Ухвала КАС ВС № 990/158/26

УХВАЛА 07 травня 2026 року м. Київ справа №990/158/26 адміністративне провадження №П/990/158/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді -доповідача Ханової Р.Ф. суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А., Хохуляка В.В., Юрченко В.П., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , поданої адвокатом Гонтарєвим Романом Миколайовичем до Президента України про визнання протиправним і скасування Указу в частині,- УСТАНОВИВ: 01 травня 2026 року через підсистему «Електронний Суд» адвокат Гонтарєв Роман Миколайович подав позов в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач у справі) до Президента України, в якому просив Суд: - визнати протиправним та нечинним Указ Президента України від 31 жовтня 2025 року № 810/2025 у частині введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2025 року щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до ОСОБА_1 , передбачених пунктом 4 додатка до зазначеного рішення. Зазначений позов зареєстровано у Верховному Суді 04 травня 2026 року. Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 травня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Ханова Р. Ф. - головуючий суддя, судді: Бившева Л. І., Васильєва І.А., Хохуляк В.В., Юрченко В.П. Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу. Перевіривши матеріали позовної заяви встановлено, що її подано з порушенням норм статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України. Цією нормою встановлені вимоги щодо змісту позовної заяви. Зокрема, згідно з пунктами 4, 5, 9, 10 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Під змістом позовних вимог розуміється, зокрема, визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити рішення (дії чи бездіяльність) суб`єкта владних повноважень, що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема Президента України, встановлені статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини четвертої якої Верховний Суд за наслідками розгляду таких адміністративних справ може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправними, зобов`язати Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу. Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено повноваження суду у разі задоволення позову, серед яких передбачено можливість прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень тощо. Встановлені статтями 5, 245, 266 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Цим способам повинні відповідати і позовні вимоги особи, яка звертається до адміністративного суду. Так, визнанню протиправним нормативно-правового акта чи окремих його положень кореспондує спосіб захисту права у вигляді визнання його нечинним. При цьому внаслідок прийняття судом такого рішення відповідний акт втрачає свою чинність з моменту набрання законної сили цим рішенням. Натомість визнанню протиправним індивідуального акта чи окремих його положень кореспондує спосіб захисту права у вигляді його скасування. У такому випадку внаслідок прийняття судом такого рішення відповідний акт втрачає свою чинність з моменту його прийняття. Наведене позивачем обґрунтування позову зводиться до протиправності Указу Президента України № 810/2025, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України. За своїм змістом спірний Указ є індивідуальним актом. Водночас способом захисту свого порушеного права, позивач обрав визнання протиправним і нечинним спірного Указу в частині введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2025 року щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до ОСОБА_1 , передбачених пунктом 4 додатка до зазначеного рішення. Таким чином, має місце неузгодженість між предметом позову та обраним позивачем способом захисту порушеного права, яка потребує уточнень. Позовні вимоги мають бути сформульовані відповідно до встановлених законом способів захисту порушених прав (свобод, законного інтересу), в межах яких, як це встановлено частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд і розглядає позовну заяву. Отже, позовні вимоги в позовній заяві повинні відповідати критерію чіткості, відображати конкретну позицію позивача в адміністративному спорі, в тому числі і в частині обраного ним способу захисту порушеного права. Відповідно до частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Звертаючись з цим адміністративним позовом, представник позивача подав клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання цього позову до ухвалення судового рішення у справі. Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що на даний час сплата судового збору за подання цього позову є фактично неможливою, оскільки автоматизована система банківських установ блокує (унеможливлює) здійснення платежу (судового збору) при зазначенні в реквізитах ідентифікуючих даних позивача, - на підставі підпункту 2 застосованих санкцій: блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. При цьому ОСОБА_1 посилається на Положення про реалізацію спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), яке затверджено постановою Національного банку України від 11 травня 2023 року № 65, відповідно до якої банки зобов`язані протягом усього періоду дії санкцій відмовляти у проведенні фінансової операції санкційній особі, до якої застосовано санкції у виді блокування активів, та особі, яка діє від імені такої санкційної особи (підпункт 1 пункту 16 Положення). Відповідно до пункту 37 зазначеного Положення суб`єкти реалізації санкцій зобов`язані відмовити в здійсненні переказу коштів санкційними особами, до яких застосовано санкції у виді блокування активів, а також іншими особами від імені таких санкційних осіб. Обґрунтовуючи клопотання про відстрочення сплати судового збору представник позивача також зіслався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі № 990/263/23. Розглянувши клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання цього позову, Суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Водночас реалізація права на судовий захист здійснюється у порядку та формах, установлених процесуальним законом. Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Отже, основною процесуальною формою реалізації права на судовий захист у порядку адміністративного судочинства є звернення до адміністративного суду з позовною заявою, яка повинна відповідати вимогам, установленим процесуальним законом. Відповідно до статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повинна відповідати встановленим законом вимогам щодо її форми та змісту, а до неї мають бути додані документи, визначені законом, зокрема документ про сплату судового збору або документи, які підтверджують наявність підстав для звільнення від його сплати. Так, відповідно до частини другої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Частиною першою статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір є збором, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Відповідно до статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви. За змістом частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за наявності визначених законом умов. Суд звертає увагу на те, що інститут судового збору є одним із елементів механізму реалізації права на звернення до суду та складовою процесуального порядку доступу до правосуддя. Встановлення законом обов`язку щодо сплати судового збору при зверненні до суду має легітимну мету та спрямоване, зокрема, на забезпечення належного функціонування судової системи, а також запобігання безпідставному чи необґрунтованому зверненню до суду. Обов`язок сплати судового збору поширюється на всіх осіб, які звертаються за судовим захистом, за винятком випадків, прямо передбачених законом. Водночас надання пільг щодо сплати судового збору, зокрема його відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати, має винятковий характер та допускається лише за наявності підстав, визначених законом, і належного їх підтвердження особою, яка заявляє відповідне клопотання. Суд наголошує на тому, що відстрочення сплати судового збору не є безумовним процесуальним правом особи, яка звертається до суду, а є дискреційним повноваженням суду, реалізація якого можлива лише за умови належного обґрунтування заявником обставин, з якими закон пов`язує можливість надання такого процесуального привілею, та подання належних і допустимих доказів на підтвердження відповідного майнового стану чи інших обставин, передбачених законом. Обґрунтовуючи клопотання про відстрочення сплати судового збору, представник позивача фактично обмежився посиланням на нормативне регулювання порядку реалізації санкцій та загальним твердженням про неможливість сплати судового збору у зв`язку із застосуванням до позивача санкції у виді блокування активів. Водночас, всупереч вимогам частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, до поданого клопотання не додано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження фактичної неможливості сплати судового збору саме на момент звернення до суду. Зокрема, матеріали позовної заяви не містять доказів того, що позивач, його представник або інша уповноважена особа фактично вчиняли дії, спрямовані на сплату судового збору у встановленому законом порядку, з використанням банківських установ, платіжних сервісів або інших передбачених законом способів здійснення платежу. Також до клопотання не додано жодних документів, які б підтверджували відмову банківської установи, платіжної системи чи іншого суб`єкта, уповноваженого на проведення відповідних фінансових операцій, у здійсненні платежу з підстав застосування до позивача санкцій. Отже, наведені у клопотанні доводи мають характер припущень та не підтверджені належними доказами, які б об`єктивно свідчили про існування реальних та фактичних перешкод для сплати судового збору у цій конкретній справі. Крім того, убачається зі змісту клопотання, представник позивача просить відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення у цій справі, посилаючись при цьому на застосування до ОСОБА_1 санкції у виді блокування активів, яка, на думку заявника, унеможливлює здійснення будь-яких платіжних операцій. Водночас наведені заявником обставини, за своєю суттю, не свідчать про тимчасовий характер перешкод у сплаті судового збору, які можуть бути усунуті зі спливом певного часу або до моменту ухвалення судового рішення у справі. Навпаки, із доводів самого позивача вбачається, що обставини, на які він посилається як на підставу для відстрочення сплати судового збору, пов`язані з дією застосованих до нього санкцій та, за твердженням заявника, існуватимуть протягом усього періоду дії таких обмежень. За таких обставин позивачем не наведено жодних доводів та не надано доказів на підтвердження того, що до моменту ухвалення судового рішення у цій справі обставини, які, за його твердженням, перешкоджають сплаті судового збору, зміняться або припиняться, а відтак відстрочення сплати судового збору на вказаний строк призведе до реальної можливості виконання такого обов`язку. Отже, заявлене клопотання фактично спрямоване не на відстрочення сплати судового збору у зв`язку з тимчасовими обставинами, а на перенесення виконання відповідного процесуального обов`язку на невизначений момент без наведення об`єктивних підстав, які б свідчили про можливість його виконання у майбутньому. Також, Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що саме по собі ухвалення судового рішення у справі не перебуває у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з можливістю сплати судового збору, оскільки не змінює автоматично майнового або правового становища позивача та не усуває тих обставин, на які він посилається як на підставу неможливості здійснення платежу. Більше того, у разі ухвалення рішення не на користь позивача обов`язок зі сплати судового збору залишається невиконаним, а у разі ухвалення рішення на користь позивача та подальшого його оскарження сторонами до суду апеляційної інстанції остаточне вирішення спору може бути відкладене на значний проміжок часу, що також не свідчить про наявність визначеного та об`єктивно прогнозованого моменту виникнення можливості виконання обов`язку зі сплати судового збору. Таким чином, обраний позивачем спосіб обґрунтування клопотання не підтверджує наявності реальної перспективи усунення обставин, які, за його твердженням, перешкоджають сплаті судового збору у визначений законом строк. Суд також враховує, що чинне законодавство України не містить заборони щодо сплати судового збору за особу іншою особою, у тому числі з обов`язковим зазначенням у платіжному документі відомостей про особу, в інтересах якої здійснюється відповідна сплата. Відповідно, обов`язок щодо сплати судового збору може бути виконаний не лише безпосередньо позивачем, але й іншими особами, які діють у його інтересах, за умови належного оформлення платіжного документа із зазначенням відповідного призначення платежу. Зокрема, виконання обов`язку зі сплати судового збору може бути забезпечено також представником позивача, який діє на підставі договору про надання правничої допомоги, з подальшим відшкодуванням відповідних витрат у порядку, передбаченому таким договором. За таких умов наявність договірних правовідносин щодо надання правничої допомоги та можливість врегулювання питання компенсації понесених витрат між позивачем і його представником свідчать про існування альтернативних механізмів виконання обов`язку щодо сплати судового збору. Отже, наведені обставини додатково свідчать про те, що доводи позивача щодо абсолютної неможливості сплати судового збору у зв`язку із застосуванням санкцій не є належним чином обґрунтованими та підтвердженими. Щодо посилання представника позивача на постанову Великої Палати Верховний Суд від 22 лютого 2024 року у справі № 990/263/23, Суд зазначає, що наведені у ній висновки були сформульовані з урахуванням конкретних встановлених судами обставин тієї справи та досліджених доказів, зокрема щодо фактичної неможливості здійснення платежів та підтверджених обмежень у розпорядженні коштами. Водночас застосування правових висновків, викладених у зазначеній постанові, можливе лише за умови встановлення у кожній конкретній справі аналогічних фактичних обставин та їх належного доказового підтвердження. Натомість у межах розгляду цього клопотання таких обставин та належних доказів їх існування суду не надано. З урахуванням викладеного у сукупності, Суд доходить висновку, що наведені у клопотанні доводи позивача не підтверджують наявності передбачених законом підстав для відстрочення сплати судового збору, оскільки не свідчать про існування об`єктивних, належним чином доведених та документально підтверджених перешкод для виконання такого процесуального обов`язку. За таких обставин підстави для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору відсутні. Частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання фізичною особою до адміністративного суду позову немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України" на 2026 рік з 01 січня 2026 року для працездатних осіб установлений прожитковий мінімум у розмірі 3328,00 гривень. З огляду на те, що позовна заява містить одну вимогу немайнового характеру, судовий збір за подання такого позову становить 1064,96 гривень. Реквізити для сплати судового збору: Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/Печерс.р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України(ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету 22030102, призначення платежу *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскаржуваного рішення) по справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний адміністративний суд) (назва суду, де розглядається справа). Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Враховуючи викладене, зважаючи, що позовна заява ОСОБА_1 не містить документа, який підтверджує сплату судового збору або ж обґрунтованого клопотання про відстрочення сплати судового збору, останню слід залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення встановленого судом недоліку шляхом подання до суду документа, що підтверджує сплату судового збору, згідно з яким судовий збір зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України або ж навести доводи та надати докази, які підтверджують наявність підстав для відстрочення (звільнення) від сплати судового збору. Також позивачу необхідно надати уточнену позовну заяву, зміст якої має усувати недоліки, викладені в цій ухвалі. Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: В задоволення клопотання ОСОБА_1 , поданого адвокатом Гонтарєвим Романом Миколайовичем про відстрочення сплати судового збору - відмовити. Позовну заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Гонтарєвим Романом Миколайовичем до Президента України про визнання протиправним і скасування Указу в частині - залишити без руху. Встановити для усунення зазначених в цій ухвалі недоліків десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали. Роз`яснити позивачу, що у разі не усунення цих недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, заява буде повернута з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Головуюча Р. Ф. Ханова Судді Л. І. Бившева І. А. Васильєва В. В. Хохуляк В. П. Юрченко