на час розгляду справи; приймаючи що уваги, що автомобіль є неподільною річчю та є предметом спільної сумісної власності подружжя, - колегія дійшла висновку про відсутність підстав для витребування вказаного автомобіля з володіння відповідача. Відсутність спірного майна у натурі унеможливлює застосування передбаченого статтею 387 ЦК України способу захисту у вигляді витребування речі. Водночас суд звертає увагу, що позивачка не позбавлена права на захист своїх майнових інтересів звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача грошової компенсації, що відповідає розміру частки позивачки у праві спільної власності, зокрема у розмірі половини дійсної (ринкової) вартості зазначеного транспортного засобу. Такий спосіб захисту є належним і ефективним за встановлених у справі обставин. Оскільки позовна вимога про витребування із володіння відповідача свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 та зобов`язання відповідача передати його позивачці є похідною від вимоги щодо витребування автомобіля, то позов у цій частині також задоволенню не підлягає. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (Постанови Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі №48/340, від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18). Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права. Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19). Позовні вимоги про припинення дій відповідача, які порушують належне позивачці право власності на спірний автомобіль та свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , з метою забезпечення введення її у володіння майном, якого була незаконно позбавлена, поклавши обов`язок на відповідача повернути вказане майно не є ефективним способом захисту. Крім того, як установлено судом, відповідач також є співвласником спірного автомобіля. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування автомобіля, свідоцтва, припинення дій, задоволенню не підлягають. У частині першій та пункті 1 частини п`ятої статті 265 ЦПК України встановлено, що рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У резолютивній частині рішення зазначаються, крім іншого, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Колегія зазначає, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення зроблено висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння. Разом з тим, резолютивна частина оскаржуваного рішення місцевого суду не містить висновку щодо кожної з вимог позовної заяви, а саме про витребування свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та припинення дій відповідача. Ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 12.09.2025 року у прийнятті додаткового рішення відмовлено. У зв`язку з викладеним вище, з урахуванням наведеного апеляційним судом обгрунтування, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування автомобіля, свідоцтва, припинення дій у повному обсязі. Також установлено, що ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання до суду позовної заяви було задоволено частково та накладено арешт на автомобіль марки ВАЗ 21061, 1985 року випуску, об`єм двигуна - 1451 см куб., VIN-код НОМЕР_1 , ШАСІ (РАМИ) № НОМЕР_2 , 10 липня 2008 року зареєстрований за ОСОБА_1 , свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_3 (а.с. 115-116 справа №196/1178/24, провадження 2-з/196/18/2024). Згідно ч.ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду. Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2024 року до подання позовної заяви у справі №196/1178/24, підлягають скасуванню. Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України передбачають, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Колегія звертає увагу, що позивачка, за наявності підстав, не позбавлена можливості, на захист своїх прав та законних інтересів, звернутись до суду з іншим позовом, за іншого обґрунтування. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 03 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування автомобіля, свідоцтва, припинення дій відмовити. Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2024 року до подання позовної заяви у справі №196/1178/24 скасувати. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді В.С. Городнича О.В. Агєєв