Постанова 4803 № 209/2493/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/427/25 Справа № 209/2493/22 Суддя у 1-й інстанції - Решетник Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2025 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючої - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П., за участю секретаря судового засідання Гвоздєва М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 липня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод у праві володіння, користування та розпорядження майном, шляхом витребування та вилучення майна із чужого незаконного володіння та повернення його власнику, та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, без самостійних вимог на предмет позову ОСОБА_3 , про повернення безпідставно набутих грошових коштів, В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод у праві володіння, користування та розпорядження майном, шляхом витребування та вилучення майна із чужого незаконного володіння та повернення його власнику (т. 1 а.с. 1-12), в обґрунтування якого посилалась на те, що 23 червня 2012 року вона придбала автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель 350, VIN- НОМЕР_1 , 2004 року випуску, синього кольору, який 26 червня 2012 року був зареєстрований в ВРЕР ДА1 №1 ГУМВС України в Дніпропетровській області, з видачею свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_2 та нових номерних знаків НОМЕР_3 . 28.10.2016 року у нотаріуса вона видала на ім`я сина ОСОБА_1 та на ім`я ОСОБА_5 , довіреність на керування вищевказаним транспортним засобом, строком на три роки, без права зняття з обліку, без права продажу та без права переоформлення/перереєстрації. В подальшому належний їй транспортний засіб, разом з ключами від автомобіля, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та довіреністю від 28.10.2016 року, її сином ОСОБА_1 , було передано ОСОБА_4 для керування вказаним транспортним засобом. 27.01.2018 року між подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу №1244/2018/803785 автомобіля марки «Mercedes-Benz», який рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області по справі №209/1900/19 від 11.03.2020 року визнано недійсним. З 27.01.2018 року та по теперішній час, вказаний транспортний засіб, на підставі договору купівлі-продажу ТЗ від 27.01.2018 року №1244/2018/803785 зареєстровано за ОСОБА_3 з видачею свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 27.01.2018 року та знаходиться фактично у подружжя відповідачів, які його утримують, користуються, володіють та розпоряджаються ним. 01.07.2021 року рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області по справі №209/1151/20 було розглянуто позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання дійсним договору міни автомобіля, визнання права власності, витребування автомобіля та залишено їх без задоволення. 21.09.2022 року постановою Дніпровського апеляційного суду по справі №209/1151/20 було постановлено рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області по справі №209/1151/20 від 01.07.2021 року залишено без змін. ОСОБА_2 є єдиним законним власником з 2012 року автомобіля, але відповідачі після оголошення рішень суду та після систематичного надіслання на їх адреси 4-х термінових вимог про повернення/витребування автомобіля, не повернули їй автомобіль Mercedes-Benz. Крім того, вона зверталась до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП у Дніпропетровській області із заявами (повідомленнями) про вчинене ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кримінального правопорушення за ознаками злочину передбаченого ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 192, ч. 1 ст. 382 КК України, в порядку ст. 214 КПК України. На підставі викладеного, позивач просила суд витребувати та вилучити у ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та повернути на користь єдиного законного власника з 2012 року - ОСОБА_2 автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель 350, VIN- НОМЕР_1 , 2004 року випуску, синього кольору, державний номерний знак транспортного засобу: НОМЕР_3 , ключі запалювання до вказаного автомобіля та оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 27.01.2018 року, видане на ім`я ОСОБА_3 , усунувши перешкоди у здійсненні власнику ОСОБА_2 права володіння, права користування та права розпорядженням своїм майном; згідно до ст. 267 ЦП К України встановити порядок виконання рішення суду, зазначивши, що рішення суду, після набрання рішенням суду законної сили, є підставою для примусового вилучення у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 автомобілю марки «Mercedes-Benz», модель 350, VIN- НОМЕР_1 , 2004 року випуску, синього кольору, державний номерний знак транспортного засобу: НОМЕР_3 , ключів запалювання до вказаного автомобіля та оригіналу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 27.01.2018 року, видане на ім`я ОСОБА_3 , повернення та передачі його законному власнику позивачу - ОСОБА_2 , у разі не виконання відповідачами рішення суду у термін 10 днів (десять днів), після набрання рішення суду законної сили та стягнути сплачений позивачем судовий збір. У травні 2023 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, без самостійних вимог на предмет позову ОСОБА_3 , про повернення безпідставно набутих грошових коштів (т. 1 а.с. 120-124), який ухвалою суду від 12.06.2023 року прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом (т. 1 а.с. 164-165), в обґрунтування якого посилався на те, що згідно розписки, що була написана 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 , він отримав 15 000 доларів США взамін автомобіля Mercedes - Benz, 2004 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , претензій не має. Письмовий договір купівлі-продажу автомобіля Мерседес, чи договір міни автомобілями між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не оформлявся, а сторони видали одна одній нотаріально посвідченні довіреності з правом розпорядження належними їм автомобілями. На підставі викладеного, позивач за зустрічним позовом просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 отримані грошові кошти за письмовою розпискою від 28 жовтня 2016 року у розмірі 15 000,00 доларів США, що в еквіваленті по офіційному курсу НБУ на момент подання позову становить 548 400,00 гривень та понесені позивачем судові витрати у справі за отримання правової допомоги в сумі 14 500 гривень, а також суму сплаченого судового збору в розмірі 5 484,00 гривень, а всього на загальну суму 19 984,00 гривень. Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 липня 2024 року первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про усунення перешкод у праві володіння, користування та розпорядження майном, шляхом витребування та вилучення майна із чужого незаконного володіння та повернення його власнику, - задоволено частково. Усунуто ОСОБА_2 перешкоди в користуванні автомобілем марки «Mercedes-Benz», модель 350, VIN- НОМЕР_1 , 2004 року випуску, синього кольору, державний номерний знак транспортного засобу « НОМЕР_3 », та зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 повернути ОСОБА_2 автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель 350, VIN- НОМЕР_1 , 2004 року випуску, синього кольору, державний номерний знак транспортного засобу « НОМЕР_3 », ключі запалювання до вказаного автомобіля та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 27.01.2018 року, видане на ім`я ОСОБА_3 . Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 4 395 (чотири тисячі триста дев`яносто п`ять) гривень, а саме по 2 197 грн 50 коп з кожного. В задоволенні іншої частини позовних вимог первісного позову ОСОБА_2 - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, без самостійних вимог на предмет позову ОСОБА_3 , про повернення безпідставно набутих грошових коштів - задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , отримані грошові кошти за письмовою розпискою від 28 жовтня 2016 року у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 понесені позивачем судові витрати у справі за отримання правової допомоги в сумі 14 500 гривень, а також суму сплаченого судового збору в розмірі 5 484 гривень, а всього на загальну суму 19 984 (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні (т. 2 а.с. 35-40). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині зустрічного позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким в цій частині у задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі (а.с. 46-48). Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на заяву відповідача про застосування строку позовної давності. Учасники справи не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 23 червня 2012 року ОСОБА_2 придбала автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель 350, VIN- НОМЕР_1 , 2004 року випуску, синього кольору, який 26 червня 2012 року був зареєстрований в ВРЕР ДАІ №1 ГУМВС України в Дніпропетровській області, з видачею свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_2 та нових номерних знаків НОМЕР_3 , що підтверджується копією листа РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській області №31/4-123аз від 17.12.2020 року, копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 . 28 жовтня 2016 року ОСОБА_2 надала довіреність, якою за попередньо досягнутою домовленістю уповноважила ОСОБА_4 та свого сина ОСОБА_1 (кожен діє самостійно) розпоряджатися від її імені, а також при здійсненні повноважень за цією довіреністю користуватися автомобілем Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_3 , а також надала право укладати від її імені договори цивільно-правового характеру щодо розпорядження та користування транспортним засобом, укладати та підписувати від її імені угоди про відшкодування заподіяної шкоди, одержувати гроші за проданий транспортний засіб. Довіреність видана з правом передоручення, з правом виїзду за кордон і дійсна до 28 жовтня 2019 року. Вказана довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лещенко О. В., зареєстрована у реєстрі за №2609. 28 жовтня 2016 року ОСОБА_4 видав довіреність, якою, за попередньо досягнутою домовленістю, уповноважив Єременко Н.Д. та Єременка В.В. управляти і розпоряджатися, обмінювати, здавати в оренду, продавати за ціною і на умовах за їх розсудом належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , виданого Центром ДАІ 1202 09 липня 2015 року, автомобіль марки Skoda Octavia А5, номерний знак НОМЕР_6 . Вказана довіреність була видана строком на три роки, до 28 жовтня 2019 року з правом передоручення, з правом користування автомобілем за межами України. 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 склав розписку, в якій зазначив, що отримав 15 000 доларів США взамін автомобіля Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_3 , претензій не має. 27 січня 2018 року ОСОБА_4 , діючи на підставі виданої 28 жовтня 2016 року довіреності, уклав від імені ОСОБА_2 договір купівлі-продажу транспортного засобу №1244/2018/803785, згідно з яким продав своїй дружині ОСОБА_3 за 313 595 грн автомобіль Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 . 02 квітня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Лещенко О.В. із заявою про скасування довіреності від 28 жовтня 2016 року. 11 березня 2020 року рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області по справі №209/1900/19 було визнано недійсним договір купівлі-продажу №1244/2018/803785 від 27 січня 2018 року автомобіля марки «Mercedes-Benz», модель 350, VІN- НОМЕР_1 , 2004 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , колір синій, що був укладений ОСОБА_4 від імені продавця ОСОБА_2 , на підставі виданої нею довіреності від 28 жовтня 2016 року, та покупцем ОСОБА_3 . Рішення набрало законної сили - 13.10.2020 року. 13 жовтня 2020 року постановою Дніпровського апеляційного суду у справі №209/1900/19 було постановлено рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області по справі №209/1900/19 від 11 березня 2020 року залишено без змін. 10 березня 2021 року постановою Верховного Суду по справі №209/1900/19 було постановлено рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року залишено без змін. Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 липня 2021 року у справі №209/1151/20 позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання дійсним договору міни автомобіля, визнання права власності та витребування автомобіля було залишено без задоволення. 21 вересня 2022 року постановою Дніпровського апеляційного суду залишено без змін рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області по справі №209/1151/20 від 01 липня 2021 року. 14 жовтня 2020 року ОСОБА_2 зверталась до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП у Дніпропетровській області із заявою (повідомленням) про вчинене ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кримінального правопорушення за ознаками злочину передбаченого ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 192, ч. 1 ст. 382 КК України, в порядку ст. 214 КПК України, що підтверджується копіями заяви, витягом з ЄРДР №12020040640001908 від 15.10.2020 року та ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі №932/11916/20 щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Крім того, ОСОБА_2 було направлено на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 чотири письмові вимоги про повернення/витребування автомобіля марки «Mercedes-Benz», модель 350, VІN- НОМЕР_1 , 2004 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , але ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в добровільному порядку не повернули їй автомобіль Mercedes-Benz до теперішнього часу. Згідно листа РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській області від 17.12.2020 року №31/4-123, з 27.01.2018 року автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель 350, VІN- НОМЕР_1 , 2004 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 на підставі договору купівлі-продажу ТЗ від 27.01.2018 року №1244/2018/803785 зареєстровано за ОСОБА_3 , з видачею свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_4 . Зі змісту апеляційної скарги видно, що рішення суду оскаржується лише в частині задоволення вимог зустрічного позову, а тому в іншій частині колегія суддів рішення суду не переглядає. Задовольняючи зустрічний позов суд першої інстанції виходив з того, що з незалежних від відповідача ОСОБА_4 обставин договір купівлі-продажу спірного автомобіля між сторонами не було укладено. Передані 28.10.2016 року ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок оплати спірного автомобіля сумі 15 000,00 дол. США не повернуті ОСОБА_4 . При цьому судом у даній справі вирішені позовні вимоги про повернення спірного автомобіля ОСОБА_2 , а тому суд вважав позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події. Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. При зверненні до суду із зустрічним позовом ОСОБА_4 зазначив підставою такого звернення ст. 1212 ЦК України, а також ст. 216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11.03.2020 року по цивільній справі №209/1900/19 встановлено, що видавши 28 жовтня 2016 року нотаріально посвідчену довіреність ОСОБА_4 , строком дії до 28 жовтня 2019 року, передавши йому автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель 350, VIN- НОМЕР_1 , 2004 року випуску, синього кольору, ключі від нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ОСОБА_2 дозволила ОСОБА_4 не тільки користуватися автомобілем протягом строку дії довіреності, а також дозволила розпоряджатися належним їй автомобілем Мерседес від її імені, шляхом укладення договорів цивільно-правового характеру, в тому числі договору купівлі-продажу, та отримати грошові кошти за проданий автомобіль. Крім того, цим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 та її син ОСОБА_1 дійсно мали намір продати автомобіль Мерседес за оголошеною ціною 18 500 доларів США, у зв`язку з чим розмістили оголошення про продаж автомобіля. 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 склав розписку, в якій зазначив, що отримав 15 000 доларів США взамін автомобіля Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_3 , претензій не має. 02 квітня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Лещенко О.В. із заявою про скасування довіреності від 28 жовтня 2016 року, строком дії до 28 жовтня 2019 року. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення зустрічного позову про стягнення з ОСОБА_1 отриманих ним грошових коштів за письмовою розпискою від 28 жовтня 2016 року у розмірі 15000,00 доларів США, оскільки судом встановлено, що з незалежних від відповідача ОСОБА_4 обставин договір купівлі-продажу спірного автомобіля між сторонами не було укладено, передані 28.10.2016 року ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок оплати спірного автомобіля сумі 15 000,00 дол. США не повернуті ОСОБА_4 , та судом у цій справі вирішені позовні вимоги про повернення спірного автомобіля ОСОБА_2 . Відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали заяву про застосування позовної давності по справі №209/2493/22 за зустрічним позовом, в якій вони вказують на те, що з 28.10.2016 року по день подання зустрічного позову 26.05.2023 року минуло шість років шість місяців та чотири тижні (2401 днів), що перевищує трирічний (1095 днів) загальний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, що є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову. Разом з тим, правовідносини сторін передбачали можливість укладення договору купівлі-продажу спірного автомобіля протягом строку дії довіреності від 28.10.2016 року, тобто до 28.10.2019 року, проте 02.04.2018 року ОСОБА_2 скасувала видану нею ОСОБА_4 довіреність на право розпорядження спірним автомобілем, про що не повідомила довірену особу. З огляду на норми ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається пред`явленням особою позову до одного із кількох боржників. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами вирішувався під час розгляду цивільної справи №209/1900/19 (рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11.03.2020 року за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , Регіональний сервісний центр МВС в Дніпропетровській області, про визнання правочину недійсним, застосування наслідків недійсності правочину), а також цивільної справи №209/1151/20 (рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01.07.2021 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання дійсним договору міни автомобіля, визнання права власності та витребування автомобіля). Таким чином, перебіг строку позовної давності розпочався з 29.10.2019 та сплив 29.10.2022 року, проте відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (CОVID-19), строки визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, який відповідними постановами Кабінету Міністрів України було встановлено та діяв у період з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року. Крім того, згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для застосування до зазначених позовних вимог строку позовної давності у зв`язку з чим відхиляє доводи апеляційної скарги з приводу цього питання. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на заяву відповідачів про застосування строків позовної давності є безпідставні, оскільки спростовуються змістом оскарженого рішення, в якому судом наведено мотиви з яких він відхилив вказану заяву. Письмові пояснення надані апелянтом під час апеляційного розгляду фактично є доповненням апеляційної скарги, які подані з пропуском строку, передбаченого ст. 364 ЦПК України, а тому колегією суддів не беруться до уваги. Клопотання апелянта щодо виключення доказів, а саме розписки від 28.10.2016 року колегія суддів відхиляє оскільки фактично зміст вказаного клопотання зводиться до переоцінки вказаного доказу, який неодноразово був предметом розгляду, як у даній справі такт і при розгляді інших справ, в рамках яких йому була надана обґрунтована правова оцінка. Будь-яких доказів на спростування змісту вказаного доказу не надано. Також апелянтом,а ні в суді першої інстанції, а ні в суді апеляційної інстанції не заявлялись клопотання щодо проведення відповідної експертизи. Також, слід зазначити, що оцінка доказів є прерогативою суду, а переоцінка доказів учасниками справи чинним законодавством не передбачена. Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення зустрічного позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянти не скористався наданим йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 липня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова Т.П. Красвітна