Постанова 4803 № 185/4493/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5579/22 Справа № 185/4493/21 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А. С. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В. суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А. за участю секретаря - Попенко Ю.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння, - В С Т А Н О В И Л А: У червні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до до ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням уточнень, просила витребувати майно з чужого незаконного володіння. Позов мотивований тим, що вона є власницею автомобілів, а саме: сідлового тягача Е марки МАЗ 54323 спеціалізований вантажний випуск 1994 року, шасі № НОМЕР_1 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; загального напівпричепу марки Schmitz SPR 24н/пр бортовий тентований, випуску 1992 року, шасі № НОМЕР_3 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 ; загального напівпричепу марки Schmitz SPR 27н/пр бортовий тентований, випуску 1996 року, шасі № НОМЕР_5 , синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 ; сідлового тягача Е марки МАЗ 54329 спеціалізований вантажний випуску 2003 року, шасі № НОМЕР_7 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_8 ; загального напівпричепу марки Wilson STА-3 н/пр бортовий тентований, випуску 1992 року, шасі № НОМЕР_9 , синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_10 . Посилалась, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою-підприємцем, було укладено декілька договорів безоплатної оренди (позики) вказаних транспортних засобів, згідно з якими позивачка передала їх відповідачу на підставі актів прийому-передачі. 08.08.2019 року відповідач припинив свою підприємницьку діяльність, проте, на вимогу позивачки не повернув їй надані в безоплатне користування автомобілі, у зв`язку з чим, позивач вимушена була звернутись до суду із вказаним позовом. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. Відзив сторонами надано не було. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа і смс. 12.09.2022 року позивач до суду апеляційної інстанції надала клопотання про розгляд справи без її участі, підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити, посилаючись на доводи викладені в апеляційній скарзі. В судовому засіданні відповідач заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Колегія суддів виходить з того, що якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Отже, оскільки поважність причин неявки позивача судом апеляційної інстанції не встановлена, та враховуючи її клопотання про розгляд справи без участі, позивач реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача. При розгляді справи апеляційним судом позивач не була позбавлена права на судовий захист. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 243/3426/17 (провадження № 61-5119св21), від 15 липня 2022 року у справі № 672/292/19 (провадження № 61-12295св21). Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власницею автомобілів, а саме: сідлового тягача Е марки МАЗ 54323 спеціалізований вантажний випуск 1994 року, шасі № НОМЕР_1 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; загального напівпричепу марки Schmitz SPR 24н/пр бортовий тентований, випуску 1992 року, шасі № НОМЕР_3 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 ; загального напівпричепу марки Schmitz SPR 27н/пр бортовий тентований, випуску 1996 року, шасі № НОМЕР_5 , синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 ; сідлового тягача Е марки МАЗ 54329 спеціалізований вантажний випуску 2003 року, шасі № НОМЕР_7 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_8 ; загального напівпричепу марки Wilson STА-3 н/пр бортовий тентований, випуску 1992 року, шасі № НОМЕР_9 , синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_10 , що підтверджується копіями відповідних свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (а.с. 26,27). Згідно оригіналів договорів №1 від 12 вересня 2016 року, 02 січня 2017 року та 02 січня 2018 року між позивачкою та відповідачем, як фізичною особою-підприємцем, було укладено договір безоплатної оренди сідлового тягача Е марки МАЗ 54323 спеціалізований вантажний випуск 1994 року, шасі № НОМЕР_1 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 та загального напівпричіпу марки Schmitz SPR 24н/пр бортовий тентований, випуску 1992 року, шасі № НОМЕР_3 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 , які позивачка зобов`язалась передати відповідачу у користування, а останній зобов`язався їх повернути по закінченню терміну дії договору у належному стані. Відповідно копії договору №2 на оренду автомобіля від 12.06.2018 року позивачем було передано в тимчасове користування відповідачу як фізичній особі-підприємцю загальний напівпричіп марки Schmitz SPR 27н/пр бортовий тентований, випуску 1996 року, шасі № НОМЕР_5 , синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_6 із терміном дії договору до 31.12.2018 року і з можливістю продовження його дії за згодою сторін. Згідно копії договору №2 на оренду автомобіля від 01.03.2019 року позивачем було передано в тимчасове користування відповідачу як фізичній особі-підприємцю сідловий тягач Е марки МАЗ 54329 спеціалізований вантажний випуску 2003 року, шасі № НОМЕР_7 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_8 та загальний напівпричіп марки Wilson STА-3 н/пр бортовий тентований, випуску 1992 року, шасі № НОМЕР_9 , синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_10 із терміном дії договору до 31.12.2019 року і з можливістю продовження його дії за згодою сторін. Позивачка також посилається на копії актів прийому-передачі вказаних автомобілів, як на доказ їх прийняття відповідачем. Проте, відповідач ОСОБА_2 заперечував, як підписання інших договорів, оригіналів яких не було надано, до суду та не містять матеріали справи, так і підписання актів прийому-передачі автомобілів. В судовому засіданні суду першої інстанції відповідач зазначав, що дійсно підписував оригінали договорів оренди №1 від 12 вересня 2016 року, 02 січня 2017 року та 02 січня 2018 року, які надані позивачкою в оригіналах. Крім того, у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 22 вересня 2022 року відповідач зазначив, що підписував надані позивачем оригінал договору оренди від 02 січня 2018 року. Проте, відповідач заперечував факт підписання будь-яких інших договорів та актів прийому-передачі автомобілів та причепів, зазначив, що надані позивачем копії письмових доказів є підробленими. Відповідач суду пояснив, що дійсно користувався лише сідловим тягачем Е марки МАЗ 54323 спеціалізований вантажний випуск 1994 року, шасі № НОМЕР_1 , сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 та загальним напівпричипом марки Schmitz SPR 24н/пр бортовий тентований, випуску 1992 року, шасі № НОМЕР_3 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 , зазначеними позивачем транспортними засобами, але всі вони були повернуті особисто позивачу, що підтвердили свідки допитані в суді першої інстанції. Допитані свідки у суді першої інстанції ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначали, що переганяли лише відповідачу білий МАЗ без причепу, та підтвердити факт користування ним відповідачем не змогли. Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Відповідно до п. 19 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений. Позивачка при доведеності факту перебування вказаних автомобілів у володінні відповідача посилається на укладені між сторонами договори безоплатної оренди останніх, копії актів їх прийому-передачі відповідачу, а також на товарно-транспортні накладні. Відповідач при цьому заперечуючи укладення самих договорів оренди транспортних засобів та їх отримання від позивачки за актами прийому-передачі, оскільки волі на їх укладення не мав, жодних підписів на вказаних документах не ставив, заявив у суді першої інстанції клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи (а.с.77). Судом першої інстанції для перевірки обставин справи та для вирішенняч питання щодо проведення експертизи було зобов`язано позивача надати оригінали наданих суду копій письмових доказів, а саме: договір №2 від 01 березня 2019 року, договір №2 від 12 червня 2018 року, акт прийому-передачі від 01 березня 2018 року, акт прийому-передачі від 02 січня 2018 року, акт прийому-передачі від 12 червня 2018 року. Відповідно до ст. 84 ЦПК України У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду. Проте, позивачкою вимог ухвали не виконано у повному обсязі. Зокрема, не було надано оригіналів актів прийому-передачі. У зв`язку з чим, судом було відмовлено у призначенні судової почеркознавчої експертизи по справі (а.с.107). Крім того, звертаючись до суду, позивач не надала на підтвердження своїх позовних вимог оригіналів свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів. Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України "Про дорожній рух" водій зобов`язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред`являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно зі ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач, звертаючись до суду із позовом та посилаючись на ст. 1212 ЦК України, обрав невірний спосіб захисту цивільних прав та інтересів, оскільки останній не призводить до відновлення порушеного права. Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до змісту ст. 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Крім того, позивачкою не було надано доказів ні суду першої, ні апеляційної інстанції, що відповідач набув спірне майно або зберігав його у себе без достатньої правової підстави. Як і не надала доказів щодо порушення своїх прав, зокрема, звернення до правоохоронних органів з приводу викрадення та незаконного зберігання майна відповідачем. Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач не довела за допомогою належних і допустимих доказів факт володіння відповідачем транспортними засобами, які позивач просила витребувати у відповідача у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову саме про витребування транспортних засобів, оскільки позивачем не доведено факту володіння відповідачем цим майном. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2022 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко