Постанова 4801 № 930/241/26

Справа № 930/241/26 Провадження № 22-ц/801/823/2026 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Богоніс Н. Я. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2026 рокуСправа № 930/241/26м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., за участю секретаря судового засідання Кулішко Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служби у справах дітей Немирівської міської ради, про визначення місця проживання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником адвокатом Люблінською Вікторією Миколаївною, на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області про відмову у забезпеченні позову, постановлену у цій справі 04 лютого 2026 року у м. Немирів суддею цього суду Богоніс Н.Я., дата складення повного тексту ухвали суду співпадає із датою її постановлення, В С Т А Н О В И В: У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаною позовною заявою, в якій просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком. Позов обґрунтований тим, що спільний син сторін протягом останніх трьох років проживав з батьком, був повністю ним забезпечений та має з ним глибокий емоційний зв`язок. Мати дитини систематичної участі у її вихованні не бере, часто відсутня за місцем проживання, не ночує вдома, та не забезпечує стабільного сімейного середовища для дитини. Разом із відповідачем проживає її мати, тобто бабуся дитини - ОСОБА_4 , яка не працює, не має стабільного джерела доходу та за наявною інформацією, зловживає алкогольними напоями, що створює негативну психологічну атмосферу в сім`ї. Заявник з 2012 року незмінно працює у TOB «АМБАР +» на посаді апаратника оброблення зерна. Тривалий стаж роботи на одному підприємстві (понад 13 років) свідчить про його надійність та фінансову спроможність. Позивач має стабільний життєвий шлях та фінансову спроможність для забезпечення дитини. Згідно з довідкою про доходи за період з 01.01.2025 року по 11.12.2025 року його сукупний дохід склав 434 116,19 гривень. Позивач вказав, що ОСОБА_2 протягом усього життя офіційно ніде не працювала і не працює на момент подання позову, має боргові зобов`язання, позичає грошові кошти та веде спосіб життя, який не забезпечує дитині стабільності. Джерела її доходів є невідомими та нестабільними, що ставить під сумнів її здатність самостійно забезпечити базові потреби дитини (якісне харчування, одяг, медичний догляд, розвиваючі заняття). Зазначав, що на утриманні відповідача, окрім спільного із заявником сина ОСОБА_5 , перебуває ще одна дитина її син від першого шлюбу. На даний час відповідач самовільно та безпідставно припинила будь яке спілкування дитини з батьком, не допускає заявника до дитини, повністю перешкоджає побаченням, що порушує права дитини на спілкування з обома батьками та суперечить її найкращим інтересам. 02.02.2026 року разом із позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, яка мотивована тим, що у заявника є побоювання, що за тривалий час судового розгляду існує реальна загроза остаточного розриву психологічного зв`язку дитини із заявником та ризик зміни відповідачем місця проживання дитини, що ускладнить або унеможливить виконання майбутнього рішення суду, якщо воно буде на користь заявника. За таких обставин, ОСОБА_1 просив суд забезпечити позов шляхом встановлення тимчасового порядку проживання та спілкування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чотири дні підряд на тиждень з батьком та три дні підряд на тиждень з матір`ю, зі зміною графіка на наступний тиждень. Також просив заборонити ОСОБА_2 змінювати фактичне місце проживання дитини ОСОБА_3 04.02.2026 року ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із такою ухвалою суду, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Люблінську В.М., подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на її незаконність, просить таке судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що встановлення тимчасового порядку та графіку спілкування з дитиною є об`єктивною необхідністю, оскільки на даний час відсутній будь-який механізм реалізації батьком його права на участь у вихованні дитини. Фактичне перешкоджання у спілкуванні вже призводить до вимушеної ізоляції батька від дитини та створює ризик поступової втрати між ними емоційного зв`язку. Скаржник вказує, що забезпечення позову визначеним шляхом не вирішує спір по суті, а лише зберігає існуючий зв`язок та баланс прав сторін до ухвалення рішення у справі. Крім того, апелянт наголошує, що в матеріалах справи містяться докази, які беззаперечно свідчать про систематичне перешкоджання з боку ОСОБА_2 у спілкуванні дитини з батьком, також неналежне виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків. Також, як зауважує адвокат Люблінська В.М., враховуючи, що батько дитини фактично позбавлений можливості спілкуватись із дитиною та отримувати інформацію про її місце перебування, відсутність доказів про намір зміни місця проживання не може розцінюватись як гарантія того, що такі дії не будуть вчинені. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін з огляду на таке. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсно існує спір про визначення місця проживання їх малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, враховуючи інтереси дитини, дійшов висновків, що дитина, 2021 року народження, є малолітньою та потребує постійного, стабільного середовища проживання, а часта зміна місця проживання кожні три-чотири дні не відповідає її віковим та психоемоційним потребам. Також суд вважав, що почергове проживання в різних домогосподарствах з різним режимом дня, побутовими правилами та оточенням може негативно впливати на формування почуття безпеки у дитини, а часта зміна місця проживання у такому віці може спричиняти емоційне напруження, тривожність, порушення режиму сну та харчування. Таким чином, встановлення тимчасового порядку проживання та спілкування дитини, чотири дні підряд на тиждень - з батьком та три дні підряд - з матір`ю, з зміною графіка на наступний тиждень, не відповідатиме інтересам дитини. Крім цього, відсутні підстави для встановлення заборони відповідачці змінювати фактичне місце проживання дитини та заборони вивозити дитину за межі місця її фактичного проживання без письмової згоди батька до винесення судового рішення, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що матір змінювала чи має намір змінити місце проживання дитини. Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 ). Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин. Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Частиною третьої статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Вказані норми міжнародного права кореспондуються із положеннями статті 141 СК України, відповідно до якої мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, та із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків. Суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України). Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54). Тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, з встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися із сином протягом трьох років і п`яти місяців, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сiмейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті (рішення ЄСПЛ від 04 вересня 2018 року у справі за заявою Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania, № 6221/14, § 33-34). Стаття 8 Конвенції передбачає право батьків на вжиття заходів для возз`єднання їх зі своїми дітьми та зобов`язання національних органів влади сприяти такому возз`єднанню. Суд вважав, що неефективне та запізніле здійснення провадження щодо дитячої опіки може призвести до порушення статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 01 грудня 2009 року в справі за заявою Eberhard and M. v. Slovenia, № 8673/05, 9733/05, § 127). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 вказано, що: «судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання. ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю (батьком) повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю (батьком). Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 , від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 , від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20. Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини». Забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків (див. постанову Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20, від 08 лютого 2023 року у справі № 501/488/21/21). Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків із дитиною є співмірним заходом забезпечення позову про визначення місця проживання дитини (див. постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21, від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 467/403/22). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі № 759/119/18 зазначено, що судове рішення про визначення місця проживання дитини спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд першої інстанції, врахувавши у повному обсязі інтереси малолітньої дитини, якій доведеться часто змінювати місця проживання кожні три-чотири дні, що не відповідає її віковим та психоемоційним потребам, а також чергове проживання в різних домогосподарствах з різним режимом дня, побутовими правилами та оточенням може негативно впливати на формування почуття безпеки у дитини, а часта зміна місця проживання у такому віці може спричиняти емоційне напруження, тривожність, порушення режиму сну та харчування, дійшов обґрунтованого висновку, що підстав для забезпечення позову у спосіб, визначений позивачем у заяві про забезпечення позову, немає. Колегія суддів також враховує, що у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 177/2492/24 касаційний суд наголосив, що застосування заходів забезпечення позову шляхом встановлення графіку перебування малолітньої дитини з матір`ю та батьком почергово, через певний (незначний) проміжок часу, не відповідає інтересам малолітньої дитини, яка буде вимушена кожного тижня змінювати місце свого проживання, адаптуватись до обставин, які у зв`язку з цим виникатимуть, та зазнаватиме невиправданого стресу. Заяви про забезпечення позову шляхом встановлення графіку перебування малолітньої дитини з одним із батьків обов`язково належить оцінювати на предмет найкращим інтересам дитини, з точки зору усунення усіх ймовірних стресових ситуацій, пов`язаних із систематичною і постійною, через незначний проміжок часу, зміною місця перебування (особливо малолітньої) дитини. За таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для забезпечення позову у цій справі саме у спосіб, про який просить батько дитини (встановлення графіку перебування малолітньої дитини з матір`ю та батьком почергово, через певний (незначний) проміжок часу). Такий спосіб забезпечення позову не узгоджується із забезпеченням найкращих інтересів малолітньої дитини. Між тим, у судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач зауважила, що наразі дитина тимчасово проживає разом із батьком, чого позивач не заперечував. Також сторонами було повідомлено, що орган опіки та піклування у квітні місяці цього року визначив порядок виховання дитини кожним із батьків. Як передбачено частиною першою статті 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Таким чином, доводи апеляційної скарги, що на даний час відсутній будь-який механізм реалізації батьком його права на участь у вихованні дитини, є необґрунтованими за наведених вище обставин. Крім того, за наявності відповідних підстав, позивач не позбавлений можливості звернутись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом визначення іншого порядку (графіку) особистих зустрічей із малолітньою дитиною. Такі ж висновки наведені у постанові Верхового Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 177/2492/24. Відтак, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними вище обставинами та не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваної ухвали суду, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Люблінською Вікторією Миколаївною, залишити без задоволення, а ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області про відмову у забезпеченні позову від 04 лютого 2026 року без змін. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним. Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: Т. М. Шемета О. Ю. Береговий